Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

71

руку,  стають  правіше  і  ззаду  від  підставної  тварини  (опудала), 
уважно  стежачи  за  плідником.  Після  зістрибування  плідника 
технік  утримує  вагіну  під  кутом  35–45°  до  горизонтальної  лінії 
спермоприймачем  вгору,  а  лівою  рукою  через  шкіру  препуція 
статевий  член  спрямовує  в  отвір  штучної  вагіни.  Після 
парувального  поштовху  і  еякуляції  штучну  вагіну  опускають 
спермоприймачем  донизу.  Потім  спермоприймач  від’єднують 
та через віконце передають у лабораторію. 

Особливістю техніки отримання сперми від баранів і цапів 

є те, що сперму беруть стаючи біля підставної тварини на коліно 
або облаштовують спеціальний станок чи яму. 

У  жеребця  парувальні  рухи  і  еякуляція  продовжуються 

кілька  хвилин,  а  після  закінчення  еякуляції  штучну  вагіну 
поступово  опускають  донизу  спермоприймачем,  випускають  зі 
неї повітря та знімають зі статевого члена. 

Для  отримання  сперми  у  кнурів  вагіну  закріплюють  у 

спеціальному фіксаторі опудала. Допомога техніка при садці, як 
правило,  не  потрібна;  технік  лише  стежить,  щоб  не  знизився 
тиск  у  штучній  вагіні.  У  деяких  випадках  доводиться  обережно 
спрямовувати член кнура в отвір штучної вагіни.  

Крім  цього,  широко  застосовують  мануальний  метод 

отримання сперми у кнурів (рис. 7). 

Рис. 7. Отримання сперми у кнура мануальним методом 

72

Для  отримання  сперми  у  півнів  використовують  метод 

масажу  та  електроеякуляції.  Масаж  живота  та  поперекової 
частини спини роблять одночасно двома руками. Після підняття 
хвоста  у  півня  технік  стискує  пальцями  клоаку  та  отримує 
сперму в спермоприймач. 

Для  отримання  сперми  методом  електроеякуляції  один 

електрод у вигляді добре відшліфованого наконечника вводять у 
клоаку,  а  другий  (голчастий)  –  в  епідерміс  шкіри  в  ділянці 
поздовжньої кістки. 

2.10. ФІЗІОЛОГІЯ І БІОХІМІЯ СПЕРМИ 

 
 
 
 
Співвідношення  між  об’ємом  сперміїв  і  рідкою  частиною 

сперми  (плазмою)  у  різних  видів  самців  різне,  що,  в  першу 
чергу,  залежить  від  розвитку  придаткових  статевих  залоз.  Так, 
бугай  і  баран  виділяють  невеликий  об’єм  еякуляту,  де  спермії 
займають  30  %,  з  незначним  вмістом  секрету  придаткових 
статевих залоз. Тоді як кнур і жеребець виділяють великий об’єм 
еякуляту  з  незначним  вмістом  сперміїв  (2–7  %),  у  зв’язку  з  чим 
сперма  у  цих  видів  самців  менш  концентрована  порівняно  з 
бугаєм і бараном.  

Існує  певний  взаємозв’язок  між  об’ємом  еякуляту  і 

концентрацією  сперми  –  чим  більший  об’єм  еякуляту,  тим 
менша концентрація сперми і навпаки. 

Спермій  –  статева  клітина  самців.  Складається  з  головки, 

шийки,  тіла  і  довгого  хвостика.  Кожна  структура  спермія 
виконує  певну  функцію:  головка  відповідає  за  спадкову 
інформацію,  шийка  –  за  активацію  руху,  тіло  –  за  метаболічні 
процеси і хвостик – за рухливість.  

Певної  закономірності  стосовно  розмірів  спермія  і  самців 

немає.  Так,  у  бугаїв  і  баранів  розміри  сперміїв  становлять  

Сперма 

– продукт  сім’яників  та  придаткових  статевих 

залоз,  що  виділяється  під  час  еякуляції  і  складається  зі 
сперміїв і плазми. 

73

70–80  мкм,  у  жеребців  –  50–60  мкм,  у  кнурів  –  50–55  мкм  і  у 
кролів – 50 мкм. 

Головка спермія має форму овальної пластинки, опуклої з 

одного  боку  і  увігнутої  з  другого.  Основну  частину  головки 
займає ядро, що оточене шаром протоплазми.  

Ззовні  головка  спермія  вкрита  тонкою  ліпопротеїдною 

оболонкою, що також вкриває шийку, тіло і хвостик. У передній 
частині  головки  спермія,  під  ліпопротеїдною  оболонкою, 
знаходиться акросома – цитоплазматична ділянка, що виробляє 
фермент  гіалуронідазу,  а  її  внутрішні  мембрани  –  акрозин,  що 
мають велике значення під час запліднення.  

У  задній  частині  головки  спермія  є  заглиблення у  вигляді 

бокалоподібної  капсули,  в  якій  розміщені  проксимальна 
(передня)  і  дистальна  центросоми,  що  є  кінетичним  центром 
активності спермія.  

Головка  спермія  з’єднана  з  короткою  і  тонкою  шийкою, 

що є найбільш ламкою частиною.  

Від  дистальної  центросоми  відходить  осьова  нитка,  що 

проходить  вздовж  усього  тіла  і  хвоста  спермія.  Осьова  нитка 
складається  з  центральних  волокон,  оточених  двома  шарами 
фібрил – зовнішній (товстіший, проходить лише у шийці та тілі 
спермія) і внутрішній (тонший, проходить до кінця хвостика).  

У тілі спермія волокна оточує подвійна спіральна нитка (з 

15  обертами)  і  закінчується  центросомним  кільцем  з  великою 
кількістю мітохондрій, що є енергетичним апаратом сперміїв.  

У  ділянці  хвостика  зовнішні  та  внутрішні  фібрили  майже 

однакової товщини. Спіральна нитка в цьому місці потрійна і не 
містить мітохондрій.  

Зрілі  спермії  на  своїй  поверхні  мають  негативний 

електричний  заряд,  що  запобігає  склеюванню  їх  між  собою 
(однойменні заряди відштовхуються).  

Хімічний  склад  сперміїв.  Спермії  містять  75,4  %  води  і  

24,6 % сухої речовини (білки, ліпіди, мінеральні речовини).  

74

Головка  спермія  містить  9  %  білків  (нуклео‐  та 

глікопротеїди).  Нуклеопротеїд  (сполука  нуклеїнової  кислоти  з 
простим  білком)  зосереджений  переважним  чином  у  ядрі,  а 
ліпопротеїд  –  у  акросомі.  Серед  амінокислот  у  сперміях 
міститься  аргінінова,  лізинова,  цистинова,  лейцинова    та 
глютамінова амінокислоти.  

Тіло і хвостова частина спермія містять 73 % простих білків 

і 23 % – ліпідів. 

Оболонка  спермія  містить  17–19  %  азоту  та  багата  на 

аргінін, гістидин та цистин. 

Також  у  сперміях  містяться  мікроелементи  (цинк,  мідь, 

марганець,  залізо,  алюміній,  олово,  бор),  що  входять  до  складу 
ферментів.  Частина  ферментів  міститься  як  у  самих  сперміях, 
так і у плазмі сперми.  

Плазма  сперми.  Внаслідок  змішування  секретів  придат‐

кових  статевих  залоз  утворюється  плазма  сперми  з  певним 
хімічним складом. Склад плазми сперми залежить від розвитку 
придаткових  статевих  залоз  у  самців.  Придаткові  статеві  залози 
сильно  розвинені  у  кнура,  добре  –  у  жеребця,  слабко  –  у  бугая, 
барана і цапа. 

У  кнурів  50–70  %  плазми  сперми  складає  секрет  перед‐

міхурової  залози, 26  %  –  міхурцеподібних, 20  %  –  цибулинних  і  
2 % – придатка сім’яника.  

У жеребців плазма сперми містить 80 % секрету цибулин‐

них  залоз,  25  %  –  міхурцеподібних  і  дуже  мало  секрету 
передміхурової залози. 

У  бугая  40  %  плазми  сперми  складає  секрет  міхурце‐

подібних залоз, 5–6 % передміхурової залози, 30 % – цибулинних 
і 5–10 % – придатка сім’яника. 

У барана 50–60 % плазми сперми складає секрет придатка 

сім’яника  та  10–20  %  секрет  міхурцеподібної  та  передміхурової 
залоз. 

Рух  сперміїв.  Органоїдами  руху  сперміїв  є  тіло  і  хвостик. 

Тіло  спермія  під  час  руху  є  опорою  для  хвостика,  який 

75

здійснюючи  часті  удари  і  обертання  навколо  своєї  осі,  штовхає 
спермія вперед. При цьому спермій рухається гвинтоподібно.  

Спермії мають здатність швидко рухатися. Швидкість руху 

сперміїв залежить від температури навколишнього середовища. 
Так  за  температури  +38–40  °С  спермії  бугая  рухаються  зі 
швидкістю 5,6 мм за одну хвилину, барана – 4,6 мм, кнура – 2,8 м 
і жеребця – 5,2 мм.  

Важливою  особливістю  сперміїв  є  реотаксис  –  рух  проти 

потоку  рідини.  Однак  до  реотаксису  здатні  лише  ті  спермії,  які 
доторкуються до слизової оболонки статевих органів самок.  

На  рухливість  сперміїв  також  впливає  їх  електричний 

заряд.  При  втраті  електричних  зарядів  спермії  починають 
склеюватися  між  собою  головками  (зірчаста  аглютинація),  а 
також хвостиками (масова коагуляція). 

 З  метою  підтримання  життєдіяльності  і  можливості 

рухатися  сперміям  необхідно  мати  певний  запас  енергії. 
Джерелами  енергії  для  руху  сперміїв  є  три  біохімічні  процеси: 
дихання, фруктоліз і розпад АТФ.  

2.11. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ЯКІСТЬ СПЕРМИ 

З  метою  забезпечення  нормальної  життєдіяльності 

сперми,  необхідно,  щоб  середовище,  з  яким  контактує  сперма, 
було  ізотонічним  –  осмотичний  тиск  у  середовищі  дорівнював 
осмотичному тискові в середині сперміїв.  

Відомо,  що  осмотичний  тиск  прямопропорційний 

кількості  частинок  (молекул  або  іонів),  розчинених  речовин  в 
одиниці об’єму розчину. 

Коли  сперма  зберігається  поза  організмом,  внаслідок 

накопичення  продуктів  обміну  речовин,  змінюється  її  осмотич‐
ний тиск, що, в свою чергу, впливає на виживаність сперміїв.  

У  розчинах  з  пониженим  осмотичним  тиском  (гіпотоніч‐

них)  спермії  швидко  набрякають  і  гинуть  внаслідок  високого 
внутрішньоклітинного  тиску,  тоді  як  у  середовищах  з  високим