Файл: konspekt_finansi.doc

Ринок кредитних ресурсів (банківських позик, позикового капіталу) є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є вільні кредитні ресурси. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової ставки Національного банку України.

Ринок цінних паперів - це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових інструментів), які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку.

Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така сфера, як страхування, що формує фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

- ринок грошей;

- ринок кредитних ресурсів;

- ринок цінних паперів;

- ринок фінансових послуг.

ФІНАНСОВИЙ РИНОК

Рис. 2.1. Сфери та ланки фінансової системи

2.2. Характеристика ланок фінансової системи країн з розвинутою економікою та України.

Дер­жа­в­на фі­нан­со­ва си­с­те­ма в еко­но­мі­ч­но роз­ви­ну­тих кра­ї­нах охо­п­лює чо­ти­ри лан­ки:

* дер­жа­в­ний бю­джет;

* мі­с­це­ві фі­нан­си;

* спе­ці­аль­ні по­за­бю­дже­т­ні фон­ди;

* фі­нан­си дер­жа­в­них кор­по­ра­цій.

Про­ві­д­ною лан­кою фі­нан­со­вої си­с­те­ми є дер­жа­в­ний бю­джет. За сво­їм ма­те­рі­аль­ним змі­с­том це го­ло­в­ний цен­т­ра­лі­зо­ва­ний фонд гро­шо­вих ко­ш­тів дер­жа­ви. Мі­с­це­ві (ре­гі­о­наль­ні) фі­нан­си вклю­ча­ють мі­с­це­ві бю­джети, фі­нан­си під­при­ємств, що на­ле­жать мі­с­це­вим ор­га­нам вла­ди (му­ні­ци­па­лі­те­там) та ав­то­но­м­ні мі­с­це­ві фон­ди. Третя ланка фінансової системи - позабюджетні спеціальні фонди, до яких відносяться фонди національного страхування.

Фі­нан­со­ва си­с­те­ма Укра­ї­ни охо­п­лює та­кі лан­ки фі­нан­со­вих від­но­син:

* дер­жа­в­ну бю­джет­ну си­с­те­му;

* спе­ці­аль­ні по­за­бю­дже­т­ні фон­ди;

* дер­жа­в­ний кре­дит;

* стра­ху­ван­ня;

* фі­нан­си під­при­ємств рі­з­них форм вла­с­но­с­ті.

Тема 3. Фінансова політика і фінансовий механізм.

2. Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави.

3.2. Фінансовий механізм і його елементи.

3.3. Моделі фінансових відносин у суспільстві.

2. Фінансова політика як складова частина економічної і соціальної політики держави.

Фінансова політика - сукупність заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Го­ло­в­ним за­вдан­ням фі­нан­со­вої по­лі­ти­ки є за­без­пе­чен­ня від­по­ві­д­ни­ми фі­нан­со­ви­ми ре­сур­са­ми ре­а­лі­за­ції тої чи ін­шої дер­жа­в­ної про­гра­ми еко­но­мі­ч­но­го та со­ці­аль­но­го роз­ви­т­ку.

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрями діяльності держави. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, виділяють економічну, соціальну, культурну, технічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності - економіці, соціальній сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією.

У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на розв'язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків.

В пе­рі­од ево­лю­цій­но­го роз­ви­т­ку су­с­пі­ль­но­го жит­тя та ста­бі­ль­но­го дер­жа­в­но­го уст­рою вну­т­рі­ш­ня та зо­в­ні­ш­ня фі­нан­со­ва по­лі­ти­ка дер­жа­ви роз­в’я­зу­ють од­не го­ло­в­не за­вдан­ня – це за­без­пе­чен­ня та укрі­п­лен­ня іс­ну­ю­чої у да­ній дер­жа­ві си­с­те­ми су­с­пі­ль­них від­но­син. В пе­рі­о­ди ре­во­лю­цій­них змін по­лі­тич­ні си­ли, що за­ці­ка­в­ле­ні у змі­ні іс­ну­ю­чої си­с­те­ми, про­во­дять по­лі­ти­ку, яка ске­ро­ва­на на фор­му­ван­ня но­вої си­с­те­ми су­с­пі­ль­них від­но­син.

3.2. Фінансовий механізм і його елементи.

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули й санкції, фінансове законодавство.

Призначення фінансового механізму зводиться до фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Необхідно підкреслити, що стан фінансового механізму, ступінь його довершеності залежить від удосконалення всього господарського механізму в цілому і його окремих елементів (механізму ціноутворення, економічного стимулювання, кредитного механізму та ін.). Основні напрями перебудови фінансового механізму виходять із загальних завдань економічних перетворень в Україні.

Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.

У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально - адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план - це план формування і використання фінансових ресурсів.

За чинною практикою всі фінансові плани поділяються на дві великі групи - зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні - це фінансові плани окремих суб'єктів господарювання.

Баланс доходів і витрат підприємства - це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Індивідуальні фінансові плани різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Різним є, насамперед, перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. Нині, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати фінансовий план в будь-якій довільній формі, яку вони вважають для себе найбільш прийнятною. Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбулися з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, баланс доходів і витрат підприємства може включати надходження і витрати по основній діяльності, фінансових операціях, іншій звичайній діяльності та надзвичайних подіях. Окремими розділами можуть бути виділені взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами і взаємовідносини з кредитною системою.

Платіжний календар - це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання - спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.

При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплати заробітної плати, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін. Тобто, у платіжному календарі показується увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду, що дає можливість фінансовим службам підприємства виявити недостатність коштів і визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.

Для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка бізнес-плану - плану реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить фінансовий розділ, в якому наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгострокові кредити вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обґрунтування термінів і джерел повернення позики.

Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, передусім бюджетні організації. Види кошторисів:

1) індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) – це фінансові плани окремих бюджетних установ;

2. загальні кошториси складаються за однотипними бюджетними установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано, або за однотипними малими установами (клуби, бібліотеки тощо);

3. кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

4. зведені - це зведені воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ і кошториси на проведення централізованих заходів.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини - дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження податків і обов'язкових зборів, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю Державного бюджету, як основного фінансового плану держави, є те, що він єдиний має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

• суми доходів Державного бюджету України;

• суми видатків Державного бюджету України;

• граничний розмір дефіциту Державного бюджету Укра­їни та джерела його покриття;

• суми дотацій і субвенцій місцевим бюджетам.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, за допомогою цього фінансового плану перевіряється обгрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення, встановлюються можливості фінансового забезпечення показників прогнозу економічного і соціального розвитку держави.

Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у розпорядженні підприємств, організацій, установ, приріст довгострокових вкладів населення, ресурси централізованих фондів цільовою призначення (крім тих, які увійшли до складу бюджету).

Баланс фінансових ресурсів - це фінансова програма прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Державний бюджет конкретизує цю програм в адресному, територіальному, галузевому розрізах.

3.3. Моделі фінансових відносин у суспільстві.

Розподіл і перерозподіл ВВП може проводитись за різними схемами, залежно від чого виділяються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняють за двома ознаками:

I. за послідовністю розподілу ВВП;

II. за рівнем державної централізації ВВП.

3. За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі:

   • ринкової економіки;

   • адміністративної економіки.

Фінансова модель ринкової економіки є основою; вона пройшла значний історичний розвиток і домінує у світі. Суть її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримають прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

По-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який у свою чергу характеризує їх вклад у створення національного доходу;

По-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

По-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються: