Файл: ONDR-konsp.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлена: 30.12.2021

Просмотров: 2833

Скачиваний: 3

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

Лекція 1. Актуальність, мета і задачі дисципліни

Особливості наукової роботи

МАТЕРІАЛИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття №1.

Організація навчальної та науково-дослідної роботи студентів

1.1. Як слухати й записувати лекції

1.2. Як готуватися й відповідати на іспиті

Повторення - мати навчання, але смертельний ворог творчості.

Леонід Мартинов

Учені настільки пішли з головою кожний у своє, що не бачать жодного явища в цілому, включаючи власні дослідження. (Принцип повноти картини) Всі великі відкриття робляться помилково.

(Закон Янга)

1.3. Оформлення звіту з НДР, курсового або дипломного проекту

Всі прожекти зело справні бути повинні, щоб казну зряшно не розоряти й Батьківщині збитку не чинити! А хто стане прожекти аби як ляпати – позбавлю чину й батогом бити велю!

Петро I

1.4. Формування теорії НДР

1.5. Планування НДР

1.6. Технологія наукової роботи

Час розтяжний. Він залежить від того, якого роду вмістом Ви наповнюєте його

С. Маршак

Працездатність мозку

1.7. Пошук літератури й бібліографія

1.9. Пошук професійної інформації в Інтернеті

1.10. Літературна робота науковця

1.11. Як готовити доповідь, статтю й виступати на науковій конференції

1.12. Інші форми представлення результатів наукового дослідження

Монографія

1.13. Деякі рекомендації старшокурсникам

ЛІТЕРАТУРА

5) не закінчивши однієї справи, не починати без необхідності іншої;

6) постійно контролювати свою роботу й вчасно вносити корективи у план.

Працездатність мозку

Мозок - це генератор, що заряджає нервово-емоційним напруженням весь організм. Функціональна система, що забезпечує працездатність мозку, умовно розділяється на дві підсистеми - інформаційну й енергетичну. Мозок підкоряється біологічному закону: слабкі роздратування збуджують життєдіяльність, середні - заохочують, сильні - гнітять. Зовнішні роздратування, сприймані через органи чуття, підтримують збудливість і тонус нервової системи на певному рівні. Роздратування можуть бути стимулюючими (при одноразовому сильному впливі), такими що тонізують (при багаторазовому слабкому впливі) або гнітючими (вплив надмірного збудливого або гальмуючого подразника).

Інформаційна підсистема здійснює прийом, переробку, зберігання інформації й передачу її виконавчим органам людини - м'язам. Енергетична підсистема підтримує необхідний рівень обміну речовин у працюючих органах.

Які фактори визначають працездатність мозку й тонус організму?

Насамперед це фізіологічні фактори, що визначають загальне здоров'я людини. Найважливіше значення має ритм діяльності й сну. Раціональна організація праці, харчування, фізкультура, гарний сон, дають повноцінну підзарядку енергетичного "акумулятора" організму. Не менше значення має правильне дихання, свіже повітря, освітленість, кольорова гама робочого місця, музичний фон (ритмічна, "запальна" музика), заходи що тонізують, температура повітря, водні процедури (особливо, чергування гарячого й холодного душу), масаж.

Нарешті, немаловажні й суб'єктивні психологічні фактори, що формують нервово-психологічне емоційне напруження. Це настрій, самопочуття, мотивація, аутотренінг, наявність стресових ситуацій. Тонус організму в цей момент залежить від сполучення всіх діючих факторів.


Відновлення й підтримання працездатності

Працездатність людини протягом трудового дня неоднакова. Можна говорити про послідовні етапи (стадії) її зміни. Перший етап - впрацьовування - припадає, як правило, на першу годину (рідше на другу годину) від початку роботи. За цей час відбувається повний вихід організму зі сну. Другий етап - стійкої працездатності - триває наступні 2-3 год. Третій етап - етап некомпенсованого стомлення, коли працездатність знову знижується. Ці три етапи повторюються двічі за трудовий день до обідньої перерви й після неї. Мінімальна працездатність протягом дня припадає на пообідній час, коли кров від мозку відливає до шлунка ("травний лейкоцитоз").

У продовж доби крива працездатності змінюється хвилеподібно. Максимуми відзначаються о 12-й і 17-й годинах. Мінімум працездатності припадає на нічні години. Але й у цей час спостерігаються фізіологічні підйоми з 24 до 01 години ночі й з 5 до 6 години ранку.


Підйоми працездатності в 5-6, 11-12, 16-17, 20-21, 24-01 години чергуються зі спадами її в 2-3, 9-10, 14-15, 18-19, 22-23 години. Це потрібно враховувати при організації режиму праці й відпочинку. Якщо з якихось причин Ви проспали перший максимум продуктивної роботи, він буде Вами загублений безповоротно.

Протягом тижня відзначаються ті ж три етапи. У понеділок - стадія впрацьовування, вівторок, середа, четвер - стадія стійкої працездатності, п'ятниця, субота - гальмування (стомлення). Дуже важливо навчитися використовувати оптимальний час для того або іншого виду роботи, що збігається з максимумами добової, тижневої працездатності.

Найціннішими й продуктивними для роботи є ранкові години. Недарма є прислів'я: "Хто рано встає, тому Бог дає". Тривалість високопродуктивної фази можна збільшити на годину-дві (з 7 годин до 11) за рахунок скорочення періоду впрацьовування. Для цього треба особливим чином розбудити мозок після сну й привести організм у робочий стан. Однак якщо Ви займаєтеся фізкультурою нерегулярно, то не перестарайтеся в навантаженні - замість заряду бадьорості й енергії Ви відчуєте утому, і знову захочете спати. Якщо не почуваєте себе досить тренованим, робіть вправи не ранком після сну, а ввечері, перед сном. Сон буде дуже міцним, і за ніч Ваш організм відпочине; ранкову розминку проведіть в ослабленій формі. Сніданок не повинен бути щільним.


Що гарного в стомленні

Стомлення зовсім не є негативним явищем, якимсь проміжним станом між здоров'ям і хворобою. Навпаки. "Найбільша почуттєва насолода, що не містить у собі ніякої домішки відрази, - це здоровий відпочинок після роботи" (Е.Кант).

Стомлення є природним побудником відновлення працездатності. Тут діє закон біологічного зворотного зв'язку. Якби організм не стомлювався, то не відбувалися б і відбудовні процеси. Чим більше стомлення (звичайно, до певної межі), тим сильніша стимуляція відновлення й тим вищий рівень наступної працездатності. Стомлення не руйнує організм, а підтримує й зміцнює його. Давно замічено, що чим більшим числом обов'язків і справ обтяжена людина, тим більше вона встигає зробити. Активне життя й фізичні навантаження не скорочують, а збільшують тривалість життя.

Чому ж така корисна річ нерідко має негативне відтінок: знижується інтерес до роботи, погіршується настрій, нерідко виникають хворобливі відчуття в тілі? Стомлення наступає швидко, якщо робота знудила, якщо вона нецікава, не результативна, якщо виникає конфлікт між потребою у праці й небажанням працювати.

Мотивація, що спонукує людину до роботи, формує в неї стан готовності до дії, установку на працю. У пориві творчості люди звичайно відчувають не втому, а навпаки - підйом і наснагу. А як легко сприймаються студентами перші лекції! Результатом позитивної установки на фізичну працю також є не утома, а "м'язова радість".



Працездатність і вік

Установлено, що в 18-20 років у людини спостерігається найвища швидкість інтелектуальних і логічних процесів. До 30 років вона знижується на 4%, до 40 - на 13%, до 50 - на 20%, а у віці 60 років - на 25%. Фізична працездатність максимальна у віці від 20 до 30 років, до 50-60 років вона знижується на 30%, у наступні 10 років вона становить близько 60% від юнацької.

Однак продуктивність ученого визначається не тільки швидкістю його мислення, і старість - це, скоріше стан духу, ніж стан організму. Зрілий учений, на відміну від молодого, має сформований науковий світогляд і широкий кругозір, здатність працювати в "багатозадачному" режимі, тобто одночасно в декількох напрямках. При яких-небудь затримках або утрудненнях він переходить від однієї проблеми до іншої без втрати темпу досліджень.

Протягом творчого життя в кожного творчо активного вченого накопичується цілий ряд "крупнокаліберних" складних проблем, рішення яких обмірковуються й дозрівають роками або навіть десятиліттями. Сьогодні персональний комп'ютер заміняє вченому лаборанта-обчислювача, кресляра, секретаря, референта й навіть перекладача. Але й комп'ютер не дозволяє зняти протиріччя між кількістю конструктивних ідей, що нагромадилися, і фізичними можливостями людини з їх реалізації. Учений, що викладає у ВУЗі, усуває це протиріччя створенням наукової школи. Він відбирає зі своїх студентів найбільш здатних, що проявляють схильність до науки (це не обов'язково круглі відмінники або золоті медалісти), направляє їх роботу й щедро ділиться своїми ідеями й знаннями.

Наукова школа - унікальний колектив. Він являє собою систему, що має властивість емерджентності. Це означає, що кожен учасник такого колективу (від наукового керівника до студентів) здобуває такі якості й можливості, якими не володіє окремо. Студент відразу починає працювати в "киплячому шарі" науки на рівні її новітніх досягнень. Керівник одержує можливість різко розширити фронт наукового пошуку, синтезувати швидко, накопичувані результати на різних напрямках. У такому колективі створюється творча обстановка, що сприяє появі великих відкриттів і результатів. От чому фундаментальні науки розвиваються переважно в стінах вищих навчальних закладів. Наукові школи без перебільшення - національне багатство країни. Розпад наукових шкіл означає загибель науки.

1.7. Пошук літератури й бібліографія

Знання складається не стільки в запасі відомостей, скільки в умінні знайти потрібні відомості в книгах.

В.Брюсов

Розвиток людського суспільства, науки й техніки нерозривно пов'язаний з накопиченням інформації й передачею її від одного покоління іншому. Ф.Енгельс сформулював одну з основних особливостей розвитку науки таким чином: "Наука рухається вперед пропорційно масі знань, успадкованої нею від попереднього покоління".


На початку ХХІ століття отримані знання застарівають набагато швидше, ніж на початку ХХ. Якщо раніше отриманих знань фахівцеві вистачало на 10-15 років, то тепер цей строк скоротився в 3 - 5 разів. Це значить, що доводиться все життя вчитися й переучуватися, займатися самоосвітою. У сучасних умовах необхідно вміти самостійно поповнювати свої знання, швидко орієнтуватися в стрімкому потоці наукової інформації. Щоб цей потік Вас не поглинув, навчитеся користуватися бібліотечними інформаційно-пошуковими системами - каталогами й бібліографією, а також електронною інформацією.

Наукова інформація зберігається й передається за допомогою опублікованих і неопублікованих джерел, які умовно розділяються на ПЕРВИННІ - книги, статті, патенти, дисертації й т.д., і ВТОРИННІ, що містять відомості про первинні джерела - бібліографічні вказівки, каталоги, картотеки й т.п.

Серед первинних джерел інформації провідне місце належить журнальним статтям, що найбільше оперативно й коротко повідомляють про результати наукових досліджень. Число журналів у світі з кожним роком збільшується в ще більших розмірах, ніж кількість книг. У 1800 р. налічувалося близько 100 наукових журналів. Через 150 років їх кількість збільшилася у 1000 разів. У наш час у світі видається близько 100 тисяч журналів. І це при тому, що сучасному кваліфікованому фахівцеві не можна обмежуватися переглядом тільки спеціалізованих журналів і видань.

Безперервне зростання числа науково-технічних публікацій значно підвищує частку робочого часу, затрачуваного фахівцями на пошук потрібної інформації. Не випадково вчені вважають, що біля половини всіх проведених досліджень є повторенням уже зробленого, але забутого і не знайденого в літературі.

Уміння швидко знайти літературу з потрібного питання, правильно оформити список використаних джерел до доповіді, статті, курсового й дипломного проекту, дисертації необхідне не тільки науковцю, але й студенту ВУЗу. Це вміння, іншими словами, елементарна бібліографічна грамотність здобуває з кожним роком все більше значення.

Приступаючи до роботи над темою, насамперед з'ясуйте, у якій мірі вона розроблена й у яких публікаціях відбита. Для цього потрібно визначити:

  1. Які публікації потрібні: огляди, монографії, статті, патенти, неопубліковані матеріали, і т.д.

  2. Мова публікацій (українська, російська, іноземні).

  3. Хронологічні рамки публікацій. За які роки необхідно переглянути літературу.

  4. Каталоги, картотеки (їх розділи).і бібліографічні джерела для перегляду.

  5. Які джерела професійної інформації в Інтернеті можна використати.

Пошук літератури найкраще починати з каталогів університетської бібліотеки. За алфавітним каталогом Ви можете знайти книги, автори й назви яких відомі. Потім варто звернутися до відповідних розділів систематичного каталогу.


Потрібно пам'ятати, що каталоги дають відомості тільки про книги, наявні у даній бібліотеці. За більш повною інформацією про спеціальну літературу варто звертатися до бібліографічних картотек. Вони включають відомості про книги й статті з вітчизняних і закордонних журналів незалежно від наявності їх у бібліотеці. Назви розділів й їх індекси УДК ті ж, що й для систематичного каталогу.

Наступний етап пошуку - перегляд бібліографічних видань.

Термін "бібліографія" виник у Древній Греції й означав "писання книг". Складається він із двох грецьких слів: "бібліон" (книга) і "графос" (пишу). До винаходу друкарства книги писалися й переписувалися від руки. Переписувачів книг і назвали бібліографами. У наш час термін "бібліографія" означає область науково-практичної діяльності з накопичення, підготовки й доведення до споживачів бібліографічної інформації.

За цільовим призначенням виділяються такі види бібліографії:

  • Державна бібліографія, призначенням якої є реєстрація всіх добутків, що вийшли на території країни, а також створення на цій основі універсальних джерел бібліографічної інформації.

  • Науково-допоміжна бібліографія сприяє науковій і професійно-виробничій діяльності.

  • Рекомендаційна бібліографія сприяє самоосвіті, а також пропаганді знань у строго певній області.

  • Галузева бібліографія обслуговує окремі галузі науки й (або) практичної діяльності,

  • Поточна бібліографія, інформує про нові джерела преси.

  • Ретроспективна бібліографія інформує про джерела преси за який-небудь період минулого.


1.8. Оформлення списку літератури

До закінченої курсової, дипломної, дисертаційної роботи, підготовленої до друку наукової статті додається список використаної літератури. Найбільш правильним для списку вважається назва: «ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ», але прийнятні також "ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА" або просто "ЛІТЕРАТУРА".

Існують різні способи наведення літератури у переліку: алфавітне, хронологічне, у порядку першого згадування роботи в тексті; систематичне. Найбільше часто використається АЛФАВІТНЕ розташування, при якому дотримується строгий алфавіт прізвищ авторів й (або) назв робіт. Роботи авторів-однофамільців розташовуються в алфавітній послідовності їх ініціалів. Наприклад:

  • Мельник А.

  • Мельник А.А.

  • Мельник А.Б.

  • Мельник Б.А. і т.д.

Роботи одного автора розташовуються за алфавітом назв або у хронологічному порядку.

Хронологічний порядок групування літератури допускає розташування робіт за роками публікацій, а в кожному році - за алфавітом прізвищ авторів. Однак вказаний спосіб застосовується рідко. На початку переліку наводять роботи вітчизняних авторів, потім закордонних.

Список використаної літератури повинен бути оформлений відповідно до ГОСТ 7. 1-84; який установлює основні положення й правила бібліографічного опису добутків преси і його елементів (відомостей про книги й статті), послідовності їх розташування, вводить систему умовних розділових знаків: крапок й тире, крапок, двокрапок, крапок з комою, / - косих рисок, // - подвійних косих рисок тощо.