Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ЕФЕКТИ СЦЕНІЧНІ

ЕФЕКТИ СЦЕНІЧНІ (від лат. effectus — виконання) — ілюзії польотів, пожеж, вибухів тощо, яких досягають за допомогою спеціальних пристроїв. Сценічні ефек­

ти відомі вже в античному театрі; згодом вони широко застосовувались у театрі містерій, у придворному театрі, у постановці феєрій тощо. Особливе значення сценічним ефектам надавалось у театрі автоматів, машинній трагедії та ін.

Цікаві спостереження стосовно сценічних ефектів залишив у спогадах Микола Садовський: «Усе те, чим тепер закохуються в художнім театрі [МХТ], давно було випробуване в нас, і деякі подробиці ми перестали вживати, бо вони шкодили навіть загальній грі акторів. Наприклад, коли ми ставили п’єсу М. Л. Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», де в першій дії іде сцена над болотом, публіка мала повну ілюзію вечірнього болотяного життя: жаби кумкали, качки, що запізнилися, пролітали і шумно сідали на плесі, десь далеко в полі бив пере-

пел, в садку розпочинав свою пісню про кохання соловейко. На селі мукали корови, йдучи з пасовиська, ревів бугай, собаки десь гризлися, а потім одна з них дуже жалібно скавучала, немов хтось її ударив, — і т. ін.; але всі ці деталі потім нам прийшлось одкинуть, бо грати й говорити­ на сцені в цій яві зовсім було неможливо».

Цікаві спостереження залишив Садовський і стосовно любові публіки до сце-

нічних ефектів: «Одне мене зацікавило, що ефектна може вийти постава з боку декоративного. Між іншим, у цій п’єсі [«Чарівниця»] в останній дії горить — обвалюється хата. Знаючи, що вогонь на сцені завжди лякає й хвилює публіку — від несподіванки вона може взяти це за справжню пожежу і викличе паніку в театрі, — я написав на афіші таке попередження: “В останній дії пожежа й обвал хати. Просять публіку не хвилюватись”. І що ви думаєте? Це попередження зробило те,

чого я ніколи не сподівався. Публіка посунула до театру лавою».

Сценічні ефекти поділяються на звукові, світлові і механічні. Починаючи з кінця ХІХ ст. психологічний театр оголошує анафему сценічним ефектам, що врешті спричинює втрату відповідної традиції: створення ефекту — у театрі та готовнос-

ті до його сприйняття — у глядача.

ЖАНР (від лат. gеn, genus — ґен; фр. gеnrе; англ. tуре оf drаmа; нім. Drаmеngаt­ tung) — рід або вид, історично усталена форма композиційної організації художнього твору, що виникає й розвивається залежно від багатогранності дійсності, що її віддзеркалює мистецтво­. Уперше термін жанр у значенні, наближеному до сучасного, зафіксовано у французькій мові у XVI ст. В англійській мові для визначення родів і видів уживаються лексеми tуре, gеnrе, stуlе. В Оксфордському словнику комедія, трагедія, трагікомедія, опера, комічна опера, пейзаж, мелодра­

ма, ню (nudе) — це жанри; tуре, у свою чергу, пояснюється такими синонімами:

сlаss, саtеgоrу, сlаssіfісаtіоn, kіnd, sоrt, gеnrе, оrdеr, vаrіеtу, brееd, sресіеs,­ strаіn, grоuр, gеnus,­ іlk, kіdnеу; у свою чергу, gеnrе трактується як kіnd, sоrt, tуре, сlаss, stуlе, brаnd,

сhаrасtеr,­ саtеgоrу, gеnus, sресіеs, vаrіеtу, fаshіоn, brееd, тобто майже так само, як і stуlе — tуре, kіnd, vаrіеtу,­ саtеgоrу, gеnrе, sоrt, mаnnеr, mоdе, mаkе, dеsіgn, fаshіоn,

219

ЖАНР

lооk, реrіоd, раttеrn, соnfіgurаtіоn, lіnе, сut, shаре, fоrm. Тобто жанр — це тип, вид, рід, клас, категорія, сорт, манера, стиль, форма, конфігурація, період, ґен тощо.

У негативному значенні вживється штамп і кліше.

Водночас у кожному з видів мистецтва,­ насамперед у виконавських, поняття жанру має істотні відмінності й уточнення.

Умузикознавстві, де теорія жанрів має найдосконаліший, ­найпослі­дов­ніший­

інайдеталізованіший вигляд, жанр — це вид музичного твору, якому при­таманні певні ознаки змісту, що пов’язані з певним життєвим призначенням і типом виконання. Ці риси зумовлені: походженням; місцем виконання (велика чи мала концертна зала, естрада, оперна чи драматична сцена, вулиця, площа, домашнє приміщення); складом виконавців (чисельність, участь голосів чи інструментів); осо­ бливостями аудиторії (чисельність, музична підготовленість, смаки); призначен­

ням (організація руху, сигналізація, застосування у побуті); змістом твору (коло образів, тип виразності й відповідний усталений комплекс художніх прийомів).

Тобто, якщо перекласти мовою театру, — це сценічний простір, виконавець, слухач (глядач), призначення (інколи цілком утилітарне) і типологічний комплекс художніх засобів і прийомів.

«Первинними жанрами» музичного мистец­тва вважаються пісня і танець, що мають цілком утилітарний характер і обслуговують певні громадські потреби (свята, релігійні відправи тощо). Розрізняються жанри прості й складні (хор, ансамбль, речитатив у опері та ін.).

Інакший підхід існує в образотворчому мистецтві,­ де розрізняють: монумен­ тальний живопис, станковий живопис, прикладну й декоративну графіку (малюн­

ки, гравюри, книжкові ілюстрації); у свою чергу, складні жанри підрозділяються за змістом твору на пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий, історичний, ані­ малістичний жанр тощо. Тобто знову майже той самий комплекс, що й у музиці: простір, глядач, надзавдання (функціональне призначення), типологічний комп-

лекс художніх засобів і прийомів.

Укіномистецтві,­ теорія жанрів якого спирається на літературознавство, крім основних жанрів (кінороман, кіноповість, кіноновела, кінопоема, кінокомедія

тощо), вирізняють диференційованіші підвиди (actіon, horror або різновиди по­ літичного фільму: політичний репортажний фільм; політичний монтажний фільм; політичний документальний фільм; політична кінофантастика та ін.).

Уфольклорі жанр — це система змістових, власне поетичних, функціональних

івиконавських принципів, норм і стереотипів, за якими стоять уявлення, зумовлені стосунками з дійсністю. У фольклорі вирізняються такі різновиди (за сферами

побутування): фольклор дитячий, фольклор календарний, фольклор обрядовий, фольклор робочий, фольклор весільний, фольклор міський (у якому, зокрема, ви-

окремлюється фольклор салонів, інтелігенції, різночинців тощо). У кожній з цих сфер існує своя система жанрів: так, у міському фольклорі функціонують пісні,

220

ЖАНР

жорстокі романси, балади, «блатні» пісні, сатиричні куплети, легенди, анекдоти та ін. В основу класифікації покладено визначення сфери побутування й утилітарно-

го призначення жанру, а вже потім — різновидів форм і виконавських принципів. На телебаченні вирізняють такі групи жанрів: інформаційно публіцистичні (ін­ формація, кореспонденція, замальовка, звіт, памфлет, фейлетон); документаль­

но художні (драматизована хроніка); художні (телетеатр, серіал) та ін. Фантастична література інколи поділяється на такі жанри: альтернативна іс­

торія; кіберпанк (віртуальна реальність); перетин жанрів (прикордонна проза); марсіанські хроніки; гумористична НФ і фентезі; літературна НФ; сучасна (міська) фентезі; магічний реалізм; феміністична фантастика; фантастичний детектив; нанотехнології; Shared worlds (sharecroppіng); Steampank («паровий панк»); серіали: сіквели / трилогії; Splatter / graphіc vіolence; medіa releated novels

(романізація­ фільмів і телесеріалів); game related novels (романізація рольових такомп’ютерних ігор); вампіри; песимістична чорна фантастика; horror; міліта­ ристська фантастика; політична фантастика та ін.

У практиці постановки театралізованих видовищ вирізняють: агітаційно ху­ дожню постановку, літературно музичну композицію, театралізоване свято.

У свою чергу, вони містять такі види і жанри розмовних, м­узичних, пластико хореографічних, змішаних і оригінальних номерів: сценка, інтермедія,­ парний кон­ феранс, монолог, буріме, музичний фейлетон, куплетний номер,­ пантоміма, плас­ тичний етюд, пластичний плакат, буфонада, ексцентри­ка,­ тантамореска та ін.

Серед багатьох теорій жанру найближчою до театру є комунікативна концепція Михайла Бахтіна, підхід якого ґрунтується на ключовмих і для сценічного

мистецтва поняттях: виконавець, діалог, ситуація спілкування тощо. Усі сфери людського спілкування, за Бахтіним, використовують мову у формі висловлювань (усних, письмових тощо), які відображають як умови, так і цілі кожної такої сфери (не лише своїм змістом і мовним стилем, але й композиційною побудовою).

Усі ці моменти — тематичний зміст, стиль і композиційна побудова — визнача-

ються специфікою даної сфери спілкування, що створює свої, відносно усталені типи висловлювань, — тобто первинні мовні жанри, на основі яких формуються й вторинні (складні) жанри — романи, драми, наукові дослідження. Вибір автором у процесі творчості певного мовного жанру визначається не лише предметно смисловими (тематичними) міркуваннями (тобто змістом повідомлення),

а й формою громадського спілкування. «Жанр і жанрові різновиди, — писав Бахтін, — визначаються саме хронотопом, причому в літературі провідним началом у хронотопі є час». Крім того, жанр «визначається предметом, метою і ситуацією

висловлювання», адже «кожна стала побутова ситуація має певну організацію аудиторії і, відповідно, певний репертуар житейських жанрів». Водночас Бахтін

підкреслює роль свята (отже, відповідних культів і міфологій) в еволюції форм громадського спілкування. «Будь яке свято, — писав Бахтін, — є первинною фор-

221

ЖАНР

мою усієї людської культури»: адже свято стає першим (подеколи формальним і навіть примусовим) поштовхом для створення ситуації спілкування.

Подібні думки висловлювали і Г. Гадамер, і Н. Фрай, які вважали, що жанр є категорією, похідною від міфу. На залежності видовища від свята постійно наголошував і О. Гвоздєв, який ілюстрував цю тезу численними прикладами: «Тільки-

но широкі маси пролетаріату винесли свято на вулицю, — відразу ж оголилася обмеженість старого буржуазного театру». Саме в цьому сенсі, а не лише як ознаку веселощів, слід сприймати і звернення Вахтангова до студійців: «Потрібне лише свято. <…> Нема свята — нема вистави».

У ґенетичному плані, вважає Б. Іванюк, «жанр пов’язаний зі словес­но риту­аль­­ ною поведінкою колективу, яка відповідає тій або іншій типовій життєвій ситуації (звернення до Бога, смерть, розваги та ін.)». Відтак «цей суспільний рефлекс на си-

туацію трансформувався в жанр, а сама життєва ситуація — в те­матичний мотив». Така сама залежність простежується й між театральним простором (не лише святковим) і театральним жанром. Так, мораліте, за словами М. Возняка, «нале-

жить школі, як містерія церкві».

Традиційний японський театр народжувався з синтоїстського культу, кварталів

чайних будиночків, церемоній самураїв. Традиційний китайський театр, за Карлом Гагеманом,­ знав такі театральні простори, як «театр храм, театр сад і театр чайного будиночку, тобто форум — площу для релігійних танців». Вікторіанський театр початково був додатком до аристократичних святкових забав і будинків побачень. МХТ народився з явища, яке сучасники охрестили культом інтеліген­ ції. Американські шоу і вестерни поставли з американської мрії, ковбойського

фольклору та салунних розваг шукачів золота і пригод. Балети, писала В. Красовська, «стали ланками у безперервному ланцюгу балів, бенкетів, концертів, турнірів та інших розваг, що супроводжували Людовика XІV навіть у бойових походах».

Однак між формою громадського спілкування і мистецькою формою існує зво-

ротний зв’язок. «Опера, — зауважує Мирослав Попович, — створює не лише нові

форми, а й новий спосіб життя».

Отже, спочатку у певному просторово часовому вимірі (хронотопі) народ­ жуються первинні жанри, а потім на цьому ґрунті — відповідні мистецькі жанри, музичні, театральні та літературні. Але навіть здобувши відносну незалежність і вирвавшись із побутового контексту, вони завжди несуть на собі відбиток

форм побутового (буденного чи святкового) спілкування.

Узагальнюючи, можна визначити складники виконавського жанру: міфологія; культ; свято; форма громадського спілкування; первинний жанр; простір вико­

нання (або здійснення); виконавець; слухач (глядач); дія; надзавдання (утилітарне призначення); типологічний комплекс художніх засобів і прийомів.

Щодо утилітарних завдань, поставлених перед тим або іншим мистецьким твором, вони, принаймні на етапі формування жанру, завжди присутні в його

222