ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 5283
Скачиваний: 5
СОДЕРЖАНИЕ
товарно-грошових відносин
1.2 Соціально-економічна сутність та функції фінансів
1.3 Роль фінансів у розширеному відтворенні та фінансовий менеджмент
1.2 Соціально-економічна сутність та функції фінансів
1.3 Роль фінансів у розширеному відтворенні та фінансовий менеджмент.
I. за послідовністю розподілу ВВП;
4.1. Управління фінансами в Україні.
4.2. Автоматизовані системи управління фінансами.
4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою.
4.1. Управління фінансами в Україні
4.2. Автоматизовані системи управління фінансами
4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою
5.4. Суб’єкти фінансового контролю.
5.4. Суб’єкти фінансового контролю.
6.2. Класифікація фінансів підприємств.
6.4. Роль фінансів у кругообігу основних виробничих фондів.
6.6. Розподіл та використання прибутку.
6.2. Класифікація фінансів підприємств.
6.4. Роль фінансів у кругообігу основних виробничих фондів.
6.5. Особливості формування та використання обігових коштів підприємства.
6.6. Розподіл та використання прибутку.
товарно-грошових відносин
1.2 Соціально-економічна сутність та функції фінансів
1.3 Роль фінансів у розширеному відтворенні та фінансовий менеджмент
1.2 Соціально-економічна сутність та функції фінансів
1.3 Роль фінансів у розширеному відтворенні та фінансовий менеджмент.
I. за послідовністю розподілу ВВП;
4.1. Управління фінансами в Україні.
4.2. Автоматизовані системи управління фінансами.
4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою.
4.1. Управління фінансами в Україні
4.2. Автоматизовані системи управління фінансами
4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою
5.4. Суб’єкти фінансового контролю.
5.4. Суб’єкти фінансового контролю.
6.2. Класифікація фінансів підприємств.
6.4. Роль фінансів у кругообігу основних виробничих фондів.
6.6. Розподіл та використання прибутку.
6.2. Класифікація фінансів підприємств.
6.4. Роль фінансів у кругообігу основних виробничих фондів.
6.5. Особливості формування та використання обігових коштів підприємства.
-
ринковими відносинами;
-
у законодавчому порядку.
Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. Однак, з другого, - є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажів, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці зацікавлені в прибутку, оскільки він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, і зростання заробітної плати.
Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад, податку на прибуток.
Пропорції перерозподілу національного доходу регулюються тільки законодавчими актами.
Суть фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід - податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу – прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.
Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.
Модель є закритою і не відображає фінансові реалії у суспільстві:
По-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;
По-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;
По-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
По-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних моделей. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту), і встановлюється рівень прибутку підприємств.
Відмінність однієї моделі від іншої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а моделі адміністративної економіки – втручання у його первинний розподіл.
-
За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі:
-
американська;
-
західноєвропейська;
-
скандинавська.
-
Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації = 25 – 30 %. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.
Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого – вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті справи, на примусовій фінансовій стимуляції.
Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті = 35 – 45 %. За рахунок більш високого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, перш за все в галузі освіти. Суть моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.
Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50 –60 %. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як в галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов високого рівня культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.
Тема 4. Управління фінансами.
4.1. Управління фінансами в Україні.
4.2. Автоматизовані системи управління фінансами.
4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою.
Управління фінансами - це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.
В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктом виступають централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.
Суб'єкти управління - держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.
4.1. Управління фінансами в Україні
В Україні управління фінансами здійснюють такі суб'єкти, як: Президент України, Верховна Рада України, Міністерство фінансів України (обласні та міські фінансові управління, районні та міські фінансові відділи), Міністерство економіки України, Державна податкова служба, Державна митна служба України, Контрольно-ревізійна служба, Державне Казначейство України, Національний банк України (додаток5).
Розподіл функцій в управлінні фінансами між .органами державної влади і управління:
Верховна Рада України, як вищий орган законодавчої влади, ухвалює закони, у тому числі з фінансових питань, основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.
Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.
Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України.
Органи місцевого самоврядування самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети; самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання; використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів; мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, а також отримувати кредити в банківських установах; можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності; мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.
Центральне місце в управлінні фінансами в системі органів виконавчої влади займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство фінансів Республіки Крим, обласні та міські (м. Києва і Севастополя) фінансові управління, районні та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи.
До складу Міністерства фінансів України входять два обособлені підрозділи: Державна контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство.
Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.
Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті.
Основне завдання Державної податкової адміністрації України полягає у реалізації податкової політики держави. Державна податкова адміністрація України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені регіональні державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані державні податкові інспекції, а також спеціалізовані державні податкові інспекції. Вищою ланкою ДПА є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.
Рахункова палата Верховної Ради України є постійно діючим вищим органом державного фінансового контролю. основними завданнями якого є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів України; визначення ефективності та доцільності використання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів.
Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління.
Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного банку - регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної системи.
Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі - продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на іноземні валюти.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг; забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами.
Фондова біржа проводить операції цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку.
Пенсійний фонд створений з метою акумуляції та раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.
Інші фонди соціального страхування виконують аналогічні функції відносно відповідного цільового фонду.
4.2. Автоматизовані системи управління фінансами
Частиною загального управління фінансами є автоматизовані системи управління (АСУ), що базуються на використанні економіко-математичних методів та комп’ютерної техніки. АСУ стають невід’ємним елементом структури фінансових органів, інших структур управління фінансами, сприяють кращому, більш ефективному функціонуванню фінансів. Оскільки система фінансових органів переробляє великий потік інформації, що змінюється від командної до інформаційно-аналітичної, тому зростання управлінських процесів, не дивлячись на зростання чисельності управлінців, призводить до того, що вони не встигають своєчасно розробляти і втілювати в життя управлінські рішення, користуючись старими методами і технічними засобами.
Компетентне управління фінансами працівниками фінансових органів повинно спиратися на їхнє інформаційне обслуговування на базі застосування автоматизованих систем фінансових розрахунків (АСФР) та управління фінансами (АСУФ).
4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою
Управління фінансами в економічно розвинутих державах, як правило, здійснюється декількома державними органами.
У США – це Міністерство Фінансів, яке розробляє фінансову і податкову політику, здійснює емісію грошових знаків та карбування монет, займається питаннями внутрішніх позик та управлінням державним боргом, здійснює контроль за виконанням фінансових законів, за збиранням внутрішніх доходів, контроль за грошовим обігом; Адміністративно-бюджетне управління при президентові, яке складає видаткову частину федерального бюджету та розробляє фінансові програми; організовує оперативний контроль за управлінням бюджету і є провідним органом виконавчої влади. Управління виконанням бюджету розподілено в США між Міністерством Фінансів (яке проводить збирання таких внутрішніх доходів як платежі з індивідуального прибуткового податку, соціального страхування, податків з корпорацій, майна та подарунків і непрямих податків); Митною службою та Бюро з алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї (які зайняті збиранням відповідно митних доходів та доходів від обкладання перерахованих товарів).