Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

СИСТЕМА ТЕАТРАЛЬНА

Попри надзвичайно високий індекс цитування Станіславського, ще наприкінці 1940 х рр. у зв’язку зі зміною уявлень про театр та його мови, ставлення до його

спадщини почало істотно змінюватися. Так, навіть один з найпоміркованіших прихильників системи Жорж Пітоєв писав у статті «Режисура»: «Те вічне, що залишається назавжди у творах Чехова, в його поетичності, що стала вже легендою,

не потребує реалістичної системи Станіславського, яка років з двадцять тому втілювала на сцені страждання, що були зрозумілі тоді, але тепер стали для нас минулим. Третій акт “Вишневого саду” в постановці Станіславського, який став для мене назавжди прикладом найвищого досягнення реалізму, викликав у мене бурю емоцій під час постановки “Саду” в Москві і здивував, потряс мене своєю непотрібністю, коли, два роки тому, я побачив ту саму виставу у виконанні тих самих акторів і в тій самій постановці».

Крістофер Бальме підкреслює історичні витоки, отже, й обмеженість системи Станіславського, коли пише: «Метод Костянтина Станіславського, мабуть, найвпливовіша театрально теоретична і театрально педагогічна модель минулого сторіччя, в деякому сенсі ґрунтується на позиціях раннього просвітництва…» ►

МЕТОД ДІЙОВОГО АНАЛІЗУ, ПЕРЕВТІЛЕННЯ

СИСТЕМА ТЕАТРАЛЬНА (режисерська) — терміни театральна і режисерська система (від грец. sуstеmа — складене з частин, з’єднане) широко вживаються

в театрі, проте, як і вся театральна термінологія, не мають чіткого визначення. Інколи вони вживаються як синоніми або показники співвідношення загального (напрям, стиль тощо) та індивідуального (режисерська система). Інколи, і цілком виправдано, театральна система стає замінником режисерської системи (як система організації вистави в дорежисерському театрі)­ . Подеколи поняття систе­ ма, також виправдано, вживається стосовно таких явищ, як театр певного класу, доби, нації, систем водіння ляльки, вистави як системи, педагогічної системи виховання і роботи актора над роллю, художньої системи. Приміром, В. Сілюнас пише

про «особливу систему іспанського церковного театру»; дослідник історії театру доби Французької революції К. Державін пише про «придворно аристокра­тич­ну­

театральну систему», а також про дві системи в театрі цієї доби: одна спиралася на «старі традиції і належала спеціально трагічному жанрові», інша — «відповідала драматургічним вимогам нової буржуазної драми»; А. Авдєєв цілком слушно застосовує поняття системи, пишучи про театри Сходу та ін.; інколи поряд з поняттям система, майже як синонім, вживається термін модель — у значенні тип, вид, рід або навіть взірець жанру і конкретної вистави, своєрідний постановочний

канон на кшталт режисерських примірників Станіславського і моделей Брехта.

До перших спроб типологізації театральних систем можна віднести визначення двох систем у мистецтві актора, яке запропонував Гегель у своїй «Естети-

ці». У першій системі, — пише Гегель, — «виконавець повинен бути лише живим духом і тілесним інструментом поета; особливу вірність цій системі виявили

447

СИСТЕМА ТЕАТРАЛЬНА

французи у трагедії і у haute comedie (високій комедії), адже вони високо цінують амплуа, школу і взагалі схильні до типів у своїх театральних видовищах». Інша

система (італійська комедія масок) «полягає у тому, що усе запропоноване поетом стає лише додатковим засобом і обрамленням для вияву характеру і майстерності актора».

УХХ ст., у зв’язку з реальними потребами відносно нової професії — режисури, якій відтепер належало вирішувати проблему ансамблю, тобто злагодженості, гармонійності (системності) вистави в найширшому розумінні, систематика театру стає актуальнішою. Відтак з’являються відомі класифікації на кшталт бінарного поділу на театри переживання й удавання (К. Станіславський), поширеного, хоча й надто загального, поділу на театр умовний і натуралістичний (життєпо­ дібний, ілюзорний); театр священний, грубий і неживий (Пітер Брук), театр акцен-

тованого впливу і вияву (Лесь Курбас) тощо.

Існували й деталізованіші схеми. Так, Микола Вороний 1927 р. в листі до сектора підручників Держвидаву подав «короткий конспект наміченої роботи», а саме «Мистецтво актора», де були й такі розділи: Система гри (стара школа та її традиції). Характеристика напрямів і течій в минулому. Малий театр (До МХТ); Система

Кропивницького — Карпенка Карого; МХТ (система Станіславського — психологізм гри); Експресіонізм (театралізація гри — Євреїнов і Мейєрхольд).

Очолюваний Лесем Курбасом «Березіль» на початку своєї праці розробив схему класифікації тогочасних українських театрів, які поділялися на: етногра­ фічно побутові (старий дореволюційний театр, народні театри, які існували на ці часи); європейсько психологічні (до них зараховувалися театри імені Т. Шев-

ченка, імені М. Заньковецької, частково Театр імені І. Фран­ка); революційні, або ліві («Березіль» і Театр імені Г. Михайличенка). На думку Юрія Бобошка, цю класифікацію можна прийняти з істотними уточненнями: психологічно побутовий те­ атр, що зберігав традиції дореволюційної сцени; психологічно побутовий те­

атр нового часу (театр європейських форм, як його називали на початку 20 х рр.),

що продовжував і розвивав традиції Театру М. Садовського та Молодого театру щодо поширення репертуару за рахунок світової класики; театр сценічної умов­ ності, що запроваджував найновіші мистецькі шукання.

Утакому самому значенні, пишучи про систему театру корифеїв (який, відомо, спирався на обмежену систему сценічних жанрів і театральних форм), а та-

кож і про систему життєвих відповідностей театру Гната Юри, пізніше вживала термін і Наталія Кузякіна.

Практики театру (Станіславський, Мейєрхольд, Лесь Курбас та ін.) уживали по-

няття система здебільшого у значенні методу («Система Станіславського, — говорив Брехт, — є прогресом вже тому, що вона система <…> Прогресивність методу

Станіславського: в тому що це метод»). Тобто автори цих визначень сприймають поняття система як спосіб роботи й послідовності виконання операцій профе-

448

СИСТЕМА ТЕАТРАЛЬНА

сіональної діяльності, фахового алгоритму, який подеколи тяжіє до утилітарного посібника, підручника, задачника («Чому немає задачника?» — занотував поба-

жання Станіславського Леопольд Сулержицький, коли вів заняття з системи). Лесь Курбас застосовував термін система в таких значеннях: театральна сис-

тема як упорядкованість естетичних принципів і методу; як технологія акторської

творчості; як спосіб виховання актора; як метод роботи режисера над виставою («Виходячи з самої назви станції, — говорив Курбас, — нам треба створити способи, якими і провадити занотовування досвіду у всіх ділянках театру і укладання цього досвіду у певну систему, яка має охоплювати весь комплекс театральної роботи <…> Приблизну (провізоричну) систему можна зробити на підставі нашого досвіду і досвіду робітників інших театрів (Мейєрхольд, Станіславський, Смишляєв). На підставі цієї роботи як висновок зробити схему построєння спектаклю»).

Про нечіткість вимог до визначення системи свідчать і висловлювання Вс. Мейєрхольда, який 1930 р. розповідав: «Наша система ще не викристалізувалася, але основні формули вже є <…> Тому що я спираюсь на певну систему, яка насамперед глибоко матеріалістична і, нехай знає товариш Пельше, не лише матеріалістична, а й побудована на методі діалектичного матеріалізму <…> Ми дума-

ємо тепер не про акробатику, не про той тренаж, який нас привів до можливості розгортання біомеханічної системи…»

Виходячи з цього, можна сказати, що для практиків система — це передусім загальні закони акторської (у Станіславського) і режисерської (у Курбаса) творчості. У випадку Станіславського це відкриття можна визначити як шлях до пере­ втілення, у Курбаса — шлях до перетворення.

Інколи термін система набував ширшого значення, коли вживався стосовно акторської школи або для характеристики умовного театру.

Найстрункіше визначення поняття запропонував 1926 р. О. Гвоздєв. «Театральна система, — зазначав він, — це співвідношення між формою сценічного май-

данчика, складом глядачів, структурою акторської гри і характером драматургії,

що обслуговує глядача» (у термінах американського театрознавства система — це соціальна історія драматичної форми).

Яків Мамонтов, намагаючись запровадити термін система в театрознавчий обіг і піддаючи критиці формулу Гвоздєва, писав, що, «якби в методологічних настановленнях наших театрознавців фігурувало таке розуміння, як театральна

система, то на сьогодні ми мали б, опріч історичних дат та індексу блискучих імен побутового театру, ще й наукову фіксацію типових для нього систем мистецьких засобів. На жаль, цього нема, і ми не можемо скористуватися з готових

історичних даних». «У Західній Європі і в РСФРР, — продовжував думку Мамонтов, — ця центральна методологічна проблема наукового театрознавства (і дра-

матургії, як частини його) давно поставлена на порядок денний <…> Нашим театрознавцям пора зужити рішучих заходів, щоб вирватися з літературного поло-

449

СИСТЕМА ТЕАТРАЛЬНА

ну <…> На наш погляд, кардинальним моментом в методологічних питаннях театрознавства та драматургії мусить бути наукове розуміння театральної системи.

Робота драматурга, режисера, актора тощо не може розглядатися сама по собі, бо то є лише окрема функція єдиного механізму, що називається театром. Не розуміючи соціяльної природи та технічної структури цього механізму, не можна

серйозно говорити про окремі частини його та їх функції. Отже, перше питання при вивченні будь якого драматурга — питання про його виробниче настановлення упирається в питання про ту театральну систему, що її даний драматург фактично обслуговував, чи хотів обслуговувати, своєю творчістю. Цього питання не можна розв’язати в спрощений, так би мовити, просвітянський спосіб: перерахувати театри, де виставлялися п’єси даного драматурга або де він працював безпосередньо, додати до цього кілька зауважень біографічного характеру

і на тому задовольнитися. Ні, це справа далеко складніша. Ми навмисне говоримо

театральна система, а не театр, бо нас цікавить не лише фактичний матеріял

щодо окремих театрів та осіб, а також і наукова типізація цього матеріялу. Театрів безліч, театральних систем — одна дві на історичну добу. В театрі за його мистецькою манірою можна не добачити його соціяльної суті, в театральній системі

ця суть — як зараз побачимо — є вирішальний чинник і обминути її ніяк не можна. Театри мають індивідуальні назви, театральна система мусить мати наукове визначення. Що ж таке театральна система? <…> Як було зазначено, в основному це мусить бути ідеологія та тематика даного типу театральних систем».

В іншій праці Мамонтов писав: «Формальне визначення театральної системи мусить базуватися на ширшому історичному матеріалі, а методологічна роля цьо-

го визначення у А. Гвоздєва зовсім не виявлена». Саме тому Мамонтов і запропонував своє, можливо, не таке вже й переконливе, з точки зору театру, однак доволі симптоматичне визначення, що яскраво характеризувало особливості тогочасних плутаних понять: «Ми можемо визначити театральну систему, як координа-

цію мистецьких та технічних чинників (авторського або виконавчого характеру)

для обслуговування суспільства через організацію його масових реакцій (емоційних та ідейних)». У праці «Драматичне письменство» (1927–1928) Мамонтов запропонував таку формулу: «З трьох зазначених чинників — автор, виконавець, глядач — і складається те, що ми називаємо театральною системою». Попри відсутність чіткої загальної формули, Мамонтов інтуїтивно дав доволі чітке визна-

чення систем українського театру, висуваючи на перший план постать драматурга. У праці «Сучасний театр в його основних напрямках» Мамонтов запропонував таку типологію українського театру: реалістично побутовий (театр Тобілевичів,

зорієнтований на міщанство та на українську народницьку інтелігенцію); есте­ тичний (“Молодий театр”); революційний театр (Театр ім. Г. Михайличенка).

У 1930 х рр. хвиля захоплення системами і школами в СРСР була заблокована директивами і впродовж тривалого періоду вживання понять система і метод

450