- війна частково міняє подальший розвиток держави, а військовий конфлікт може привести лише до незначних змін.

Типологія міжнародних конфліктів: критерії та підходи.

• типи конфліктів:

• традиційні міжнародні конфлікти- це більшість конфліктів на протязі 20 років.

• внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові) - суперечки всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти- це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.

Для виникнення цього конфлікту має бути наявність таких чинників:

• рівень національної сідомості, коли він вищий або нижчий, то це може спровокувати зростання етноцентризму;

• наявність проблемних питань, які досягли свого критичного апогею між етносами або в етносі;

• наявність тих сил, які здатні використовувати попередні чинники;

Такий тип конфлікту також може виникати коли етнос «відчуває» певну загрозу у продовженні свого існування, чи існування його цінностей, або окремих факторів, таких як релігія або культура, мова, а також, якщо існує соціально-економічна нерівність.

• асиметричні конфлікти - це конфлікти, в яких додатковим засобом впливу є наявність третіх сторін або взаємозалежність учасників;

• міжнародно-терористичні акти.

Абсолютний конфлікт – повне знищення супротивника.

Інституціональний конфлікт – конфлікт, який можна регулювати.

Позиційний конфлікт – боротьба за лідерство.

Конструктивний конфлікт – конфлікт, що не виходить за рамки ділових аргументів і відносин, норм. Має позитивні функції - облік негативного досвіду кожної особистості.

Неконструктивний конфлікт – конфлікт, при якому один з опонентів використовує аморальні методи боротьби.

Стабілізуючий конфлікт – спрямований на усунення відхилень від норми.

Деструктивний конфлікт – руйнування устояних норм і поглиблення протиріч.

Міжнародний тероризм: поняття та основні тенденції розвитку.

Тероризм у будь-яких формах свого прояву перетворився в одну з небезпечних по своїх масштабах, непередбачуваності й наслідкам суспільно-політичних і моральних проблем, з якими людство входить в XXI сторіччя. Тероризм і екстремізм у будь-яких їхніх проявах усе більше загрожують безпеки багатьох країн і їхніх громадян, спричиняють величезні політичні, економічні й моральні втрати, роблять сильний психологічний тиск на більші маси людей, чим далі, тим більше несуть життів ні в чому не винних людей.

Конфликтогенний потенціал тероризму особливо виріс з 60-х років ХХ століття, коли цілі регіони світу були покриті зонами й вогнищами активності різних по своїй орієнтації терористичних організацій і груп. Сьогодні у світі налічується близько 500 нелегальних терористичних організацій. У сучасних умовах спостерігається ескалація терористичної діяльності экстремально настроєних осіб, груп і організацій, ускладнюється її характер, зростають витонченість і антилюдяність терористичних актів. Тероризм має міжнародний, глобальний характер. Цей феномен обумовлений розширенням і глобалізацією міжнародних зв'язків і взаємодії в різних областях. Поряд з більшим числом терористчних організацій і груп є не менше число підтримуючих їх різних структур, аж до цілих держав-спонсорів тероризму. Сьогодні основна матеріальна підтримка терористичних організацій надходить із арабських нафтовидобувних і розвинених західних держав. Так формується фінансова база міжнародного тероризму. Численість жертв тероризму і величезний матеріальний збиток від тероризму, завдяки розвитку новітніх технологій, що мають подвійне призначення, діяльності змі й глоб. комп. мереж, крайньої комерціалізації в сфері так званої масової культури, де культивуються насильство й жорстокість, у все більшого числа людей з'являється можливість одержати, а потім і використовувати інформацію про створення самих витончених коштів знищення й способах їхнього застосування. Не застраховані від спалахів тероризму і високорозвинені держави, що ні відстають в економічному й соціальному розвитку країни з різними політичними режимами й державним устроєм.

---

Епіцентр терористичної активності протягом ряду років зміщався від країн Латинської Америки до Японії, ФРН, Туреччини, Іспанії, Італії. Одночасно з різним ступенем інтенсивності здійснювалися терористичні акції таких організацій, як ИРА в Англії й Північній Ірландії, ЕТА в Іспанії. Активізували діяльність палестинські й ізраїльські терористи, терористичні організації в ряді країн Африки й Австралії, а також у США. В останні роки на Близькому Сході більшу активність розвили ісламські воєнізовані терористичні групи орієнтації "Хамас" і "Хезболлах" використовуючи терористичны методи наркомафія, відвойовуючи в офіційної влади все нові позиції.

Стратегії врегулювання внутрішніх конфліктів.

Урегулювання конфлікту – зняття гостроти протиріч конфлікту. Дозвіл конфлікту – вичерпання предмета конфлікту; формування безконфліктних відносин, дозвіл конфлікту закінчується переговорами, зняттям образа ворога, орієнтацією на співробітництво. Керування конфліктом – урегулювання, придушення конфлікту в інтересах суспільства в цілому, або в інтересах його окремих індивідів.

Способи керування конфліктом: - нормативно-правовий (у рамках закону); - примусово-переговірний (через переговори).Тактика (стратегія) може бути й силовий, і компромісної.

Етапи керування конфліктом:

• институционализация (установлення юридичних норм і правил дозволу конфлікту);

• легітимність (легітимація) - добровільна готовність до дотримання норм);

• структурування конфліктуючих груп;

• редукція (переклад конфлікту з одного рівня на іншій і ослаблення за рахунок цього).Способи подолання конфлікту:угода в результаті збігу думок;угода відповідно до законодавчої або моральної волі; керування конфліктом, мобілізація груп.

Етапи, процедури при керуванні конфліктом:

• юридичні процедури: - парламентські процедури; - правосуддя (судові процедури) ; - судочинство; - арбітраж.

• не юридичні процедури: доброзичлива комунікація та наявність зворотного зв'язка; - медіація (посередництво);

• фасилитація (як краще все організувати).

Рефлексивне керування конфліктом – спроба впровадити у свідомість іншої людини інформацію, що змусить його діяти так, як вигідно тому, хто передав цю інформацію.

Вплив глобалізації на міжнародні конфлікти.

Глобалізація несе із собою не тільки переваги, вона чревата негативними наслідками або потенційними проблемами, у яких деякі її критики вбачають більшу небезпеку.

Одна з основних проблем пов'язана з питанням, хто виявляється у виграші від глобалізації. Фактично основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує погрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівнях. Деякі опоненти говорять про можливість глобальної конвергенції доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних держав розвивається більше високими темпами, чим багаті. У результаті відбувається не конвергенція або вирівнювання доходів, а скоріше їхня поляризація. У процесі її быстроразв. країни входять у коло багатих держав, а бідні країни усе більше відстають від них. Зростаючий розрив у доходах викликає невдоволення з їх боку, наслідок: міжнародний конфлікт, оскільки держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві.

---

Проблема пов'язана з потенційною регіональною або глобальною нестабільністю через взаємозалежність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або глобальні наслідки, і це свідчить про велику уразливість взаємозалежних економік. Результатом може стати економічний конфлікт із погрозою перетворення в економічну війну або навіть військове зіткнення.

Коло породжуваних глобальних проблем викликаний побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від суверенних урядів в інші руки, а деякі вбачають у глобалізації спробу підриву національного суверенітету. З даної причини глобалізація може викликати в національних лідерів почуття безпорадності перед її чинностями, а в електорату - антипатію до неї. Такі настрої можуть легко перейти в крайній націоналізм і ксенофобію із закликами до протекціонізму, спричинити ріст екстремістських політичних рухів, що потенційно чревате серйозними конфліктами.

Миротворча діяльність України.

З 1992 р. Україна має досвід участі у врегулюванні збройних етнополітичних конфліктів (Ангола, Боснія і Герцеговина, Абхазія і Південна Осетія, Демократична Республіка Конго, Македонія, Таджикистан, Косово, Нагірний Карабах, Хорватія, Східна Славонія, Східний Тімор, Південний Ліван, Афганістан та ін.), що включає посередництво; направлення до зони конфлікту миротворчих контингентів збройних чинностей для підтримання миру та спостерігачів у межах міжнародних місій за роззброєнням, дотриманням режиму припинення вогню і забезпечення прав людини; надання матеріально - технічних ресурсів та послуг. Миротворча діяльність України відбувається під егідою таких структур безпеки, як ООН, НАТО, ОБСЄ. Взаємодія України з НАТО та країнами ЄС у сфері врегулювання конфлікту є вагомим кроком до реалізації українських євроінтеграційних прагнень і залучення України до спільної європейської політики безпеки і оборони. Спільна з країнами НАТО миротворча діяльність - вагомий чинник поєднання, адаптації й удосконалення систем управління і зв'язку, тилового забезпечення, взаємодії в проведенні розвідувальних та інших бойових операцій. Важливим для України є досвід інших країн у сфері планування та реформування збройних сил, вдосконалення і запровадження нових видів зброї і бойової техніки, способів їх застосування. У процесі інтеграції до євроатлантичної системи колективної безпеки необхідно врахувати досвід примусу до миру (гуманітарна інтервенція в косовський конфлікт). Загалом миротворча діяльність України сприяє підвищенню її міжнародного авторитету, проте деякі правопорушення з боку військовослужбовців українських миротворчих контингентів негативно позначаються на міжнародних позиціях державиви. Отже, миротворча діяльність українських збройних сил сил у конфліктогенних зонах потребує удосконалення процесу відбору миротворців, посилення контролю за їх морально-психологічним станом, вжиття заходів з їх безпеки та запобігання правопорушень.

---

За весь період участі України в миротворчій діяльності понад 15.000 військовослужбовців. Збройні Сили України бруть участь в 10 миротворчих місіях на чотирьох континентах світу.

ООН: Місія ООН у Лівані, Сьєрра-Леоне, Ефіопії та Еритреї, у Грузії, у Косово, Хорватії, в Придністровському регіоні Республіки Молдова, Анголі (січень 1996 р. - лютий 1999 р.), Таджикистані.

Міністерство освіти і науки України

Донбаський державний технічний університет

Факультет економіки і фінансів

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

С Л О В Н И К

ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ

«МІЖНАРОДНИЙ ПРОТОКОЛ ТА ЕТИКЕТ»

Галузь знань: 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напрям: 6.030601 «Менеджмент»

Алчевськ 2010

КОРОТКИЙ ДОВІДНИК

ДИПЛОМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

Автаркія — створення замкненого самодостатнього господарства в межах окремої країни або групи країн, спрямоване на максимальне обмеження імпорту, стимулювання експорту товарів і капіталу.

Автократія — форма правління, що являє собою необмежене і безконтрольне повновладдя однієї особи в державі або політичний режим з верховною владою лідера, що не контролюється представницькими органами.

Агреман — згода приймаючої держави на призначення певної особи дипломатичним представником акредитуючої держави. А. запитується тільки на глав дипломатичних представництв, переважно через відомство закордонних справ. При запиті повідомляються деякі біографічні дані про особу, намічену до призначення. Запит, як правило, дається в письмовій формі; листування щодо А. і можлива відмова в ньому не розголошуються. В деяких країнах, запитується усно, так само дається і відповідь. Після одержання, кандидат стає персоною грата (бажаною персоною); негативна відповідь свідчить про те, що ця особа є персоною нон грата (небажаною особою). Приймаюча держава не зобов'язана повідомляти мотиви відмови А.

Акламація — трапляється в практиці міжнародних організацій та конференцій як метод прийняття рішень без проведення голосування, на основі реакції учасників, вираженої вигуками, репліками, аплодисментами тощо.

Акредитування — процес призначення дипломатичного представника однієї держави в іншій. Завершенням його є вручення дипломатичним представником вірчих грамот главі держави перебування. У більшості держав дипломатичний представник вважається таким, що приступив до виконання своїх обов'язків з моменту вручення вірчих грамот; у деяких державах — з моменту нотифікації відомству закордонних справ про прибуття і представлення завіреної копії вірчих грамот. Існує також практика А журналістів.

Альтернат (поперемінно) — правило, за яким у примірнику міжнародного договору, призначеного для підписання даною договірною стороною, назва сторони, підписи уповноважених, печатки, а також сам текст договору мовою даної договірної сторони розміщаються на першому місці. Для підписання першим вважається місце під текстом договору з лівого боку, а якщо підписи ставляться один під другим, — місце зверху. Застосування А. підкреслює рівність сторін, які домовляються. А. суворо дотримується в двосторонніх договорах. У багатосторонніх договорах застосовується порівняно рідко.

---

Анексія (приєднання) — протиправне приєднання (загарбання) державою території, яка належить іншій державі. А. є грубим порушенням міжнародного права.

Анклав — територія держави, яка повністю оточена сухопутною територією іншої держави, або частина території держави, повністю оточена сухопутною територією однієї чи кількох держав. У тих випадках, коли частина території держави оточена сухопутною територією іншої держави неповністю, оскільки є вихід до моря, її називають напіванклавом.

Анулювання — див. Денонсація.

Апатрідизм — див. Безгромадянство.

Арбітраж зовнішньоторговельний — вирішення суперечності із зовнішньоторговельних угод третейським судом (арбітрами), які призначаються відповідно до порядку, погодженому між сторонами або встановленому законом.

Арбітраж міжнародний — розгляд міжнародних суперечок, який здійснюється за добровільною згодою сторін, що сперечаються, одним або декількома арбітрами. Характерною рисою А. м. є обов'язкова юридична сила його рішень для сторін і вибір арбітра (арбітрів) самими сторонами, які мають спір.

Існує два види А. м.: а) утворені із конкретної суперечки; б) передбачені в міжнародних договорах для вирішення суперечок, що можуть виникнути при їх виконанні (таку договірну норму називають третейським записом).

Аташе — посада або ранг дипломатичного представника. У міжнародній практиці існують такі категорії А.:

1. Військові, військово-морські, військово-повітряні — представники військового відомства держав, що їх призначили, при військовому відомстві держави перебування. Разом з тим, вони є радниками дипломатичного представника з військових питань.

2. Спеціальні — представники різних відомств своєї держави з питань сільського господарства, фінансів, торгівлі, культури, науки тощо. Вони вивчають в країні перебування питання за їхньою спеціальністю, ведуть роботу, пов'язану із розвитком зв'язків між представленими ними відомствами і відповідними відомствами країни перебування.

3. 3 питань преси (прес-аташе) — відповідальний працівник, що відає в дипломатичному представництві питаннями преси та інформації.

4. Дипломатичні — молодші дипломатичні працівники центрального апарату відомства закордонних справ чи дипломатичного представництва.

5. Почесні (в практиці деяких країн) — особи, що вибрали дипломатичну кар'єру, але ще не зараховані в штат і не отримують грошового утримання. Вони користуються правом проходити стажування в дипломатичному представництві, після закінчення якого можуть бути зараховані в штат.

Всі категорії А, включаючи членів їхніх сімей, входять до складу дипломатичного корпусу і користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.

Архіви дипломатичні — сукупність документальних матеріалів, які відклалися в результаті діяльності відомства закордонних справ та його закордонних представництв.

---

Смотрите также файлы

• Макроэкономика вопросы.doc

• Полит Lektsii_politekonomii_novie_.doc

• уч. пособие.doc

• Финансовое право (методичка).doc

• ДПЗК metodichka.doc