Файл: Формирование интереса к будущей профессиональной деятельности у студентов вуза физической культуры.docx
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 07.11.2023
Просмотров: 146
Скачиваний: 1
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
Виходячи з викладеного, ми визначили, що компетентнісний підхід сприяє формуванню когнітивного і поведінкового компонентів інтересу, сприяє розвитку інноваційних здібностей, відводячи особливу роль формування професійних компетенцій, передачі універсальних способів, норм і правил здійснення професійної діяльності майбутніх фахівців.
При цьому враховуються загальні тенденції розвитку змісту підготовки фахівців, обумовлені соціально-економічним розвитком суспільства, вимоги, пов'язані з типом професійної діяльності фахівця, сформованим стандартом рівня професійної освіти.
На сьогоднішній день вимоги, що застосовуються до професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів фізкультурно-спортивного профілю пропонують досягнення інтегрованого кінцевого результату освіти. Таким результатом, по-перше є сформованість у випускника загальнокультурних компетенцій, що відбиваються в єдності узагальнених знань і умінь, універсальних здібностях і готовності до вирішення поставлених завдань від особистісних до соціальних. По-друге, повинні бути сформовані професійні компетенції, що визначають володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, готовність до інновацій у професійній сфері [19].
Важливим концептуальним моментом в компетентнісної парадигмі є визнання значущості компетенції в комплексі успішної реалізації професійної діяльності.
Іншим значущим аспектом є виділення двох рівнів новоутворень, компетенції та компетентності. На наш погляд, компетентність як психологічне новоутворення є інтегральною характеристикою особистості [28].
1.3. Зміст компетентності в процесі професійної освіти студента ВНЗ фізкультурного профілю
У змісті компетентності включається не тільки знання, вміння і навички, а й досвід самостійної діяльності й особистої відповідальності, які є необхідним для особистості і соціально значимої діяльності. Компетенція ж характеризується заздалегідь задаються нормами, які є очікуваним результатом навчання по кожному конкретному предмету, тим самим в поняття «компетенція» включається така важлива якість, як особиста відповідальність, і досвід самостійної діяльності [24].
Говорячи про самостійну діяльність необхідно уточнити, що діяльність викладача по організації самостійної роботи студентів передбачає створення оптимальних умов управління і самоврядування процесом професійного становлення студентів. Важливо відзначити, що самостійна робота сприяє взаємодії учнів з інформацією зовнішнього світу, необхідної для самостійного отримання особистісного знання, його подальшої ретрансляції, застосування і отримання нового знання.
Таким чином, процес, пов'язаний з посиленням ролі самостійної роботи студента при його навчанні у ВНЗ, повинен стати планованим і контрольованим, що буде визначати провідну роль викладача при організації самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни. У зв'язку з цим, роль викладача в організації поза аудиторної самостійної роботи полягає в плануванні, організації, навчанні студентів методам творчого пізнання, консультуванні [66].
Отже, в результаті освоєння всіх компетенцій, випускник, який отримав кваліфікацію педагога з фізичної культури, повинен бути підготовлений до виконання основних видів професійної діяльності педагога з фізичної культури, тренера, рішенням типових професійних завдань в установах управління по фізичній культурі та спорту, сфери освіти, рекреації і реабілітації.
1.3.1. Аксіологічний підхід у професійній освіті. Пріоритетним підходом в процесі формування інтересу до майбутньої професійної діяльності ми вважаємо аксиологический підхід.
В результаті проведеного вивчення та узагальнення досліджень аксіологічного підходу в роботах М. Барга [45], Н. Розова, В. Стьопіна [138] і його психолого-педагогічне обгрунтування в працях М. Данилова [49] і М. Скаткина [128] ( про активізацію пізнавальної діяльності учнів), В. Б. Бондаревського [31] (про особистісно розвиваючої функції навчання), В. А. Сластенина [139] (про специфіку педагогічної діяльності, В. Леднева [82] (про досвід ціннісно-орієнтаційної діяльності ), а також І. Лернера [68] (про досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу) можна виділити два напрямки аксіологічного аналізу сучасної освіти: з одного боку, вивчення проблеми ціннісних орієнтацій, як фактора особистісного розвитку, з іншого - розгляд питання про ставлення до освіти як до цінності, формуванні інтересу майбутньої професійної діяльності [48].
Основною проблемою в підготовці сучасних фахівців в професійному плані є взаємодія суб'єкта діяльності з сучасної середовищем, що оточує її.
Необхідність посилення такої підготовленості людини обумовлена багатьма причинами. До них відносяться зростання агресивності середовища проживання людини; погіршення демографічної обстановки на планеті; зростання урбанізації і її негативних наслідків (зменшення площі проживання на Землі); виснаження енергетичних і інших ресурсів планети; необхідність підвищення адаптаційного потенціалу людини [20].
Практика показує, що характерним для переважної більшості населення нашого соціуму, в тому числі і кваліфікованих фахівців, є низька культура ставлення до свого здоров'я, низька культура способу життя, підтримки і зміцнення психічного і фізичного здоров'я.
Сутність аксіологічного підходу полягає в інтерпретації соціальної природи цінностей та інтересів, вплив якісного вибору цінностей на формування інтересу особистості. В процесі реалізації даного підходу відбувається розвиток духовного, морального і творчого потенціалу людини, а також його орієнтація на ціннісні результати в сфері професійної діяльності. У зв'язку з цим в структурі особистості відбувається вплив цінностей на інтерес, що декларуються освітньою сферою. Ці цінності повинні презентуватися і підтримуватися всім соціальним оточенням, в іншому випадку цей відсоток для особистості втрачає свою значимість, поступово розмиваючись з поля її свідомості як незатребуваний. Якщо цей процес порушується, то виникає ціннісний вакуум у свідомості особистості починає заповнюватися антицінностями, що на даний момент є не рідкістю в молодіжному середовищі.
Таким чином, в процесі вивчення цінностей студентів можна визначити чи є інтерес в учнів до майбутньої професійної діяльності, або він не займає належного місця в структурі їх особистості [74, 66].
Вивчення уявлення студентів про свою майбутню професію має не тільки теоретичне, а й практичне, прикладне значення. Важливим є вивчення процесу формування та розвитку професійної спрямованості особистості, коли вибір професії вже зроблений, на етапі навчання у вузі.
Цікавим видаються дослідження вітчизняного вченого Л. Д. Столяренко [144], який виявив відмінності в процесі навчання студентів різних курсів. Він проаналізував освітній процес у вузі і визначив, що студенти, які навчаються на першому курсі, в першу чергу прагнуть адаптуватися до нових умов, що впливає на весь спектр їх повсякденному житті. Вони прагнуть нівелювати вплив зовнішніх факторів в процесі адаптації, шляхом включення в різноманітні заходи, що проводяться вузом.
Далі досліджуючи модель поведінки студентів другого курсу, Л. Д. Столяренко відзначає їх старанність у навчальній діяльності. Причому студенти усвідомлюють значущість і важливість цієї діяльності, прагнуть брати безпосередню участь в інтелектуальних, навчально-пізнавальних заходах.
У процесі спостереження студентів третього курсу, дослідник говорить про сформований шаблоні отримання знань, який визначає наукову спрямованість їх навчальної діяльності. Дана діяльність починає набувати професійну спрямованість, шляхом появи системи мотивів. Суть цих мотивів в тому, що, розвиваючись, вони починають формувати професійний інтерес до діяльності.
І нарешті, дослідження проведені зі студентами четвертого курсу, показують, на думку Л. Д. Столяренко [144], розуміння ними важливості майбутньої професії. На цьому курсі виникли раніше мотиви, трансформуються в професійні цінності. При цьому студенти вчаться застосовувати отримані раніше знання на практиці, розвиваючи надалі професійний інтерес, який вже входить в структуру особистості учня.
Також в цей період, крім цінностей професійної спрямованості, розвиваються і інші термінальні цінності визначають планомірне входження випускника в суспільне життя.
Таким чином, правильне виявлення навчально-професійних мотивів, інтересів і ціннісних орієнтацій є важливим прогностичним фактором задоволеності професією в майбутньому. Ставлення до майбутньої професії, мотиви її вибору є надзвичайно важливими факторами, що зумовлюють успішність професійного навчання.
Розглядаючи формування ціннісного ставлення до своєї майбутньої професії, можна звернутися до думки В. А. Сластенина [139], яку пише наступне: «... педагогічні цінності - це ті її особливості, які дозволяють не тільки задовольняти потреби педагога, але і служать орієнтирами його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягнення гуманістичних цілей. Педагогічними цінностями є норми, які регламентують педагогічну діяльність і виступають як пізнавальна і діюча система, яка служить сполучною ланкою між громадським світоглядом в галузі освіти і діяльністю педагога »[139 с. 98].
Висновки до розділу 1:
Таким образом, для формирования интереса к будущей профессиональной деятельности требуется создание специальных условий в образовательной среде, которые аккумулируют в себе ряд педагогических средств, таких как сочетания различных активных и интерактивных методов обучения, в решении учебно-профессиональных задач, которые формируют мотивы профессионального самосовершенствования. В результате студент стремится к расширению своих знаний, умений и навыков, его самообразование становится стимулом, воздействующим на интерес студентов к профессиональной
деятельности. Интеграция в образовательный процесс активных и интерактивных методов приводит к влиянию еще одного педагогического средства развития интереса, а именно реализацию принципа единства аффекта и интеллекта в обучении, путём использования специальных приёмов и методов формирования стенических чувств и переживаний ходе учебно-профессиональной подготовки [5, 98].
РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Методи дослідження
Для достижения поставленной цели в работе использовались следующие методы исследования:
-
теоретический анализ специальной литературы; -
наблюдение и беседа. -
анкетирование; -
методы математической статистики
2.1.1 Теоретический анализ специальной литературы. Аналіз даних літературних джерел проводився для конкретизації ряду вихідних понять, особливостей формування інтереса до майбутньої професійної діяльності, для формування уявлень про ступінь вивченості питань, що стосуються формування інтересу до майбутньої професійної діяльності студентів ВНЗ фізичної культури. Метод застосовувався для з'ясування адекватності використання сучасних методів оцінки.
Даний метод використовувався для уточнення мети курсової роботи, її логіки і структури, для формулювання основних положень роботи (завдань, об'єкта і предмета дослідження, гіпотези, положень, що розглядаються в роботі).
Методологическую основу исследования составили:
1) на философском уровне: теоретические исследования, где рассматривалась потребностная сторона интереса: А. С. Айзикович [3], В. О. Бернацкий [21], Г. Е. Глезерман [42], М. В. Демин [53], А. Г. Здравомыслов [57], В. Н. Лавриненко [82], Д. И. Чесноков [159].
2) на общенаучном уровне: концепция Л.С. Выготского [39] о культурно-историческом формировании высших психических функций, в соответствии с которой интерес, как и любая другая психическая функция, подчиняясь закону развития высших психических функций, формируется первоначально как форма коллективного поведения; положения о структуре человеческих ценностей и их роли в выявлении причин действий и деятельности человека, разработанные в трудах ведущих отечественных и зарубежных ученых Л. В. Карпушиной [67], М. Рокича [131], В. Ф. Сопова [142], И. Г. Сенина [118], и др.; современные психолого-педагогические подходы к развитию личности в юношеском возрасте (Л. И. Анцыферова [18], И. С. Кон [70], Д. И. Фельдштейн [154] и др.).
3) на конкретно-научном уровне: теория обучения в высшей школе (С. И. Архангельский [158], Ю. К. Бабанский [14], В. П. Беспалько [21], В. И. Журавлев [56], В. И. Загвязинский [62], Т. А. Ильина [65], Н. В. Кузьмина [75], И. Я. Лернер [77], Н. Д. Никандров [137], И. Т. Огородников [104], П. И. Пидкасистый [113], Н. Ф. Талызина [145] и др.); методология и теория педагогических исследований (Ю. К. Бабанский [14], В. П. Беспалько [21], В. В. Краевский [72] и др.); теория интегративно-развивающего подхода (А.А. Вяткин [76], А. Я. Найн [100], Л. И. Шипилина [58] и др.).