ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 746
Скачиваний: 2
Сполучні тканини об’єднують під загальною назвою групу тканин, які називаються так тому, що утримують на місці клітини інших тканин. Здатність сполучної тканини зв’язувати інші тканини, а також служити для них опорою зумовлена тим, що певні клітини сполучної тканини виділяють міжклітинний матеріал, у деяких випадках дуже щільний, котрий і відповідає за підтримку цілісності тіла та надання йому певної форми. Різні типи сполучної тканини виконують багато інших функцій, причому деякі з них майже не є справді зв’язувальними. Навіть власне сполучні тканини містять іноді клітини, які виконують функції іншого роду. До основних груп тканин, що об’єднують у категорію сполучних, належать: 1) власне сполучна тканина; 2) жирова тканина; 3) кров та кровотворні тканини; 4) хрящова тканина; 5) кісткова тканина. Варто зазначити, що різні автори класифікують сполучні тканини по-різному, тому в деяких джерелах можна зустріти іншу класифікацію цієї тканини. Власне сполучна тканина виконує дуже важливу роль, зв’язуючи різні компоненти тіла. Жирова тканина, заповнюючи вільні простори у сполучній тканині і в багатьох ділянках тіла, виконує амортизаційну та терморегулювальну функції, здійснює запасання жиру. Жирова тканина складається більшою мірою з жирових клітин (адипоцитів, ліпоцитів), які накопичують жир, пігментоцитів (меланоцитів), які входять до складу шкіри і мають коричневий пігмент — меланін, а також міжклітинної речовини. Хрящі, кістки та суглоби виконують зв’язувальну та опорну функції завдяки своїй міжклітинній речовині. Хрящова тканина являє собою спеціалізований різновид сполучної тканини, яку відносять до групи тканин з опорною та формовірною функцією. Основні компоненти хрящової тканини — це міжклітинний матрикс з великою кількістю колагенових та еластичних волокон та клітини (хондроцити), які продукують матрикс. Кісткова тканина за будовою та функціональним значенням є унікальним різновидом сполучної тканини, яка містить велику кількість мінеральних солей (найбільше сполук кальцію та фосфатів), що становить 50–70% сухої маси кістки. У зв’язку з цим при різних патологіях опорно-рухового апарату людини лікарі призначають препарати кальцію. Клітини крові (див. Кров) та лімфи не виконують власне зв’язувальної ролі в організмі, вони відповідають за виконання специфічних функцій, тому деякі автори виділяють їх у п’яту групу тканин. Власне сполучна тканина являє собою групу сполучних тканин зі спеціальними властивостями, а також пухку сполучну та щільну сполучну тканини. Щільна сполучна тканина майже цілком складається з міжклітинної речовини, яка містить у великій кількості колагенові волокна, дуже міцні і майже не здатні до розтягування, та клітин — фіброцитів, що їх продукують. Ця тканина дуже міцна, з неї побудовані сухожилля, апоневрози, зв’язки та глибокий сполучнотканинний шар шкіри. Пухка сполучна тканина менш спеціалізована і містить не тільки всі основні види міжклітинної речовини та клітини, що її утворюють (фібробласти), але й інші клітини, що виконують специфічні функції (макрофаги, тканинні базофіли, плазмоцити та ін.). Пухка сполучна тканина має вигляд тонкого прошарку між сусідніми органами, напр., «одягає» зовні кровоносні судини, нерви, м’язи і фасції. Крім опорно-механічної функції, пухка сполучна тканина виконує захисну і трофічну функції, а також бере участь у пластичних процесах при загоюванні ран, утворенні капсули навколо стороннього тіла тощо. Утворенню сполучнотканинних рубців запобігає фармацевтичний препарат Контрактубекс.
М’язова тканина побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових функцій всередині організму, а також з їх допомогою відбувається переміщення організму або його частин у просторі. Структурами скорочувальних тканин можуть бути м’язові клітини та волокна, що зумовлено місцем їх розміщення та функцією. Згідно з морфофункціональною класифікацією м’язові тканини поділяють на непосмуговану, поперечносмугасту скелетну і поперечносмугасту серцеву тканини. Непосмугована м’язова тканина входить до складу стінок трубкоподібних органів, а також середніх і великих кровоносних судин, капсул селезінки та лімфатичних вузлів, шкіри. Структурною одиницею цієї тканини є непосмугований міоцит — веретеноподібна клітина, скорочувальним апаратом якої є міофіламенти, розташовані на периферії клітини з поздовжною орієнтацією. Скорочується непосмугована м’язова тканина ритмічно, повільно, але здатна тривалий час знаходитися у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Її повільне скорочення зумовлене повільним циклом взаємодії актину із міозином. Скелетна м’язова тканина — це робоча мускулатура апарату руху, глотки, гортані, язика, жувальних м’язів. Основною структурною і функціональною одиницею цієї тканини є м’язове волокно, довжина якого часто збігається з довжиною м’яза, до складу якого входить волокно, покрите сарколемою (грец. саркос — м’ясо) з двох мембран. Зовнішня базальна мембрана стикається із ретикулярними та тонкими колагеновими волокнами сполучної тканини, що її оточує. Внутрішня мембрана аналогічна плазмолемі усіх тканинних клітин і бере участь у проведенні імпульсу волокна. Плазмолема утворює систему вузьких канальців, які пронизують все волокно і зливаються із сарколемою з протилежного боку. Таким чином, вся саркоплазма пронизана системою поперечних трубок, Т-системою. Цитоплазма має спеціальну назву — саркоплазма, структурними компонентами якої є міофібрили з актину і міозину — скорочувальний апарат волокна, а також органели, включення глікогену і міоглобіну, гіалоплазма. Найбільшу питому вагу в саркоплазмі становлять міофібрили, які розміщуються вздовж м’язового волокна, а їх довжина збігається з довжиною волокна. Вони мають характерну поперечну смугастість, що зумовлено особливістю їхньої структури і у зв’язку з цим різними оптичними властивостями. Усі темні й світлі диски міофібрил в одному волокні містяться на одному рівні, через що волокно має поперечну посмугованість, а поздовжня орієнтація міофібрил надає м’язовому волокну поздовжну смугастість. Комплекс волокна з оточуючими його елементами є структурною і функціональною одиницею скелетного м’яза. Серцева м’язова тканина, не втомлюючись, ритмічно працює протягом усього життя людини і складається із м’язових клітин-кардіоміоцитів, які, з’єднуючись своїми кінцями по довгій осі клітини, формують структури, подібні до м’язових волокон. Поперечна смугастість має ту ж природу, що і в скелетних м’язах, тобто зумовлена оптичною неоднорідністю міофібрил. Кардіоміоцити формують м’язові волокна, які анастозомують між собою, утворюючи симпласт. Цей різновид серцевої м’язової тканини формує систему, яка забезпечує проведення збудження серцевого ритму. При патологічних станах в організмі, що супроводжуються підвищеним збудженням серцевого м’яза або м’язової тканини судин, використовують різноманітні спазмолітичні фармацевтичні препарати, зокрема спазмалгон, папаверину гідрохлорид, дротаверину гідрохлорид, дибазол та ін. При різних дистрофіях м’язів рекомендують ЛП на основі АТФ, вітаміну Е та ін.
Нервова тканина є високодиференційованою спеціалізованою тканиною, яка формує інтегрувальну нервову систему організму. Її структури здатні сприймати подразнення, трансформувати його в нервовий імпульс, швидко передавати, зберігати інформацію, синтезувати БАР. Нервова тканина складається із двоякого роду органічно зв’язаних клітинних елементів: нервових клітин (нейронів, нейроцитів), здатних створювати нервове збудження та проводити нервовий імпульс, а також нейроглії, клітини якої забезпечують опорну, трофічну, розмежувальну, секреторну та захисну функції. Нейрони складаються з тіла (перикаріону) і відростків: одного довгого — аксона та декількох коротких — дендритів. Морфологічна класифікація нейронів будується залежно від кількості наявних відростків. За цією класифікацією нейрони поділяють на уніполярні (мають єдиний аксон), біполярні (мають два відростки — аксон та дендрит), псевдоуніполярні (мають один відросток, який на певній відстані від перикаріону поділяється на аксон та дендрит), мультиполярні (мають багато відростків, один з яких є аксоном, а всі інші дендритами). В організмі ссавців переважна більшість нейронів є мультиполярними. Нейрони знаходяться у тісному структурному та функціональному зв’язку з нейроглією. Цей термін був запропонований Р. Вірховим і означає «нервовий клей», а насправді — це середовище, що оточує нейрони. Нейроглія поділяється на макроглію, до якої належать гліоцити (епендимоцити, астроцити і олігодендроцити), та мікроглію, серед клітин якої переважна більшість гліальних макрофагів. Епедимоцити утворюють щільний, епітеліоподібний пласт клітин, які вистеляють спинномозковий канал і всі шлуночки мозку; деякі беруть участь у регуляції водного обміну, в синтезі цереброспинальної рідини та регулюють її склад. Астроцити — це великі клітини зірчастої форми з чисельними відростками, які розходяться у різні боки; ці клітини утворюють опорний апарат ЦНС. Олігодендроцити — найчисельніша група невеликих гліоцитів, які оточують тіла нейронів, а їхні тонкі відростки по всій довжині локалізуються як у центральній, так і в периферійній нервовій системі. Функція олігодендроцитів дуже різноманітна: трофічна, ізолювальна участь у водно-сольовому обміні, процесах дегенерації та регенерації нервових волокон. Олігодендроцити, які утворюють оболонки навколо відростків нервових волокон, називають або нейролемоцитами, або шванновськими клітинами. Гліальні макрофаги — це клітини з двома-трьома відростками, які мають вторинні розгалуження і виконують захисну функцію. При подразненні нервової тканини (запалення, рана) клітини мікроглії збільшуються в об’ємі, стають рухливими, наповнюються фагоцитованим матеріалом. Регенерації нервової тканини сприяють фармацевтичні препарати на основі вітамінів групи В. Мікрогліоцити здатні до синтезу білків-імуноглобулінів, вони характерні для білої і сірої речовин ЦНС. Таким чином, нервова тканина — складна система, яка складається з різноманітних нейронів та нейрогліальних елементів.
20 характеристика мязової тканини
М’язова тканина побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових функцій всередині організму, а також з їх допомогою відбувається переміщення організму або його частин у просторі. Структурами скорочувальних тканин можуть бути м’язові клітини та волокна, що зумовлено місцем їх розміщення та функцією. Згідно з морфофункціональною класифікацією м’язові тканини поділяють на непосмуговану, поперечносмугасту скелетну і поперечносмугасту серцеву тканини. Непосмугована м’язова тканина входить до складу стінок трубкоподібних органів, а також середніх і великих кровоносних судин, капсул селезінки та лімфатичних вузлів, шкіри. Структурною одиницею цієї тканини є непосмугований міоцит — веретеноподібна клітина, скорочувальним апаратом якої є міофіламенти, розташовані на периферії клітини з поздовжною орієнтацією. Скорочується непосмугована м’язова тканина ритмічно, повільно, але здатна тривалий час знаходитися у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Її повільне скорочення зумовлене повільним циклом взаємодії актину із міозином. Скелетна м’язова тканина — це робоча мускулатура апарату руху, глотки, гортані, язика, жувальних м’язів. Основною структурною і функціональною одиницею цієї тканини є м’язове волокно, довжина якого часто збігається з довжиною м’яза, до складу якого входить волокно, покрите сарколемою (грец. саркос — м’ясо) з двох мембран. Зовнішня базальна мембрана стикається із ретикулярними та тонкими колагеновими волокнами сполучної тканини, що її оточує. Внутрішня мембрана аналогічна плазмолемі усіх тканинних клітин і бере участь у проведенні імпульсу волокна. Плазмолема утворює систему вузьких канальців, які пронизують все волокно і зливаються із сарколемою з протилежного боку. Таким чином, вся саркоплазма пронизана системою поперечних трубок, Т-системою. Цитоплазма має спеціальну назву — саркоплазма, структурними компонентами якої є міофібрили з актину і міозину — скорочувальний апарат волокна, а також органели, включення глікогену і міоглобіну, гіалоплазма. Найбільшу питому вагу в саркоплазмі становлять міофібрили, які розміщуються вздовж м’язового волокна, а їх довжина збігається з довжиною волокна. Вони мають характерну поперечну смугастість, що зумовлено особливістю їхньої структури і у зв’язку з цим різними оптичними властивостями. Усі темні й світлі диски міофібрил в одному волокні містяться на одному рівні, через що волокно має поперечну посмугованість, а поздовжня орієнтація міофібрил надає м’язовому волокну поздовжну смугастість. Комплекс волокна з оточуючими його елементами є структурною і функціональною одиницею скелетного м’яза. Серцева м’язова тканина, не втомлюючись, ритмічно працює протягом усього життя людини і складається із м’язових клітин-кардіоміоцитів, які, з’єднуючись своїми кінцями по довгій осі клітини, формують структури, подібні до м’язових волокон. Поперечна смугастість має ту ж природу, що і в скелетних м’язах, тобто зумовлена оптичною неоднорідністю міофібрил. Кардіоміоцити формують м’язові волокна, які анастозомують між собою, утворюючи симпласт. Цей різновид серцевої м’язової тканини формує систему, яка забезпечує проведення збудження серцевого ритму. При патологічних станах в організмі, що супроводжуються підвищеним збудженням серцевого м’яза або м’язової тканини судин, використовують різноманітні спазмолітичні фармацевтичні препарати, зокрема спазмалгон, папаверину гідрохлорид, дротаверину гідрохлорид, дибазол та ін. При різних дистрофіях м’язів рекомендують ЛП на основі АТФ, вітаміну Е та ін.
21 гістроструктура і функції крові та лімфи тварин
Кров (sапgиіs) - це рідка тканина організму, що циркулює у системі замкнених трубок-судин. Кров становить 1/13, або 5-9 %, маси тіла, що у дорослої людини дорівнює приблизно 5,0-5,5 л. Кров складається із рідкої частини - плазми, яка займає 55-60 % об'єму, і формених елементів, об'єм яких 40-45%. Плазма - це міжклітинна речовина крові. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити (кров'яні пластинки).
Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові полягає у забезпеченні гуморального і клітинного імунітету. Дихальна функція забезпечується шляхом переносу кисню та вуглекислоти. Суть трофічної функції - перенесення поживних речовин. Екскреторна функція полягає у виведенні шлаків. Гуморальна функція забезпечується шляхом транспорту гормонів та інших біологічно активних речовин. Гомеостатична функція полягає у підтриманні сталості внутрішнього середовища організму, в тому числі імунного гомеостазу.
Плазма крові - це колоїдний розчин, в'язкість якого у 5 разів вища, ніж в'язкість води. Плазма містить у собі 90-93% води та 7-10% сухого залишку. В останньому близько 7% складають білки і 3% - інші органічні та мінеральні речовини. Загальна концентрація мінеральних речовин у плазмі крові становить 0,9%; рН плазми 7,36.
До білків плазми належать:
альбуміни, які становлять близько 4%; вони зв'язують та переносять з кров'ю цілу низку речовин;
глобуліни становлять 1,1-3,1%, поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни (імуноглобуліни); в останній фракції містяться антитіла;
фібриноген, кількість якого 0,2-0,4%, важливий тим, що завдяки його здатності переходити у нерозчинну форму - фібрин - здійснюється процес згортання крові.
Плазма, з якої видалений фібрин, називається сироваткою крові. Це жовтувата, прозора рідина, яка використовується для виготовлення багатьох лікарських препаратів.
3. Формені елементи крові
Еритроцити, або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високо диференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції - дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту - гемоглобіну. Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25х1012. Загальний об'єм еритроцитів у людини - 2 л. Під час аналізів крові вміст усіх формених елементів подається на одиницю об'єму - 1 л. Отже, кількість еритроцитів дорівнює у чоловіків від 3,9х1012 до 6,01012 в 1 л, у жінок - від 3,7х1012 до 5,5х1012 в 1 л (табл. 1). Більша концентрація еритроцитів спостерігається у крові новонароджених дітей - від 6,01012 до 9,01012 в 1 л, а також старих людей - до 6,01012 в 1 л. Число еритроцитів у здорових людей може коливатися залежно від фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмосфери, дії гормонів тощо. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, унаслідок чого вміст червонокрівців у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові позначається терміном еритроцитоз або поліцитемія, а зниження - терміном еритроцитопенія.