Файл: Filosofiya_ekzamen2013.docx

33. Свідомість як найвища форма відображення об’єктивного світу

Діалектика пояснює свідомість як функцію головного мозку і виступає проти тих вчених які вважають, що людський мозок виконує такі ж функції як і інші органи людського організму. Свідомість є суб’єктивним образом об’єктивного світу. Свідомість включає в себе 2 елементи: 1. Свідоме – те що залежить від людини та регулюється її поведінкою, 2. Підсвідоме – нерегульоване людиною. Вивченням підсвідомості займався австрійський психоаналітик Зигмунд Фрейд. Він відносив до підсвідомого: *людські емоції, *сновидіння, *сексуальну організацію людини. Відображення як форма вияву людського мозку проявляється через наявність психіки. Найпростішим фактом свідомості є відчуття, через які здійснюється зв'язок людини з оточуючим світом. Найвищою формою чуттєвого відображення є уявлене – це образне знання про об’єкти які сприймались нами у минулому. Найвищою формою уявлення є уява – створення нових образів (Аватар).

34. Еволюція форм відображення

Здатність людського мозку відображати об’єктивну реальність стала результатом тривалого розвитком високоорганізованої матерії. Відображення як загальна властивість живої матерії пояснюється тим, що всі явища знаходяться між собою у певному взаємозв’язку. Відображення яке властиве матерії на всіх рівнях її організації пов’язане із живою матерією, тобто із життям. Життя – це процес взаємодії організму та навколишнього середовища. На планеті існує багато різних форм існування живої матерії. Існують такі форми відображення: 1. Подразливість – це вибіркове регулювання тіл на зовнішні подразники (механічні, світло, тепло), 2. Чутливість – це здатність відображати окремі властивості речей у вигляді відчуттів, 3. Психіка – система відчуттів та сприйнятть, які характерні для людини.

35. Свідомість та мова їх походження та взаємозв’язок

Виникнення свідомості та мови – це процес взаємопов’язаний. Це пояснюється тим що з початком трудової діяльності між людьми виникає потреба у спілкуванні. Виходом із цієї ситуації стає поява мовлення. Одночасно з мовою відбувається розвиток людської свідомості. Трудова діяльність впливала на розвиток людського скелету – черепа, руки та ін.. Мова стає необхідним елементом спілкування. Для того щоб зберігати інформацію отримувану в процесі трудової діяльності виникає писемність. Люди для написання використовували різні матеріали: каміння, дерево, вереста; пізніше на папірусі, пергаменті та папері. На сьогодні збереження інформації здійснюється завдяки цифровим носіям.

36. Поняття діалектики та її виникнення.

Під діалектикою слід розуміти мистецтво введення бесіди, дискусії та вміння вірно розвивати тему яка розглядається. Термін «діалектика» грецького походження. Це мистецтво зародилось в Греції де в стародавні часи високо цінувалось вміння доказувати, переконувати та обґрунтовувати правильність своєї точки зору. Зміст дискусії полягав у тому що її учасники задають один одному питання і при цьому намагаються зрозуміти іншу точку зору.

Розвиток діалектики пройшов певний шлях: відомим діалектиком був Сократ, який вважав що діалектика – це порозуміння різних точок зору і навіть діаметрально протилежних. Його учень Платон вважав що діалектика – це метод аналізу та синтезу понять. Діалектика розвивалась і в середньорічні часи. На той час був відомий такий діалектик як П’єр Абеляр, який написав книгу «Так і Ні» що була побудована на принципі запитань і відповіді. Це мистецтво використовувались середньорічною церквою для залучення неї невіруючих.

37.Еволюція форм діалектики

Формування діалектики від стародавньої до сучасної пройшло дуже довгий і тернистий шлях.

Серед історичних форм розвитку діалектики розрізняють такі:

1)Діалектика старогрецьких філософів, вона проявилась у допитливому пояснені різних явищ, які були доступні для звичайного спостереження. Прикладом може бути Гераклід.

2)У вигляді стрункої теоретичної системи діалектика виступає у поглядах німецького філософа-ідеаліста Георга Гегеля в основі його ідеалістичних поглядів була закладена ідея про ідеалістичне начало світу. Йому належить відкриття основних законів та категорій діалектики.

3)На матеріалістичну основу діалектики була поставлена німецьким економістом Карлом Марксом та Фредріхом Енгельсом. Діалектика стає на матеріалістичні позиції шляхом вивчення суспільства.

38.Категорії діалектики

Філософське мислення відкриває загальні риси та відношення які характерні для всього буття знання такого роду проявляються в універсальних формах людського мислення – в категоріях.

Для діалектики характерне формування парних категорій, які водночас виражають схожі та протилежні значення: «Причина-наслідок», «Випадковість-необхідність», «Можливість-дійсність». В цьому взаємозв’язку категорії утворюють перехідні форми. Категорії діалектики формуються на певних ступенях людського буття. Наприклад при виникненні законів діалектики з’являються такі категорії як якість, кількість, стрибок та міра. Вивчення категорій діалектики дає можливість розуміти існуючі взаємозв’язки.

39.Одиничне, особливе та загальне.

Перше що привертає до себе увагу коли людина сприймає навколишній світ це його мінлива, якісна та кількісна різноманітність. Світ єдиний, але він існує у вигляді сукупності речей та явищ. Існування окремих відмежованих один вид одного в просторі та в часі явищ та предметів, визначається як категорія одиничне вона виражає те що притаманне лише даному об’єкту. В той час будь-який об’єкт є елементом схожої системи речей. Спільність властивостей та відношень речей виражається у категорії загальне. Загальне не може існувати поза одиничним тобто будь-який об’єкт є єдністю загального і одиничного. Проміжною ланкою між загальним і одиничним є особливе.

40.Причина і наслідок.

Всі науки при вивчені тих чи інших явищ намагаються розкрити причини їх виникнення, розвитку, перетворення чи перехід в інший стан, знання явищ, процесів це перед усім знання причини появи цих явищ. Причина та наслідок це співвідносні поняття, явища яке викликає до життя інше явище виступає відносно нього як причина. Результатом дії причини є наслідок. Причинність-це такий зв’язок між явищами при якому щоразу коли існує одне за ним існує інше явище. Причинний зв’язок має універсальний характер тому що він притаманний всім речам та явищам. Тих вчених які визнають причино-наслідкові зв’язки називають дитерменістами. Існування цих зав’язків відображається в законі-причинності.

41. Можливість та дійсність

Велике значення серед категорії діалектики займають категорії можливого та дійсного. Як відомо з нічого не може виникнути щось. Завжди нове виникає на основі умов які закладені в попередній хід розвитку.

Буття нового в його потенційному етапі є можливістю. Наприклад, дитина з’являючись на світ має багато потенціалів: говорити, ходити, мислити.

Під дійсністю слід розуміти актуально існуюче, тобто все, що знаходиться в зародковому, зрілому та згасаючому стані.

Існують різні види можливостей:

1. Можливості одиничних та загальних речей;

2. Формальна та реальна можливість.

Формальна можливість не має умов для переходу в дійсність , а реальна має такі умови.

42. Зміст та форма

Будь-який об’єкт в дійсності являє собою єдність змісту та форми. У світі не має і не може бути змісту взагалі, а є тільки певним чином оформлений зміст.

Під змістом розуміють склад усіх елементів об’єкту, єдність його властивостей та внутрішніх процесів. Наприклад, ручка щоб писати; автомобіль перевозити пасажирів та вантажів.

Під формою розуміють спосіб зовнішнього вираження змісту. Наприклад, ручка ─ колір, матеріал, протяжність.

Форма та зміст ─ це певне співвідношення одних і тих самих речей.

Як форма так і зміст можуть виражати властивості як одиничних так і загальних речей.

42. Поняття розвитку та принцип історизму.

Поняття розвитку відрізняється від категорії зміни, ти що зміни універсальні і виражають будь-які явища діяльності.

Розвиток – це і є особливий тип змін. Ті чи інші зміни проходять в об’єктах і постійно видозмінюються. Для того, щоб прослідкувати процес зміни необхідно вибрати певний часовий проміжок. Протяжність цього часового проміжку може бути від 1 хв. До 100 тис. р. Прикладом такого розвитку може бути розвиток літосфери, розвиток людських знарядь праці та розвиток живих організмів. Цей розвиток може носити, як якісний так і кількісний характер.

Розвиток – це процес довгих накопичуваних поступальних складних систем в достатньо великих інтервалах часу. Для того, щоб краще зрозуміти сутність розвитку використовують принцип історизму. Суть даного принципу полягає в тому, що для отримання певної інформації про те чи інше явище необхідно отримати таке джерело інформації від очевидця подій або дослідника, який вивчає явища.