Файл: сам.робота.гроші і кредит.doc

M = kRP,

де М— касовий залишок (маса) грошей в економічних суб'єктів; К~ виробництво продукції у фізичному вираженні за певний пе­ріод; Р— середня ціна одиниці виробленої продукції; к— части­на доходів, яку економічні суб'єкти мають бажання зберігати у вигляді грошей (касового залишку).

Вагомий вклад у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. М. Кейнс. У ранніх своїх працях він підтримував кембридж­ську версію, а пізніше сформулював свій варіант зв'язку грошо­вої маси з реальними відтворювальними процесами. Кейнс, на відміну від кембриджських економістів, знайшов цей зв'язок че­рез норму банківського процента.

Слід звернути увагу на те, що в 50-ті роки XX ст. було очевид­но, що країни з ринковою економікою втягуються у глобальну інфляцію, про неї йшлося у програмах урядів багатьох західних країн. Учені намагаються відшукати її причини у кейнсіанських твердженнях про те, що зростання пропозиції грошей може зняти тиск на ціни завдяки стимулюванню зростання виробництва. У процесі критики Кейнса відродилася класична кількісна теорія грошей у вигляді монетаристської теорії, головним представни­ком якої є американський економіст М. Фрідман.

Звинувачуючи Дж. Кейнса у виправданні політики інфляції, сучасні монетаристи знову повернулися до аналізу прямого зв'язку між грошима та цінами на макрорівні, стверджуючи, що зростання маси грошей веде до зростання цін.

М. Фрідмен розробив відповідні рекомендації для уряду щодо грошової політики. Він підрахував, що якщо б у США М щороку збільшувалося на 4 %, то ціни були б стабільними, оскільки 3 % приросту М були б локалізовані приростом виробництва продук­ції, а 1 % — уповільненням швидкості обігу грошей. Маргарет Тетчер, запозичивши ці ідеї, вивела Великобританію з важкого економічного стану. Сучасна монетарна теорія розвивається по шляху поєднання (синтезу) окремих ідей кейнсіанців та монетаристів.

Рекомендована література

1. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.
   КНЕУ,2006. — Розд.7.

2.Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996* — Гл. 1.

3. Кейнс Дою. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайня­тості, процента та грошей. — К, 1999.

4. Фридман М. Количествення теория денег. — М., 1996.

5. Туган-Барановський М. І. Паперові гроші та метал. — К.: КНЕУ,
   2004.

6. Ющенко В. А. Монетарна політика України: результати і перспек­
   тиви // Вісник НБУ. — 1996. — № 4.

7. Стельмах В. Стратегічна ціль — стабільність гривні // Вісник
   НБУ. —2000,—№12.

Термінологічний словник

Абстрактна теорія грошей — підхід в економічній науці до ви­вчення теоретичних проблем функціонування грошей, представники якого досліджують внутрішню природу грошей.

Прикладна (монетаристська) теорія грошей — підхід в економіч­ній науці до вивчення теоретичних проблем функціонування грошей, представники якого, не заглиблюючись у дослідження природи грошей, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі.

Грошова інфляція — теорія, згідно з якою причиною інфляції є розширення грошової маси в обігу.

Грошові агрегати — показники грошової маси в обігу від вузького М0 до широкого М 3.

«Дешеві» гроші — грошово-кредитна політика утримання процен­тних ставок на низькому рівні, що проводиться з метою стимулю­вання економічної діяльності через зниження вартості кредитів та інвестицій.

Дефіцитне фінансування — спосіб розширення сукупного попиту через застосування державного регулювання. Як правило, це здійсню­ється шляхом перевищення державних видатків над доходами, наслід­ком чого є створення бюджетного дефіциту.

«Дорогі» гроші— грошово-кредитна політика, що допускає обме­ження обсягів кредитів та високі процентні ставки за кредитами.

Касові залишки — частина сукупного доходу, яку економічні суб'єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі.

Кон'юнктурна теорія грошей — полягає в тому, що загальний рі­вень цін, а отже і цінність грошей, визначається не тільки кількістю грошей, а й загальною кон'юнктурою товарного ринку. Кон'юнктурний варіант кількісної теорії сформулював відомий український економіст кінця XIX— поч. XX ст. М. І. Туган-Барановський. Кон'юнктурний фактор зміни цінності грошей — не що інше як сукупність усіх чинни­ків, що визначені ним за формулою «рівняння обміну» в процесі критичного попиту і з боку пропозиції. З боку попи­ту — це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції — це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін.

Монетаризм — школа в економічній науці, яка ставить гроші у центр макроекономічної політики. Монетаризм базується на кількіс­ній теорії грошей, що пов'язує рівень цін з кількістю грошей у народ­ному господарстві країни. Монетаризм стверджує, що грошові факто­ри мають визначальний вплив на економіку і що, зокрема, збільшення грошової маси державою веде швидше до інфляції, ніж до підвищення зайнятості.

Трансакція (лат. transactio— звершення) — торговельна операція, угода, переведення коштів з одного банківського рахунку на інший.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке абстрактна теорія грошей та які найбільш відомі її напрями?

1. Що таке прикладна теорія грошей та які її напрями?

2. Поясніть сутність кількісної теорії грошей.

2. Назвіть та обґрунтуйте постулати кількісної теорії гро­шей.

3. Які закономірності розвитку теорії грошей?

3. Хто започаткував неокласичний напрям у кількісній теорії грошей?

4. У чому полягає суть «трансакційного варіанта» кількісної теорії грошей?

5. Поясніть причинно-наслідкові зв'язки у рівнянні обміну І. Фішера.

6. У чому полягає суть «кон'юнктурної теорії грошей» та хто її засновник?

10. У чому полягає суть «кембриджської версії» кількісної тео­рії грошей?

11. Внесок Дж. Кейнса у розробку кількісної теорії грошей.

12. У чому полягає специфіка рекомендацій Дж, Кейнса щодо грошового регулювання економіки?

13.У чому полягає суть монетаристської версії кількісної теорії грошей?

14.Яка відмінність монетаризму від кейнсіанських поглядів на
грошовий механізм?

Теми рефератів

1. Теорія грошей як складова економічної теорії та закономір­ності її розвитку.

2. Кількісна теорія грошей: причини виникнення та основні постулати.

3. Еволюція постулатів кількісної теорії.

4. «Трансакційний варіант» кількісної теорії грошей.

5. «Кембриджська версія» кількісної теорії грошей.

6. Внесок Дж. Кейнса у розробку кількісної теорії грошей.

7. Монетаризм та його сучасне застосування.

8. Кон'юнктурна теорія грошей М. Тугана-Барановського.

9. Грошово-кредитна політика України у світлі сучасних монетаристських теорій.

Тести для перевірки знань з теми

1. Згрупуйте напрями теорії грошей у ті, що належать до абстракт­ної теорії та до прикладної (монетаристської):

а) номіналістична;

б) металістична;

в) державна теорія;

г) функціональна теорія;

д) марксистська;

є) класична кількісна теорія; є) сучасний монетаризм;

ж) неокласична теорія;

з) кейнсіанська;

и) неокейнсіанська концепція;

і) кейнсіансько-неокласичний синтез.

2. Як впливає зміна кількості грошей в обігу на цінність грошей і рі­вень товарних цін:

2.1. Зростання кількості грошей веде до:

а) збільшення цінності грошей;

б) зростання цін;

в) зменшення цінності грошей;

г) зниження цін;

2.2. Зменшення кількості грошей спричиняє:
а) зменшення цінності грошей;

б) зниження цін;

в) вростання цін;

г) збільшення цінності грошей.

3. На яких постулатах базується класична кількісна теорія?

4. Запишіть рівняння обміну І. Фішера і визначить, які причинно-наслідкові зв’язки притаманні його складовим.

5. Виділіть основні відмінності кон 'юнктурної теорії грошей М. Тугана-Барановського від класичної кількісної теорії:

а) заперечує вплив кількості грошей на рівень цін;

б) доводить прямо пропорційну залежність цін від кількості грошей;

в) не визнає впливу на ціни швидкості обігу грошей;

г) визначає вплив на ціни всіх трьох чинників: маси грошей, швид­кості їх обігу, обсягу реалізованих товарів і послуг;

д) визначає попит на гроші як важливий чинник зміни швидкості обігу грошей.

6. Запишіть формулу коефіцієнта Маршала і визначте, що він ха­рактеризує.

7. Які мотиви нагромадження грошей в економічних суб'єктів сфор­мулювали представники «кембриджської школи»?

5. Через який конкретно «передавальний» механізм здійснюється вплив грошей на економіку у твердженнях:

8.1. Кейнсіанців:

а) процентна ставка;

б) дивіденди;

в) валютний курс;

г) фіскальна політика;

д) інвестиції;
є) банк;

ж) державні облігації.

8.2. Монетаристів:

а) ціна товару;

б) касові залишки;

в) пропозиція грошей;

г) емісія грошей;

д) кредити;

є) бюджетні ресурси;

ж) сукупний попит на товари.

9. Визначте, у чому проявляється зближення позицій монетаристів та кейнсіанців у сучасній кількісній теорії грошей.

10. Визначте характерні особливості грошової політики в Україні в умовах переходу до ринкової економіки:

а) використовуються кейнсіанські постулати в управлінні М;

б) проводиться монетаристська, за М. Фрідманом, антиінфляційна
політика;

в) Національний банк України в одні періоди керувався кейнсіанськими «рецептами», а в інші — монетаристськими;

г) Уряд та НБУ у своїй монетарній політиці орієнтуються виключно
на фіскально-бюджетний механізм;

д) Уряд та НБУ у своїй монетарній політиці орієнтуються виключно
на грошово-кредитний механізм;

є) державний бюджет не відділено від грошово-кредитного механіз­му НБУ.

ТЕМА 10. Сутність та функції кредиту

Плани семінарських занять

Заняття 10 (2 год.)

1. Сутність кредиту. Еволюція кредиту в міру розвитку суспіль­них відносин.

2. Необхідність кредиту. Загальні передумови формування кредитних відносин та економічні чинники необхідності кредиту.

3. Функції кредиту, їх сутність, призначення та прояви в еко­номічній практиці,

4. Стадії та закономірності руху кредиту.

5. Принципи кредитування та їх практичне значення.

6. Зв'язок кредиту з іншими економічними категоріями: гро­шима, фінансами, торгівлею тощо, їх єдність та відмінність.

Методичні вказівки

Кредит— це економічні відносини між юридичними, фізич­ними особами і державами з приводу передавання вартості на за­садах повернення і, як правило, з виплатою процента. Отже ви­значальною ознакою (атрибутом) кредиту є рух вартості у її різ-

них формах на засадах повернення. Саме цим кредит відрізняєть­ся від усіх інших економічних категорій, насамперед від фінансів, податків, торгівлі, бюджетного фінансування та ін. Економі­чні відносини з приводу кредиту виникають між суб'єктами кре­дитної угоди— кредитором і позичальником— у процесі його надання, використання і повернення. Зазвичай об'єктом, на який спрямовується кредит, є певні матеріальні цінності чи витрати. Суб'єкти й об'єкти кредитної угоди та позичена вартість в еко­номічній літературі отримали назву структури кредиту.

Потрібно усвідомити, що за різних суспільно-економічних формацій кредит розвивався. Спочатку переважала натуральна форма кредиту, а з розвитком товарно-грошових відносин з'яв­ляється лихварський кредит, який, як правило, надавався не на виробничі цілі. Водночас зароджується комерційний кредит, коли продавець товару відпускає його покупцеві з відстрочкою платежа, у кредит. Лихварський і, особливо, комерційний кредит були попередниками банківського кредиту. Саме банки сконцентрува­ли значну частку позичкового капіталу, який відокремився від виробничого капіталу і сприяє безперебійному руху та ефектив­ному використанню останнього. Зверніть увагу на те, як відбуло­ся формування позичкового капіталу. Проте на сучасному етапі розвитку людського суспільства кредитні відносини досить різ­номанітні і виступають у різних формах і видах, хоча провідне місце займає банківський кредит.

Слід мати на увазі, що формуванню кредитних відносин пере­дують певні передумови: довіра між сторонами кредитної угоди; збіг інтересів її учасників; учасники кредитної угоди мають бути юридично самостійними; позичальник повинен мати регулярні доходи або надійну гарантію повернення позиченої вартості; юридичні особи-позичальники повинні функціонувати на засадах комерційного або господарського розрахунку та мати власний капітал хоча б у мінімально потрібному обсязі.

Розглядаючи необхідність кредиту, слід звернути увагу на те, що потреба в кредиті виникає внаслідок коливань як потреби в коштах (сезонних і постійних), так і в джерелах покриття цієї потреби. На останнє в економічній літературі, як правило, не звертається уваги. Потрібно усвідомити, внаслідок яких причин змінюється потреба в коштах -— протягом року то більш тривалих періодів.

Щодо функцій кредиту, то слід мати на увазі, що стосовно цьо­го питання серед економістів думки дуже розходяться. Ще у 1977 р. проф. О. І. Лаврушин (Фінансова академія при уряді РФ) нара­хував у літературі 28 різних функцій кредиту. Але /тут потрібно відштовхуватись від того, що функція — це робота, яку виконує та чи та економічна категорія. Багато економістів при розгляді функ­цій кредиту вирішують дилему: дана функція виконується креди­том чи кредитними інституціями. Зокрема, такі суперечки точать­ся стосовно перерозподільної, контрольної (контрольно-стимулювальної) та емісійної (антиципаційної) функцій кредиту, Але, на­приклад, коли кредитор отримав досить надійну заставу у формі застави, то чи потрібно йому контролювати діяльність позичаль­ника? Очевидно, сама наявність боргу і втрата застави в разі непо­вернення кредиту контролює кожен крок позичальника, не дає йо­му спокою, змушує працювати краще, щоб погасити борг. Зверніть увагу, у підручнику підкреслюється, що, на відміну від інших еко­номічних категорій, контрольна функція кредиту відзначається ви­соким стимулювальним ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на позичальника. Що ж до перерозподільної фун­кції, то самі кредитні інституції виникли на підґрунті кредиту, щоб технічно виконувати цю функцію. Емісійну функцію виконує тільки банківський кредит шляхом створення додаткових депози­тів через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Бажано використати кілька літературних джерел з теорії кре­диту, щоб ознайомитись з різними поглядами їх авторів на функ­ції кредиту.

Питання про стадії та закономірності руху кредиту само по собі не є теоретично складним. Але потрібно звернути увагу на те, що на засадах кредиту вартість передається позичальникові у тимчасове користування, залишаючись у власності кредитора, хоча в економічній та юридичній літературі має місце тверджен­ня, що отримана позичальником вартість стає його власністю. Очевидно, слід уважно підійти до питання, чим різняться між со­бою поняття володіння, користування і розпорядження майном.

Хоч у зарубіжній літературі кредитні відносини часто вклю­чають до складу фінансових відносин, потрібно все ж таки розріз­няти два методи забезпечення коштами— фінансування і кре­дитування. При фінансуванні (бюджетному, галузевому, само­фінансуванні) кошти надаються на безповоротних засадах. Кре­дитування здійснюється лише на поворотних засадах передаван­ня вартості. А щоб забезпечувалося повернення вартості, креди­тування здійснюється з дотриманням певних принципів.

У перекладі з латинської слово «принцип» означає основне правило поведінки, дії. Але правила визначають люди і для лю­дей. З них можуть бути й винятки. Тому абсолютно не можна по­годитись з тими авторами, які пишуть про «принципи кредиту», адже кредит— це економічна категорія. Вона діє об'єктивно, не­залежно від волі

і бажання людей. А тому приписувати їй прави­ла поведінки не можна. Не можна погодитись і з тими авторами, які вживають вираз «основні принципи», бо принципи уже самі по собі є основними правилами поведінки чи дії, тобто такими, на які опирається будь-яка система. Це стосується й системи кре­дитування. Адже якщо не дотримуються принципів кредитуван­ня, то система кредитування нормально функціонувати не може. Проте серед українських і зарубіжних економістів немає єдності позицій щодо принципів кредитування. Щоб переконатися в цьому, досить взяти кілька підручників та монографій різних ав­торів і зіставити їхні погляди на принципи кредитування.

Принципи кредитування внутрішньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відно­син, що вимагає від банків і всіх суб'єктів господарювання чіт­кого дотримання принципів кредитування. Недотримання прин­ципів кредитування призводить до вихолощення змісту кредиту, втрат його переваг і ефективності.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Пра­вила випливають з принципів і відображають лише окремі поло­ження і моменти того чи іншого принципу, механізми викорис­тання принципів у конкретній практичній діяльності банку. Вони є досить детальними і виступають у вигляді інструкцій, поло­жень, методичних вказівок тощо, в які часто вносяться зміни.

У конкретних умовах роботи комерційного банку, з урахуван­ням особливостей фінансово-господарської діяльності його клієнтів (позичальників), набір і зміст правил банківського кре­дитування змінюються. Ці правила в основному визначають стан­дартні вимоги та орієнтири для кредитних працівників банку. Йдеться про чітке структурування, систематизацію, програму­вання, алгоритмізацію, стандартизацію способів і прийомів про­ведення кредитних операцій,

У принципах же кредитування відображаються стійкі й пе­ревірені практикою банківські орієнтири, закономірні зв'язки та закономірності організації кредитного процесу. Принципи креди­тування стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кре­дитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

Що правда, принципи банківського кредитування не є незмін­ними, раз і назавжди даними. Розвиток економіки, зміна характе­ру економічних відносин спричиняють як появу нових прин­ципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності тра­диційних принципів кредитування, як це сталося, наприклад, з принципом забезпечення кредиту. За радянських часів він забезпе­чувався товарно-матеріальними цінностями і витратами, під які надавався кредит. Тепер — це забезпечення повернення кредиту.

Вивчаючи зв'язок кредиту з іншими економічними категорія­ми, зверніть особливу увагу на його зв'язок з грошима та фінан­сами. Вище зазначалося, що фінансування та кредитування є двома методами надання коштів. При цьому слід мати на увазі, що застосовуються вони на практиці як сполучені посудини: у разі браку фінансових ресурсів виникає потреба в кредиті. Водночас кредит погашається за рахунок власних фінансових ресурсів.

Рекомендована література

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р.

2. Про організацію формування та обігу кредитних історій: Закон України від 22 червня 2005 р.

3. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука— К.КНЕУ,2006. — Розд. 10.

4. Ковальчук Т. Г., Кашпір Р. В. Кредит // Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В. С. Стельмах (голова) та ін. — К.: Молодь, їн Юре, 2001. — С. 306—308.

5. Жуков А. Кредит: в собственность или в пользование (о правових последствиях существования двух разньїх определений кредита) // Економика. Финансьі. Право: Щомісячн, Інформ. Бюлетень /Аудит. Фірма «Аналітик». — К.: АТЗТ «Вид-во «Право», 1998. — Вьш. 1. — С. 44—49.

6. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — К.:Знання, 2004. — Розд. 1,3.1—3.2, 10.1—10.2₉ 11.

Термінологічний словник

Авансований капітал — капітал, вкладений суб'єктом підприємни­цької діяльності у виробничий апарат підприємства (засоби праці, предмети праці і технологія) та на підготовку і оплату робочої сили.

Амортизаційний фонд — грошовий фонд, у якому накопичуються амортизаційні відрахування до їх використання, складова основного капіталу підприємства.

Амортизаційні відрахування— частина вартості засобів праці і нематеріальних активів, що переноситься на вартість продукції підпри­ємства, яка виготовляється.

Атрибут — невід'ємна суттєва ознака, постійна якість чого-небудь.

Борг — цінність, яку боржник має повернути кредитору.

Боржник — фізична або юридична особа, що має заборгованість за позичкою.