Файл: Ветеринарне акушерство, Яблонський, 2006.pdf

Ветеринарна гінекологія

545

во  вітамінні  препарати –  масляний  розчин  вітаміну  А  (250–500  тис.  МО),  тривіта-
мін (15 мл), тетравіт (5–6 мл) з інтервалом 5–7 днів, застосовувати 3-разову ін’єкцію 
10 %-ої суспензії АСД-Ф

2

 на тетравіті, 7 %-го розчину іхтіолу по 10 мл, з інтервалом 

48 годин. Добрі наслідки дає підшкірне введення 30 мл свіжовидоєного молозива від 
корів, які нормально розтелилися декілька годин тому.

Проводячи заходи по профілактиці неплідності, необхідно пам’ятати про тісний 

функціональний зв’язок між маткою і яєчником. До тих пір, поки в матці будуть хоч 
незначні патологічні зміни, до тих пір в яєчнику буде зберігатися жовте тіло і навпаки, 
тобто невід’ємним компонентом стимуляції статевої функції є викликання розсмок-
тування жовтого тіла. Перспективним в цьому плані є використання простагландинів 
F

2α

, тому що вони викликають розсмоктування жовтого тіла, стимулюють скорочення 

матки, охоту та овуляцію, приймають участь в процесі родів, викликають загострення 
прихованих хронічних процесів, сприяючи цим одужанню тварин. Оскільки на про-
стагландини реагують лише тварини з функціонуючим жовтим тілом, то при фрон-
тальних обробках їх вводять двічі, з інтервалом 11–12 днів. При першій обробці ак-
тивне жовте тіло буває у 60 % тварин, а при другій – практично у всіх. Із синтетичних 
аналогів простагландинів найчастіше використовують естрофан (внутрішньом’язово, 
2 мл чи 500 мкг активної речовини) та ензапрост (1,5 мл чи 6 мл активної речовини), 
ремофан (Спофа), аніпрост (УФА), еструмат (Великобританія), простин (США). На 
4–5-й день після введення цих препаратів у більшості тварин виникає охота і їх осі-
меняють. Тим тваринам, що не прийшли в охоту, через 10–12 днів вводять препарати 
повторно і осіменяють через 72 і 96 годин.

Ефективним є комбіноване застосування простагландинів з фолікуліном чи про-

зерином (одночасно), а також введення 30 мл молозива і через 48 годин якогось з про-
стагландинів (естрофан, ензапрост).

Тваринам з функціональними розладами відтворення, при частих перегулах можна 

вводити через 14–20 годин після останнього осіменіння неоміцин-сульфат (0,5 г) чи 
левоміцетин-сукцинат натрію (0,5–1,0 г), поліміксин-М сульфат (0,5–1,0 г) у 5–10 мл 
фізіологічного розчину.

Можна також вводити таким коровам по 5 мл вітаміну А і тривітаміну в день осі-

меніння і повторно на 4–6-й день. Всіх корів, що не запліднилися протягом 60-ти днів 
після отелення, необхідно виділити в окрему групу, старанно дослідити і вжити від-
повідних заходів щодо поновлення відтворної здатності.

Слід підкреслити, що будь-яка стимуляція статевої функції допустима лише після 

акушерського і гінекологічного дослідження кожної тварини і визнання її здоровою. 
При наявності патологічних процесів у статевих органах, чи при незадовільній вгодо-
ваності тварин стимуляція протипоказана. Безсистемні масові обробки, без врахування 
фізіологічного стану тварин, можуть викликати у них аборти, неповноцінні статеві ци-
кли, вихід біологічно неповноцінніх статевих клітин, що не запліднюються чи швидко 
переривають свій розвиток. Тобто, керувати статевою функцією слід кваліфіковано.

Потрібно також пам’ятати, що навіть при добрій організації відтворення біля тре-

тини, а то й половина тварин не запліднюються від першого осіменіння і приходять 

546

Розділ 16

в охоту повторно; з них знову частина прийде в охоту втретє і т. д. Кожне з цих осі-
менінь є імунізацією, що приводить до підвищення титру сперміоантитіл. Тому необ-
хідно  домогтися  такої  ситуації,  щоб  тварина  запліднювалася  від  першого –  другого 
осіменіння,  бо  наступні  осіменіння  будуть  малоефективними.  Від  корів,  що  не  за-
пліднилися протягом 80-ти днів післяотельного періоду, не отримають до кінця року 
приплоду. Тому, щоб не допустити в господарстві яловості і забезпечити повноцінне 
функціонування статевої системи самки, отримання від неї приплоду в оптимальний 
з фізіологічної та господарської точки зору час, слід добиватися поновлення у всіх ко-
рів відтворної здатності протягом 30–45-ти днів післяотельного періоду і запліднення 
їх не пізніше 60–80-ти днів після родів.

Період від 30-го по 90-й день після отелення – це період роздою та осіменіння. 

У недостатньо підготованих до цього в сухостійний період корів під впливом потоку 
імпульсів з молочної залози наступають зрушення гормональної рівноваги та обміну 
речовин на користь лактогенезу з розвитком дисфункції яєчників. При цьому сповіль-
нюється дозрівання фолікулів, погіршується якість овоцитів.

При організації відтворення м’ясних тварин виходять з потреби народження на-

щадків у оптимальний час – у лютому – квітні з тим, щоб потім можна було випасати 
молодняк разом з матерями. Тому основні осіменіння тут проводять в травні – липні.

Для синхронізації у них охоти можна застосовувати аніпрост (через 48 годин піс-

ля ін’єкції препарату у 75 % тварин наступає охота) або введення під шкіру вуха на 9 
днів імплантанта інтервет.

Паралельно з профілактикою неплідності слід здійснювати заходи по збереженню 

новонародженого молодняка.

Питання для самоконтролю

1.  Що розуміють під неплідністю та яловістю тварин?
2.  Які існують форми неплідності?
3.  Які основні причини неплідності тварин?
4.  Якими методами користуються при проведенні гінекологічного дослідження тварин?
5.  Які існують форми уродженої неплідності?
6.  Які причини старечої, кліматичної та експлуатаційної неплідності?
7.  Які форми аліментарної неплідності зустрічаються найчастіше?
8.  Які основні причини симптоматичної неплідності?
9.  Яка патологія матки буває часто причиною неплідності?
10.  Які патологічні процеси у яєчниках часто бувають причиною неплідності?
11.  Якими  клінічними  ознаками  найчастіше  проявляються  функціональні  розлади 

яєчників?

12.  Які інфекційні хвороби часто бувають причиною неплідності тварин?
13.  Які основні принципи лікування гінекологічно хворих тварин?

547

17. 

ВЕТЕРИНАРНА
АНДРОЛОГІЯ

Ветеринарна андрологія (andros – мужчина, logos – наука) – наука про патологію 

статевих органів самців.

Це одна із галузей клінічних дисциплін, що вивчає етіологію, патогенез і клінічні 

ознаки цих захворювань, розробляє лікування уражених ними тварин та заходи про-
філактики.

Захворювання самців  з  локалізацією  патологічного  процесу в  статевому  апараті 

розглядалися  у  курсі  внутрішніх  незаразних  хвороб  (закупорювання  уретри  камін-
цями), спеціальної хірургії (фімоз, парафімоз, новоутворення, орхіт, епідидиміт, ге-
матоцеле,  гідроцеле  тощо),  паразитології  (трихомоноз,  кампілобактеріоз),  онкології 
(сіменома, папіломатоз).

Багато авторів, як хірургів (І. І. Магда та І. І. Воронін, 1963; М. В. Плахот та ін., 

1977),  так  і  ветеринарних  акушерів  вказували  на  необхідність  вилучення  із  різних 
клінічних  дисциплін  таких  захворювань  в  окремий  самостійний  розділ  або,  навіть, 
окрему дисципліну – ветеринарну андрологію. Ця наука охоплює широке коло захво-
рювань незаразної і заразної етіології, але в данному розділі будуть розглянуті лише ті 
з них, виникнення яких порушує статеву функцію самців і викликає їх неплідність.

17.1. Дослідження органів статевої системи плідників

Бугая фіксують за роги, при потребі застосовують методи заспокоєння (за допо-

могою нейролептиків, аміназину, ромпуну) чи знеболення і проводять андрологічне 
дослідження за прийнятою в клініці схемою: реєстрація, анамнез, загальне клінічне 
дослідження і дослідження статевих органів із застосуванням методів огляду, паль-
пації,  ректального  і  рефлексологічного  досліджень,  вивчення  проявів  безумовних 
статевих рефлексів (локомоторного, ерекції, обнімального, парувального, еякуляції), 
оцінювання одержаної від плідника сперми.

При потребі більш глибокої оцінки плідника за рівнем обмінних процесів у його 

організмі та у продукованій ним спермі проводять біохімічне дослідження крові на 
вміст загального білка, глюкози, кальцію, неорганічного фосфору, каротину, резерв-

548

Розділ 17

ну лужність, концентрацію у спермі фруктози та індекс фруктолізу, активність у ній 
ферментів – каталізаторів аеробних та анаеробних процесів; роблять біохімічне до-
слідження сечі, бактеріологічне дослідження сперми та змиву з препуція; проводять 
андрологічну диспансеризацію бугаїв за Вороніним.

Андрологічну диспансеризацію бугаїв проводять у три етапи:
Перший етап проводять під час вирощування бугайців до 6-місячного віку у пле-

мінних заводах та господарствах-репродукторах. Мета цього етапу – виявити і вибра-
кувати бугайців із природженими аномаліями розвитку.

Другий етап є диспансеризацією відібраних для племінних цілей бугайців віком від 

6 до 12 місяців під час дорощування та попереднього випробування їхньої племінної 
цінності в господарствах – елеверах та спеціальних випробних станціях. На підставі 
вивчення ступеня прояву статевих рефлексів, дослідження статевих органів та сперми 
кожного плідника роблять попередню комісійну оцінку його андрологічної цінності.

Третій етап андрологічної диспансеризації є диспансеризацією племінних бугаїв, 

що  надійшли  на  племпідприємство.  Вона  включає  систематичний  нагляд  за  станом 
здоров’я плідників та їх відтворною здатністю у процесі племінного використання; 
дослідження  бугаїв  на  такі  заразні  захворювання,  як  туберкульоз,  паратуберкульоз, 
лептоспіроз, лейкоз, бруцельоз, трихомоноз, вібріоз, псевдомоноз, інфекційний рино-
трахеїт; дослідження сперми та змиву з препуція на бактерійне забруднення, колі-титр; 
дослідження крові на вміст білка, кальцію, неорганічного фосфору, каротину, резерв-
ну  лужність;  дослідження  сечі  (питома  вага,  білок,  цукор,  кетонові  тіла,  домішки); 
аналіз спермопродукції бугая (скільки отримано еякулятів, з них придатних для ви-
користання, середній об’єм еякуляту, виготовлено за аналізований період спермодоз, 
заморожено спермодоз, вибраковано після розморожування, осіменено вперше корів 
та  телиць,  з  них  запліднилося,  процент  запліднення);  дані  клінічного  дослідження 
бугая (згідно прийнятої схеми) і врешті робиться висновок про відтворну здатність 
бугая. Результати диспансеризації заносять у “картку андрологічної диспансеризації 
бугая-плідника”.

Показники  дослідження  бугаїв,  їх  спермопродукції  та  результатів  використання 

дають змогу віднести їх до однієї з трьох груп (за П. М. Савіним):

1.  Високоплідні  бугаї –  це  плідники,  в  результаті  використання  яких  заплідне-

ність корів та телиць від першого осіменіння склала понад 75 %. Статеві рефлекси 
у таких самців чітко виражені, об’єм еякуляту не менше 5 мл, концентрація сперміїв 
понад  1 млрд/мл,  їхня  рухливість –  понад  8  балів,  живих  сперміїв –  80…95 %,  ви-
живання 70…110 годин, кількість патологічних форм – не більше 3 %. У такій спермі 
міститься 460…680 мг% фруктози, чітко виражена позитивна залежність між актив-
ністю  ферментів  гіалуронідази  та  лужної  фосфатази  і  запліднювальною  здатністю 
сперміїв.

2.  Бугаї з нормальною плодючістю – це ті, в результаті використання яких отри-

мано заплідненість корів та телиць від першого осіменіння у межах 70 %. Вони добре 
проявляють  статеві  рефлекси,  об’єм  еякуляту  у  них  3…4 мл,  концентрація  сперміїв 

Ветеринарна андрологія

549

0,4…0,8 млрд/мл, рухливість сперміїв 7…9 балів, виживання 50…80 годин, кількість 
патологічних форм не більше 5 %. У такій спермі міститься 300…500 мг% фруктози, 
виражена  позитивна  залежність  між  активністю  ферментів  гіалуронідази  та  лужної 
фосфатази і запліднювальною здатністю сперміїв.

3.  Бугаї із зниженою плодючістю – це ті, при використанні яких спостерігалася 

велика кількість повторних осіменінь корів і телиць. Вони характеризуються частим 
гальмуванням  статевих  рефлексів  або  виділенням  сперми  низької  якості  (об’єм  ея-
куляту  близько  2 мл,  концентрація  сперміїв  0,2…0,5 млрд/мл,  їх  рухливість  менше 
шести балів, патологічних форм – до 20 %, виживання – 30 годин.

Сперма цієї групи бугаїв відзначається низькими показниками вмісту фруктози, 

активності ферментів гіалорунідази та лужної фосфатази, великою кількістю патоло-
гічних форм сперміїв.

4.  Неплідні бугаї, що виділяють мало сперми, з низькими показниками концентра-

ції сперміїв, їх рухливості, виживання, а також вмісту фруктози, активності ферментів 
гіалуронідази та лужної фосфатази, великою кількістю патологічних форм сперміїв.

Бугаї третьої і четвертої груп непридатні для використання на племпідприємствах.

17.2. Діагностика імпотенції бугаів

Імпотенція (від сл. im – ні, potentio – сильний, могутній, здатний) – патологія від-

творної здатності, що проявляється у самців розладами парування (парувальна імпо-
тенція) чи неможливістю запліднення (запліднювальна імпотенція).

Під  парувальною  імпотенцією  (impotentia  coeundi)  розуміють  нездатність  самця 

здійснити статевий акт у зв’язку з ураженням у нього органів парування (статевого 
члена і крайньої плоті). Ця імпотенція може бути уродженою та набутою, тоді як за-
пліднювальна імпотенція (impotentia generandi) є проявом розладів сперміогенезу чи 
патології додаткових статевих залоз. Вона також може бути уродженою і набутою.

Парувальна імпотенція

Уроджені та спадково обумовлені аномалії розвитку статевих органів
Гіпоплазія статевого члена (пеніса) – (hypo – малий, plasia – утворення) – змен-

шення прутня, що виникає за генетичних причин. Найчастіше він буває укорочений, 
меншої товщини і знаходиться у глибині препуційного мішка.

Симптоми. При рефлексологічному дослідженні молодого бугая виявляється, що 

він  проявляє  локомоторний  та  обіймальний  рефлекси,  але  ерекція  статевого  члена 
проявляється слабо, він не виводиться з препуційного мішка. Під час парування спер-
ма виділяється у препуціальний мішок і витікає із нього на тіло самки.

Діагноз обґрунтовують за даними клінічного спостереження і дослідження. При 

блокаді нервів за І. І. Вороніним пеніс не можна витягнути за межі препуціального 
мішка.