Студенти .повинні розуміти, що дух права, національний дух права, відзначається значною імперативністю, пануванням. Саме наці­ональна ідея, втілена у національне право, відповідає всім ознакам па­нування права, імперативності, оскільки забезпечується високим рів­нем розвитку духовного світу члена суспільства. Тобто позитивне пра­во, унормовуючи .національну ідею, законодавчо закріплює національ­ний дух права. Але національний дух помістити повністю у правове поле неможливо, оскільки він не завжди повністю і адекватно відо­бражає політичні інтереси держави, тому й послаблює панування чин­ного законодавства.

Завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення категорій «нація», «національна меншина».

1. Що таке національна ідея і яке відношення вона має до права ?

2. Співставте категорії «дух права» і «дух закону».

Третє питання семінарського заняття присвячене «Еволю­ційному розвиткові духу українського національного права (IX-XX ст.)».

Українську філософію можна розглядати у трьох добах: до кла­сичній (ІХ-ХУІ ст.), класичній ( (ХУШ-ХГХ ст.), сучасний етап. У ко­жній добі дух українського національного права має свої особливості.

На території сучасної України до IX ст. заклалися основні риси цивілізованого менталітету — поклоніння Богу; шанування землі, бать­ка й матері; миролюбність й працездатність; мудрість, правдивість і доброта; терпимість й демократизм. Для дохристиянської релігії прау­країнців характерні: віра в Єдиного Бога; усвідомлення Божественної

Трійці; сприйняття безсмертя і безгрішність богів; наявність храмових споруд; поклоніння хресту; молитва; прообраз таїнства причастя. От­же, були всі ознаки релігії, яка не суперечить традиційному (класич­ному) християнству [3, с.283-284]. Такий менталітет, який грунтувався на релігії, на пріоритеті ірраціонального над раціональним, на високо­му міфологічному рівні поняття Добра формував в майбутньому наці­ональну право задля справедливості на надзвичайно родючій землі (унікальній) між Дніпром і Дністром. Безпосереднє начало формуван­ня духу українсько-національного права перебуває у Київській Русі.

Особливості філософсько-правової думки доби Київської Русі відображають певні принципи, методи сприйняття зовнішнього і внут­рішнього світу.

До загальних принципів національного права Київської Русі можна віднести: пріорітет проблем реального буття; домінування ду­ховно-практичної форми освоєння світу; зосередженість на проблемах духовності, пізнання, списку життя, вірність Святому Писанню, до­тримання канонів православної віри. Сприйняття зовнішнього світу здійснювалося під кутом зору мирних, гуманних відносин між людь­ми; любові до рідної землі; рівноправ'я та спільності людства; вдоско­налення людини для гармонії світу. Сприйняття внутрішнього світу: загальнозначимість і єдність Добра й Краси; зверненість до духовних благ; спрямованість життєвої активності на забезпеченні тріумфу Духу й Розуму; визнання внутрішніми неперехідними цінностями мужності, вірності, чесності, щирості і простоти; взаємоповага та повага інтере­сів всіх і кожного; визнання вирішальною рисою характеру - єдності думки, слова і вчинку [3, с.292-293]:

---

У період українського передвідродження (ХШ-ХУ ст.) дух на­ціонального права зазнавав впливу від основних проблем тогочасного суспільства.

Дослідники зазначають дві групи проблем українського сус­пільства у ХІП-ХУ ст.: історія людства є людською драмою в дії, де головне місце належить природним силам; для розуміння і управ­ління суспільними процесами треба вивчати закони природи - тоді будуть зрозумілими суть і коріння, причини і наслідки людських діянь [3, с. 295].

Дух національного права в епоху українського Відродження (ХУІ-ХУП ст.) формували відомі на той час філософи, Острозька Ака­демія, братства та Церква. Національне право було скероване на вирі­шення існуючих проблем суспільства.

До проблем суспільства в період українського Ренесансу відно­сяться: а) держава має бути освіченою монархією, що обмежується законом, який, в свою чергу, визначається двома принципами: держава має земне походження і людське призначення; держава і церква - рів­ноправні, а принцип їх взаємовідносин - невтручання в справи один одного; б) примат світської влади (для людей) та її незалежність від церковної є необхідним, але: король одержав владу завдяки волі Бо­жій, а тому єпископ {як і всяка людина) в час богослужіння не є підда­ним короля; держава виникає завдяки суспільному договору: суть вла­ди - домовленість між людьми добровільно; г) сила державної влади - в повазі і прихильності до неї кожного індивіда, а тому: найвищий за­кон і мета державної влади - благо підданих. Звідси сила держави, за­кону, влади — не в примусі, а в громадянському гуманізмі - взаємопо­вазі влади та індивіда [3, с.299].

Студенти повинні окремо висвітлити роль Києво-Могилянської академії у розвитку духу українського національного права.

Значення Києво-Могилянської академії полягає в синтезі украї­нських і західноєвропейських духовних традицій, в національному самозбереженні українського народу з одночасною його інтеграцією в європейську цивілізацію. Діячі та випускники практично чи теоретич­но, які займались проблемами держави, оформились у дві групи про­тилежної спрямованості: 1) прихильники незалежності України, її відриву від Москви, навіть ціною тимчасового альянсу з якоюсь західно­європейською державою, що не так небезпечно, аніж союз з Росією; 2) прихильники інтеграції України в російські державні структури. Тобто здійснювалася: переорієнтація державницької політики з козацького автономізму на державну самостійність; вписування України в євро­пейські структури, що вимагали притаманні українському суспільству принципи природного права та суспільного договору [3, с. 308-316].

На українському національному праві відображалися основні особливості романтичної та академічної філософії.

Романтичний світогляд тяжіє до суттєво-емоційного символіч­ного сприйняття світу, смисложиттєвих проблем, проблем національ­ного відродження. Академічна філософія здійснює духовно-теоретичний аналіз світоглядних проблем на професійному філософ­ському рівні і формує власне філософську культуру на кафедрах світ­ських і духовних навчальних закладів [3, с.346].

---

Українське національне право з кінця ХГХ-ХХ ст. зазнало сер­йозних змін у зв'язку з появою дипломованих юристів. Одні з них тво­рчо розвивали позитивне право, інше - природне право. Так чи інакше у право вносяться новітні досягнення світської (особисто європейсь­кої) філософської науки. Дослідження природничих наук, фізики, біо­логії та їй. знаходять своє відображення у праві. Але новітні привне­сення у національне право суворо контролювалося державою, яка сво­їми імперськими вимогами насаджувала чуже «бездуховне» право, яке силоміць «регулювало» суспільні відносини.

Студенти повинні добре ознайомлюватися із монографією «Українська національна філософія права: антологічний ракурс» [44], з історією держави і права України (доц. І. Терлюк) [49]. Потрібно про­аналізувати джерела права України, дати характеристику, флософську оцінку основним нормативно-правовим актам України другого тися­чоліття.

Завдання для самоконтролю

І.Яких впливів зазнавав дух українського національного права з боку інших держав?

2.Чи можливо насильно змінити національний дух права будь-якого народу?

3.Які корективи вносить ситуація XXI ст. у національний дух права України?

Четверте питання «Позитивне право як логіка духу акмеології національної культури» насправді підсумовує попередні три пи­тання семінарського заняття. Тут потрібно висвітлити такі поняття як «позитивне право», «логіка права» «культурологія права» «акмеологія права».

Позитивне право - продукт цивілізації, який орієнтований на за­безпечення правопорядку. Суб'єктом права виступають держава та юридичні особи. Норми позитивного права мають відносний і локаль­ний характер. Вони здійснюються в історичному часі і соціальному просторі. Юридичний позитивізм виникає як реакція на теорію приро­дного права до індустріального. Його засновники - І.Бентам, Дж. Остін. Аналітичній юриспруденції вони протиставляли нормативну юриспруденцію з орієнтацією на необхідне (обов'язкове) право, яке шляхом закону виступає як примусова форма соціального контролю. Право через закон набуває санкціонованого характеру. Позитивне пра­во продукує повинність фізичної особи узгодженій волі юридичної особи. Хотіння (водіння, бажання) дає місце обов'язку, не кажучи вже про те, що абсолютизується право юридичної особи, хоча воно зберігає свою невизначеність перед «особою» принципу конкретності істини. Не випадково в XX ст. концепція Дж. Остіна піддавалася переосмис­ленню з боку Г. Харта.

Г. Харт звернув увагу на істотну відмінність між ординарною поведінкою індивіда та виконанням ним соціальних норм. По-перше, коли ми маємо справу із звичайною поведінкою людей, це означає тільки те, що всі індивіди певної групи чинять приблизно однаково. І якщо хтось веде себе по-іншому, то цілком не обов'язково, що за це він підлягає осуду. По-друге, коли порушується норма, ми вважаємо, що у нас є законна підстава для критики «відступника». По-третє, но­рма претендує на статус еталона поведінки. Все це породжує дві точки зору на норму права. Перша розглядає норми як зовнішні, а друга-як внутрішнє спонукання. Але у будь-якому випадку право розглядається як система правил соціальної регуляції [21, с.73-74].

---

Вся система позитивного права підкорена декільком вихідним принципам: 1 Опікунське відношення держави і права, примусове тра­ктування сутності права у термінах державності - як «волю держави, внесену у закон», «сукупність юридичних норм, які діють в державі» і т.н; 2) розглядання права як самостійної регулятивної сили, яка не по­требує релігійно-метафізичних обгрунтувань своїх норм. Юридичний позитивізм, який відвернувся від релігії, церкви і Бога, залишає люди­ну один на один з соціальною громадою держави, що наперед робить неможливим рівноправний діалог між ними; 3)принципи мінімуму моралі свідчать проте, що у позитивному праві моральність присутня в тій мірі, яка не дозволяє йому перетворитится у неправо, але не більше того [8, с.231].

Далі студент здійснює порівняльний аналіз (спільні та відмінні ознаки), позитивного і природного права. Частково цей аналіз прове­дений у літературі [43, с.212-213], [21, с.74-79].

Розглядаючи поняття «логіка права» (деонтична логіка) слід ви­світлити поняття«дозволено», «заборонено», «обов'язково».

Логіка права полягає у застосуванні логічних суджень до права. Абсолютною логічністю характеризується природне право. Позитивне право є відносно логічне, тому є недосконалим. Про це свідчать прога­лини права, правові колізії, тощо. Оскільки людина не володіє абсолю­тною логікою, то намагання логізувати позитивне право практично неможливо.

Розуміння логічних характеристик норм, знання логічних зако­нів, яким вони підпорядковуються, дозволяє з'ясувати логічну струк­туру правових норм, більш точно прояснити предмет та методи право­знавства. Окрім того, побудова численних логічних теорій норм дозво­лила повним чином навіть обґрунтувати можливість права теоретичної дисципліни [52, с. 148-149]. Доцільно розглянути ще й поняття «логіка волі», особливо коли йдеться про волю держави, волю позитивного права, де встановлюється норма. Чи завжди людина може встановити норму, яка була б аналітичною і не порушувала правової краси? Для цього необхідно опрацювати монографію к.ю.н. А. Романової «Естети-ко-правова природа юриста» [36].

Щодо культурології (культурознавства, теорії культури) права, що студенти повинні знати, що це наука про множинність культур (як здобутків людства у всіх галузях їх діяльності), які відображаються у праві. У цілому право характеризується багатьма видами (множинною) культур (позаяк культура не існує абстрактно, а лише у співучасті). Проте не сумарна кількість видів культури визначає право, оскільки це-здобутки загальнолюдської культури. Йдеться про окремі складові елементи (культурологічні аспекти) кожної окремої культури, які ма­ють пряме або хоча б дотичне відношення до права.

Загалом культурологія права як проблема, суспільна, філософ­сько-юридична, теоретична наука є вступом до загальної теорії пози­тивного права. Вона впливає на юридичну думку особи, формує її ми­слення і стимулює справжню правотворчість. (Тут слід вивчити моно­графію В. Шишка,« Культурологічні аспекти правотворчості» [ 57].

---

Культурологія права характеризується нескінченним процесом розвитку думки у пізнанні явищ, тобто ірраціональністю. Завданням культурології права є створення теорії «мирного співіснування» всіх видів культури з метою блокування, гальмування і протиріч їх складо­вих елементів, які формують національне право.

Нарешті студент повинен підійти до тлумачення змісту поняття «акмеологія права».

Акмеологія («акме» - від грецьк. вершина) - це вчення про най-. вище досягнення людського розуму. Держава видає себе за акмеологічну точку. Для досягнення такої точки, державі необхідно втілити всі здобутки людини у правової норми, норми позитивного права, норму­вати культурологію права синхронно до суспільного розвитку й при­родного права. При цьому результати правотворчості держави повинні бути вершиною людською мудрості. Коли позитивне право справді характеризується акмеологічністю, що це підносить авторитет держа­ви, забезпечує її тривалість.

Таким чином, висвітливши основні поняття, студент може дове­сти, що позитивне право є логікою духу акмеології національної куль­тури. Тобто якість позитивного права залежить від національної куль­тури, державної культури правотворчості.

Завдання для самоконтролю

1. Що таке дух національного права і національний дух права?

2. В чому полягає зміст акмеології національної культури ?

3. Як ви розумієте поняття «логіка права»?

Семінарське заняття 6. Філософські основи позитивного права і держави.

План

1. Акмеологія правової держави.

2. Герменевтика галузей позитивного права та її джерела.

3. Філософія насильства у позитивному праві.

4. Зловживання у позитивному праві та зловживання позивним
   правом.

Підсумок.

Ключ-завдання

Підготовка семінарського заняття вимагає повторення матеріалу з теорії держави і права та фундаментальних галузей права, вивчення лекційного матеріалу. Потрібно здійснювати філософський аналіз практично усього матеріалу, який вивчався на попередніх курсах уні­верситету.

Методологічні рекомендації

При підготовці до першого питання «Акмеологія правової держави» студент повинен зрозуміти що людина може жити цивілізо­вано і повністю проявляти своє онтологічне призначення тільки у по­вній соціальній групі (сім'ї, родині, населеному пункті, суспільстві і т.д.). Вища ступінь суспільного життя забезпечує держава, яка форму­ється за згодою самих членів суспільства (потрібно дати визначення держави та охарактеризувати її філософське призначення).

Акмеологічність держави визначає поняття «правова держава». Про правову державу мріяло ще з давніх часів. її ідеї постійно розви­валися, уточнювалися, доповнювалися. Існує доволі багато дефініцій правової держави (потрібно навести декілька варіантів), але вони в основному зводяться до змісту прав людини, шляхом дії Верховенства права. Студенти повинні визначити чи у тих дефініціях забезпечується акмеологічність, чи правова держава має бути найвищим бажанням людини.

---

Смотрите также файлы

• Информатика - Лекция.doc

• Рим пр дневное.doc

• Запрещенная история - целиком.doc

• Методичка (Історія України).doc

• Әлеуметтану - 1 бөлік.doc