ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.02.2019
Просмотров: 15169
Скачиваний: 17
550
Розділ 17
У жеребчиків захворювання виявляють у перші місяці після народження за озна-
ками виділення сечі в препуціальний мішок, у інших самців – при статевому дозрі-
ванні за відсутністю парувального рефлексу.
Таких самців вибраковують і не використовують як плідників.
Гіпоспадія – (hypo – малий, spadion – отвір) – такий ступінь гіпоплазії, при якій
деформується уретра і її зовнішній отвір відкривається у глибині прутня або уретра
має декілька отворів. Часто гіпоспадія супроводжується недорозвитком печеристих
тіл прутня.
У лошат таку патологію можна виявити у перші дні після народження за виділен-
ням сечі із декількох отворів уретри.
У бугаїв зовнішній отвір уретри може находитись в ділянці калитки або проме-
жини (І. І. Воронін).
Симптоми. На голівці прутня відсутній отвір уретри і сеча виділяється з його гли-
бини, або вона виділяється із декількох отворів, що є на голівці прутня. За гіпоплазії
печеристих тіл рефлекс ерекції слабо виражений.
Діагноз ставлять за ознаками, що виявляють при спостереженні за актом сечови-
ділення і при клінічному дослідженні прутня. При відкритті уретри у глибині прутня
сеча може накопичуватись по його продовженню. Такі хворі тварини не використову-
ються як плідники і підлягають вибракуванню.
Кровотеча з верхівки статевого члена. Захворювання можна виявити у всіх
свійських самців, але найчастіше у жеребців, бугайців та псів як уроджену аномалію
статевого члена.
Симптоми. На голівці прутня, збоку від уретри, є отвір нориці, краї якої оточені
обручеподібним розростанням грануляцій, що мають червонувато-синє забарвлення.
Під час ерекції, коли порожнини кавернозних тіл наповнені кров’ю, із отвору тонкою
цівкою або краплями виділяється кров.
Діагноз ставлять за результатами клінічного дослідження. При анестезії прутня
(за І. І. Магдою) його можна витягнути із препуція і підтвердити наявність нориці
введенням гудзикоподібного зонда. При цьому через норицю кавернозні порожнини
прутня наповнюються кров’ю.
Лікування. Захворювання не є загрозою для здоров’я тварини, але використовува-
ти її для отримання сперми і природного осіменіння недоцільно.
Отвір нориці можна припікати електричним катетером, що має форму голки.
Дисфункція ретракторних м’язів статевого члена. Де Грот і Нуманс (1969) та
Т. Шнюкшта (1969) реєстрували цю патологію у бугаїв.
Причини її не з’ясовані.
Основний симптом – спазм ретракторних м’язів статевого члена під час садки,
що проявляється неповним його виведенням з препуційного мішка. Оскільки хвороба
спостерігається у молодих бугаїв, то її можна вважати тимчасовим розладом функції
м’язів. Якість сперми при цьому не порушується. І. І. Воронін (1979) рекомендує ви-
браковувати таких бугаїв, оскільки хвороба передається за спадковістю.
Ветеринарна андрологія
551
Гвинтоподібне викривлен-
ня прутня (штопороподібний
пеніс). Описано у бугаїв (Фітц-
геральд, 1963; Ешдовн і Коомбс,
1967, 1968; Уолкер, 1964; Уіт-
сель, 1969) і проявляється тіль-
ки під час ерекції.
Причини. Хвороба переда-
ється за спадковістю або є на-
слідком недорозвитку печерис-
тих тіл прутня, вісцерального
листка препуційного мішка,
голівки пеніса, його травми з
утворенням гематоми.
Симптоми. Під час ерекції
при природному паруванні кін-
цева частина прутня повертаєть-
ся навколо поздовжньої осі проти
годинникової стрілки, що заважає
його введеню у статеву щілину.
Лікування полягає у нама-
ганні зафіксувати голівку прут-
ня так, щоб вона не оберталась.
Оперативне втручання мало-
ефективне (І. І. Воронін).
Зрощення прутня з препу-
ційним мішком. Персистуюча
вуздечка прутня. Захворюван-
ня зустрічається у самців усіх
свійських тварин.
Причини остаточно не з’ясовані.
Симптоми. Складка, що з’єднує тіло або голівку прутня з препуційним мішком,
заважає виведенню його і сприяє накопиченню сечі в спермі та порожнині препуцій-
ного мішка. У псів у препуційному мішку накопичується смегма, що сприяє виник-
ненню баланопоститу.
Вуздечка прутня може бути широкою і з’єднувати все тіло його з препуційним
мішком або вузькою, що прикріпляється до певної ділянки прутня. У частини самців
вона має вигляд сполучнотканинної складки, що вільно звисає з тіла прутня. Дрібні
складки не є перешкодою для отримання сперми і при паруванні тварин. Вільно зви-
саючу складку слизової оболонки необхідно диференціювати від папіломи, а у псів –
від перевивної венеричної саркоми (рис. 164).
Рис. 164. Персистуючі вуздечки:
А – звичайна вуздечка; Б – еректильна; В – фіброзна персистируюча
вуздечка; Г – зв’язуюча вуздечка (а – частково зв’язуюча вуздечка;
б – викривлення статевого члена при ерекції; в – частково зв’язуюча
вуздечка, ускладнена виразкою і розвитком в її товщі фіброзної ткани-
ни; г – суцільна зв’язуюча вуздечка.
А
Б
В
Г
а
б
в
г
552
Розділ 17
Діагноз обґрунтовується даними клінічного дослідження самців і статевого члена,
виведеного із препуційного мішка.
Лікування. Персистуючу зв’язку розсікають, а вільно звисаючі складки, якщо вони
є перешкодою для використання плідників, – відсікають. Маніпуляцію виконують на
вивільненому з препуційного мішка прутні. Великі складки від’єднують і розсікають
після інфільтраційної анестезії її основи. Швів не накладають, а кровоносні судини
торзують. При необхідності вводять у порожнину препуційного мішка антисептичну
мазь або антибіотики на 0,25 %-му розчині новокаїну.
Набуті захворювання статевих органів
Механічні пошкодження. Серед набутих механічних пошкоджень статевих ор-
ганів самців найчастіше реєструються різної етіології травми препуційного мішка
прутня і калитки. Ступінь пошкодження тканини залежить від форми і напрямку сили
діючого предмета.
У ділянці травми, що є “місцем найменшої резистенції” (locus minores resistentio)
дуже часто виникають гострі запальні процеси (абсцес, флегмона).
За локалізацією механічні пошкодження препуційного мішка ділять на екстрапре-
пуційні – коли пошкодження наносяться з боку шкірно-фасційного шару крайньої плоті;
інтрапрепуційні – коли ці пошкодження здійснюються з середини препуційного мішка
і ретропрепуційні – коли пошкоджується статевий член та навколишні щодо нього тка-
нини препуційного мішка. Ці пошкодження бувають закритими і відкритими.
До екстрапрепуційних пошкоджень відносять удари, рани крайньої плоті (поверх-
неві, глибокі і проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті (рис. 165).
До інтрапрепуційних пошкоджень відносять рани статевого члена та листків пре-
пуційного мішка (забиті, рвані та різані).
До ретропрепуційних пошкоджень відносять розриви статевого члена (з пору-
шенням цілісності білкової оболонки та крововиливами з утворенням гематоми); ви-
вертання препуційного мішка
(вихід його парієтального лист-
ка назовні з можливими по-
шкодженнями, тріщинами, сад-
нами, синцями, запаленнями);
випадання препуційного мішка
(коли препуційний мішок, що
випав, не може повернутися у
вихідне положення); запалення
препуційного мішка (акропос-
тит та баланопостит); фімоз,
парафімоз.
Рани стінки препуційного
мішка. Залежно від причини
рани можуть бути колоті, різа-
Рис. 165. Схема будови препуція (за І. І. Вороніним):
1 – шкіра; 2 – поверхнева фасція; 3 – листки внутрішньої фасції; 4 –
глибока фасція крайньої плоті; 5 – парієтальний листок препуційного
мішка; а – препуційний отвір; б – прутень.
а
б
1
2
5
4 3
Ветеринарна андрологія
553
ні, кусані з широкою і вузькою зоною ураження тканин, а за глибиною – поверхневі,
глибокі і проникаючі, рвані і клаптеві.
Причини: пошкодження препуція гострими предметами стійл і станків, пнями,
кусками металу, укуси, удари рогами, копитами.
Симптоми. У більшості випадків рани характеризуються болючістю, кровотечею і зя-
янням. На 2–3-й день виникає набряк тканин, що може розповсюджуватися за межі рани.
Діагноз. Характерним симптомом для встановлення діагнозу є кровотеча. Наявність
проникаючих ран підтверджується зондуванням, яке виконують після знеболення.
Лікування. При лікуванні поверхневих і глибоких ран застосовується хірургічна
обробка ран з частковим висіканням тканин. Після хірургічної обробки рану зашива-
ють глухим швом. Проникаючі рани в порожнину препуційного мішка після хірургіч-
ної обробки з повним або частковим висіченням тканин зашивають двоповерховими
швами – на слизову оболонку із захопленням стінки рани і на шкіру.
Прогноз – благополучний, оскільки в багатьох випадках рани загоюються без
ускладнень.
Забій (contusio) виникає переважно під дією тупих предметів: ударів рогами, ко-
питами, при доланні перешкод, бар’єрів, падінні, тривалому стисканні повалом, при
взятті сперми на чучело.
Симптоми: розлитий крововилив у тканини, почервоніння або посиніння ділянки
травми, набряк, біль, зменшення отвору препуційного мішка.
При травмі з глибоким ураженням тканин може утворитися набряк слизової обо-
лонки. Залежно від сили удару і форми предмета набряк на 2–3-й день може розповсю-
джуватись аж до калитки. Загальний стан самця пригнічений, він не лягає, сечовиді-
лення затруднене і болісне. При сильних ударах може пошкоджуватися статевий член.
Діагноз ставиться за характерними ознаками з врахуванням анамнестичних даних.
Прогноз – обережний.
Лікування – симптоматичне і скероване на профілактику гнійного запалення. Хво-
рих тварин заганяють у чистий станок з м’якою підлогою. Ділянку травми вистрига-
ють, очищають від механічних забруднень, обробляють спиртовим розчином йоду,
септонексом або кубатолом.
Тканини інфільтрують 0,25 %-им розчином новокаїну з антибіотиками.
Гематома стінки препуційного мішка виникає при розривах краніальної гілки
зовнішньої соромітної артерії або вени.
Симптоми. Зразу ж після забиття утворюється округлої форми з чітко виражени-
ми краями набряк. При пальпації його в перші дні відчувається флуктуація, з третього
дня – крепітація. Ділянка травми болюча, гаряча. Набряк може випинатися в порож-
нину препуційного мішка і заважати виведенню статевого члена.
Діагноз ставлять з урахуванням часу утворення набряку після травми. Витікання
крові з голки при пункції набряку підтверджує діагноз.
Лікування. Ділянку травми вистригають, обробляють асептичним розчином (спир-
товий розчин йоду, іхтіол, стептонекс, кубатол). При можливості в перші години і дні
554
Розділ 17
застосовують холод, а з третьо-
го дня – тепло. На 4–5-й день
гематому розтинають, згустки
фібрину видаляють, рану за-
лишають відкритою. При необ-
хідності депонують антибіоти-
ки і сульфаніламіди.
Абсцес – гостре гнійне
запалення тканин препуцій-
ного мішка з утворенням по-
рожнини, наповненої гноєм і
обмеженої піогенною оболон-
кою. Реєструється у самців
усіх видів свійських тварин
(рис. 166).
Причини: колоті рани, забої
з розчавлюванням тканин і на-
ступним інфікуванням збудни-
ками гнійної інфекції: стрептококами, стафілококами, кишковою паличкою.
Симптоми. У стінці препуційного мішка протягом 3–5-ти днів виникає спочатку
розлитий набряк тканин, що з часом набуває круглої форми. Він гарячий, болючий із
накопиченням гною, при пальпації відчувається флуктуація. Виведення прутня ви-
кликає біль. При значному об’ємі абсцесу сеча виділяється з порожнини препуція
краплинами.
Діагноз обґрунтовується клінічними ознаками з врахуванням даних анамнезу. На-
явність гною при пункції набряку підтверджує діагноз.
Лікування. В перші дні після нанесення рани – хірургічна обробка. В усіх випад-
ках ефективна коротка новокаїнова блокада з антибіотиками. При утворенні порож-
нини проводять розтин абсцесу з евакуацією гною і пухким дренуванням емульсією
синтоміциновою або Вишневського.
Флегмона – гостре, гнійне, розлите запалення пухкої сполучної тканини стінки
препуційного мішка. Спостерігається у всіх самців.
Причини: забої і рани з широким пошкодженням тканин і інфіковані збудниками
гнійної інфекції.
Симптоми: дифузний набряк тканин стінки препуційного мішка, інколи – з ура-
женням слизової оболонки. Виведення прутня затруднене, болісне. Набряк гарячий,
тканини ущільнені, болісні. На 5–7-й день появляються фокуси абсцедування, загаль-
ний стан тварини покращується, біль зменшується.
Статевий член не можна вивести з препуційного мішка. Сеча виділяється в по-
рожнину препуційного мішка, застоюється, подразнює слизову оболонку, що супрово-
джується пригніченням загального стану з підвищенням загальної температури тіла.
Рис. 166. Екстрапрепуційні пошкодження препуція
(за І. І. Вороніним):
а – абсцес крайньої плоті; б – вигляд крайньої плоті після ліквідації
абсцесу; в – фіброз крайньої плоті; г – гематома крайньої плоті.
а
б
в
г