ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 1702
Скачиваний: 2
Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велике значення; відігравати важливу роль; приділяти значну увагу; склалися певні стосунки; викликають значний інтерес; у даний час та ін. Особливо невиразне означення даний, яке потрібно замінювати займенником цей.
Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі вислови, що суперечать логічному зв’язку: більша половина (треба більша частина); у березні місяці (треба в березні); озима пшениця, посіяна восени тощо. Штампами вважаються й так звані логічні прокладки, якщо вони часто повторюються й не несуть жодної інформації, напр.: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити; гадаємо та ін.
З мовними штампами тісно пов’язані мовні кліше. Під мовними кліше розуміють мовні одиниці, яким властивий постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка. Поява кліше пов’язана з частотністю й повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні й звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Сюди зараховують вільні синтаксичні словосполучення, для яких характерна тимчасовість існування як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуманний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попитом, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинністю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та ін. До мовних кліше належать конструкції, побудовані за відповідними моделями словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються в мові. Вони виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію й економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їх важливості для комунікації починають уживати як готові формули. Напр.: сфера обслуговування; підтримувати дипломатичні відносини; усенародне обговорення; ринкові реформи; факти – неспростовна річ; одержувати інформацію.
Як ми вже наголошували, залежно від того, в якому з різновидів літературної мови (усному чи писемному) закріпилися ті чи інші мовні засоби, виокремлюють книжну та розмовну лексику. До останньої входять слова, які вживаються в усному варіанті літературної мови, тобто в обставинах неофіційного побутового спілкування: заліковка, підманути, прознати, всячина тощо. У складі розмовної лексики виокремлюють розмовно-знижену, або просторічну лексику – згрубілі назви зі зниженим експресивним забарвленням (злигатися, жерти, витріщатися, дрихнути, паскуда), а також спотворені з погляду літературних норм слова – здрастє, скіко, мнясо, транвай, двера, звиняйте, урем’я, жисть. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури – фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою – створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення колориту розмовної невимушеності і т. п. Від усіх інших шарів усного нелітературного мовлення (діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми) просторічні слова відрізняються тим, що їх уживаність не обмежена ні певною територією, ні формами спілкування, прийнятими в певних соціальних чи професійних групах людей. Емоційний же ефект від уведення таких слів до літературно нормованих текстів пов’язаний переважно з тим різким контрастом, який вони створюють, відступаючи від норми.
Серед розмовно-просторічних слів та зворотів існують і такі, що сприймаються як грубі чи лайливі, вульгарні – це вульгаризми (морда, пика, дурепа, придурок). Уживання таких слів неприйнятне в літературній мові. Ось якою добірною лайкою (лише в перших чотирьох рядках – 13 лайливих слів) заклинає Дідона Енея в поемі І. Котляревського «Енеїда»:
Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
Нікчемний, ланець, кателик!
Гульвіса, пакосний, престидкий,
Негідний, злодій, єретик!
За кучму сю твою велику
Як дам ляща тобі я в пику,
То тут тебе лизне і чорт!
І очі видеру із лоба
Тобі, диявольська худоба.
Трясешся, мов зимою хорт!
Мандруй до сатани з рогами,
Нехай тобі присниться біс!
З твоїми сучими синами
Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,
Щоб ні горіли, ні боліли,
На чистому щоб поколіли,
Щоб не оставсь ні чоловік;
Щоб доброї не знали долі,
Були щоб з вами злії болі,
Щоб ви шаталися повік.
Досить поширеною лексичною помилкою є вживання слів-паразитів, якими, як правило, мовці заповнюють паузи: ну, ніби, як вам сказати. Вони, на жаль, стають невід’ємною частиною мовлення особи, їх нелегко позбутися.
Найпоширенішим негативним явищем у мовленні наших співгромадян є вживання суржикових слів. Термін «суржик» уживається в галузі сільського господарства і позначає суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін., борошно з такої суміші. Це пряме значення слова, переносне ж – елементи двох чи кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова. Суржик поширився й тісно вкорінився не тільки в нашому повсякденному мовленні, але й в офіційному усному чи писемному спілкуванні. Напр.: відложити засідання замість відкласти засідання, добавочна вартість замість додана вартість, нести втрати замість зазнавати втрат (мати збитки), робити вигляд замість удавати, міроприємство замість захід тощо.
Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів. До них відносимо норми словотворення (регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова); морфологічні (правильне вживання форм слова); синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень та речень). Як приклад розглянемо типові помилки, які зустрічаються в текстах офіційно-ділового стилю.
-
Неузгодженість означень
Якщо означення стосується іменника, що має при собі додаток, то воно узгоджується з головним словом сполучення: новий вагон-лабораторія. Якщо означення стосується сполучення власного імені і прикладки, то воно, звичайно, узгоджується з найближчим іменником: Наш директор магазину А. Р. Петрова перебуває у відпустці. Винятком із правил є ситуація, коли означення виражається дієприкметником: Запрошена на збори директор школи В. Н. Лугова повідомила… Якщо означення стосується сполучення іменника з числівником «два», «три», «чотири», то воно ставиться у формі Р.в., коли стосується слів ч.р., і у формі Н.в., коли стосується слів ж.р.: дві нові лабораторії, три нових будинки. Означення, що стоїть перед сполученням «числівник + іменник» (а не між цими словами), уживається у формі Н.в.: за останні три роки. Але слова добрий, повний, цілий не завжди підпорядковуються цьому правилу: за повних два місяці, цілих три тижні.
-
Нераціональне використання кількісних числівників
Усі кількісні числівники відмінюються. При цьому змінюються всі частини складних і складених числівників: до п’ятисот сімдесяти осіб; з трьомастами шістдесятьма експонатами. Складені числівники ніколи не повинні включати збірні числівники: не двадцять двоє осіб, а двадцять дві особи. Числівник півтора у формі Н. (З.) в. поєднується з іменником у формі Р. в. в однині: півтора вагона, півтори машини.
-
Порушення специфіки вживання дієприслівникового звороту та дієприкметників
Дієприслівниковий зворот є засобом передачі дії, що відбувається одночасно або в зв’язку з іншою дією. Краще використовувати дієприслівниковий зворот на початку речення такими словами: Вважаючи… Беручи до уваги… Обов’язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, повинні здійснюватися однією особою. Неправильно: Виступаючи, директором порушена злободенна тема. Правильно: Виступаючи, директор торкнувся злободенної теми.
Слід також мати на увазі, що в українській мові практично не вживаються активні дієприкметники, які утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -ач(-яч), -уч(-юч): в’янучий, бажаючий. Більш усталеними є вживання замість них підрядних речень. Напр.: (рос.) работающий в должности – (укр.) не працюючий на посаді, а що працює на посаді. Якщо дієприкметник стоїть на початку фрази, напр., узятий у дужки, то при утворенні підрядного речення слід використовувати вказівний займенник такий: (рос.) в случае образования излишней (превышающей установленную норму) жилой площади... – (укр.) не у випадку утворення зайвої (перевищуючої встановлену норму) житлової площі, а у випадку утворення зайвої (такої, що перевищує встановлену норму) житлової площі…
-
Неправильне використання прийменників
У діловій мові поширеними є словосполучення з прийменником про із залежним іменником у З.в. Напр.: угода про постачання, рішення про кадри. Необхідно розрізняти, коли мова йде про установу, а коли про будинок. Напр.: не у наше підприємство направлено новий проект верстата, а на наше підприємство направлено новий проект верстата. Прийменник згідно з вимагає форми О.в. іменника: згідно з наказом (вказівками). Прийменник усупереч вимагає форми Д.в. іменника: усупереч проханню (указівці). Прийменник завдяки вказує на причину й вимагає після себе форми Д.в. іменника або займенника: завдяки Вам.
Слово «керівництво» вимагає після себе форми О.в. іменника: не керівництво виробничої практики здійснюється заводськими фахівцями, а керівництво виробничою практикою здійснюється заводськими фахівцями. Іменникове керування в українській та російській мовах не збігаються, як це ілюструють приклади:
Російська мова Українська мова
благодарить кого дякувати кому
причинять что завдавати чого
снабжать чем постачати що
нуждаться в чем потребувати чого
-
Неправильний порядок слів
При складанні текстів документів необхідно пам’ятати правила порядку слів у літературній мові, де інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення. Напр.: ДМЗ виконав план до 20 грудня. До 20 грудня ДМЗ виконав план. У першому реченні наголошується на терміні, до якого завод виконав план, у другому констатується, що завод план виконав.
Наступна мовна норма – стилістична, яка регулює правильне використання ресурсів мови (мовних засобів) відповідно до мети, ситуації та обставин спілкування. Стилістичні норми визначають уживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення.
Стилістичні мовні норми тісно пов’язані з таким розділом науки про мову, як стилістика та її основним поняттям – стиль. Не вдаючись до детального розгляду цих категорій, скажемо, що кожен стиль має свої специфічні мовні засоби. Так, напр., для художнього стилю характерне вживання широкого спектру засобів художньої образності, слів у непрямому значенні, різних за структурою речень; для офіційно-ділового стилю – мовні штампи, науково-технічна термінологія, слова в прямому значенні, переважно прості ускладнені речення тощо. Зрозуміло, що в усному мовленні стилістичною помилкою буде вживання термінів, канцеляризмів, оформлення думки за допомогою складних речень. Отже, це і є ознакою доцільного використання мовних засобів залежно від потреб мовлення. Проте і тут нерідко трапляються помилки. Нерідко укладачі ділових документів викладають у тексті документа те, що ніколи не вживають в усному мовленні: Ми повинні просити Вас звільнити нас від обов’язку послати Вам пропозицію. Це призводить до такої стилістичної помилки, як штучне подовження мовлення. У мовленні ділової кореспонденції неприпустимими є занадто довгі звороти, тому укладачі службових документів повинні прагнути до застосування вже готових сучасних конструкцій.
Неправильно Правильно
необхідно мати необхідно
ми повідомляємо повідомляємо
абсолютно новий новий
співпрацювати разом співпрацювати
Пунктуаційні норми регулюють правильне вживання розділових знаків, які не тільки полегшують сприймання тексту й виклад думок на папері, але й визначають зміст.
Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному (синтаксичному), смисловому (логічному) та інтонаційному принципах.
Розділові знаки, уживані за граматичним (синтаксичним) принципом, є обов’язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Їх ставлять укінці речення, між частинами складного речення, при звертаннях, вигуках, відокремлених членах речення тощо.
За смисловим (логічним) принципом розділові знаки ставлять із урахуванням семантики речення та його структури: лапками виділяють слова, ужиті з іронічним забарвленням, і цитати; дужки використовують, щоб відокремити вставні та вставлені компоненти; абзаци слугують для поділу тексту на логічно завершені частини тощо.
На основі інтонації ставлять крапку, знак питання, знак оклику, крапки, тире. Цей принцип є допоміжним до граматичного й смислового.
Принципи вживання розділових знаків не існують окремо один від одного, вони часто перехрещуються, і ті самі розділові знаки можуть виступати в різних функціях.
Отже, мовні норми характеризуються системністю, стабільністю, вони історично й соціально зумовлені, проте із часом можуть змінюватися. Відтак у межах мовної норми співіснують мовні варіанти, тобто видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові. Мовні норми повно й системно зафіксовано в «Українському правописі», словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.
Підсумовуючи сказане зазначимо, що мова – найважливіший засіб спілкування людей. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на основі мовного матеріалу: слів і речень. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а стає фундаментом для подальшого розвитку людства.
3. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція
Мова нації – універсальна система, яка є національною душею кожного народу, його світом, духовністю. Актуальним сьогодні є розширення сфер функціонування української літературної мови, адже це засіб не лише спілкування. Мова активно використовується в освітній, науковій, виробничих сферах, регулює соціальні взаємовідносини мовців. Мова є засобом реалізації професійної діяльності людини. Основними критеріями професіональності є знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.
Науково-технічний прогрес, зокрема комп’ютеризація усіх галузей науки й техніки, перебудова соціально-економічної й політичної систем в Україні насичують мову сучасними поняттями, термінами, зумовлюють динаміку творення нових власне українських слів і запозичення іншомовних, здебільшого англійських. Разом із зростанням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються й вимоги до їхньої мови.
Знати мову своєї професії означає вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Знання мови – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.