Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ІНТЕРМЕДІЯ

диться працювати, він не мучиться думками і йому забезпечене найбільше щастя, доступне людині, — вічний порятунок; однак втручається третій співрозмовник,

Джером, який вирішує суперечку таким аргументом: між божевільним і твариною немає відмінності. В інтерлюдії «Дійство про погоду» («The play of the Weather») Юпітер збирає «парламент», щоб вирішити, яка погода для людей краща. Дворя-

нин обирає погоду, сприятливу для полювання, купець — перемінну з помірними вітрами, лісничий — бурю, що розганяє браконьєрів, мірошник — дощ і т. ін. Завершується справа обіцянкою Юпітера дати кожному погоду на його смак.

Неабияку популярність інтермедія дістає в італійському театрі ХVІ ст., коли поширюються пишні постановки з музикою і танцями. Так, у 1513 р. в Урбіно зіграно комедію «Каландрія» майбутнього кардинала Бернардо Довіці Бібієни — перший зразок комедії інтриги (в основі п’єси — сюжет «Менехмів» Плавта). Першою її ін-

термедією була «Мореска про Язона», в якій герой виходив, танцюючи, на сцену, жартома підкоряв двох биків і сіяв із їхньою допомогою зуби дракона; із землі виростали воїни в античних обладунках. Вони танцювали мореску і билися між собою. Язон оволодівав Золотим руном, виконуючи танець; у наступній інтермедії мореску виконували чотири дівчини, супутниці Венери; у третій дії вісім чу-

довиськ танцювали, виступаючи за колісницею Нептуна; у четвертій дії навколо колісниці Юнони виступали танцівники, одягнені страусами, орлами і папугами.

Іншу відому постановку інтермедії здійснено у березні 1518 р. у Ватикані у присутності Папи Лева Х. Задля втіхи Папи зіграно комедію Лодовіко Аріосто «І Supposіtі» («Підмінені») з музичними інтермедіями.

З початку XVІІ ст. відомі також перші теоретичні визначення інтермедії.

Так, польська рукописна поетика «Poetіca practіca» (1648) дає таке визначення: «Інтермедія є коротка дія, вигадана або справжня, що розігрується між актами комедії і трагедії. Вона складається зі слів, предметів і осіб дотепних, що освіжають увагу слухачів, і не належить до актів і сцен п’єси; ця дія зветься інтермедією тому,

що завжди виконується між актами комедії і трагедії. Немає потреби ставити ін-

термедії у зв’язок із змістом сюжету або дії комедії: вони можуть мати в собі дію зовсім окрему від дії комедії або трагедії. Однак добре класти в основу інтермедії зміст сюжету самої п’єси або ставити інтермедію в зв’язок з п’єсою. Деякі драматурги обходяться зовсім без інтермедії, але в саму обробку сюжету п’єси вносять сцени, рівнозначні до інтермедії. В інтермедіях розробляються дотепні історії,

оповідання, анекдоти, витівки слуг, придворних, бідняків, лестунів та ін.; найкращими для інтермедій особами є сільські мужики, кухарі, кучери, що мріють про ученість, про політичну діяльність, майстерно і спритно ошукують один одного

або інших, — одним словом, все дотепне, що помітиш навіть в окремих людях, можна показувати в інтермедіях, в образі інших осіб, додержуючись, однак, при-

стойності. Особи інтермедій не мають відношення до дії самої п’єси, іноді, однак, вони можуть бути взяті з числа осіб, що належать до п’єси. Інтермедій у комедії

260

ІНТЕРМЕДІЯ

може бути одна або кілька, навіть після кожного акту, крім останнього. Ці кілька інтермедій можуть або служити продовженням одна одної, тобто виконуються

протягом всієї п’єси одними й тими самими особами, розвиваючи один і той самий сюжет, або ж можуть не мати між собою ніякого зв’язку, виконуватися після різних актів різними особами, обробляти різні сюжети… Одні з інтермедій ви-

кликають сміх тільки словами, наприклад, коли виводяться наші сільські мужики, в уста яких вкладається латинська мова або які добирають вислови, подібні до латинських, або коли ці мужики намагаються наслідувати манери чи мову освічених людей, придворних, або навіть коли вони намагаються висловлюватися чистою польською мовою; також коли ці мужики дотепно описують що небудь, наприклад який небудь одяг і т. п., сніданок і т. п. В основу цих інтермедій покладено дії, що викликають сміх; такими є тонкі обмани, спритні викрадення, що їх роблять

крадії, слуги тощо. В інших інтермедіях відіграють роль і дотепні слова, і дії; такими є сцени, де виступають лестуни, придворні, хитруни та ін.».

А. Перуччі у трактаті «Про акторське мистецтво»­ (1699) писав: «Після закінчення кожного акту треба дати музику або танці, а іноді дотепні інтермедії… Музику після завершення акту введено замість хору… Вона потрібна для того, щоб ви-

конавці відпочили, а глядачі розважилися».

У латинському курсі піїтики «Іdea artіs poetіcae» (1731) наведено таку настанову: «Комічний зміст інтермедій може з успіхом братися з життя базарів і трактирів, заради чого актори можуть зображати шинкарів, кухарів, ковбасників, п’яниць, дурнів, божевільних, глухих, сліпих, шахраїв, підлабузників або лестунів і до того

жгубатих, патлатих, головатих, потвор, які своїм виглядом викликають сміх».

Визначення інтермедії подається і в курсі поетики викладача Киє­во Моги­лян­­

ської академії Митрофана Довгалевського (1736–1737), який писав, що в комедії, під якою він у даному разі розумів інтермедії, діють — голова родини, литвин (білорус), циган, козак, єврей, поляк та ін., тобто особи незначні.

На українській сцені інтермедії відомі з XVIІ ст. («інтермедії, чи інтерлюдії, себто

веселі сатиричні сценки, встановлювані між актами поважних і нудних драм» — І. Франко; «Інтермедіями в давнім середньовіковім театрі називалися коротенькі сценки, якими переплітано поважну релігійну драму, аби глядачам дати можність відітхнути свобідніше, розвеселитися. Темою таких інтермедій служили звичайно або духовні притчі, або ще частіше світські анекдоти, комічні сцени, мандровані

оповідання та сатиричні концепти» — І. Франко).

Перші відомі інтермедії в Україні датовані 1619 роком (анонімні інтермедії про Климка і Стецька, про Максима, Рицька й Дениса до польської п’єси «Трагедія, або

Образ смерті пресвятого Іоана Хрестителя, посланця Божого» Якуба Гаватовича. Інколи до інтермедій відносять сцени нижнього поверху вертепу і деякі народ-

ні ігри (коза та ін.), що видається невиправданим, адже таким чином поза увагою залишається основна ознака інтермедії (виконання між діями), тоді як «світська»

261

ІНТЕРМЕДІЯ

частина вертепу і за обсягом дії, і за значенням є рівноправною до горішньої частини, а «коза» взагалі є самостійним обрядовим дійством.

Як і більшість театральних жанрів, народжених за доби середньовіччя, «класична» інтермедія (інтерлюдія) не мала чітких жанрових ознак, а вимоги до неї були вельми розмитими; отож різні автори й дослідники, визначаючи належність

того або іншого твору до жанру інтермедії, керувалися різними, часом протилежними принципами, віддаючи перевагу або незначному обсягові твору, або його фарсовому характерові, або ж відсутності цілісного й розгорнутого сюжету.

Починаючи з ХVІІІ ст. у європейському театрі панують багатоактні вистави, спосіб побудови яких невдовзі дає змогу сформулювати принципи гарно скроєної п’єси, а традиційна форма інтермедії зі слабким сюжетом втрачає популярність і на зміну їй приходить новий композиційний принцип — принцип нанизування

атракціонів (подібні принципи «нанизування» реалізуються у цей же час і в інших мистецтвах­ — так з’являється концерт, паради, комедії з варіаціями, комедії прислів’їв, арлекінади та ін.). Згодом з’являться й спеціальні театри, пристосовані саме для показу своєрідних інтермедійних оглядів — театри ревю («Revue des Theatres»), вар’єте, мінстрел шоу, атракціони тощо.

Велику популярність дістає інтермедія у Російській імперії, на сценах імператорських театрів, де в першій половині ХІХ ст. показувалися: «900 000 тысяч злотых, или Тот, да не тот» (Интермедия водевиль в 2 карт. П. Г. Григорьева, 1840); «Бобыль» (Интермедия из русского быта с пением и плясками в 2 д. Н. Круглополева, 1860); «Вечер на хуторе близ Диканьки» (Интермедия водевиль в 1 д., взятая из повестей Н. В. Гоголя, 1833); «Восковые фигуры, или Волшебная механика»

(Интермедия водевиль в 1 д. А. А. Шаховского, с 5 живыми картинами и сценами из спектаклей, 1825); «Демьянова уха, или Нечаянный уговор в Ямской слободе» (Интермедия водевиль П. Н. Арапова по басне И. А. Крылова, 1823); «Деревня на берегах Волги, или Нежданный праздник» (Интермедия водевиль в 1 д.

Б. М. Федорова с хорами и плясками, 1817); «Интересная афиша, или Автоматы

со всемирной выставки» (Фарс интермедия­ в 1д. Н. А. Ермолова, 1851); «Любовь и благодарность, или Встреча добрых помещиков» (Интермедия водевиль в 1 д. И. Несмеянова с пением и плясками, 1836); «Меркурий на часах, или Парнасская застава» (Комико аллегорическая интермедия дивертисмент в стихах А. А. Шаховского, 1828); «Осмеянный ревнивец, или Не спросясь броду, не надо соваться

в воду» (Интермедия водевиль­ в 2 декорациях с танцами и пением П. Г. Григорьева, 1836); «Перепутье старых воинов,­ или У русского солдата последняя копейка ребром» (Народная интермедия водевиль в 1 д. с пением и танцами П. Г. Григо-

рьева, 1836); «Праздник в графском селе, или Старая глупость на новый лад» (Интермедия водевиль в 1 д., 1832); «Провинциальные актеры, или Ошибка в фальшь не ставится» (Интермедия-пословица с танцами, 1835); «Путешественники в дилижансах» (Интермедия-водевиль в 1 д. П. Н. Арапова, 1821) та ін.

262

ІНТЕРМЕЦО

Принципи побудови інтермедії застосовувалися й в українському теат­ рі ХІХ ст. — як у створеній за принципом нанизування епізодів п’єcі «Зальоти со-

цького Мусія» («Пісні в лицях») М. Кропивницького та ін.

Неабиякий інтерес щодо ігнорування фабульного театру і формування принципів театру ірраціонального, становлять такі різновиди інтермедій, як синте­

зи Марінетті, репертуар театрів кабаре і мініатюр початку ХХ ст., серед яких, зокрема, вирізнявся і «Дім інтермедій Доктора Дапертутто» (Вс. Мейєрхольда), а серед малих форм, які виставлялися на сценах таких театриків, — імпровіза­ ція та імітація, що врешті й створило передумови для народження нової теа­ тральності. Це також інтермедії К. І. Галчинського в його «Театрику “Зелений гусачок”», драматикули С. Беккета, гепенінги й інсталяції тощо.

Поряд із терміном інтермедія в Україні ХІХ ст., у народній мові, був відомий

термін термедія. «Ще й досі, — писав І. Франко, — наш народ називає всяку смішну, галасливу життєву сцену термедією; «… східнотурецьку гру кавардак, якої вплив, між іншим, і на Росію можемо вгадувати в рос[ійському] слові кавардак, рівнозначнім із нашим термедія, що й досі значить якусь забаву, шумну приго-

ду». ► ІНТЕРЛЮДІЯ, інтермецо, ДРАМА ЗАСТОЛЬНА, тафелспел

ІНТЕРМЕЦО (італ. intermezzo — пауза, антракт) — в Італії XV–XVI ст. — коротке музично драматичне видовище міфологічної тематики, початково подібне до ін-

терлюдій, що виконувалися між великими діями; згодом видовище розвинулося у самостійний жанр. Похідна назва — intermezzi — з’явилася на початку XVIII ст. і означала одноактну комічну оперу для двох співаків, що виконувалася між актами опери серіа («поміж поодинокі акти переводчик повставляв свої власні ліричні інтермецца» — І. Франко).

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ (лат. interpretatio — тлумачення) — тлумачення драматичного твору в процесі його втілення на сцені режисером. Основним інструментом ре-

жисерської інтерпретації п’єси є постановочний план вистави.

На думку С’юзен Зонтаґ, інтерпретація «вперше з’явилася в античній культурі пізнього класичного періоду, коли могутність і достовірність міфу була підірвана реалістичним поглядом на світ, впровадженим науковою освіченістю; коли було поставлене питання, яке тривожить постміфологічну свідомість, — питання про благопристойність релігійних символів, — то античні тексти у їхній первозданній

формі виявилися вже неприйнятними; отоді й була прикликана інтерпретація,

аби узгодити античні тексти із сучасними вимогами. Так, стоїки, на догоду своїм

поглядам, що боги повинні бути моральними, алегорично трактували грубі риси

Зевса та його галасливого клану в епопеях Гомера. Зображуючи адюльтер Зевса

і Лето, пояснювали вони, Гомер насправді хотів показати союз сили й мудрості <…> Таким чином, інтерпретація передбачає розходження між чітким змістом

тексту і вимогами (пізніших) читачів. Вона прагне усунути це розходження. Си-

туація видається такою, що з якоїсь причини текст став неприйнятним, але від-

263