Файл: konspekt_finansi.doc

Перестрахування - це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.

Страхові платежі - це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно.

Страхове відшкодування - це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників - страхової суми і страхового збитку.

Страхова сума - це сума, на яку застрахований об'єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку.

Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Страховий захист – це відносини з приводу подолання або відшкодування збитків, що наносяться конкретним об’єктом. (Наприклад, страховий захист врожаю сільськогосподарських культур, майна або життєвого рівня населення.)

Страховий інтерес – є поняттям з двома змістовними значеннями: по-перше воно означає економічну потребу, зацікавленість у прийнятті участі у страхуванні; по-друге відображає страхову суму, якою оцінюються збитки у зв’язку із можливою загибеллю або знищенням майна чи іншими матеріальними втратами.

4. Страховий ринок як особлива сфера грошових відносин

Страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга – страховий захист, формується пропозиція і попит на неї. Об’єктивною основою розвитку страхового ринку є потреба забезпечення безперервності цього процесу, що виникає в процесі відтворення, що виражається в надані грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених несприятливих подій.

На страховому ринку відбувається формування та розподіл страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства.

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, страхувальники (фізичні і юридичні особи і держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).

Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні підприємства, котрі здійснюють обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини страхових агентів - юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами.

Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду у формі комісійних виплат.

Кожна категорія продавців страхових послуг може бути представлена різними формами власності: державної, акціонерної, кооперативної, приватної. Покупцями страхової послуги можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, якщо це не протирічить правилам і вимогам даного виду страхування.

7.5. Доходи та видатки страховика.

Метою комерційної діяльності страховика є отримання прибутку. Страхова діяльність здійснюється в процесі формування та використання страхового фонду і є фінансовою основою діяльності страховика. В процесі формування та розподілу страхового фонду формуються доходи, витрати та фінансові результати страхових операцій.

Доходи від страхових операцій являють собою надходження страхових платежів та внесків за різними видами страхування. Страхові платежі утворюють фонд поточних надходжень, які разом з доходами від нестрахової діяльності складають валовий дохід страховика. У складі доходів страхових операцій враховуються також надходження із запасних або резервних фондів, однак вони не є доходами у прямому розумінні цього слова. Дані надходження мають регулюючий характер і повинні виконуватись лише в тому випадку, коли для фінансування витрат не вистачає поточних надходжень страхових платежів.

Витрати страховика забезпечуються в процесі розподілу страхового фонду. Склад і структура витрат визначається двома взаємопов’язаними економічними процесами: погашення зобов’язань перед страхувальниками, фінансової діяльності страхових операцій.

За економічними ознаками витрати класифікують наступним чином:

• витрати на виплату страхових відшкодувань і страхових сум;

• відрахування в запасні фонди та резервні внески;

• відрахування на запобіжні заходи;

• витрати на ведення справи.

6. Фінансові результати страхових операцій, їх рентабельність.

Фінансовий результат страхових операцій – це вартісна оцінка підсумків господарської діяльності страхових організацій. Він визначається за кожним видом страхування, за кожним із самостійних страхових фондів (зокрема, якщо вони виділяються) та за страховими операціями в цілому. При підведенні підсумків господарської діяльності страхового органу фінансовий результат визначається за 1 рік, при оцінці еквівалентності відносин страховика та страхувальників за той період, який було прийнято за основу при розрахунку тарифу.

Фінансовий результат страхових операцій визначається шляхом співставлення доходів та витрат страхової організації. В тому випадку якщо доходи перевищують витрати організація має позитивне сальдо, якщо ж витрати більші, ніж доходи, тоді утворюється дефіцит, який покривається за рахунок раніше створених запасних фондів. Позитивний фінансовий результат може містити два елементи: прибуток страховика та приріст резервів внесків

Цей приріст має строго цільове призначення, проте в період зберігання на рахунках страхової організації може бути використаний як кредитні ресурси.

Прибуток від страхової операції являє собою різницю між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю. Прибуток визначається як за страховими операціями так і за кожним видом страхування. Відношення річної суми прибутку до річної суми платежів називається рентабельністю страхових операцій. Показник рентабельності визначається за кожним видом страхування і за страховими операціями в цілому.

7.7. Форми страхових фондів

У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків - страхових фондів.

Створення страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

• фонди самострахування;

• централізоване страхове забезпечення;

• колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма. З цих причин сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб'єктами господарювання та певного резервування коштів фізичними особами. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.

Централізоване страхове забезпечення засновується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Формується він у розмірі до 1 % обсягу видатків загального фонду Державного бюджету і входить до складу видатків державного бюджету України. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Головними напрямками витрачання коштів резервного фонду є:

• фінансування витрат, пов'язаних із надзвичайними ситуаціями;

• фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;

• непередбачені витрати, пов'язані з введенням нових законів;

• інші заходи, які не могли бути передбаченими під час затвердження державного бюджету.

Одночасно встановлена вимога, згідно з якою кошти резервного фонду Державного бюджету України не можуть використовуватися на погашення боргів уряду та на збільшення сум по статтях видатків, передбачених у державному бюджеті.

Отже, страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, а страхова забезпеченість поточної діяльності юридичних і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути повністю перекладена на державу.

Самострахування і централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінансової системи належать страхові відносини в грошовій формі.

Створення колективних страхових фондів ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.

Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація страхової справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого - дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

Тема 8. Податки як джерело доходів бюджету.

8.1. Суть і функції податків.

8.2. Елементи системи оподаткування.

3. Прямі та непрямі податки.

8.1. Суть і функції податків.

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є насамперед податки, які забезпечують вилучення і перерозподіл створеного валового внутрішнього продукту і формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки існують у людському суспільстві майже 1000 років. Запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини. Водночас непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн. Первісно податки називались "апхіЬіа" (допомога) і мали тимчасовий характер. Вважалося, що податки суперечать недоторканності приватної власності, і їх введення допускалося лише в надзвичайних випадках як екстраординарне джерело державних доходів. Ще в першій половині XVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків на загальнодержавні потреби, і король не міг ввести податки без його згоди. З часом податки перетворились із тимчасового в постійне джерело державних доходів. Податки стають настільки звичним джерелом державних коштів, що відомий політичний діяч Північної Америки Б. Франклін (1706-1790) зміг сказати, що "платити податки і вмерти повинен кожен".

Сьогодні ми не можемо уявити собі державу без податків. Об'єктивною реальністю є те, що, з одного боку, податки - це фінансове підґрунтя існування держави, а з іншого, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво.

Характеристику податку слід розглядати в таких аспектах:

• за економічною сутністю;

• за формою прояву;

• з організаційно-правової сторони .

Економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізуються державою.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правової сторони податок - це обов'язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Податковим відносинам притаманні свої відмітні особливості, що дають змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов'язковий характер податків та їх відносна безповоротність.

В сучасних умовах податки виконують дві функції: фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків - це функція, за допомогою якої утворюються державні грошові фонди, тобто матеріальні умови для функціонування держави.

Регулююча функція податків означає, що податки як активний учасник розподільчих процесів чинять серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, підсилюючи або послаблюючи нагромадження капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

8.2. Елементи системи оподаткування.

Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розуміння податкової термінології, тобто понять, які заведено називати елементами податку. До таких понять належать: об'єкт податку, або податкова база, суб'єкт (платник) податку, джерело податку, одиниця оподаткування, ставка податку, податкова квота.

Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транспортний засіб тощо). Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування.

Суб'єкти оподаткування - це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету.

Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу їх власникам). Податок може сплачуватись із доходу (незалежно від джерел його отримання), або капіталу (майна), коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.