ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 1721
Скачиваний: 2
Збіг слів і жестів. Часто можна спостерігати, як політики стоять на трибуні, міцно схрестивши руки на грудях (захисна поза), опустивши підборіддя (критична чи ворожа поза), і говорять аудиторії про те, як сприйятливо вони ставляться до ідей молоді. Вони можуть спробувати переконати аудиторію теплим словом, але невербальні жести свідчитимуть про протилежне. Зиґмунд Фрейд одного разу помітив, як пацієнтка, що переконувала його в тім, що вона щаслива в шлюбі, мимовільно знімала й надягала на палець обручку. Фрейд зрозумів значення цього жесту й не здивувався, коли сімейні проблеми цієї пацієнтки були зрештою вербалізовані.
Ключем до правильної інтерпретації жестів є врахування всієї сукупності жестів і конгруентність (відповідність) вербальних і невербальних сигналів.
Соціальний статус та багатство жестикуляції. Наукові дослідження в галузі лінгвістики показали, що існує пряма залежність між соціальним статусом, владою, престижем людини і її словниковим запасом. Іншими словами, чим вище соціальний чи професійний статус людини, тим вища його здатність спілкуватися на рівні слів і фраз. Дослідження в галузі невербального спілкування виявили залежність між красномовністю людини й ступенем жестикуляції, якою вона користується для передачі змісту своїх повідомлень. Це означає, що існує пряма залежність між соціальним статусом людини та кількістю жестів і рухів, якими вона користується. Особа, що знаходиться на вершині соціальної драбини чи професійної кар’єри, може користуватися багатством свого словникового запасу у процесі комунікації, у той же час особа, менш реалізована у професійній діяльності, буде частіше покладатися на жести, а не на слова у процесі спілкування.
Можливість підробити мову рухів. Найбільш типовим є питанням: «Чи можна підробити мову тіла?». Як правило, відповідь на це питання негативна, тому що реакція вашого організму просигналізує про відсутність конгруентності між жестами і сказаними словами. Напр., розкриті долоні асоціюються з чесністю, але коли ошуканець розкриває вам свої обійми й посміхається, одночасно говорячи неправду, організм зреагує на його потаємні думки. Це можуть бути звужені зіниці, піднята брова чи скривлення куточка рота – і всі ці сигнали суперечитимуть розкритим обіймам і широкій посмішці. Як наслідок реципієнт не повірить тому, що він чує.
Існують однак випадки, коли володіти мовою тіла спеціально навчають для досягнення сприятливого враження. Візьміть, напр., конкурси краси Міс Америка чи Міс Всесвіт, на яких кожна конкурсантка навчається таким рухам тіла, що випромінюють теплоту й щирість. Чим з більшою майстерністю учасниця конкурсу буде передавати ці сигнали, тим більше балів вона одержить від суддів.
Але навіть досвідчені фахівці можуть імітувати потрібні рухи тільки протягом короткого періоду, оскільки незабаром організм мимоволі передасть сигнали, що суперечать його свідомим діям. Корисно навчитися використовувати позитивні, відкриті жести для успішного спілкування з іншими людьми й позбутися жестів, що несуть негативне забарвленнях. Це дасть змогу почувати себе більш упевнено з людьми й зробить вас більш привабливим для них.
Постава. Положення людського тіла значуще для комунікації. З позиції міжособистісного спілкування, зокрема ставлення до партнера, виокремлюють такі типи постав:
-
постави, що демонструють відкритість або замкнутість особи адресата. Напр., схрещені на грудях руки, сплетені в замок пальці, відхилення спини назад тощо відповідають внутрішній замкнутості адресата; повернутість голови й тіла в бік партнера, нахилений тулуб уперед, вільні плечі тощо свідчать про внутрішню відкритість адресата;
-
постави, що демонструють домінування («нависання» над партнером, рука «забута» на плечі співбесідника тощо) чи залежність (погляд знизу, ситуативна згорбленість);
-
постави, що свідчать про гармонію (синхронізація постав тіла, зверненість усього тіла в бік партнера, відсутність напружень окремих груп м’язів тощо) чи протистояння (стиснуті кулаки, руки на паску й плече вперед).
Проксеміка (з лат. розташований близько) – просторові стосунки людей у процесі спілкування. Цей термін належить сучасному американському вченому Е. Халлу, який першим акцентував на ролі просторових чинників у комунікації. Він тлумачить проксеміку як спосіб структурування й використання людьми мікропростору, напр., відстань між учасниками спілкування та їх розміщення, форма столів під час вирішення ділових питань тощо. Інші дослідники (зокрема польський психолог В. Глодовський, російський лінгвіст І. Горєлов та ін.) визначають проксеміку як сприйняття, використання й конструювання простору з комунікативною метою, оскільки очевидним є зв’язок між мікротериторією спілкування та соціальним статусом комунікантів. «Речове» оточення має істотний уплив на людей. Ще В. Черчілль зауважував, що спершу людина формує своє оточення, а відтак воно формує її.
Важливе значення для перебігу комунікації має простір, у межах якого перебувають її учасники. Дослідники зазначають, що «влада там, де сидиш». Свідомо чи несвідомо людина обирає таке робоче місце, яке сприяє утвердженню її ролі у групі.
Фізичне тіло більшості тварин оточено визначеною просторовою зоною, що вони вважають своєю власною, особистою територією. Наскільки далеко сягає ця територія залежить, головним чином, від того, як густо населені місця, у яких ця тварина проживає. Лев, що виріс на просторих територіях Африки, може мати сферу проживання радіусом у 3 милі і більше залежно від щільності населення левів на цій території. Але якщо лев виріс у клітці з багатьма іншими левами, його особиста територія може обмежуватися буквально декількома футами, що є прямим наслідком перенаселеності сфери проживання.
Подібно до тварини людина має власну оболонку, що оточує її тіло, її розміри залежать від щільності населення людей у місці його проживання. Отже, розміри особистої просторової зони соціально й національно обумовлені. Якщо представники однієї нації, напр., японці, звичні до перенаселеності, інші надають перевагу широким відкритим просторам і люблять зберігати дистанцію.
Соціальний статус людини може також мати значення при описі відстані, на якій людина тримається стосовно інших людей, і це питання буде обговорюватися нижче.
Розміри особистої просторової території середньозабезпеченої людини в принципі однакові незалежно від того, чи проживає вона в Північній Америці, Африці чи Австралії, її можна розділити на 4 чіткі просторові зони.
1. Інтимна зона (від 15 до 46 см). З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме її людина охороняє так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще підзона радіусом у 15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це понадінтимна зона.
2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метри). Це відстань, що зазвичай розділяє нас, коли ми знаходимося на офіційних прийомах і вечорах, на дружніх вечірках.
3. Соціальна зона (від 1,2 до 3,6 метрів). На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, напр., водопровідника чи слюсаря, що прийшов полагодити кран у нашому будинку, листоноші, нового службовця на роботі й від людей, яких не дуже добре знаємо.
4. Суспільна зона (більш 3,6 метри). Коли ми адресуємо повідомлення до великої групи людей, то зручніше за все стояти саме на цій відстані.
Звичайно, наша інтимна зона порушується тією чи іншою людиною через дві причини. Перша, коли «порушник» є нашим близьким родичем чи ж людиною, яка має щодо нас сексуальні наміри. Друга, коли «порушник» виявляє ворожі тенденції і схильний атакувати нас. Якщо ми можемо терпіти вторгнення сторонніх людей у наші особисті соціальні зони, то вторгнення сторонньої людини в інтимну зону викликає усередині нашого організму різні фізіологічні реакції та зміни. Серце починає битися швидше, відбувається викид адреналіну у кров, і вона надсилає до мозку і м’язів сигнал фізичної готовності нашого організму до бою, тобто стан бойової готовності.
Це означає, що якщо ви дружньо торкнетеся руки чи обіймете людину, з якою ви тільки що познайомилися, то це може викликати в неї негативну реакцію стосовно вас, навіть якщо він чи вона буде вам посміхатися і робити вигляд, що це їй подобається. Якщо ви хочете, щоб люди почували себе у вашому товаристві затишно, дотримуйте золотого правила: «Тримай дистанцію». Чим інтимніші наші відносини з іншими людьми, тим ближче дозволяється нам проникати в їхні зони. Напр., тільки що прийнятий на роботу службовець перший час може подумати, що колектив ставиться до нього дуже прохолодно, але вони просто тримають його на дистанції соціальної зони, тому що мало його знають. Як тільки товариші по службі пізнають його краще, територіальна відстань між ними скоротиться, і, зрештою, йому дозволять пересуватися в межах особистої зони, а в деяких випадках проникати й в інтимну зону інших.
Дистанція між двома, що цілуються, може багато розповісти вам про характер взаємин між цими людьми. Коханці міцно притискаються тілами один до одного й знаходяться всередині інтимної зони один одного. Зовсім інша буде відстань, якщо ви отримуєте поцілунок від сторонньої людини, що поздоровляє вас з Новим роком, чи від чоловіка кращої подруги, оскільки обоє будуть відставляти нижню частину тіла принаймні на відстані 15 см від вашої.
Винятком з правила, що вимагає суворого дотримання дистанційної зони, є випадки, коли просторова зона людини обумовлена його соціальним статусом. Напр., керуючий компанією й один з його підлеглих можуть бути компаньйонами по риболовлі, і, знаходячись на риболовлі, вони перетинають і особисту, і інтимну зону один одного. На роботі ж керуючий буде тримати його на відстані соціальної зони, дотримуючи неписаних правил соціальної стратифікації.
Часто можна почути, як людей, що їздять у громадському транспорті на роботу в час пік, називають жалюгідними, нещасними. Ці епітети, звичайно, уживаються через те, що в цих людей невиразні обличчя, але сторонні спостерігачі помиляються у своїх оцінках. Вони просто бачать, як люди сумлінно виконують правила поведінки в умовах неминучого вторгнення сторонніх у їхню інтимну зону.
Розлютована юрба чи агресивна група людей, об’єднаних єдиною метою, реагує на порушення їхньої території інакше, ніж окремі особистості. Реально відбувається наступне: по мірі того, як збільшується юрба і її щільність, особистий простір кожної окремої людини стає все меншим, і він приймає ворожу стійку, тому зі зростанням юрби підсилюється її ворожість і агресивність, і в будь-який момент може початися бійка. Це дуже добре відомо поліції, і вона завжди прагне розігнати юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій зональний простір і заспокоїлася.
Коли людина претендує на місце чи простір, частина якого вже зайнята іншими людьми (напр., місце в театрі, місце за столом у конференц-залі, гачок для рушника на тенісному корті), вона діє передбачуваним чином. Вона, як правило, шукає найширшу відстань між двома присутніми і займає місце посередині. У театрі вона обирає місце, що знаходиться посередині між останнім кріслом і сидячою у цьому ряду людиною.
Просування в інтимну територію людини особи протилежної статі є способом вираження її інтересу до цієї людини й називається заграванням. Якщо загравання не приймається, ця людина відступає й дотримує надалі дистанцію. Якщо ж залицяння приймаються, людина дозволяє «порушнику» залишатися всередині її інтимної зони. Наведемо як приклад випадок, розказаний одним з учасників міжнародної конференції: «Нещодавно на конференції я помітив, що коли зустрічалися й розмовляли два американці, вони стояли один від одного на відстані 90 см й зберігали цю дистанцію протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець і американець, то вони повільно почали пересуватися по кімнаті. Американець постійно відсувався від японця, а японець поступово наступав, наближаючись до нього. Тим самим кожний з них намагався пристосуватися до звичного, зручного для нього простору спілкування. Японець, чия інтимна зона складає 25 см, постійно робив крок уперед, щоб звузити простір. При цьому він порушивав інтимну зону американця, змушуючи його відступати на крок назад, щоб розширити свій зональний простір. Відеозапис цього епізоду, відтворений із прискоренням, створює враження, що обоє вони танцюють по конференц-залі, і японець веде свого партнера». Стає зрозумілим, чому при бізнес-переговорах азіати й американці поглядають один на одного з деякою підозрою. Американці вважають, що азіати «фамільярні» й надмірно «тиснуть», азіати ж уважають, що американці «холодні й занадто офіційні».
Незнання культурно обумовлених розходжень в інтимних зонах різних людей може легко призвести до непорозуміння й неправильних суджень про поведінку й культуру інших.
Отже, невербальні компоненти відіграють важливу роль у процесі організації, перебігу комунікації, упливають на її результат. Несучи значну частину комунікативної інформації, вони можуть сприяти, перешкоджати або навіть унеможливлювати міжособистісне спілкування.