Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

16

Її  слизова  оболонка  утворює  3–4  великі  циркулярні  складки  і 
численні дрібні, розміщені уздовж. 

У  кобил  шийка  матки  має  довжину  4–9  см,  діаметр  –  

3–5  см;  на  слизовій  оболонці  добре  виражені  складки  уздовж 
органа. Каудальна частина шийки матки виступає в піхву на 2 см 
у вигляді втулки з радіальними складками. 

У свиноматок довжина шийки матки складає 8–20 см, вона 

без чітких меж і зливається з піхвою і маткою. Слизова оболонка 
має валикоподібні виступи, розміщені в шаховому порядку, що 
сприяє  щільному  закриттю  каналу  шийки  матки  і  надає  йому 
гвинтоподібної форми. 

Шийка  матки  в  овець  і  кіз  має  довжину  4–8  см.  На  її 

слизовій  оболонці  утворюються  5–7  циркулярних  складок, 
остання виступає в піхву. 

Тіло  матки  (corpus  uteri)  розпочинається  від  шийки  і 

закінчується біля біфуркації (місце розділення на два роги). Тіло 
матки в корів, овець, кіз і свиней слаборозвинуте і має довжину 
2–4 см, а у кобил – добре розвинуте (15–17 см). 

Роги  матки  (cornua  uteri)  є  продовженням  тіла  матки; 

звужуючись,  вони  закінчуються  верхівками  і  переходять  у 
яйцепроводи. 

У корів роги матки мають довжину 16–30 см. Вони звивисті 

й  спрямовані  вперед і  вниз. Під  час  скорочення  нагадують  роги 
барана. На слизовій оболонці рогів матки утворюються близько 
80–120  карункулів  (coruncule  uteri)  –  бородавчастих  утворень,  які 
розміщені  чотирма  рядами  уздовж  кожного  рогу.  Крипти 
карункулів  під  час  вагітності  виконують  функцію  материнської 
частини  плаценти.  В  овець  і  кіз  довжина  рогів  матки  сягає  
10–20 см, а карункули розміщуються хаотично. У кобил довжина 
рогів складає 18–30, у свиноматок – 100–200 см; крипти розміщу‐
ються на слизовій оболонці дифузно. 

Матка  кобил  дворога,  у  самок  жуйних  –  дворога,  близька 

до двороздільної, у свиноматок – двороздільна.  

17

Тіло і роги матки мають три оболонки. Слизова оболонка 

(endometrium)  утворена  одношаровим  циліндричним  епітелієм, 
м’язова 

(myometrium) 

складається 

з 

добре 

розвиненого 

циркулярного  і  незначно  розвиненого  поздовжнього  шару, 
серозна  (perimetrium)  є  продовженням  широких  маткових 
зв’язок. М’язи шийки, тіла і рогів матки гладенькі. 

Матка є місцем плодоносіння. 
Яйцепроводи  (salpinx,  tubae  uterinae,  tubae  Fallopii)  –  це 

парний  трубчастий  орган,  що  має 
звивистий  вигляд.  Біля  яєчника  він 
утворює  розширення  (лійку).  Краї 
лійки  не  рівні  (бахромка).  Частина 
бахромки  приростає  до  яєчника  і 
називається  яєчниковою  бахром‐
кою.  Середня  частина  яйцепроводу 
називається  ампула.  Протилежний 
кінець  яйцепроводу  має  звуження 
(істмус)  і  відкривається  у  верхівку 
рога матки (рис. 2.).  

Стінка 

яйцепроводу 

має 

слизову,  м’язову  і  серозну  оболон‐
ки.  Слизова  оболонка  представлена 
циліндричним  миготливим  епіте‐

лієм  і  зібрана  у  поздовжні  складки.  М’язи  яйцепроводів 
гладенькі,  мають  два  шари.  Зовнішній  шар  складається  з  косо 
розміщених  волокон,  а  внутрішній  –  із  кільцевих.  Серозна 
оболонка 

– 

вісцеральний 

листок 

очеревини. 

Довжина 

яйцепроводів  корів,  кобил  і  свиноматок  складає  20–30, 
вівцематок і кіз – 10–18 см, а діаметр – близько 4 мм. 

Бахромка  яйцепроводу  в  самок  жуйних  має  нерівні, 

посічені  краї,  у  свиноматок  –  каймисті  (фімбрії),  а  у  кобил  – 
складки поблизу та навколо овуляційної ямки.  

Рис. 2. Яйцепровід корови

18

Яйцепроводи  мають  багатофункціональне  значення:  вони 

транспортують  спермії  і  яйцеклітини,  забезпечують  овуляцію, 
запліднення, розвиток зиготи та ембріона протягом кількох днів. 

У  самок  жуйних  гонади  мають  видовжено  овальну, 

неправильного  овалу,  ракеткоподібну  форми;  у  кобил  – 
бобоподібна або грушоподібна, у свиней – гроноподібна.  

Величина, форма й маса яєчників усіх тварин змінюються 

залежно  від  функціонального  стану,  дня  статевого  циклу  та  в 
разі хвороб. 

Зовні яєчники самок сільськогосподарських тварин вкриті 

одношаровим  кубічним  зачатковим  епітелієм,  під  яким 
розміщується білкова оболонка із сполучної тканини, а у кобил 
зовнішній шар представлений серозною оболонкою; зачатковий 
епітелій на яєчнику кобил є лише в овуляційній ямці. На розрізі 
яєчника  видно  дві  частини  (зони):  судинну,  або  мозкову,  і 
фолікулярну  (кіркову).  Судинна  зона  утворює  центральну 
частину  яєчника  і  складається  із  сполучнотканинної  основи, 
тяжів  епітеліальних  клітин,  великої  кількості  кровоносних  і 
лімфатичних судин та нервових волокон. 

Кіркова зона розміщена на периферії і включає сполучно‐

тканинну  основу,  фолікули  на  різних  стадіях  розвитку  та  жовті 
тіла:  вагітності,  статевого  циклу,  ,,білуваті”,  персистентні, 
атретичні.  У  кобил  фолікулярна  зона  розміщена  в  центрі 
яєчника, а судинна – на периферії від неї. На яєчнику кобили є 
заглиблення – овуляційна ямка. 

Місце  входження  в  яєчник  кровоносних  судин  і  нервів 

називають воротами яєчника. 

Жовте  тіло  (corpus luteum)

  – це  тимчасова  ендокринна 

залоза яєчника, яка утворюється на місці граафового міхурця. 

Яєчники

  (

ovarium, oophoron

) –  це  парний  орган,  який 

забезпечує  відтворну  та  гормональну  функції.  Довжина  яєчників  у 
корів становить 2,5–5 см, кобил – 5–8, овець і кіз – 1–2, у свиней –
2–6  см.  Форма  яєчників  залежить  від  розвитку  фолікулів  і  жовтих 
тіл. 

19

Після  овуляції  на  місці  граафового  міхурця  утворюється 

ямка,  яка  заповнюється  кров’ю  зі  швидко  ростучими 
фолікулярними  і  текальними  клітинами  жовтого  кольору,  що 
перетворюються  в  клітини  жовтого  тіла  і  мають  пігмент  – 
лютеїн.  Згорнута  кров  розсмоктується.  Утворене  жовте  тіло 
щільніше  за  фолікул  і  тканини  яєчника,  може  мати  різні 
розміри, форму і розміщення. 

У здорових самок розрізняють жовті тіла статевого циклу і 

вагітності.  

У разі порушення системи регулювання статевої функції і 

фолікуло‐ та лютеогенезу утворюються ,,білуваті” і персистентні. 

Жовте  тіло  статевого  циклу  розвивається  до  3–4‐го  дня 

після  овуляції,  а  починаючи  з  5‐го  дня,  воно  активно  продукує 
прогестерон.  Максимальних  розмірів  і  функції  жовте  тіло  корів 
досягає  між  5–8‐м  днями.  На  15–17‐й  день  статевого  циклу  під 
впливом  простагландинів  маткового  походження  жовте  тіло 
швидко  регресує  і  повністю  розсмоктується  до  наступної  стадії 
збудження  статевого  циклу.  Якщо  ж  запліднення  відбулося  і  на 
9–11‐й  день  ембріон  вилупився  з  оболонки,  то  він  виділяє 
фактор  ранньої  вагітності,  який  гальмує  виділення  маткою 
простагландину,  і  лізис  жовтого  тіла  не  настає.  Таким  чином, 
відбувається  трансформація  жовтого  тіла  статевого  циклу  в 
жовте  тіло  вагітності,  яке  функціонує  в  яєчнику  протягом 
вагітності  і  розсмоктується  перед  або  на  початку  родів.  За 
розладів 

функції 

ендометрію, 

або 

внаслідок 

ураження 

гіпоталамуса,  гіпофіза,  надниркових  залоз  тощо  жовте  тіло 
розсмоктується  лише  частково  і  під  час  прояву  статевої  охоти 
залишається  його  частина,  так  звана  залишкове,  (,,білувате” 
жовте  тіло),  діаметром  0,3–0,5  см  і  щільної  консистенції.  У  разі 
значних  розладів  функції  ендометрію  або  регулювальної 
системи відтворної функції жовте тіло не розсмоктується зовсім 
(стає  персистентним),  що  діагностується  після  попереднього 
статевого  циклу  або  родів  дворазовим  (з  інтервалом  14  днів) 
ректальним дослідженням. 

20

Яєчники  виконують  відтворну  та  ендокринну  функції. 

Відтворна  функція  яєчників  полягає  у  виділенні  повноцінних 
яйцеклітин,  а  ендокринна  –  у  секреції  статевих  стероїдних  гор‐
монів (прогестерону, естрону, естріолу, естрадіолу) і релаксину. 

1.2.

КРОВОНОСНА, ЛІМФАТИЧНА І НЕРВОВА  

СИСТЕМИ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ САМОК 

 
Кровозабезпечення  статевих  органів  відбувається  через 

парні артерії – внутрішні сім’яні, середні і задні маткові. Венозна 
система представлена трьома парними однойменними венами. 

Внутрішня  сім’яна  артерія  (a.  spermatica  interna)  має  дві 

гілки: артерію яєчника (a. ovaricus), що забезпечує кров’ю яєчник 
та яйцепровід, і передню маткову артерію (а. uterina cranialis), яка 
йде  до  верхівки  рога  й  дає  анастомози  в  середню  маткову 
артерію. 

Середня  маткова  артерія  (a.  uterina  media)  розпочинається 

від  пупкової  (a.  umbilicalis)  на  рівні  другого  крижового  хребця,  а 
потім  проходить  у  широкій  матковій  зв’язці  в  малу  кривизну 
рога, де розгалужується в артеріальну і капілярну сітки. 

Задня  маткова  артерія  (a.  uterina  caudalis)  розпочинається 

від  сечостатевої  артерії  (a.  urogenitalis)  під  четвертим  –  п’ятим 
крижовими  хребцями  і  йде  по  бокових  стінках  піхви,  віддає 
окремі гілки до шийки й тіла матки. 

Лімфатична  система  у  статевих  органах  самок  добре 

розвинена.  У  слизовій  оболонці  розсіяні  лімфатичні  щілини  та 
капіляри. У м’язовому шарі та серозному покриві є лімфатичні 
судини.  Лімфатичні  щілини  і  судини  утворюють  між  собою 
анастомози та інтраорганні сплетіння. Великі лімфатичні судини 
впадають у поперекові і тазові лімфатичні вузли. 

Статеві  органи  іннервуються  симпатичними  і  парасимпа‐

тичними  нервами.  Волокна  симпатичної  нервової  системи 
відходять  від  сім’яного  і  тазового  сплетінь  (plexus  spermaticus  et 
plexsus hypogastricus). Окремі гілки відгалужуються від крижового