Файл: Билеты полит.экономия ШПОРЫ.docx

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 21.02.2019

Просмотров: 986

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

- Заробітна плата залежить від умов праці: праця у важких, умовах оплачується вище.

Ці факти створюють переконаність, що заробітна плата є платою за працю, що найманий робітник продає працю, і що саме праця є товаром.

Але існує декілька доказів того, що праця не є товаром:

  1. Будь – який товар має вартість, однак праця вартості не має. Вартість - це втілена в товарі праця. Маємо вираз «праця в праці» - поняття ірраціональне.

  2. Якщо б на ринку представлялася праця, то вона повинна була б існувати самостійно до продажу і відокремлюватися від людини, яка її продає. Однак праця ще не існує в момент угоди між капіталістом та робітником.

  3. Купівля-продаж праці вступили б в протиріччя з економічними законами. Нехай праця є товар і за законами товарного обміну повинна повністю оплачуватись. В цьому випадку власник грошей не отримує додаткової вартості, тому це приводить до заперечування закону додаткової вартості.

Отже, можна зробити висновок, що робітник продає не працю, а здатність до праці – робочу силу. Купівля–продаж робочої сили означає, що вона перетворюється на товар.

На поверхні явищ вартість і ціна робочої сили приймає вид вартості чи ціни праці, тобто в заробітній платі форма прояву маскує сутність. Замаскована вона тому, що приховує процес створення додаткової вартості, маскує експлуатацію капіталістом.

Такі економічні форми, які замасковують, затушовують сутність тих чи інших явищ, мають назву перетворених форм. Тому заробітна плата – це перетворена, замаскована форма вартості чи ціни товару робоча сила.



24. Основні форми і сучасні системи заробітної плати.

Основними формами заробітної плати є погодинна і відрядна заробітна плата.

При погодинній заробітній платі її величина залежить від кількості годин праці. Одиницею виміру заробітної плати є погодинна ставка, так звана «ціна праці». Заробітна плата за тиждень, місяць визначається множенням погодинної ставки на кількість годин праці. Дозволяє підвищувати інтенсивність праці без збільшення її оплати.

Відрядна заробітна плата – це така форма заробітної плати, за якою її величина знаходиться у прямій залежності від кількості виробленої продукції або кількості здійснених операцій. В основу відрядної (поштучної) плати покладено погодинну оплату, а точніше – денну вартість робочої сили і норму виробітку.

Одиницею виміру відрядної зарплати є не час, а розцінка за одиницю продукту.

Погодинна і відрядна форми заробітної плати, як правило, не існують в чистому вигляді, вони завжди виступають у певних поєднаннях і комбінаціях. Внаслідок цього склалися певні системи, які представляють собою поєднання обох цих форм.

Система заробітної плати – це сукупність взаємозв’язаних і взаємодоповнюючих стимулів, обумовлених відповідними результатами праці.


  1. Погодино-преміальна система, при якій до основної погодинної ставки виплачуються премії за перевиконання норм, підвищення частки якісної продукції.

  2. Поштучно – прогресивна – зростання заробітку в залежності від збільшення виробітку.

  3. Поштучна – преміальна – система заробітної плати, при якій пряма поштучна доповнюється преміями за перевиконання норм, якість продукції, за зниження витрат.

  4. Акордна – оплата за встановлений обсяг робіт, виконаний за певний термін.

  5. Тарифна система – сукупність нормативів, які регулюють рівень заробітної плати робочих і службовців. Включає в себе тарифні ставки, тарифну сітку, тарифно-кваліфікаційний довідник, за якими визначаються розміри оплати праці за день, годину, відношення тарифних ставок робітників різних розрядів.

  6. Система Форда заснована на прискоренні швидкості руху конвеєру.

  7. Система Тейлора – норми для робітників встановлюються на підставі можливостей самого сильного, міцного, молодого працівника.

  8. Система участі в прибутках.

25. Номінальна і реальна заробітна плата. Фактори, які впливають на рівень реальної заробітної плати.

Сутність номінальної заробітної плати; сутність реальної заробітної плати; фактори, що впливають на рівень реальної заробітної плати.


Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку робітник отримує за продану робочу силу.

Реальна заробітна плата – кількість благ, засобів життя, яку робітник фактично може придбати за номінальну заробітну плату.

Рівень заробітної плати – це відношення номінальної і реальної заробітної плати, яке набуло вираження в індексі реальної заробітної плати.



Для забезпечення соціального захисту робітників державою встановлюється мінімальний рівень заробітної плати. Це такий рівень, який виступає гарантією економічної безпеки робітників, встановлюється в законодавчому порядку. Розраховується на підставі прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це рівень заробітної плати, що забезпечує нормальні умови відтворення робітнику, який виконує найменш складну роботу. Обчислюється виходячи з так званого «кошика споживача», який вбирає у себе певний перелік товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людей.

На рівень номінальної заробітної плати впливають наступні фактори:

  • продуктивність та інтенсивність праці, її умови;

  • вартість засобів життя;

  • рівень кваліфікацій робітників;

  • ступені розвитку економічних і соціальних умов життя в різних країнах.

  • попит і пропозиція на ринку праці;

  • конкуренція чи монополія на ринку праці.

На рівень реальної заробітної плати впливають:

  1. розмір номінальної заробітної плати;

  2. рівень цін;

  3. податки;

  4. певний стан економіки (кризи, інфляція).



26. Сутність і типи відтворення. Просте та розширене відтворення індивідуального капіталу.


Необхідність та сутність відтворення; типи відтворення; просте відтворення: сутність, особливості; розширене відтворення: сутність, джерело.


Метою капіталістичного товарного виробництва є створення і привласнення додаткової вартості. Капіталіст не хоче і не може обмежитись одноразовим привласненням додаткової вартості, він хоче отримувати її постійно, тому процес виробництва безперервно повторюється. Процес виробництва, який розглядається не як одиничний акт, а як такий, що безперервно повторюється, відновлюється, є процес відтворення.

У процесі відтворення відтворюються матеріальні блага, засоби виробництва, робоча сила и й виробничі відносини.

Капіталіст після продажу вироблених товарів може придбати засоби виробництва замість тих, що були використані; найманий робітник за отриману заробітну плату купує необхідні предмети особистого споживання. Так відтворюються продуктивні сили.

У процесі відтворення капіталіст залишається власником засобів виробництва, а робітник від них відокремлений, і щоб з’єднатися з ними, продає свою робочу силу. Це й означає, що в процесі відтворення відтворюються капіталістичні виробничі відносини.

Слід розрізняти просте і розширене відтворення.

При простому розміри виробництва з року в рік залишаються незмінними. А це означає, що створювана в виробництві додаткова вартість йде на особисте споживання підприємців. Варто зазначити, що при простому відтворенні, яка б не була первісна природа капіталу, через певний час він повністю перетвориться в капіталізовану додаткову вартість. При простому відтворенні додаткова вартість перетворюється в капіталістичний дохід.

При розширеному відтворенні процес виробництва відновлюється і повторюється в усе зростаючому масштабі у зв'язку з тим, що частина додаткової вартості йде на зростання функціонуючого капіталу. При розширеному відтворенні додаткова вартість розподіляється на дві частини: одна йде на задоволення особистих потреб, тобто перетворюється на капіталістичний дохід, а друга використовується на придбання додаткової робочої сили і засобів виробництва, тобто перетворюється на капітал (нагромадження капіталу).

27. Нагромадження капіталу. Фактори, які визначають його розміри.

Просте та розширене відтворення; нагромадження капіталу; фактори, які визначають розміри нагромадження капіталу; наслідки нагромадження капіталу.

Процес виробництва, який розглядається не як одиничний акт, а як такий, що безперервно повторюється, відновлюється, є процес відтворення. В цьому процесі відтворюються як речові умови виробництва, так і робоча сила. Слід розрізняти просте і розширене відтворення.

При простому розміри виробництва з року в рік залишаються незмінними. Умовою простого відтворення є використання всієї додаткової вартості на задоволення особистих потреб капіталіста.


При розширеному відтворенні додаткова вартість розподіляється на дві частини: одна перетворюється на капіталістичний дохід, а друга використовується на придбання додаткової робочої сили і засобів виробництва, тобто перетворюється на капітал. Перетворення частки додаткової вартості у функціонуючий капітал називається нагромадженням капіталу. Цей процес утворює основу розширеного відтворення, тобто зростання індивідуального капіталу в рамках окремих підприємств.

Розміри нагромадження залежать від наступних факторів.

  • від пропорції, в якій m розпадаються на капітал і дохід: чим вища норма додаткової вартості і чим більша її маса, тим більше можливостей для нагромадження.;

  • ступеню експлуатації робітників;

  • рівня продуктивності праці;

  • різниці між використаним і спожитим капіталом;

  • розміру всього авансованого капіталу;

В ході нагромадження відбуваються не тільки кількісні, а й структурні зміни в капіталі, що виражаються в зростанні його органічної будови. Зростання органічної будови капіталу означає більш швидке зростання постійної частини капіталу в порівнянні зі змінною. Це призводить до того, що в міру накопичення капіталу попит на додаткову робочу силу скорочується.

28. Технічна, вартісна та органічна будова капіталу.

Технічна будова капіталу: сутність, тенденція; вартісна будова капіталу: сутність, зміна вартісної будови капіталу при незмінній його технічній будові; органічна будова капіталу: сутність, формула, тенденція зміни.

Процес відтворення залежить від структури функціонуючого капіталу. Існують різні види структури капіталу: технічна, вартісна і органічна будова капіталу.

Співвідношення між кількістю засобів виробництва та кількістю робочої сили утворює технічну будову капіталу. Технічна будова капіталу показує ступінь технічної озброєності праці.

Прагнення до збільшення додаткової вартості спонукає капіталістів застосовувати більш досконалу техніку, шукати найсучасніші засоби виробництва.

Але засоби виробництва і робоча сила протистоять один одному як постійний і змінний капітал, тому вони мають певну величину вартості. Співвідношення між вартістю засобів виробництва і вартістю робочої сили утворюють вартісну будову капіталу.

Між технічною і вартісною будовою капіталу існує певна залежність. Ступінь змін технічної будови капіталу може не збігатися зі змінами його вартісної будови.

У сучасних умовах технології стають все більш складними; на зміну простим знаряддям праці прийшла система машин. На кожного робітника приходиться все більша кількість знарядь праці. Користуючись більш досконалими знаряддями праці, робітники переробляють все більшу кількість сировини і виробляють більшу кількість товарів. Відбувається зростання технічної будови, внаслідок чого в авансованому капіталі зростає частка постійного капіталу, а частка змінного – відносно зменшується.


Але так як зміна між вартістю засобів виробництва і вартістю робочої сили може відбуватися не тільки внаслідок зміни технічної будови, а й внаслідок відхилення цін від вартості, тому вводиться поняття органічної будови капіталу – це вартісна будова капіталу, яка визначається технічною будовою капіталу і відбиває зміни в технічній будові.

C

Органічна будова капіталу ----- .

V

Зростання органічної будови показує, що в авансованому капіталі зростає частка постійного капіталу і відносно зменшується частка змінного капіталу, це означає, що більш досконала техніка потребує менше робочої сили. Зростання органічної будови капіталу – об’єктивний закон капіталістичного товарного виробництва.



29. Нагромадження капіталу і зайнятість. Основні форми безробіття.

Сутність нагромадження капіталу; безробіття як закономірний результат процесу нагромадження капіталу, його вплив на зайняту у виробництві робочу силу; форми безробіття: текуча, прихована, застійна; особливості сучасного безробіття.

Нагромадження – це перетворення частки додаткової вартості в додаткові засоби виробництва і додаткову робочу силу. При незмінній органічній будові капіталу нагромадження може тимчасово викликати зростання попиту на робочу силу, але може й скорочувати цей попит. Зростання органічної будови капіталу в процесі нагромадження призводить до того, що зростання змінного капіталу відбувається більш повільними темпами, ніж постійного капіталу. На вже діючих підприємствах запроваджується модернізація, заміна технології, внаслідок чого частка робітників стає зайвою. А це означає відносне скорочення попиту на робочу силу. Тобто нагромадження капіталу є причиною безробіття.

Існують різні підходи щодо причин існування та класифікації безробіття.

Плинне - до цієї форми безробіття належать тимчасово безробітні робітники. Безпосередньою причиною їх незайнятості є недостатній попит на працю порівняно з пропозицією, викликаний нерівномірним розвитком різних галузей та економічних районів, фазами підйому та спаду економіки.

Приховане безробіття виявляється в тому, що люди мають офіційне місце роботи, але їх примусово відправляють у неоплачувану відпустку, встановлюють неповний робочий день з відповідним зниженням заробітної плати. Тому робітники вимушені шукати підробіток.

Застійне безробіття створює та частка працездатного населення, яка хронічно не має постійної роботи, перебивається випадковими заробітками, живе на соціальну допомогу. Коли людина довго не може знайти роботу, то вона втрачає кваліфікацію.

Сьогодні можна побачити, що к-сть безробітних порівняно з минулим десятиліттям значно збільшилась. Це насамперед пов’язано з економічною кризою в Україні. Але значно змінився склад безробітних. В структурі безробітних переважають молоді люди, для яких підвищення гнучкості зайнятості означає зменшення шансів на отримання високооплачуваної роботи на постійній основі; робочі низького рівня кваліфікації, вивільнені з галузей промисловості, які переживають швидке технологічне оновлення.