ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 05.07.2024

Просмотров: 357

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

1.Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання медичної мікробіології. Основні риси та тенденції розвитку сучасної мікробіології.

2.Відкриття організмів Левенгуком. Основні етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера, Коха в мікробіологію.

5.Основні відмінності прокаріотів та еукаріотів.Форми бактерій з дефектом синтезу клітинної стінки,протопласти,сферопласти.L-форми бактерій.

7.Морфологія та класифікація найпростіших.Морфологія та будова спірохет.

8. Класифікація і морфологія грибів. Дріжджі та дріжджеподібні гриби роду Сandida. Нитчасті (плісняві гриби)

9. Методи мікроскопії. Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та фарбуючі розчини,прості та складні методи фарбування.

11.Принципи організації,апаратура і режим роботи бактеріологічної,серологічної та вірусологічної лабораторій.

12. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи. Методика фарбування бактерій за Грамом

13.Конструктивний та енергетичний метаболізм.Класифікація бактерій за типами живлення.

15.Дихання мо.Класифікація за типами дихання.Аеробний і анаеробний тип дихання.Бродіння.Ферменти і структури мо,що беруть участь у процесі дихання.Методи вирощування анаеробних бактерій.

16. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для диференціації бактерій. Ферменти патогенності

17.Ріст і способи розмноження бактерій.Механізми клітинного поділу,фази розмноження бактерій у стаціонарних умовах.

18. Бактеріологічний метод дослідження. Етапи виділення чистої культури бактерій ті її ідентифікації

19.Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Стерилізація, методи, контроль за ефективністю стерилізації. Асептика. Антисептика.

20. Методи стерилізації, апаратура. Дезінфекція та стерилізація стоматологічних інструментів.

21.Походження та еволюція мо.Сучасна класифікація прокаріотів.Основні таксони.Систематика та номенклатура бактерій.Вид як основна таксономічна одиниця.

22. Систематика і номенклатура бактерій. Основні принципи систематики . Класифікація бактерій. Характеристика виду. Інфравидові варіанти

24. Генотипова мінливість. Мутації, їх різновиди. Мутагени фізичні, хімічні, біологічні. Генетичні рекомбінації : трансформація, трансдукція, кон’югація.

25.Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, їх основні генетичні функції. Мігруючі елементи. Роль мутації, рекомбінації і селекції в еволюції мікробів.

27.Генетичні методи дослідження мо. Полімеразна ланцюгова реакція. Її суть і практичне значення.

28. Хіміотерапія ті хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п. Ерліха та г. Домагка у розвитку хіміотерапії

29.Роль Флемінга, Чейна, Флорі, Ваксмана у створенні перших антибіотиків. Класифікація антибіотиків за походженням та за механізмом дії на мо.

30. Антагонізм у мікроорганізмів. Антибіотики, характеристика, принципи одержання, одиниці виміру. Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми.

33.Токсини мікробів(екзо- і ендотоксини).Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.

34. Фази розвитку інфекційного процесу.Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Бактеріємія, токсинемія, сепсис. Періоди інфекційної хвороби.

36. Періоди інфекційного захворювання. Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Розповсюдження мікроорганізмів у макроорганізмів. Форми інфекційного процесу. Бактеріо – та вірусоносійство.

37. Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Роль Івановського. Методи визначення вірусів. Методи культивування вірусів та іх оцінка.

38. Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових компонентів вірусів.

39. Бактеріофаг,історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.

40. Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.

41.Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого. Методи культивування вірусів та їх оцінка.

42. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів людини і тварин

43.Методи культивування вірусів та їх оцінка(див. Запитання 41). Методи визначення репродукції вірусів.

44. Реакції вірусної гемаглютинації і гемадсорбції. Механізм, практичне використання.

45. Серолог.Р-ції, які викор.У вірусології. Р-ція нейтралізації, її механізм, практичне використання. Реакція вірус нейтралізації, механізми, практичне значення

46.Р-ція гальмування гемаглютинації,її механізм, практичне використання.

56.Етапи розвитку імунології. Роль Мечнікова, Беринга, Ерліха. Види імунітету і форми його прояву. Видовий та набутий імунітет (класифікація). Активний та пасивний імунітет

62.Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.

63.Взаємодія клітин в імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи. Антигенрепрезентуючі клітини, т- та в-лімфоцити. Інтерлейкіни.

66. Типи алергічних реакцій. Механізми розвитку гіперчутливості негайного та сповільненого типу.

76. Імунна система макроорганізму. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія в імунній системі. Імунотропні препарати, імунокорекція.

77. Форми і типи імунного реагування. Гуморальна імунна відповідь та її етапи.

79.Реакція імунної відповіді, їх х-ка. Клітини імунної системи, їх ф-ії

80. Гіперчутливість негайного та сповільненого типу. Механізми розвитку цих реакцій

85.Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо» вакцини .

87.Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.

Етапи одержання моноклональних антитіл:

  1. Імунізація тварин певним антигеном.

  2. Одержання лімфоцитів від імунізованої тварини.

  1. Одержання гібридом. Лімфоцити поодинці розміщують у мік-рокамерах спеціальних панелей і додають мієломні клітини. Завдяки дії спеціального "ферменту злиття" або інших речовин, що впливають на клітинні мембрани, утворюються гібридні клітини. При цьому застосовують спеціальне інкубаційне середовище, в якому ні лімфоцит, ні мієломна клітина не виживають, а гібридома розмножується.

4.Відбір гібридом, які продукують потрібні антитіла. Досліджуючи наявність потрібних антитіл у культуральній рідині, відбирають необхідний клон.

5. Вирощування клону в промислових біотехнологічних умовах і одержання комерційних препаратів моноклональних антитіл.

Як правило, діагностичні моноклональні антитіла випускають міченими радіоізотопом або ферментом. Застосовують їх для виявлення антигенів, коли важливо уникнути перехресних реакцій із близькими антигенами. У мікробіології сфера їх застосування — ідентифікація бактеріальних, вірусних та інших антигенів. У неін-фекційній імунології — виявлення поліпептидних та білкових гормонів (наприклад, рання діагностика вагітності на основі' виявлення гормону гонадотропіну в сечі). Важливе значення має застосування моноклональних антитіл для ранньої діагностики злоякісних пухлин на основі виявлення "ракових" антигенів, розроблені спеціальні тест-системи для діагностики раку кишкового тракту, пухлин жіночих статевих органів та ін.

82.Імунодефіцитні стани, аутоімунні процеси. Комплексна оцінка імунного статусу організму

Будь-який компонент імунної системи, специфічний чи неспецифічний, може бути відсутнім або мати певні вади. Імунодефіцитні стани відрізняються ступенем важкости, починаючи від незагрозливих і закінчуючи станами, які призводять до смерти. Існує багато генетично обумовлених станів, але імунодефіцитні стани, крім всього, можуть бути наслідком набутого захворювання. Яскравим прикладом тяжкої форми такого стану є синдром набутого імунодефіциту (СНІД), але він також є складовою частиною різних інфекційних захворювань, включаючи грип, інфекційну мононуклеозу та кір. Набутий імунодефіцит може також бути ятрогенним, наприклад, внаслідок лікування кортикостероїдами або іншими імуносупресивними лікарськими препаратами. Крім чутливости до інфекцій, імунодефіцит може супроводжуватися аномальними імунними реакціями, наприклад, алерґією або аутоімунним захворюванням. Засоби лікування розглядаються у розділі про імунотерапію. Аномалії поліморфно-ядерної функції та дефіцити компонентів комплементу або антитіл призводять до розвитку чутливости до бактерійної інфекції. Недостатність ґуморальних і клітинних компонентів специфічної імунологічної системи може розвиватися окремо або разом. В інформаційному бльоці наведено можливі зони первинних розладів, що порушують діяльність імунної системи і супроводжуються відомими симптомами. Більш докладному вивченню імунодефіцитів сприятиме розвиток маркерів моногрупових антитіл для різноманітних субпопуляцій Т-клітин, для різних стадій зрілости В-клітин, а також для моноцитів.  Тяжкий синдром комбінованого імунодефіциту Такий стан, що викликаний кількома різними генними порушеннями, аутосомними або зчепленими з Х-хромосомою, характеризується дефектами стовбурових клітин, що призводить до розвитку Т- та В-клітинного імунодефіциту і, таким чином, до порушення імунітету, що залежить від клітин, та синтези ґуморального антитіла. Порушення процесу формування стовбурових клітин протягом ранньої стадії розвитку — це додатковий симптом аґранулоцитози, незважаючи на нормальний розвиток і стан еритроцитів та тромбоцитів. Майже у половини дітей молодшого віку з аутосомною рецесивною формою тяжкого комбінованого імунодефіциту виявлено також й аденозин-дезаміназну недостатність, діягнозу якої можна встановити пренатально шляхом виявлення ферментативної недостатности амніотичних клітин. Хворі малі діти дуже чутливі навіть до вірусних інфекцій слабкої дії й можуть померти від звичайної вітряної віспи, кору, вірусу цитомегалії чи інших вірусних інфекцій. Якщо випадково зробити таким малюкам щеплення проти віспи, у них почне розвиватися вакцинальна хвороба, що призводить до смертельного кінця; так само вони можуть тяжко захворіти внаслідок проведення вакцинації БЦЖ.83-84. Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності / Вакцини. Історія одержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генно-інженерні і анти ідіотипові вакцини. Вакцини антигенні препарати, виготовлені із МіО їх антигенів, токсинів, використ для активної імунізації людей і тварин із профілактичною або лікувальн метою. За походженням: 1. із живих МіО –живі, ін активовані, 2. вакцини з АГ МіО –хімічні, ізбединічні, 3. анатоксини. За кількісним і якісним складом: 1. моно- ди- три-вакцини – з одного, двох трьох компонентів однакового походження (напр. вірусів), 2. асоційовані – із препаратів різного походження (напр. ін активованих вакцин і анатоксинів), 3. аутовакцини- із власних збудників, викор найчастіше для стимуляції імунітету і лікування (гоновак-при гонореї, стафілококова - при хронічних запаленнях).


Інактивовані корпускулярні вакцини – це препарати з МіО , що втратили патогенність, вірулентність і життєздатність, але зберегли антигенні і імуногенні властивості. Методи одержання: добір МіО із хорошими АГ властивостями, культивування, накопичення великої кількості, інактивація фізичними (температура 100°С, ультразвук, ультрафіолет, радіація) і хімічними чинниками (формалін, спирт, фенол, перекис водню). Достоїнства: немає контамінації, зручне зберігання, не діють на генетичний апарат. Недоліки: імунітет слабкий, нетривалий (1-2 роки); імунітет тільки загальний; вводять багато разів; мають баластові речовини. Приклад інактивованих вакцин: вакцини проти холери, черевного тифу, грипу.

Генно-інженерні вакцини– одержують при виділенні з патогенного МіО певних генів, які відповідають за патогенність. Ці гени з’єднують із векторами (бактеріофагами) і вбудовують у МіО, що не патогенний і здатний до швидкого і зручного розмноження. У результаті, МіО з новими генами виділяють визначені білки – АГ.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.

Антиідіотипові вакцини одержують шляхом послідовної імунізації різних видів організмів. При першій імунізації на АГ-детермінанти або епітопи або антитіла, їхні активні центри назив ідіотипами. При другій імунізації ідіотипи виконують роль АГ-детермінант. Проти них утв анти ідіотипи. Вони є білками і копією АГ-детермінант патогенних МіО. Їх використ як вакцини.


85.Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо» вакцини .

Хімічні вакцини є вакцинами другого покоління. Такі вакцини містять уже очищені антигени збудників інфекційних захворювань,отримані переважно хімічними методами. Основний принцип одержання хімічних вакцин полягає у виділенні та очищенні проективних антигенів від баластних речовин,які забезпечують розвиток надійного імунітету. Для виділення з мікроорганізмів антигенних комплексів використовують трихлороцтову кислоту,фенол,ферменти тощо. Хімічні вакцини характеризуються слабкою реактогенністю,вони є генетично і онкогенно безпечними,стійкими до впливу зовнішнього середовища,можуть використовуватися у різних асоціаціях. Але недоліками хімічних вакцин є те,що вони швидко виводяться з організму і є менш імуногенними.

Анатоксини-якісно нові препарати,одержані з екзотоксинів бактерій шляхом обробки 0,4% розчином формаліну при 37*С протягом 3-4 тижнів. Така технологія зберігає антигенні та імуногенні властивості екзотоксинів,але знищує їх токсичність. На введення анатоксинів організм виробляє антитоксини. Для досягнення напруженого антитоксичного імунітету необхідне дворазове введення анатоксину з подальшою ревакцинацією.

Сьогодні широко використовують анатоксини,до складу яких після очищення і концентрації додають сорбенти-ад’юванти. Такі вакцини називаються адсорбованими. Адсорбція анатоксинів значно підвищує їх імуногенні властивості.

Вакцини різних типів, що містять кілька компонентів називаються асоційованими вакцинами. Ці препарати, призначені для одночасної вакцинації проти декількох інфекційних захворювань.

Для підвищення імуногенності антигенів, які входять до складу інактивованих, хімічних, синтетичних В. і анатоксинів, застосовують ад’юванти. Ад’юванти (лат. adjuvans — допомагаю) — це різноманітні за походженням і фізико-хімічними властивостями речовини: гель гідроокису алюмінію, ліпіди, емульгатори, полімерні сполуки). Механізм дії ад’ювантів полягає у створенні «депо» антигену в місці введення В. та неспецифічної стимуляції функціональної активності імунокомпетентних клітин.

86.Анатоксини, їх одержання, очищення, одиниці виміру, використання, оцінка. Анатоксини-якісно нові препарати,одержані з екзотоксинів бактерій шляхом обробки 0,4% розчином формаліну при 37*С протягом 3-4 тижнів. Така технологія зберігає антигенні та імуногенні властивості екзотоксинів,але знищує їх токсичність. На введення анатоксинів організм виробляє антитоксини. Для досягнення напруженого антитоксичного імунітету необхідне дворазове введення анатоксину з подал’ьшою ревакцинацією.


Важливою особливістю цих препаратів є також те,що вони забезпечують збереження стійкої імунологічної пам’яті. Проте ці препарати швидко виводяться з організму і не запобігають бактеріоносійству токсигенних штамів в імунізованих колективах. Активність визначають реакції преципітації при зв’язуванні анатоксину зі специфічним антитоксином і виражають у флокуляційних одиницях за Рамоном.

Сьогодні у практиці використовують ботулічний,гангренозний,дифтерійний,стафілококовий та деякі інші анатоксини.


87.Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.

Корпускулярні вакцини з убитих мікробів називаються інактивованими вакцинами і відносяться до вакцин першого покоління . Для того щоб одержати такі вакцини проводять відбір вірулентних штамів бактерій чи вірусів,які мають повний набір необхідних антигенів та інактивують їх. Для інактивації використовують фізичні і хімічні методи(обробка формаліном,ацетоном,спиртом). Переваги:можливість добору високо антигенних штамів мікроорганізмів ;зручне дозування;відсутність впливу на генетичний апарат;неможлива реверсія вірулентності.

Недоліки:слабший(порівняно з живими) імунітет;парентеральне введення;значна к-сть баластних речовин,які можуть стати причиною алергічних реакцій.