Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

311

Прогноз на початку сприятливий, потім досить сумнівний. 
Лікування.  Кал  видаляють  пальцем.  Теплі  мильні  або 

масляні клізми, дають молозиво, послаблюючі. 

Профілактика.  Випоювання  молозива  здорової  матері  не 

пізніше 60–90 хв після народження. 

Атрезія  ануса  і  прямої  кишки  (Atresia  ani,  atresia  ani  et 

recti) 

Атрезія  ануса  –  вроджена  виродливість,  полягає  у 

зарощенні ануса шкірою. 

Атрезія  прямої  кишки  –  товстий  відділ  кишок  сліпо 

закінчується у черевній або тазовій порожнині. 

Лікування оперативне. 
Кровотеча  з  пуповини  (omphalorragia).  Частіше  кровото‐

чать пупкові вени, рідше – артерії. 

Лікування:  накладають  лігатуру  ближче  до  пупкового 

кільця. 

Запалення пупка (omphalitis). Запалення стає помітним на 

2–3‐й, рідше на 7‐й день життя. Кукса пуповини перетворюється 
у мокнучу гниючу масу брудно‐бурого кольору. 

Прогноз сумнівний. 
Лікування:  очистка  і  дезінфекція  пупка.  За  необхідності 

абсцес  розтинають.  Обколюють  0,25–0,5  %  розчином  новокаїну. 
Призначають курс антибіотиків пролонгованої дії. 

Виразка пупка (ulcus umbilici) 
Виразкою  пупка  вважають  таке  ускладнення,  коли  після 

відторгнення  пуповини  грануляційна  тканина  неправильно 
росте  і  звичайна  язва  перетворюється  у  фунгуозну,  атонічну, 
геморагічну, гангренозну. 

Лікування – хірургічне втручання. 
Фістула урахуса (urachus patens). Зумовлюється збережен‐

ням сечового протоку в постфетальний період. 

Лікування. Пуповину перев’язують, дезінфікують. 

312

Хвороби  органів  кровообігу.  Вроджені  аномалії  – 

пороки  серця,  недорозвиненість  овального  клапана  тощо  – 
зумовлюють  швидку  загибель  новонароджених.  Зазначене  слід 
враховувати при судовій експертизі. 

V

 Контрольні питання

1. Які питання вивчає наука неонатологія? 
2. Що таке новонароджена тварина? 
3.  Яка  довжина  тулуба  новонароджених  телят,  лошат, 

ягнят, поросят – нормотрофіків? 

4.  Яка  маса  тіла  новонароджених  телят,  лошат,  ягнят, 

поросят – нормотрофіків? 

5. За який час після народження настає реалізація рефлек‐

сів  руху  та  ссання  у  новонароджених  телят,  лошат,  ягнят, 
поросят? 

6.  Які  клінічні  показники  новонароджених  телят  відобра‐

жає шкала Апгара? 

7. Які форми асфіксії новонароджених Ви знаєте? 
8.  Які  клінічні  ознаки  при  затримці  мезонію  у  ново‐

народженого? 

9. Як надати допомогу новонародженому при кровотечі із 

пупка? 

10. Як надати допомогу при запаленні пупка? 
11. Що таке виразка пупка? 

313

Розділ 9 

ФІЗІОЛОГІЯ І ХВОРОБИ  
МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ 

9.1. ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ І ФІЗІОЛОГІЯ 

 МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ 

У жуйних і кобил молочна залоза розміщена між стегнами 

у  пахвинних  ділянках  та  називається  вим’я  (uber);  у  всеїдних, 
хижаків  і  гризунів  –  уздовж  білої  лінії  живота  і  на  вентральній 
поверхні  грудної  клітки  у  вигляді  парних  ізольованих  горбів 
(пакетів),  утворюючи  множинне  вим’я  (uberа),  а  у  приматів, 
слонів, китів і кажанів – у ділянці грудей та називається грудною 
залозою (gl. mamma) або груддю (mastos). 

У  великої  рогатої  худоби  вим’я  складається  з  чотирьох 

часток, вкритих зверху ніжною шкірою з рідкими волосками, які 
на  задній  поверхні  (молочне  дзеркало)  ростуть  знизу  вгору  та  в 
боки.  У  молочній  залозі  корів  розрізняють  основу  (basis  uberis), 
яка розміщена біля стінки живота, тіло (corpus) та соски (papilla). 

Права  і  ліва  половини  вим’я  відокремлені  одна  від  одної 

підвішуючою  зв’язкою  вим’я  (ligamentum  suspensorium  uberis). 

Молочна  залоза

  (

glandula lactifera

) – трубчасто-

альвеолярна залоза, фізіологічним призначенням якої є секреція 
молозива та молока, що необхідні для вигодовування приплоду.

314

Остання  є  продовженням  жовтої  фасції  живота.  Під  шкірою 
розміщена  поверхнева  фасція  вим’я  (ligamentum  superficialis),  яка 
щільно  охоплює  кожну  половину  і  глибока  (власна)  фасція 
(ligamentum  proprius),  що  окутує  кожну  частку.  Від  неї  відходять 
сполучнотканинні 

перегородки 

(трабекули), 

які 

ділять 

паренхіму вим’я на часточки (lobulae uberis). 

Кожна  частка  вим’я  складається  з  паренхіми  (залозиста 

тканина)  та  вивідних  проток,  між  якими  розміщені  інтерсти‐
ціальна сполучна тканина, судини і нерви. 

Залозиста  тканина  вим’я  формується  альвеолами  (міхур‐

цями  овальної  чи  грушоподібної  форми  діаметром  від  0,1  до  
0,8  мм),  кожна  з  яких  вистелена  секреторними  клітинами  і 
оточена міоепітелієм (рис. 47).  

Рис. 47. Зображення альвеоли: 

1 – альвеоли; 2 – дрібна молочна протока; 3 – середня молочна протока; 

4 – апокриновий тип секрецї; 5 – міоцит; 6 – нервове волокно;  

7 – капіляр; 8 – лактоцит 

315

У неактивному стані залозисті клітини мають циліндричну 

форму,  заповнені  секретом,  вони  стають  кубічними,  а  після 
виділення  його  –  плоскими.  Відростки  міоепітелію  утворюють 
навколо  кожної  альвеоли  своєрідну  сітку,  скороченням  якої  з 
альвеол  видавлюється  молоко  у  молочні  протоки.  Ззовні  до 
міоепітелію  прилягає  тонка  сполучнотканинна  склоподібна 
облямівка, що переходить у інтерстиціальну тканину. 

Від  кожної  альвеоли  відходить  дрібна  молочна  протока. 

Декілька  дрібних  проток  впадає  у  середню  молочну  протоку 
(молочний  канал),  а  вони  –  у  великі  молочні  протоки  (молочні 
ходи).  Альвеоли,  об’єднані  молочним  каналом,  утворюють 
часточку,  що  нагадує  гроно  винограду.  Середні  та  великі 
протоки  на  своєму  протязі  мають  численні  розширення  й 
звуження,  можуть  розходитись  під  різними  кутами  (від  20  до 
90°)  і  мати  округлу,  яйцеподібну  або  зігнуту  форму  та  сягати 
розміру  4  см.  Дрібні  і  середні  протоки  молочної  залози 
вистелені  одношаровим  залозистим  епітелієм  (такий  як  і  у 
альвеолах),  а  великі  –  двошаровим  циліндричним,  здатним  до 
секреції.  У  дрібних  і  середніх  вивідних  протоках  знаходяться 
міоепітеліальні  клітини, а  у  стінках молочних  ходів  з’являються 
міоцити,  які  місцями  утворюють  сфінктери.  Молочні  ходи 
впадають  у  цистерну  (sinus  lactifer).  На  рівні  дійки  молочна 
цистерна  циркулярною  складкою  слизової  оболонки  розділена 
на надсосковий (об’ємом від 80 до 500 мл) та сосковий (об’ємом 
біля  50  мл)  відділи.  Циліндричний  епітелій  найбільших  проток 
та  цистерни  мають  складчасту  поверхню.  Між  складками  часто 
відкриваються  додаткові  залози,  вистелені  одношаровим 
залозистим  епітелієм.  Альвеоли,  молочні  протоки  та  цистерни 
разом утворюють ємнісну систему вим’я (рис. 48).