ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.12.2020
Просмотров: 1170
Скачиваний: 2
10
1.2
Експертні методи суб'єктивних оцінок у вимірі ризику
1.2.1
Поняття експертних методів [11, 4, 5-6]
У практичних задачах прийняття рішення альтернативи не являються
математичними об’єктами, а найчастіше являють собою певні фізичні
системи. Тому отримання опису альтернатив вимагає розробки методів
рішення наступних задач: побудова множин можливих та припустимих
альтернатив, формування набору аспектів, які є суттєвими для оцінки
альтернатив, критерійного простору, впорядкування альтернатив за
аспектами, отримання оцінок за критеріями чи відображення в
критерійному просторі. Ці задачі являються модифікаціями задачі
оцінювання, сутність якої полягає у зіставленні кількості чи декількох
чисел системи, що розглядається. Методи розв’язку задач оцінювання
засновані на використанні експертних процедур.
Експертні методи оцінки –
це встановлення логічного об'єктивно
існуючого зв'язку між об'єктами на основі думки незалежних експертів і
наступною статистичною обробкою даної думки [17, 24, 26].
Задачі оцінювання виникають на різних етапах прийняття рішення.
Вони можуть бути вирішені безпосередньо ОПР чи за допомогою
консультантів (дослідників), коли оцінювання зводиться до вимірювання,
до отримання довідкових даних та інших порівняно простих операцій.
У загальному випадку у зв’язку зі складністю систем, які
оцінюються, та складністю отримання інформації для вирішення задачі
оцінювання залучаються особи, котрі володіють спеціальними знаннями та
досвідом роботи з даною системою. Їх називають експертами, а рішення
задачі оцінювання – експертизою.
1.2.2
Загальна схема експертизи [11]
Аналіз існуючих експертиз свідчить, що протягом процесу їх
побудови можна виділити наступну послідовність дій:
1
Дослідник знаходить множину припустимих оцінок
, де
міститься шукана оцінка.
2
Дослідник визначає множину припустимих оцінок
e
, з якого
здійснюється вибір експертів.
3
Кожний експерт вибирає власну оцінку
e
e
i
i
C
)
(
)
,
1
(
N
i
,
тобто вирішує задачу вибору найкращої оцінки з
e
. При цьому експерти
можуть взаємодіяти між собою.
11
4
За розробленим алгоритмом дослідник виконує обробку
отриманої від експертів інформації та знаходить результуючу оцінку з
,
яка являється розв’язком вихідної задачі оцінювання.
5
Якщо отриманий результат не задовольняє дослідника, він
може надати експертам додаткову інформацію, тобто організувати
зворотній зв’язок, після чого він знову вирішує відповідні задачі вибору.
Рисунок 1– Блок-схема експертизи
Зазначена послідовність дій подана блок-схемою експертизи (рис. 1).
Її параметри:
Ω – вихідна множина припустимих оцінок (МПО);
e
– МПО для експертів;
L
– взаємодія між експертами;
Q
– зворотній зв’язок;
– обробка (відображення
N
e
).
Схема експертизи – п’ять параметрів, які зображені на блок-схемі.
Підготовка експертизи – попередня розробка схеми експертизи та вибір
експертів. Реалізація експертизи – отримання від експертів інформації та її
обробка.
Іноді відображення представляється у вигляді:
))
,...,
(
(
1
N
C
C
q
,
(1)
Побудова
Побудова
e
Експерт 1
Експерт 2
Обробка
e
...
e
)
(
1
e
C
...
)
(
e
N
C
Q
L
Оцінка
))
(
),...,
(
(
1
e
N
e
C
C
12
де
i
C
– функція вибору
i
-го експерта
)
,
1
(
N
i
;
– композиція функцій вибору
i
C
та відображення
q
:
e
.
Це означає, що спочатку знаходиться оцінка експертів з
e
, а потім за нею
знаходиться результуюча оцінка з
(рис.2).
Рисунок 2 – Блок-схема експертизи
1.2.3
Формування множини припустимих оцінок
Множина припустимих оцінок визначається задачею оцінювання,
яка вирішується. Типи МПО та їх задачі оцінювання [11]:
1
1
,
0
. Відповідна
задача попарного порівняння
полягає у
виявлені кращого з двох наявних об’єктів
a
та
b
. При цьому
.
0
,
1
)
(
випадках
інших
в
b
краще
a
якщо
C
(2)
2
1
...,
,
1
,
...,
,
2
,
...,
,
3
,
1
,
...,
,
2
,
1
n
n
n
n
, тобто складається з
множини перестановок довжини
n
. Відповідна
задача ранжирування
полягає у впорядкуванні об’єктів, які утворюють систему, за зменшенням
(збільшенням) значень деякої ознаки. При цьому
n
i
i
i
C
...,
,
,
)
(
2
1
,
(3)
де
j
i
– номер
j
-го об’єкта при вказаному впорядкуванні.
Композиція
)
,...,
(
1
N
C
C
Композиція
e
q
:
Q
Обробка
Оцінка
)
(
)...
(
1
e
N
e
C
C
13
3
l
...,
,
1
. Відповідна задача класифікації полягає у віднесенні
заданого елемента
S
x
до однієї з
l
підмножин
l
S
S
...
,
1
. При цьому
i
S
x
якщо
i
C
,
)
(
.
(4)
4
m
E
. Відповідна задача чисельної оцінки полягає у
співвідношенні одного чи декількох чисел. При цьому
m
E
a
є
системи
оцінкою
якщо
a
C
,
)
(
.
(5)
1.2.4
Характеристика групи експертів [11, 4-6]
Першим кроком при підборі експертів являється визначення
кількісного складу експертної групи. Для кожної задачі це питання
вирішується, як правило, окремо. Кількість експертів повинна буди
достатньо великою для того, щоб вони в сукупності мали змогу врахувати
суттєві властивості задачі та щоб рішення, знайдене за їх допомогою, було
достатньо точним. При надто великій кількості експертів їх думки стають
непогодженими (за рахунок експертів низької кваліфікації), виникають
труднощі щодо організації процедури. З врахуванням цього доцільно
включити до групи від 10 до 20 осіб. Можливі відхилення як до
збільшення, так і до зменшення [11].
Коли чисельність експертної групи визначена, переходять
безпосередньо до підбору експертів. Для цього визначають коло задач, які
необхідно вирішити, та складають перелік осіб, котрі компетентні в даних
областях.
Необхідні умови (характеристики) підбору експертів:
1
Компетентність
, тобто ступінь кваліфікації експерта в певній
галузі знань. Визначається на основі аналізу діяльності фахівця, рівня й
широти ознайомлення фахівця з передовими технологіями, розуміння
перспективного розвитку.
Кількісною
оцінкою
рівня
компетентності
є
коефіцієнт
компетентності, що розраховується за результатами висловлень фахівців
про склад експертної групи. За даними висловленнями формується
матриця з елементів
x
ij
:
експерта
го
j
назвав
не
й
i
експерта
го
j
назвав
експерт
й
i
x
ij
,
0
,
1
.
Тоді
n
j
n
i
ij
n
j
ij
i
x
x
K
1
1
1
,
(6)
14
n
i
i
K
1
1
,
n
i
,
1
,
(7)
де
n
– кількість експертів;
i
K
– коефіцієнт компетентності.
2
Креативність –
здатність до рішення творчих завдань. В
основному, є тільки якісні визначення.
3
Конформізм
– врахування впливу пріоритетів. Чим вище
ступінь конформізму, тим нижче власна оцінка проблеми.
4
Відношення до експертизи
(сумлінність, чесність).
5
Конструктивність мислення
, тобто пропозиції повинні бути із
практичною спрямованістю й з урахуванням реальних можливостей.
6
Колективізм
– створення позитивного психологічного клімату.
7
Самокритичність.
Кількісна оцінка правильності висловлення експертів може бути
розрахована на основі визначення ваг
i
: вагові коефіцієнти виражають
ступінь компетентності. Нехай група експертів використовувалася
багаторазово для оцінювання числових величин. Відносна помилка
i
-го
експерта в
j
-й експертизі дорівнює
fj
ij
fj
ij
T
T
T
,
(8)
де
fj
T
– фактичне значення;
ij
T
– оцінка, яка надана
i
-м експертом. Тоді
i
k
s
is
N
j
j
k
s
js
i
k
k
i
j
1
1
1
,
(9)
де
l
k
– кількість оцінок, які надав
l
-й експерт.
1.2.5
Статистичні методи обробки експертної інформації [11]
Результати оцінок кожного з експертів можна розглядати як
реалізації деякої випадкової величини, яка набуває значення з
e
, та
застосовувати до них методи математичної статистики.