Водночас соціологія політики є галуззю політології, оскільки головну увагу приділяє взаємозв'язку проблем політичної шіади зі структурою і розвитком суспільства як єдиного цілого. Проте не лише політології. Цими іншими теоретичними дисциплінами є ^економічна теорія, ^теорія держави і права, <>теорія міжнародних відносин, а також такі суміжні з ними науки, як Аполітична географія або-Ь політична біологія, які набули визнання останнім часом.

Загальнотеоретична частина соціології політики визначає у найзагальніших поняттях соціальні основи і соціальні дії (сили, мету, наслідки) влади, яка встановилася у суспільстві. Отже, тут вступають у силу закони і гіпотези, які пояснюють генетичні і функціональні залежності між політичними та не-політичними суспільними явищами. Саме ця частина соціології політики є політичною соціологією, яку розуміють як загальносоціологічну теорію політики. Вона знаходить застосування у спеціальних розділах соціології політики, які займаються описом і аналізом окремих галузей політичного життя.

До спеціалізованих розділів соціології політики належать:

• соціологія соціальних рухів, політичних партій, громадських об 'єднань і рухів:

• соціологія держави та ії окремих інститутів (наприклад, представ­ницьких органів, армії та ін.);

• соціологія політичної свідомості, в тому числі громадської думки і політичної ідеології;

• соціологія політичної поведінки;

• соціологія міжнародних політичних відносин.

Кожний з цих розділів можна було б трактувати як самостійну галузь, наприклад, як соціологію сім'ї, села, вільного часу тощо. Існують також дослідження, присвячені соціології партії або армії та наукові заклади, які спеціалізуються у цих галузях. Це водночас не змінює становища речей, якщо йдеться про статус таких дисциплін у межах соціології політики. Вони є частиною цілого, яке об'єднує загальносоціологічну теорію політики й окремі соціологічні піддисцинліни, що аналізують політичні відносини.

Незважаючи на численність підходів до визначення суті політики, їх можна, звести до двох основних: ®по-перше це, розуміння політики як зіткнення та протиборства великих груп людей, соціальшгх спільностей, прагнення до панування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів, ^по-друге, це спосіб бачити у політиці засіб узгодження інтересів різних соціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягнення визначеної мети.

Кожна з цих позицій, які, здавалося б, виключають одна одну, не є хибною. Більше того, сформувати повне, цілісне уявлення про політику можна лише враховуючи обидві.

---

^Політика- специфічна галузь людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; вони стикаються, протиставляються чи збігаються, відбувається безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості. Політика — не тільки сфера вияву інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборства, а й спосіб певної субординації інтересів, підпорядкування їх на­чалу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов'язковим для всього загалу. Йдеться про політичну владу. Боротьба за завоювання і здійснення влади — це основний зміст політики, а тому й основне питання, яким займаються науки, що вив­чають її, в тому числі і соціологія політики.

Поняття влади взагалі, як і поняття політичної влади, трактують по різному. У повсякденному житті ми говоримо ^про владу батька над дітьми, ^про владу пророка над послідовниками його вчення, Опро владу над людиною сил природи, ^>про владу держави над своїми громадянами тощо.

Незважаючи на ге, що політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини можуть мати як інституційний, так і неінституційний характер.

& Предметом соціології політики є соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Саме вивчення механізму перетворення соціального)' політичне, зокрема механізму формування із соціальної спільності механізму суб 'єкта, відрізняє соціологію політики від інших політичних.дисциплін. Ф Завдання соціології політики полягає в конкретному аналізі змісту політики і політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їх політичних інтересів і відповідних політичних відносин, змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних партій та рухів, поведінки і свідомості мас. Соціологія політики вивчає суть влади, її природу і прояв з погляду конкретної людини, організацій та об'єднань. Саме тому для неї предметом особливої уваги є розгляд особистості як суб'єкта політичного життя, бо кожна людина в суспільстві - об'єкт і суб'єкт політичних відносин.

Соціолога розглядають політику через призму аналізу соціальної структури і неформальних соціальних інститутів, громадської думки та поведінки, миру і стабільності, органівуправліггня та їх апарату, політичних партій і рухів, профспілок, участі народних мас у виборах, діяльності керівників держави, політичної ідеології тощо. Вони звертають увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін, що відбуваються в суспільстві, бюрократизму та процедур прийняття рішень, громадських організацій і рухів, неформальних об'єднань, різноманітних засобів залучення мас до політики, політичних лідерів різних рівнів, культур і ттдадицій, систем

і політичних режимів тощо.

С оціологія політики 151

---

Соціологи, досліджуючи політику, послуговуються такими категоріями, як У роль, У статус, У позиція, У цінність, У очікування, У орієнтація, Уінституціоналізація, У соціалізація та ін.

Предметом вивчення соціології політики є такі питання: Ч> прояв політичних процесів у соціальній структурі; Чс> здійснення інституціоналізації соціальних рухів; *Ь необхідні політичні дії для підтримки соціальної стабільності; Ч> соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого. Зміст політичного життя становить форму реалізації інтересів людей, класів, націй і тих, що їх представляють - партій та об'єднань. Якщо соціальні групи, класи враховують об'єктивний хід історичного процесу, то політичні відносини цієї сусшльно-політігчної системи розвиваються без соціальних потрясінь. В іншому випадку виникає велика вірогідність колізій, політичних конфліктів і конфронтацій, які були характерні для України протягом 2004-2007 рр.

ФОтже, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадських інститутів, організацій, а також механізм впливу на процеси функціонування політичної влади. І 0 Соціологія політики - дисципліна, яка вивчає взаємовідносини між І суспільством і державою, соціальним ладом і політичними інсти-I тушами.

8.2. Галузі соціології політичних відносин

Зупинимося на аналізі соціології політичних рухів і партій, соціології держави та міжнародних відносин.

8.2.1. Соціологія політичних рухів і партій

Як утворюються політичні рухи, як вони функціонують, набувають форму партії і який механізм діяльності політичних партій - це проблеми першочергового значення для соціологічного аналізу політичного життя.

ФПід політичним рухам розуміють такі суспільні сили, які прагнуть змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом тиску на уряд чи боротьбою за владу. Отже, політичний рух є особливою формою суспільного руху, спільне прагнення людей до реалізації загальної мети. Характерною рисою політичних рухів є те, що вони або борються за владу, або за вплив на засоби її здійснення. Політична ж партія є таким політичним рухом, який, по-перше, має високий ступінь організації і, по-друге, прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за владу або за її здійснення і програмно не обмежується лише впливом на спосіб здійснення влади.

---

Типологія політичних рухів та їх динаміка. Основним елементом аналізу політичних рухів є визначення їх соціальної бази, оскільки вони завжди виражають певні суспільні інтереси і прагнення, а характер останніх становить найважли­віший аспект будь-якого політичного руху.

Характеризуючи політичні рухи, виділимо серед них такі: >на класовій основі; У рухи із різних соціальних верств; >рухи, створені на міжкласовій основі. Сформований тут критерій типології політичних рухів не єдино можливий. Політичні рухи різняться відношенням до існуючого політичного ладу. З цього погляду можна виділити консервативні, реформаторські, революційні й контрреволюційні рухи.

Консервативні рухи прагнуть зберегти існуючий стан речей, допускають лише мінімальні й абсолютно необхідні зміни. Вони виступають як проти спроб знищення ладу, так і проти його послідовного перетворення. Реформаторські рухи хоча і стоять на позиціях збереження існуючого ладу і виступають проти спроб його повалення, прагнуть певною мірою реформувати лад. Революційні рухи відкидають існуючий суспільно-політичний устрій і ставлять завдання заміни його іншим. Контрреволюційні рухи прагнуть замінити сформований внаслідок перемога революції або реформаторських дій уряд таким, який був до цього.

Політичні рухи відрізняються один від одного за формою їх організації. За таким критерієм можна виділити: ^стихійні політичні рухи (нетривкі), ^недостатньо організовані (короткочасні), <>з високою організованістю і тривалістю (найпоширенішою їх формою є політичні партії).

Політичні рухи мають свою внутрішню динаміку розвитку, яку в загальному вигляді можна охарактеризувати як проходження через такі стадії розвитку:

1 .Створення передумов />уху.Невдоволеність існуючим становищем, потреба у діях з метою зміцнення існуючого стану перед лицем реальної або уявної загрози стає основою контактів, які виникають між найактивнішими особистостями. На початковому етапі руху виникають перші форми обміну ідеями. Такий механізм характерний для тих рухів, які виникають спонтанно, знизу. Політичні рухи, ініціаторами яких є центри політичної чи економічної влади, створюються дещо інакше. Передумови майбутнього руху пропонуються зверху, шляхом пропагандистського впливу і рекрутування прихильників.

2.Стадія артикуляції прагнень (чіткого усвідомлення).Спочатку розрізнені і за своєю суттю індивідуальні прагнення до якоїсь мети набувають настільки інтегрованої форми, що вже можна говорити про появу руху.

Артикуляція прагнень може проявитися у формі вироблення більш-менш розгорнутої програми, але може мати й форму виступу керівників (майбутніх керівників) руху, які сформували загальну мету і прагнення.

З.Стадія агітації. На цьому етапі розвитку рух зосереджує увагу, насамперед, на залученні учасників і прихильників. Практичні дії розглядають

---

передусім ч погляду їх агітаційного ефекту.

4.Стадія розвитку політичної діяльності. На цій стадії рух концентрує свою увагу на спробах втілення своєї програми у життя шляхом боротьби за владу, тиску на уряд. Залежно від поставлених перед собою завдань, сили і характеру руху, а також від загального співвідношення політичних сил ця стадія може мати різну тривалість

5.Стадія згасання політичного руху. Політичні рухи, які досягти мети або мета виявилася нездійсненою, входять у стадію згасання. У певних ситуаціях, особливо внаслідок революційного перетворення ладу, існування деяких політичних рухів припиняється у зв'язку з усуненням певних політичних сит.

Окреслені стадії розвитку не обов'язково присутні у кожному політичному русі. Іноді трапляється поєднання деяких етапів політичних рухів або ж з випадання окремих стадій розвитку.

Політичні партії. Розглядаючи політичні партії в соціально-історичному контексті, насамперед, доцільно виділити такі моменти:

1.Політичні партії виникають в умовах кризи феодального суспільства і формування капіталістичного. Вони є проявом тенденції політичної партії до залучення широких суспільних кіл до участі в уггра&лінні, незважаючи на те, що спочатку це поширювалося лише на економічно привілейовані верстви. Отже, процес виникнення політичних партій є суттєвим руйнуванням традиційних структур влади аристократії і заміни їх більш відкритими об'єднаннями громадян. Тому політичні партії набули найбільшою розвигку в СІЛА, де феодалізм не мав глибокого коріння і де війна за незалежність привела до створення демократичної держави, утвердження інституту ігрезиденства (1789 р). Розвиток політичних партій у Європі пов'язаний насамперед з боротьбою буржуазії проти феодальнігх привілеїв.

2. Із середини XIX ст. на політичну арену виступає робітничий клас. Він створює робітничі партії і бореться за активггу участь у політичному житті.

3. У XX ст. процеси національно-визвольної боротьби в Азії, Африці і Латинській Америці привели до того, що політичні партії виникають і на цих континентах. Політичні паргії виростають з національно-визвольних рухів.

4. Перемога соціалістичних революцій і створення держав диктатури пролетаріату зумовили зміну характеру політичних партій у них.

5. Розпад тоталітарних режимів у колишньому соціалістичному таборі і в
СРСР привів до багатопартійності у цих країнах. Наприклад в Україні в 2006 р.
функціонувало понад 140 політичних партій.

Тип виборчої системи опосередковано визначає характер партії, сприяє або перешкоджає її ідейно-політичній кристалізації. Як правило, мажоритарна виборча система (наприклад, у США, Великобританії), де вибори відбуваються в од­номандатних округах, а перемагає той, хто отримує найбільшу кількість голосів, сприяє збережегщю великими політичними партіями своїх перевагу межах системи

---

Смотрите также файлы

• РГР ВСТВ стац.doc

• MS_Word_2008.doc

• Навчальна практика з маркетингу.doc

• 1.doc

• istoriya_Ukrayini_shpori_2.doc