Файл: Filosofiya_ekzamen2013.docx

Ідеалом людини в епоху Відродження стає її різнобічна діяльність. Одним із представників цієї епохи Піко дела Мірандола, який вважав що Бог давший людині життя дав її і свободу вибору. В цей час зявляється така особлива соц. група людей – гуманісти, які вважали основним смислом життя-заняття гуманітарними науками. В цей час виникає нова наука – картина бачення світу. Її авторами стають Коперник, Бруно і Галілей. В цей час виникають перші ідеї утопічного соціалізму. Автором стали Томас Мор («Утопія»), Томазз Закомпанелла («Місто сонця».

14.Особливості розвитку філософії нового часу.

Філософія нового часу мала за мету формування та ствердження буржуазного способу виробництва в західній Європі, а також наукової революції 16-17ст. та встановлення експерементального природознавства. Найсуттєвішою особливістю філософії цього часу була орієнтація на природознавство. Головне своє призначення філософія нового часу вбачала в розробці методів наукового пізнання. На цій основі формується 2 напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Емпіризм – проголошував, що основний зміст пізнання людини отримує з чуттєвого досвіту.

Раціоналізм – представники цього напрямку стверджували, що основний зміст наукових знань досягнення, через діяльність розумів. Ідеалом знань як емпіристи так і раціоналісти вважали математику. Основною формою світогляду на той час стає деїзм – це одночасне прийняття ролі Бога та природи у творенні світу.

15.Характеристика філософії 17ст в Західній Європі.

Засновником емпіризму стає англійський філософ Френсіс Бекон.

Він створив такі праці:

• Новий органон

• Про гідність та примноження наук.

Головним завдання філосовії він вважав пізнання природи та володіння її силами. З цією метою він створив новий метод пізнання і назвав- метод наукової індукції.

Суть цього методу полягала в тому що для дослідження будь-якого явища необхідно виходити від одиничного до загального. Наприклад «студент- студенти»

Засновником протилежного раціоналістичного напряму був Рене Декарт.

Основні його праці:

-Міркування про метод

-Роздуми про першу філософію

-Начала філософії.

Він розробляє власний метод пізнання- метод наукової індукцї- від загального до одиничного (студенти- студент).

Продовжувачем раціоналізму стають нідерландський філософ Бенедикт Зпіноза який визнавав у людини вроджені здібності здобувати знання та французький математик Блез Паскаль, який вважав що істина є відносною тому що ми не можемо знати все про певну річ або явище.

16.Філософія просвітництва 18ст.

Філософія 18ст. ввійшла в історію як визначальний чинник епохи просвітництва. Особливістю цієї епохи було те що тут набуває широкого поширення ідеї рівності, братерства та свободи. Одним із перших просвітників був Шарл Монтескє. Він робив спробу пояснити винекнення та розвиток суспільства як природно-зумовлений процес. Крапка. Він вважав що людина є частиною природи і тому повинна підкорятися її законам. І також він вважав що людська психіка формується під впливом трудової діяльності. Ще одним представником епохи просвітництва був Франсуа Вольтер. Його праці: Філософські листи, Роздуми про людину, Філософські історії. Головним завданням філософії на думку Вольтера була критика релігійних переконань. Він вважав що християнство – це є форма обману для більшості бідних людей. По своїх філософських поглядах Вольтер схилявся до емпюризму. Важливе місце в його діяльності займає мораль. Він також виступав а правдиве висвітлення історії людства.

17.Просвітницькі погляди Жан-Жака Руссо.

Важливе місце в просвітницькій діяльності відіграла діяльність такого філософа як Жан-Жак Руссо. Його праці: Міркування про мистецтво та науки, Юлія або нова Елуіза, Про суспільний договір. Центральною проблемою у творчості Руссо була проблема нерівності та шляхи її подолання. Основою суспільного життя Руссо вважав матеріальні потреби, а духовні – їх наслідком. Він також вважав що культура та мистецтво належать панівним класам. До основних причин він нерівності він відносив: 1.Майнова нерівність, 2.Нерівність повязана з зникненням держави, 3. Перетворення законної влади в деспотичну. Таким чином Руссо намагався обгрунтувати та юридично впровадити право народу на бунт проти деспотії.

18. Німецька класична філософі, як цілісне соціальне утворення.

Німецька класична філософія була важливим етапом в розвитку світової філософії. Вона була представлена сукупністю філософських поглядів Німеччини майже за 100р. її існування. До представників цієї філософії слід віднести: І. Кант, Фіхте, Шилінг, Гегель, Фейєрбах. Кожний із цих філософів був настільки оригінальним, що виникає питання про існування нім. класичної філософії, як цілісного утворення.

Німецьку класичну філософію (НКФ) характеризують такі спільні риси її представників:

1. Всіх представників НКФ об’єднувало розуміння ролі філософії в історії людства.

2. Представник НКФ надали цій науці форми науки, що має свої ідеї, поняття та категорії.

3. Була розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.

4. НКФ виробила загальні принципи підходу до проблем історичного розвитку.

5. Значна увага була повернена на розвиток гуманістичних цінностей.

19. Філософські погляди Імануїла Канте.

Засновником НКФ являється І. Кант. В його діяльності визначають 2 основних періоди:

1. До критичний період;

2. Критичний період.

На протязі 1-го періоду Кант займався вивченням природничих наук.

На протязі 2-го періоду він вивчав походження пізнавальної діяльності.

На протязі 2-го періоду він створив такі праці: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика судження мислення.

Всі ці роботи були присвячені моральності та дослідженню. Кант ставив перед філософією завдання дати відповідь на такі питання: «Що я можу знати?», «Що я маю робити?», «Чого я можу сподіватись?». Кант говорив про існування речей самих в собі і вважав вивчення цього необхідно людині зрозуміти ці явища.

Кант виділяє 2 види знань: -Досвідні знання, -Незалежні від досвіду

Останні, на його думку, закладені в людині з моменту її народження. Він говорить про існування 2-х світів:

• Світ із людського досвіду

• Світ ще не досліджений і знаходиться поза межами людської свідомості.

Таким чином філософська діяльність Канта була підпорядкована вивченню людського пізнання.

19. Розвиток ідеалістичних уявлень в поглядах Йоганна Фіхте.

Слідчою особистістю в НКФ був Йоганн Фіхте. Він створив суб’єктивне ідеалістичне вчення. Згідно цього вчення оточуючий світ складається з 2-х частин:

• Абсолютне «Я» (це самосвідомість всього людства)

• Індивідуальне «Я» (це самосвідомість окремо взятої людини).

На думку Фіхте людина - це образ усього людства, а людство – це образ окремих людей. Людська воля та розум неподільні. На більш пізньому етапі своєї діяльності Фіхте займається вивченням свободи та необхідності.

19. Створення системи об’єктивного ідеалізму Г. Гегеля.

Філософське вчення Гегеля в найбільшій мірі було пристосоване до вивчення системи об’єктивного ідеалізму. Згідно його вчення в онові світу є абсолютна ідея або ж світовий дух. Ця система є творцем природи та людського суспільства. На думку Гегеля, природа не розвивається в часі, а проявляє лише свою різноманітність в просторі. Гегелю належить відкриття основних законів та категорій діалектики. Філософська система Гегеля вважається протилежністю до матеріального вчення світу.

22. .Філософські погляди Людвіга Фейєрбаха.

Останнім етапом в розвитку НКФ була філософія Людвіга Фейєрбаха. Ця філософія називається антропологічною, тому що в її основі було вивчення проблем людини. Фейєрбах ставив такі важливі для кожної людини питання: «Що таке щастя? Життя? Кохання? Смерть? Надія?».

Вихідним пунктом цих досліджень була цілісна реальна людина. Фейєрбах вважав, що релігійні погляди - це перекручене відбиття сутності людини і шлях до подолання релігійних уявлень він вбачав в Просвітництві. Людвіг Фейєрбах виступав за розвиток колективіських відносин між людьми.