Файл: Bakalavrsky_ispit_vidpovidi.docx

На багатьох підприємствах майже всі допоміжні роботи виконуються власними силами, у невеликих цехах, розрахованих на задоволення тільки власних потреб. Тому великого значення набуває удосконалення виробничої інфраструктури шляхом проведення технічних, економічних і організаційних заходів. До останнього відносяться:

• спеціалізація і централізація на підприємствах найважливіших функцій обслуговування, що можуть бути відділені від процесу основного виробництва;

• технологічне регламентування виконання транспортно-складських і вантажно-розвантажувальних робіт на основі комплексної технології і технічного переоснащення підприємства;

• відокремлення інструментальних цехів і створення на їхній базі підприємств-філій (дочірніх підприємств) по виробництву спеціального інструмента і технологічного оснащення;

• проведення ремонтів і реконструкція промислових будинків і споруд спеціалізованими підрядними ремонтно-будівельними підприємствами.

Ремонтні цехи і служби підприємства забезпечують постійну експлуатаційну готовність технологічного устаткування шляхом ремонту і модернізації. Задачі цих цехів і служб полягають у тому, щоб ремонт і модернізація устаткування виконувалися якісно, у встановлений термін при оптимальних витратах.

Енергетичні цехи і служби забезпечують підприємство усіма видами енергії, організують раціональне її використання, підтримують електроустаткування й енергоустановки в постійній експлуатаційній готовності шляхом їхнього ремонту і модернізації, впроваджують нове енергетичне обладнання, здійснюють контроль за виконанням правил експлуатації енергоустановок в основних виробничих цехах, забезпечують телефонний і радіозв'язок.

Інструментальні цехи і служби підприємства забезпечують основне виробництво інструментом і оснащенням високої якості при мінімальних витратах на їхнє виготовлення й експлуатацію. Основними задачами інструментального господарства є: безперебійне забезпечення високоякісним інструментом усіх цехів і робочих місць; контроль за правильною експлуатацією інструменту і скороченням його витрат; зменшення витрат на виготовлення, придбання, збереження, ремонт і відновлення інструменту; підтримка запасів інструменту мінімально необхідному рівні.

Транспортні, постачальницькі і складські господарства, цехи і служби забезпечують своєчасне постачання всіх матеріальних ресурсів, їхнє збереження і рух у процесі виробництва. Від їхньої роботи залежать ритмічність роботи підприємства й економічне використання матеріальних ресурсів.

9. Управління виробничими запасами

Управління запасами - це визначений вид виробничої діяльності, об'єктом якого є створення і збереження запасів.

Основна мета управління запасами на підприємстві - зниження загальної суми щорічних витрат на утримання запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів.

Практика управління запасами складається в зміні умов або в розробці заходів з метою зменшення загальної щорічної суми витрат на забезпечення запасів. Обсяг капіталовкладень у запаси, необхідних для задоволення передбачуваного попиту, і щорічна сума витрат на формування запасів залежать від сукупності різних заходів, умов і рішень. Для початку розглянемо вплив на щорічну загальну суму витрат для забезпечення запасів наступних видів діяльності:

- проектування виробів;

- вибір устаткування;

- вибір місця для підприємства;

- розміщення складів;

- вибір постачальників;

- вибір методів транспортування товару;

- вибір методів організації і управління виробництвом;

- визначення обсягу постачань;

- підготовка даних для прогнозу.

Ціль управління запасами - утримувати на мінімальному рівні щорічну загальну суму витрат на забезпечення запасів. Як же визначається ефективність управління запасами? Це залежить від поставленої конкретної задачі. Наприклад, її можна сформулювати у виді досягнення визначених результатів:

1. Більш ніж на 10% знизити загальну суму витрат на запаси, а також суму витрат і втрат.

2. Зменшити середню суму капіталовкладень у запаси.

3. Зменшити число дефіцитних матеріальних ресурсів. На практиці розроблена безліч методів, прийомів і стратегій управління запасами. Вибір їх залежить від особливостей виробництва, складу використовуваних показників для цілей управління, характеру взаємодії з постачальниками матеріальних ресурсів, організації збуту готової продукції, наявності кваліфікованих фахівців в області управління, їхньої технічної оснащеності й ін. Розглянемо деякі стратегії управління запасами.

1. Підтримка постійного обсягу виробництва і стабільної чисельності працюючих при попиті, що змінюється, на продукцію дозволяють у визначений час накопичувати матеріальні запаси на підприємстві і при збільшенні попиту на продукцію їх використовувати (рис. 10.2). Це забезпечує нормальний ритм виробництва.

Рис. 10.2. Управління запасами при постійному обсязі виробництва і стабільної чисельності працюючих за рахунок зміни попиту

2. При підтримці стабільної чисельності працюючих і обсягу виробництва можна задовольняти зростаючий попит за рахунок понаднормових годин роботи. У період простоїв запаси збільшуються, а при роботі з понаднормовими відбувається їхнє зниження (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Управління запасами при постійному обсязі виробництва, стабільній чисельності і попиті, що змінюється

3. Регулювання обсягу виробництва і чисельності працюючих є найбільш специфічним методом управління запасами, оскільки він може бути використаний на занадто обмеженому числі підприємств. У цьому випадку розміри запасів залежать від чисельності працюючих і обсягу виробництва (рис. 10.4).

Рис. 10.4. Управління запасами при обсягах виробництва, що змінюються, і чисельності працюючих

4. Керувати виробничими запасами на підприємстві можна шляхом замовлення їхніми фіксованими партіями в моменти часу, що розраховуються, при наявності таких можливостей у постачальників і якщо дозволяє характер матеріальних ресурсів (рис. 10.5).

Рис. 10.5. Управління запасами при постачанні матеріальних ресурсів фіксованими партіями в розрахунковий термін

5. Іншим різновидом управління запасами, зв'язаної з замовленнями матеріальних ресурсів, є замовлення і постачання їх у фіксовані моменти часу з обсягом постачання, що змінюється, (рис. 10.6). Ця стратегія управління запасами в економічній літературі одержала назву ВQ-системи, зміст якої полягає в тому, що при зниженні рівня запасу до визначеної величини В автоматично замовляється чітко встановлена кількість Q.

Рис. 10.6. Управління запасами шляхом замовлення і постачання матеріальних ресурсів у фіксований термін, але з його обсягом, що змінюється

Привабливість системи замовлення укладається в простоті механізму її дії. Великим недоліком при застосуванні даної системи може бути той факт, що замовлення провадиться без вивчення очікуваної потреби. Може скластися така ситуація, що ще довго після того, як зроблене замовлення, потреба в товарі не виникне, і в результаті запас не споживається. Або навпаки: попит усі зростає і не може бути задоволений наявним запасом. Методика замовлення з твердо встановленою кількістю замовленого застосовується таким чином, що сума витрат на запас плюс витрати на замовлення повинні бути мінімальними. Управління виробничими запасами повинне починатися ще на стадії планування потреби в матеріальних ресурсах. Для визначення потреби в матеріальних ресурсах на виробничу програму підприємства використовують різні методики. Широке поширення в даний час у вітчизняній практиці одержують розроблені на Заході системи MRP-1 (Material Requirements Planning) - система планування потреби в матеріалах і її сучасній модифікації MRP-2 (Manufacturing Resourcers Planning), що включає функції системи MRP-1, а також довгострокове планування і функції управління технологічними процесами.

Істотний вплив на теорію і практику управління запасами зробила розроблена з початку 70-х років у Японії (фірма «Тойота») внутрівиробнича система «Канбан», що дозволяє мінімізувати тривалість виробничого циклу, усунути у виробничих підрозділах фірми склади сировини, матеріалів, що комплектують виробів, готової продукції, а міжопераційні запаси скоротити до мінімально можливих меж.

Система «Канбан» працює за принципом прямого поповнення запасу, але при дуже невеликому розмірі серії запасу. Переваги: виробництво напівфабрикатів прямо зв'язано з реальним споживанням і не приводить до додаткового навантаження на відділ планування і дозволяє уникати великого обсягу паперової роботи. Непрямі переваги: підрозділ виробництва, що поставляє, діє гнучко, і протягом короткого часу порожній контейнер знову наповняється (мал. 10.7).

Послідовність дій учасників системи «Канбан», умови і вимоги, що при цьому повинні здійснюватися, можна сформулювати як правила «Канбан»:

1. Наступна ділянка «витягає» виробу.

2. Попередня ділянка випускає виробу, число яких дорівнює числу раніше «витягнутих» виробів.

3. Бракована продукція не надходить на наступну ділянку.

4. Число карток «канбан» повинне бути мінімальним.

5. Запас виробів на складі повинний бути мінімальним.

6. Коливання попиту компенсуються зміною інтенсивності потоку карток «канбан».

7. Виробничі потужності ділянок повинні бути збалансовані.

8. Дисципліна постачань не допускає порушень.

Система «КАНБАН»