ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 744
Скачиваний: 2
Екзаменаційні питання з морфології
1.Дати визначення поняттям клітина,тканина,орган,система органів і організм
Клітина — це обмежена активною оболонкою, структурно впорядкована система біополімерів, які утворюють ядро і цитоплазму, беруть участь у єдиній сукупності процесів метаболізму і забезпечують підтримання та відтворення системи в цілому
Тканина — це сформована в процесі історичного розвитку система клітин та їх похідних, які об’єднані спільністю походження, будови і функції
Орган — частина організму, яка побудована із закономірно взаємозв’язаних тканин, об’єднаних в єдине функціональне ціле, має певну форму і займає певне положення в організмі.
Органи, що мають єдине походження, подібну будову, морфологічно тісно пов’язані, взаємозалежні і виконують спільну функцію, складають систему органів (нервова, серцево-судинна системи тощо).
Організм — відкрита, цілісна жива система, в якій усі органи, їх апарати й системи перебувають у тісному генетичному, морфологічному й функціональному взаємозв’язку, у взаємозалежності та взаємозумовленості.
2.Дати визначення термінам морфологія,гістологія,цитологія,ембріологія,анатомія
Морфологія тварин — це наука, що вивчає форму і будову тваринних організмів. Її поділяють на нормальну і патологічну
Загальна гістологія вивчає розвиток, будову та функції тканин організму.
Цитологія вивчає будову і функцiї клітин, адаптацію клітин до умов навколишнього середовища, їх реакцію на дію різних чинників та патологічні зміни клітин.
Ембріологія— це наука про зародок.
Ембріологію поділяють на загальну і спеціальну. Загальна ембріологія вивчає розвиток i будову статевих клітин (прогенез), запліднення, ранні етапи розвитку зародка, формування осьових
органів і плодових оболонок (ембріогенез). Спеціальна ембріоло-гія вивчає розвиток окремих органів (органогенез), їх систем і апаратів від закладання до дефінітивного стану
3 Методи морфологічних досліджень
. Макроскопічні та мікроскопічні. Макроскопічні методи - які забезпечують дослідження неозброєним оком. Застосовують у вивченні анатомії . мікроскопічний метод- здійснюється за допомогою світлового та електронного мікроскопів(мікроскопія за життєва та посмертна) . холка (висота найвищої точки тварин).
4.Будова та функції ядра тваринної клітини
Ядро є складовою частиною клітин (рис. 1.8). Разом з цитоплазмою вони утворюють єдину взаємодоповнювальну систему, що перебуває в стані динамічної рівноваги
Більшість клітин мають одне ядро, але бувають двоядерні і багатоядерні клітини. Форма ядер різноманітна і залежить здебільшого від форми клітин. Вони можуть бути округлими, паличко-, кільцеподібними, овальними або сегментованими
Ядро виконує функції, які можна об’єднати у дві групи. Перша група — це збереження спадкової (генетичної) інформації. До неї входять такі функції: підтримання сталої структури ДНК, редуплікація молекул ДНК, розподіл генетичного матеріалу під час поділу клітин та рекомбінація генетичного матеріалу в процесі мейозу. Друга група функцій реалізує генетичну інформацію — утворює апарат білкового синтезу. Це синтез усіх видів РНК і побудова рибосом. Таким чином, у ядрі міститься, функціонує і самовідтворюється генетичний матеріал.
Ядро складається з чотирьох компонентів: оболонки, нуклеоплазми, хроматину і ядерця.
Ядерна оболонка (нуклеолема) утворена двома клітинними мембранами ,які відокремлені одна від одної
Нуклеоплазма (ядерний сік) — аналог гіалоплазми цитоплазми клітини. Це рідка частина ядра, в якій розміщені всі його структури. В ній міститься значна кількість білків, що утворюють ядерний матрикс. Він підтримує загальну структуру інтерфазного ядра і бере активну участь у процесах його метаболізму. Крім білка до складу нуклеоплазми входять інші органічні речовини, вода та мінеральні солі.
Хроматин під світловим мікроскопом має вигляд грудочок, зерен, ниток, які інтенсивно забарвлюються оснóвними барвниками. Завдяки особливості добре забарвлюватися перелічені структури. До складу хроматину входять ДНК, білок і в незначній кількості РНК. З хроматину побудовані хромосоми
5. Основні положення сучасної клітинної теорії
У сучасному вигляді клітинна теорія включає такі основні положення:
1. Клітина є найменшою одиницею живого, якій притаманні всі властивості, що відповідають визначенню “живого”. Це обмін речовин і енергії, рух, ріст, подразливість, адаптація, мінливість, репродукція, старіння і смерть. Усі неклітинні структури, з яких крім клітин побудований багатоклітинний організм, є похідними клітин.
2. Клітини різних організмів мають загальний план будови, який зумовлений подібністю загальноклітинних функцій, спрямованих на підтримання життя власне клітин та їх розмноження. Різноманітність форм клітин є результатом специфічності виконуваних ними функцій.
3. Розмноження клітин відбувається шляхом поділу вихідної клітини з попереднім відтворенням її генетичного матеріалу.
4. Клітини є частинами цілісного організму, їхні розвиток, особливості будови та функції залежать від усього організму, що є наслідком взаємодії у функціональних системах тканин, органів, апаратів і систем органів
7.Загальні і спеціальні органели тваринної клітини і їх роль в її життєдіяльності
Органели — компоненти цитоплазми, які мають певну будову і спеціалізовану функцію. Їх поділяють на мікроскопічні та ультрамікроскопічні, загального призначення й спеціальні мембранні та немембранні. Мікроскопічні органели видимі під світловим мікроскопом, а ультрамікроскопічні можна побачити за допомогою електронного мікроскопа. Органели загального призначення є в усіх клітинах, а спеціальні — в окремих різновидах клітин.Мембранні органели оточені клітинною мембраною, якої немає у немембранних органел.
Спеціальні органели. До них належать органели руху(війки, джгутики), мікроворсинки та мiкрофiбрили. Останнi подiляють на тонофiбрили, мiкрофiбрили i нейрофiбрили.
Війки і джгутики — це тонкі вирости цитоплазми. Довжина війок становить 5 – 10 мкм, джгутиків — 150 мкм. Всередині війок і джгутиків є осьова нитка — аксонема, а в її основі — базальне тільце. Аксонема має вигляд циліндра, стінка якого утворена дев’ятьма парами мікротрубочок. У центрі циліндра знаходиться 10-та пара мікротрубочок. Усі мікротрубочки сполучені між собою, а також з базальним тільцем в єдину рухову систему. Мікроструктура тільця подібна до будови центріолі. Зміщенняположення пар мікротрубочок аксонеми зумовлює рух війок і джгутиків. Війки характерні для епітеліальних клітин дихальних шляхів і маткової труби. Джгутик формує хвостовий відділ статевої клітини самця — сперматозоїда.
Мікроворсинки — це вирости цитоплазми, всередині яких знаходиться пучок мікрофіламентів. Вони збільшують поверхню клітини і добре розвинені в епітеліальних клітинах слизової оболонки кишок.
Тонофібрили, міофібрили і нейрофібрили — це різновиди мiкрофібрил, які характерні для клітин окремих тканин. Тонофібрили властиві епітеліальним клітинам. Вони формують їх цитоскелет. Міофібрили утворюють скоротливий апарат м’язових волокон і серцевих міоцитів. Нейрофібрили формують цитоскелет нервових клітин.
Включення — непостійні компоненти цитоплазми. Вони накопичуються і зникають залежно від метаболічного стану клітин. Включення мають вигляд гранул, крапель і грудочок різного розміру. Їх поділяють на трофічні, секреторні, пігментні, вітмінні та екскреторні. До трофічних включень належать жири, вуглеводи й білки. Секреторні включення (секрет, інкрет) накопичуються в залозистих клітинах і є продуктами їх діяльності.
Пігментні включення можуть бути екзогенного (каротин, барвники, часточки пилу) і ендогенного (гемоглобін, білірубін, меланін та ін.) походження. Наявність пігментів зумовлює колір клітин і тканин. Екскреторні включення — це продукти метаболізму, які шкідливі для клітин. Вони виводяться з клітин і організму
8.Ультрамікроскопічна будова плазмолеми тваринної клітини
Плазмолема має товщину 10 нм. Її можна розглянути тільки за допомогою електронного мікроскопа. Вона обмежує клітину і складається з трьох шарів: зовнішнього, середнього й внутрішнього. Зовнішній шар — глікокалікс, або над мембранний комплекс, середній —клітинна мембрана і внутрішній — підмембранний комплекс
Будову клітинної мембрани описано вище. Глікокалікс утворений переважно вуглеводами — олігоцукридами, які утворюють з білками й ліпідами клітинної мембрани складні сполуки — відповідно глікопротеїди та гліколіпіди. Вуглеводні кінці молекул цих сполук утворюють довгі розгалужені ланцюги. Глікокалікс виконує рецепторну функцію плазмолеми. За його участю здійснюється взаєморозпізнавання клітин та їх взаємодія з навколишнім середовищем. У глікокаліксі епітеліоцитів кишок сконцентровані ферменти пристінного травлення. Підмембранний комплекс представлений мікрофіламентами й мікротрубочками, які розміщені в периферичній частині клітини і є частиною цитоскелета. Структури цього комплексу мають здатність взаємно переміщуватись, що спричинює переміщення плазмолеми, частин клітини й клітини. Підмембранний комплекс бере також участь у рецепції й трансмембранному транспорті.
Плазмолема виконує численні функції. Основними з них є розмежувальна, транспортна, рецепторна, рухова та формування клітинних контактів. Розмежувальна і транспортна функції є взаємопротилежними і взаємодоповнювальними. Завдяки розмежуванню з навколишнім середовищем клітина зберігає свою індивідуальність, завдяки транспорту речовин здійснюються метаболічні процеси як у самій клітині, так і між клітиною та середовищем, що її оточує. У результаті цього забезпечується сталість внутрішнього середовища клітини. Вода і розчинені в ній гази, окремі йони та дрібні молекули органічних речовин транспортуються в клiтину i з неї шляхом дифузії (пасивний транспорт). Більшість йонів і невеликих молекул неорганічних та органічних речовин (солі, цукри, амінокислоти) транспортуються проти градієнта концентрації за участю особливих ферментів — пермеаз (активний транспорт супроводжується витрачанням енергії
9.Ультрамікроскопічнабудова і функції рибосом та мітохондрії
Рибосоми — ультрамікроскопічні органели, що утворюються в ядрі, а функціонують переважно в цитоплазмі. Вони мають вигляд округлих утворів діаметром 10 – 30 нм і складаються з двох субодиниць — великої й малої, які побудовані з білка та РНК. Розрізняють поодинокі рибосоми і їх угруповання — полірибосоми. Вони можуть розміщуватись вільно в гіалоплазмі або приєднуватись до мембран ендоплазматичної сітки. Рибосоми беруть участь у синтезі білка. На них відбувається формування поліпептидів і білків. Вільні рибосоми синтезують білок, який використовується клітиною для власних потреб.
Білок, синтезований рибосомами на мембранах ендоплазматичної сітки, потрапляє в порожнини її структур, транспортується в комплекс Гольджі і в складі секреторних гранул виводиться з клітини (секреторні білки) або використовується для формування лізосом і пероксидом
Мітохондрії — мікроскопічні органели загального призначення (рис. 1.5). В них у молекулах АТФ утворюється і накопичується енергія, необхідна для життєдіяльності клітин. Мітохондрії беруть також участь у регуляції обміну води, депонуванні йонів Са, Mg і P, продукуванні попередників стероїдних гормонів. Кількість мітохондрій у різних клітинах дуже варіабельна, від кількох до тисячі, що залежить від інтенсивності процесів метаболізму. Найбільшу кількість мітохондрій виявлено в клітинах печінки, нервових клітинах, міоцитах там’язових волокнах. Мітохондрії функціонують близько 20 діб, після чого утилізуються лізосомами. Нові мітохондрії утворюються шляхом поділу або брунькуванням. Під світловим мікроскопом мітохондрії мають вигляд нитко-, паличко- і зерноподібних структур завтовшки 0,2 – 2 мкм і завдовжки 1 – 10 мкм (див. рис. 1.5, а).
Електронномікроскопічними дослідженнями встановлено, що мітохондрії обмежені двома мембранами завтовшки близько 7 нм (див. рис. 1.5, б). Між мембранами є проміжок завширшки 10 – 20 нм. Зовнішня гладенька мембрана відділяє їх від гіалоплазми, а внутрішня обмежує вміст мітохондрій — мактрикс. Вона утворює численні складки, спрямовані всередину мітохондрій, — кристи. На внутрішній поверхні внутрішньої мембрани розміщені мітохондріальні субодиниці грибоподібної форми, в яких є ферменти, що забезпечують процес фосфорилювання.
10.Характеристика структурних елементів цитоплазми тваринної клітини
Цитоплазма клітини складається з гіалоплазми, органел і включень.
Гіалоплазма — це найбільш рідка частина цитоплазми. Вона становить близько 50 % загального об’єму цитоплазми. До складу гіалоплазми входить вода з розчиненими в ній мінеральними та органічними речовинами. Високомолекулярні речовини гіалоплазми у вигляді ниток утворюють ніжну суцільну тривимірну сітку, яка формує матрикс (строму) клітин. У гіалоплазмі є велика кількість ферментів, що беруть участь у процесах метаболізму, інформаційна і транспортна РНК. Через гіалоплазму здійснюється внутрішньоклітинний транспорт речовин. У ній накопичуються запасні поживні речовини.
Органели — компоненти цитоплазми, які мають певну будову і спеціалізовану функцію. Їх поділяють на мікроскопічні та ультрамікроскопічні, загального призначення й спеціальні, мембранні та немембранні. Мікроскопічні органели видимі під світловим мікроскопом, а ультрамікроскопічні можна побачити за допомогою електронного мікроскопа. Органели загального призначення є в усіх клітинах, а спеціальні — в окремих різновидах клітин. Мембранні органели оточені клітинною мембраною, якої немає у немембранних органел.
Мембранні органели являють собою частини цитоплазми, відмежовані від гіалоплазми клітинними мембранами. Вони мають специфічний для них вміст, який за своїми властивостями відрізняється від інших частин клітини. До мембранних органел належать мітохондрії, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми й пероксисоми
11.Будова і розвиток яйцеклітин
Яйцеклітина, або овуляторне яйце (овоцит), — це статева клітина самиці. За будовою яйцеклітини значно відрізняються від сперматозоїдів та соматичних клітин. Вони нерухомі, мають округлу форму і великий діаметр, який залежно від виду свійських тварин коливається від 100 мкм до кількох сантиметрів. Яйцеклітини вкриті двома або трьома оболонками. Для них характерні значні трофічні включення у вигляді жовтка в цитоплазмі та полярна диференціація — анімальний і вегетативний полюси. З органел у яйцеклітинах відсутній цитоцентр. Яйцеклітина, як і кожна еукаріотна клітина, складається з ядра, цитоплазми і оболонок (рис. 2.3). Ядро велике, розміщене в ділянці анімального полюса. В ньому міститься гаплоїдний набір хромосом, серед яких є лише Х статева хромосома, у зв’язку з чим яйцеклітини називають гомогаметними. Ядерце велике, що свідчить про значні можливості формування апарату білкового синтезу. Цитоплазма (овоплазма) займає великий об’єм. У ній є вільні рибосоми, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, мітохондрії, лізосоми і жовток. Жовток складається з білків, вуглеводів і ліпідів. Накопичуючись у цитоплазмі, він зміщує ядро на периферію, у зв’язку з чим яйцеклітина набуває полярності. Жовток є трофічним матеріалом для зародка. Його кількість у яй цеклітині пов’язана з типом ембріонального розвитку тварин — внутрішнім або зовнішнім, а також від виду зовнішнього типу — прямого чи непрямого.
Залежно від кількості жовтка яйцеклітини поділяють на оліголецитальні, полілецитальні й мезолецитальні
Оліголецитальні яйце-клітини містять мало жовтка. Вони властиві тваринам з внутрішнім ембріональним розвитком (ссавці) і тваринам з непрямим зовнішнім ембріональним розвитком (ланцетник).
Полілецитальні яйцеклітини містять багато жовтка. Вонивластиві тваринам з прямим зовнішнім ембріональним розвитком (плазуни, птахи, яйцекладні ссавці).