ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 13.08.2020
Просмотров: 1295
Скачиваний: 4
Завдання для самоконтролю
/. В чому полягає зміст правового почуття?
2.Яка існує різниця між почуттєвим та інтуїтивним правом?
3.Чому
почуття та інтуїція є основним
природно-правовим виміром
революційного
зв'язку людини?
Семінарське заняття 5. Дух національних феноменів у позитивному праві
План
-
Ментальна природа позитивного права.
-
Вплив національної ідеї на панування духу права.
-
Еволюційний розвиток духу українського національного права (ХIХ-ХХ ст.ст.).
-
Позитивне право як логіка духу акмеології національної культури.
Підсумок.
Ключ-завдання
При підготовці до семінарського заняття особливу увагу потрібно звернути на те, що позитивне право не є єдиним для всіх націй і народностей. Кожна нація має свою культуру, яка знаходить своє відображення у всіх інтелектуальних витворах, в тому числі й у праві, у вигляді своєрідних феноменів. Фіксація різних національних феноменів у позитивному праві не віддаляє його від природи тоді, коли ці феномени мають загальнолюдську чинність. Крім того, національні феномени й дух мають можливість забезпечення панування позитивного права, якщо вони гармонійно використані у ньому. Тому студент повинен глибоко вивчити поняття «ментальності», «національної ідеї», «національної культури» та інші поняття, яке відображають особливості певної схильності людей.
Методичні рекомендації
Перше питання «Ментальна природа позитивного права» необхідно розпочати із поняття «ментальність», «менталітет».
Ментальність (від лат. - спосіб мислення, склад розуму і душі) -характеристика специфіки сприйняття та тлумачення світу в системі духовного життя того чи іншого народу, нації, соціальних суб'єктів, що уособлюються певними соціокультурними феноменами. Під ментальністю здебільшого розуміють стійкі структури духовного життя, які утворюють певний «рамковий формат» сприйняття світу і визначають той чи інший спосіб дії [52, с. 369-370].
Ментальністю називають своєрідність правової психіки людини. Це більше, ніж мислення чи склад розуму і спосіб мислення, тут необхідно враховувати особливий спосіб осмислення світу, стиль осмислення, спосіб чуттєвості і переживання. Ментальність має своєрідне відображення конкретної території, населеної землі [21, с. 161]. Йдеться про духовну налаштованість людини, інтелектуальну налаштова-ність до певних розумових дій, тобто про емоційну реакцію підсвідомості, налаштованість внутрішнього світу людини, глибинне і склад-нофіксоване джерело мислення.
У ментальності відображені різні опозиції: природне й культурне, раціональне й емоційне, індивідуальне й суспільне [32, с.525]. Так природно-хаотичний потік представників певної культури дає змогу інтегрувати свідомістю у певне світобачення, визначає поведінку людини чи соціальної групи [26, с.91].
У науці розрізняють два типи ментальності - східної і західної.
Ментальність східного типу - світоглядні особливості людей азійського регіону епохи традиційних, класичних суспільств, які коре-люються з домінуючими особливостями правопівкульною активністю мозку. Характеризується такими рисами: І) традиціоналізмом, консерватизмом, слабкою чуйністю до чужого, замкнутістю на власних традиціях; 2) готовністю індивідуального «Я» розмитися у загальному «Ми»; 3) спокійним відношенням до смерті; 4) здатністю легко адаптуватись до зовнішніх умов; 5) чужістю безмежному раціоналізму, скептичним відношенням до ідеї всемогутності людського розуму; схильністю не ділити світ на частини; 6) негативним відношенням до ідеї від'єднання мети від засобу та ін.
Ментальність західного типу - мисленнєві і світоглядні властивості, які корелюються особливостями лівопівкульною активністю мозку. Характеризуються такими ознаками: 1) трансгресивністю (переходом) інтелекту і психіки в цілому, які проявляються як прямування до всього нового, невідомого, здатністю приймати форми вольової настирливості, авантюристичності й агресивності; 2) жадобою новизни, регулятивних змін; відсутності сильної прив'язаності до минулого; 3) чуйністю до чужого, готовністю асимілювати нові культурні цінності, які, 6 вони не були; 4) розвиненістю особистих засад, настирливим намаганням, др виділення свого індивідуального «Я» із спільного «Ми», умінням цінувати і відстоювати духовну інтелектуальну, моральну, політичну незалежність, боротися за громадянські свободи і права; 5) порівняно слабкою розвинутістю адаптивних здатностей, відсутністю необхідної гнучкості і бажання пристосовуватись до обставин; 6) переважністю раціоналістичних орієнтацій, припіднесенням розуму як вищого авторитету; 7) нерідкому забуттю вищих духовних істин; 8) схильністю розчленування єдиних поведінських акцій на мету та засоби та ін. [8,175-177].
Що стосується поняття «менталітет», що воно призване виокремлювати і структурно організовувати зміст ментальності, зафіксувати специфічний внутрішній досвід конкретного відношення людини до світу. Це своєрідний соціально-психологічний тезаурус (набір), який забезпечує однообразне сприйняття реальності та її оцінку, а також здатність до стереотипної поведінки на рівні взаємодії з іншими, до розуміння і прийняття цих інших як самого себе [21, с.161].
Менталітет часто порівнюють із здоровим глуздом, який можна охарактеризувати як загальне, притаманне кожній людині почуття істини до справедливості, що називається життєвим досвідом.
Здоровий глузд в основі своїй не має знання. Скоріше, це спосіб відбору знання, то загальне освітлення, завдяки якому у знанні розрізняються головне і другорядне і накреслюються крайнощі. Він є не стільки даром, скільки постійним коректуванням вічно нових ситуацій, роботою по пристосуванню до діяльності загальних принципів [15, с.293-295].
Менталітет великою мірою відіграє не тільки світоглядну, а й методологічну роль у наукових дослідженнях, він є «каноном інтерпретацій» своєрідним контекстом, в якому знаходить вияв специфічний унікально-неповторний спосіб бачення («прочитування») навколишнього світу [19, с.823]. Використовуючи вище висвітленні поняття, студент переходить до розкриття ментальної характеристики позитивного права. При цьому слід наголосити, що кожна нація, кожне суспільство формує таке чинне законодавство, яке відповідає утвердженому менталітету, тобто у власному ментальному просторі. Більше того, формування позитивного права на власному менталітеті є необхідним і здійснюється воно на підсвідомому рівні. Тут доцільно висвітлити значення фольклору у менталітеті народу і опрацювати монографію О. Чорнобай [56]. Крім того, менталітет відображений у комунікації людини. Для глибшого розуміння слід опрацювати монографію О. Балинської [5].
Завдання для самоконтролю
1. В чому полягає зміст категорії «ментальність права»?
2. Порівняйте ментально-правові особливості західного і східного типу.
3. Навести прояви ментальності у поведінці людини.
Наступне питання «Вплив національної ідеї на панування права» вимагає знання таких понять «нація», «народ», «національна ідея», «дух права», «панування права».
Нація - це сукупність індивідів, пов'язаних свідомістю своєї єдності, спільності походження, мови, вірувань і солідарністю соціальних та політичних інтересів теперішнього. Жодна з цих ознак (раса, мова чи релігія) не є істотною належністю нації (різновидність расових відмінностей мов є у багатьох націй). Національна свідомість створюється всією сукупністю біологічних і соціальних елементів і є порівняно пізнім продуктом історичного прогресу [17,с.421], спільнота людей, об'єднаних низкою чинників, серед яких найважливішими є етнокультурні. Розрізняють етнічну націю і політичну націю [52, с.414-415], це вища форма етнічної спільності, яка володіє виключним правом на володіння державністю, включаючи інститути і ресурси і культурну системи [33, с.39]. Націю можуть утворювати декілька народів або частини різних народів [51, с.295]. Проте це різні типи соціальних зв'язків. Етноси формувалися тисячі років (успадкованість, що йде з глибини століть), коріння мовної спорідненості йдуть на десятки навіть на сотні тисяч років, а для утворення націй достатньо кілька століть. Нація є набутою якістю, яка з часом також може стати етносом. З'єднувальним матеріалом націй є мова, а політичні та економічні зв'язки, а також обумовлені ними культурні зв'язки, без яких нація не існує. Іноді в межах нації відбувається популяризація етносу: в його рамках з'являються політичні організації, економічні зв'язки замикаються між своїми, виникає етнічна екстериторіальність, коли чужому не місце в національних районах. Жодна нація не включає в себе лише людей корінної національності: політичні та економічні зв'язки по суті своїй позаетнічні [26, с.125].
Народ - пов'язана однаковим походженням і мовою культурна спільність людей, які є справжнім і єдиним носієм об'єктивного духу. Філософія в особі своїх великих представників - пов'язана з народом не тільки через мову, її зміст і форма, також несуть на собі чіткий відбиток особливостей народу, якому ця філософія належить. Вона ґрунтується на основі типового відтворення життя і спільності (однаковості) буття, відтворюючи в мисленнєвій формі характерні для даного народу основні теми [5І, с.289]. Те саме стосується і права. Право віддзеркалює проблеми народу, фіксує ті моменти, які потрібно врегулювати.
Складним поняттям є «національна ідея», у,тлумаченні якого існує заплутаність, невизначеність і скептичність. Але студент повинен виходити з того, що постійно турбує націю, впродовж віків, що й буде відображати основний зміст національної ідеї. Це потрібно здійснити на прикладі окремої нації, насамперед української.
За першооснову української національної ідеї слід брати: а) психологічний склад українського народу, його ментальність і характер; б) вселюдські потреби (фізичні безпеки, соціальних зв'язків, самоповаги, самоактуалізації та вартості (істина, справедливість, любов плюралізм: свобода думки, вибору та вчинку; свобода економічної, політичної громадської діяльності, творчості); вічне прагнення людини до вдосконалення, довершеності, до засвоєння вселюдських цінностей до усунення негативних рис етнічного менталітету в певних життєвих ситуаціях, духовного самовдосконалення; загальна тенденція до вивільнення себе від національної обмеженості, замкнутості; г) об'єктивну необхідність консолідації народу України в розбудові суверенної незалежної держави, яка тільки й може забезпечити реалізацію потенцій менталітету народів України; умови для задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб; соціальну ситуацію вільного розвитку кожної конкретної особистості, національної групи, національних меншин; права громадянина, як такі, що повинні допомагати консолідації народів України через зростання самоповаги особистості [27, с. 320-321].
Для визначення національної ідеї важливо висвітлювати шляхи її об'єктивації. Тут розрізняють два шляхи: внутрішні і зовнішні.
До внутрішніх належать: самопізнання своєї сутності, самооцінка своїх можливостей, самовизначення себе в соціумі, самоактивізація на індивідуальному та груповому рівнях. Зовнішні: а) утвердження у масовій свідомості думки про безумовну реальність і перспективність побудови незалежної держави; б) демократизація суспільства, забезпечення політичного режиму; в) встановлення повноправного політичного життя, включаючи оформлену опозицію; г) гуманізація процесу в навчально-виховних закладах; д) виховання громадянина-людини, гідної своєї держави [27, с.222].
Також, потрібно знайти місце у висвітленні шляхів об'єктивізації національної ідеї.
Національну ідею визначають як збуджуючий фермент оновлення суспільства, стихійний процес боротьби за збереження своєї етнічної особи, яку українське населення вело протягом кількох століть свого історичного існування. Національна ідея як стійке колективне уявлення, раз виникнувши, має велетенську силу історичної інерції та зарядженості, а згідно закону соціалізації відтворюється новими поколіннями [26, с.98].
Національна ідея - вислів, що позначає: а)важливу для суспільства ідею будь-якого змісту щодо якої існує згода більшості громадян, або принаймні здатна одержати підтримку більшості громадян; в обох випадках цю ідею вважають такою, що сприяє громадянському єднанню; б) ідею нації; в) особливості національної свідомості, що знаходять свій вплив в уявленнях про національний ідеал, призначення нації, її місію, мету, мрію тощо [52, с.413-414].
Українською національна ідея виходить з автохтонності (проживання на корінній території) української нації вона є всеосяжною і означає: державність, непідлеглість (власновладність, суверенітет), соборність. Вона означає сенс економічного, політичного та духовного життя нації, що зафіксовано у словах нашого національного гімну [27, с. 224].
Студент повинен проаналізувати букву і дух національного гімну України, малого герба України і доповнити додатковими компонентами національну ідею України.
Тепер потрібно вияснити поняття національного духу.
В сучасній літературі під поняттям національного духу мається на увазі інтегральне вияснення духовних ресурсів ствердження нації як суб'єкта світової історії. Ці ресурси визначаються самосвідомістю народу, його світосприйняттям, віруваннями, ментальністю культури та соціальною пам'яттю традицій. Тобто, проблема духу виходить за межі чисто академічного інтересу і має значення не тільки в історико-філософському, а й світоглядно-соціальному ракурсі [52, с.178]. Можна вважати, що національний дух фіксується у моралі, звичаях, традиціях, фольклорі. Зокрема звичаєве право Київської Русі є письмовим оформлення важливих елементів національного духу.
Поняття духу права випливає із поняття духу законів.
З античних часів пошуки значення законів, духу на відміну від букви, були центральною темою суспільної думки - «не лише слів» закону, але також їхньої сили й дієвості. Пошук духу законів домінував над фундаментальною метою юриспруденції, наприклад, права. Дух законів впродовж багатьох століть відображає шлях пристосування інтенцій римського права через натуральні права й розум, природний розум природи речей. Духом законів були й такі фактори як дух релігії, дух порядку. Наприклад Ш.Монтеск'є тлумачив ці та інші фактори з точку зору причинності. Він вважав, що на людство виливають різні причини-клімат, релігія, закони, історія, економіка, культура, принципи, управління, прецеденти, моральні устої й звичаєвість, що формує загальний дух народів. Прийняття законів повинно супроводжуватися пошукам їх духу, пристосуванням до звичаєвості, усталених правил поведінки, своєрідного природного генія [11, с.215-217].