Соціологи по-різному підходять до тлумачення поняття «середній клас», використовуючи неодинакові параметри для його виділення. Як правило, такі параметри, як * «середній рівень дохооів», *«усвідомлення себе як представника саме середнього кпасу» є занадто нечіткими і однобокими. Очевидно, треба шукати інтегральний параметр оцінки приналежності до середньою класу. Ним, на наш погляд, могла б бути наявність у представників цієї верстви розвинутого почуття соціального оптимізму. Тобто впевненості у своїй здатності забезпечити собі та своїй сім'ї належні життєві умови нині та у близькій перспективі, дати своїм дітям «стартовий капітал» перш за все у вигляді доброї освіти, яка забезпечить їм можливості для самореалізації та комфортне становище у соціумі.

Найсуттєвіші соціальні суперечності виникають у «двополюсному суспільстві» (багаті - бідні). Вони призводять до масштабних потрясінь і навіть руйігування суспільної системи. «Суспільство середнього класу» ще називають плюралістичним. Сам середній клас складається з багатьох прошарків. Відмінності та суперечності між ними відносно слабкі, вони взаємно узгоджуються та нейтралізуються-вирішуються природним шляхом. Інакше кажучи, наявність багатьох прошарків з відносно різними неантагоністичними інтересами становить соціальну базу взаємної терпимості у відносинах між ними та плюралізму.

Всі розглянуті соціальні групи с лише відносно стабільними. В силу різних обставин вони можуть збільшуватися чи зменшуватися, а деякі з них повністю зникати із соціального простору. Кількісний склад, конфігурація соціальних спільнот, тип взаємин між ними суттєво впливають на життєздатність суспільства, а отже, як вже зазначалося, вимагають і певного управління соціальними процесами. Воно полягає, зокрема, у стимулюванні чи навпаки уповільненні переміщення людей з одних груп в інші, коли це необхідно та можливо.

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення людина сприймає відчутливо і ідентифіковано, наприклад, переїзд із Києва у Львів або перехід із православної в іреко-католицьку церкву, або з однієї сім'ї в іншу. Все це змінює позицію індивіда в суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Проте, існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим її людям, але й їй самій. І Іаприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв'язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання шіади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку відбиваються на її поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюються переміщування індивідів в соціальному просторі, які в соціології прийнято називати процесами мобільності.

Такі переміщення зумовлені як природними (зміни в життєвому циклі особистості: від народження до старіння), так і власне соціальними чинниками.

Пошттясоціаііьноїмобіїьності ввів у науковий обіг/7. Сорокіну 1927 р. З того часу його активно використовують у соціологічних дослідженнях нерівності і воно буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових

---

категорій. Ступінь соціальної мобільності часто віта>ристовуєті,ся як показник рівня відкритості, рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Відомо, що у станово-кастовому суспільстві соціальна мобільність майже відсутня, наприклад» У феодальному суспільстві кріпосний селянин не міг вільно змінити свій статус. У суспільстві буржуазно-демократичному соціальна мобільність проя&лясться особливо яскраво, даючи людині можливість переміщатися з однієї верстви чи страти в іншу. За часів СРСР соціальна мобільніс 11. і іайчастіше проявлялася В можливості перейти з лав робітників і селян до класу інтелігенції абоуігравлінців, починаючи з майстра і закінчуючи найвищими державними і партійними чиновниками. В цілому можна стверджувати, що в суспільстві торгово-ринкових відносин можливість переходу людини з однієї соціальної позиції в іншу не визначається лише родовими ознаками, а багато в чому залежить від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланту і вольових якостей. Саме наявність або відсутність таких здібностей і якостей визначає рух людиші з однієї верстви в іншу. Адже верстви ці, маючи свої якісні і кількісні характеристики, не відділені одна від одної непрохідною стіною (як це мас місце в кастовому або становому устрої суспільства), а скоріше мають розмиті кордони, вони нібито разом дифузно прони­кають одна в одну, що і визначає можливість цього руху людей (або окремих соціальних іруп і спільностей).

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальні соціальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід праігівішка на іншу роботу без просувати по кар'єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціального росту» індивіда, хоча за певних обставин можуть прискорювати або уповільнювати його. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу чи навпаки.

В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для страти­фікаційної мобільності, «соціальним ліфтом» вважається освіта. Набувши вищого ріння освіти, працівник підвищує і свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну роботу, і цс дає йому підстави для одержання вищої винагороди -за вкладену працю, допускає до прийняття владних управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.

До речі, відомий промисловець А. Нобель, вважаючи неморальним передачу у спадок великих багатств, заповів свої кошти фонду, що виплачує найпрестижніші у науковому світі премії тим, хто своєю працею прискорює прогрес науки, а отже і людства в цілому і на цій підставі заслуговує бути зачисленим до суспільної еліти, користуватися не лише повагою, але й більшими матеріальними ресурсами.

Відкрите суспільство передбачає високий рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних та вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації

---

Увага! ^■^ч.

Роль «соціального ліфту» можуть відігравати й інші
у^ чинники, наприклад, одержання спадку. Такий варіант соціальної
мобільності, як правило, не лише не сприяє розвитку суспільства в цілому, але
. може і ускладнювати його, бо на верхні щаблі соціальної драбини ~
потрапляють люди, які лише скористалися із здобутків інших, ^^^^
^^>ч^ не давши нічого суспільству.

особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. Л це можна розглядати як одну з передумов виділення в ньому ще однієї с гратифікапійної групи - маргіналіє. Термін походить від латинського «аєі тагціпепт» - скраю, збоку. 1 Іим позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти, які. як правило, формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви.

♦ Категорією "маргіналії' ряд соціологів також позначає і людей, які в силу різних обставин втратити, чи добровільно відмовились від зв'язків не лише з тією стратою, з якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це - декласовані елементи, люмпен - пролетаріат.

Наявність обмеженої кількості таких людей різні дослідники пояснюють по-своєму, трактуючи це як наслідок соціальної конкуренції ( аутсайдери, що «зійшли з дистанції»), або як «природне зло», що з'являється в суспільстві само собою, наприклад, особливостей психологічного складу індивідів і яке необхідно контролювати та обмежувати.

Особливо масово серед цих людей розповсюджуються небезпечні для суспільства форми поведінки, якщо вони поповнюються індивідами, котрих суспільство «виштовхує» з себе безробітні) і не може налагодити з ними необхідних взаємоприйнятних контактів, системи соціального захисту та соціальної реабілітаїцї.

♦ Отже соціальна мобільність надзвичайно важлива характеристика суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з погляду динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т. д.

Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на індив­ідах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно зв'язане з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим проіресом, формуванням нових ціннос­тей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малоко-

^^у^"^ Увага!

<^"^ Небезпека присутності маргінальних елементів у суспільстві полягає у тому . що ця група часто стає «живильним середовищем» для

розповсюдження асоціальних варіантів поведінки, зокрема
^^ч^ злочинності.

---

рисшгх елементів. Найважливіше те, що посилена мобільність сприяг дестабілізації суспільства за всіма його параметрами. Інший можливий результат - витіснення найбільш здібних членів суспільства з процесу мобільності або ж за межі даного суспільства як такого, що неминуче віддзеркалюється негативно і на долі самого суспільства. Від тієї чи іншої реакції суспільства на наслідки мобільності залежить можливість або неможливість подолання нестабільності, яку вона викликає.

Отже, узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розуміння відно­син між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння всіх видів ресурсів є "соціальна стратифікація ". Соціальні відмінності стають соціальною стратифікацією, коли групи людей вишукуються ієрархічно впро­довж шкали нерівності, яка виражається в різниці доходів, освіти, влади, пре­стижу, віку, етнічної приналежності або за допомогою якоїсь іншої ознаки. В сучасних високорозвинутих суспільствах існує багато стратифікаційних кри­теріїв, за якими можна ділити будь-яке суспільство.

Стратифікації притаманні декілька системних нластивостей: ® соціальність (позабіолопчність) цього явища; © традиційність, оскільки нерівність стано­вища різних іруп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації; ® уні­версальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства; © функціональність, тоб­то визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від про­яву ціннісного почуття справедливості ("нерівність — архаїзм, пережиток застарілих соціальних фори") до наукового аналізу реальних відносин між .людь­ми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.

Особливостями рзвитку соціальної структури українського суспільства в кінціXXст., на початкуXXI ст. є:

Асоціальна структура стала менш жорсткою, рухливішою;

Аз 'являються економічні класи, верстви і страти з відповідною системою соціальних

конфліктів і супуречностей; Послаблюються існуючі у суспільстві стратифікаційні обмеження; Аз 'являються нові канали підвищення статусів, посилення горизонтальної та

вертикальної мобільності; ^активізуються процеси лшргіналізації, яка породжує феномен "нових бідних ", перехід

значних мас населення в переважно нижчі страти; Аосноєним критерієм соціальної стратифікації стає прибуток; Ау формуванні високостатутних груп посилюється роль освіти і престижу; Азмінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського

суспільства.

Якщо на початку 90-х рр. XX ст. за показником здоров'я Україна посідала 40-е місце в світі, то на початку XXI ст. вона перемістилася у другу сотню. За рівнем

---

життя наша країна у 2006 р. займала 140-е місце, перед Бангладеш, Конго, Зімбабве. Щорічно населення України зменшується в середньому на 400 тис. осіб. За переписом населення 2001 р. чисельність населення скоротилася за період з попереднього перепису на 3 млн. чоловік і становило трохи більше 49 мли чоловік, а на початку 2007 р. зменшилось до 47 млн. чоловік.

Якщо рівень життя еліт, вищої верстви за ці роки значно зріс, то у більшості населення він різко знизився. Зубожіння населення, жебрацтво, безпритульність стають звичайним явищем.

Соціальна структура українського суспільства, зазнавши суттєвих змін порівняно з радянським часом, зберігає чимало його рис. Щоб позбутися їх і вийти на рубіж "суспільства середнього класу", потрібна трансформація, економічне піднесення країни.

Отже, вивчення соціальної структури та соціальної стратифікації, тенденцій їх розвитку має не тільки науковий, апе й практичний інтерес, бо дає змогу визначити оптимальні для суспільства напрямки прогресу. Зокрема, нині в українському суспільстві актуалізується проблема запобігання його розвитку по шляху формування двополюсного закритого суспільства і переходу до відкритого суспільства з масовим та впливовим «середнім класом», яке розглядається як соціальна база плюралізму та демократії, створює передумови для самореалізації особистості у ■ бажаних для суспільства галузях.

[*'л іФІ«]Г^Р Резюме

1. Суспільство відрізняється складною структурою і багатогранними стосунками відношеннями. Соціаіьна струкіт'ра - це внутрішня будова суспільства, сукупність його елементів і взасмозв 'язків між ними

2. Найважливішими елементами соціальної структури суспільства є соціальні статуси, ролі, індивіди, соціальні групи та спільноти, соціальні організації та інститути об'єднанні стійкими зв'язками, відносинами і взаємодіями.

3. Статуси пов язані між собою соціальними функціями, які проявляються через соціальні відносини. Якщо статуси дають нам статичну, то ролі - динамічну картину суспільства, індивіди, займаючи той чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупність статусів і ролей складає фундамент соціаіьної структури суспііьства. їх кількість, порядок. їх розташування, характер, залежності один від одного визначають зміст конкретної структури конкретного суспїчьства.

4. Вивчення соціальної структури суспільства, тендетци її змін має велике прикладне

---

Смотрите также файлы

• РГР ВСТВ стац.doc

• MS_Word_2008.doc

• Навчальна практика з маркетингу.doc

• 1.doc

• istoriya_Ukrayini_shpori_2.doc