Файл: Економіка природокористування Макарова Н.С. та ін. Навчальний посібник.pdf

11 

кових  відносин,  навчитись  ощадливо  ставитись  до  природних  багатств.  Це 
сприяє  формуванню  активної  життєвої  позиції  громадян  України  у  сфері  охо-
рони  навколишнього  природного  середовища,  раціонального  використання  і 
відтворення природних ресурсів. 

Раціональне  природокористування,  у  широкому  розумінні  цього  слова, 

сприяло  появі  поняття  „економіка  природокористування”.  Поняття  „економіка 
природокористування”  увібрало  в  себе  процеси  та  явища  в  суспільному  житті, 
які  викликані  обмеженістю  природних  ресурсів,  зростанням  масштабів  вироб-
ництва  і забрудненням  усіх сфер Землі. Разом з поняттям „економіка природо-
користування” з’явилась аналогічна дисципліна. 

Економіка природокористування – галузь науки, що вивчає шляхи і методи 

зменшення  негативного  впливу  на  природу  за  умов  підтримки  сталої  динаміч-
ної  рівноваги  кругообігу  речовин  у  природі.  Це  наука,  що  досліджує  загальні 
принципи  раціонального  використання  природних  ресурсів  та  умови  фінансу-
вання еколого-економічних систем. 

Як і будь-яка суспільна наука, економіка природокористування спирається 

на результати теорії і практики пізнаних законів природи і суспільства. А так як 
ці закони не статичні, не остаточні, не абсолютні, а постійно знаходяться у ста-
ні розвитку, при цьому прогресуючи в бік адекватного відображення дійсності, 
то  і  економіка  природокористування  прагне  до  відображення  мінливих  умов 
розвитку  виробництва  і  середовища  проживання  людини  з  метою  визначення 
найкращих  варіантів  використання  природних  ресурсів  і  охорони  навколиш-
нього середовища. 

У  “Економіці  природокористування”  розкривається  специфіка  економіч-

них  відносин,  які  виникають  у  процесі  охорони  природи,  її  експлуатації,  відт-
ворення  та  збільшення  ресурсів.  Основу  еколого-економічних  відносин  визна-
чають закономірності і принципи природокористування. Як і будь-яка інша на-
ука, економіка природокористування має систему окремих загальних категорій, 
яка  пояснює  сутність  процесів  взаємодії  суспільства  і  природи  –  еколого-
економічна  система,  економічна  оцінка  природних  ресурсів,  економічна  ефек-
тивність  природокористування.  Без  знань  цих  категорій  неможливо  отримати 
повне уявлення про економіку природокористування. При вивченні дисципліни 
“Економіка природокористування” важливо мати системне уявлення про еколо-
го-економічний  зміст  природокористування,  розуміти  пріоритет  екологічної 
системи  природокористування  під  час  прийняття  економічних  управлінських 
рішень. 

Економіка  природокористування  базується  та  тісно  пов’язана  з  цілою 

низкою різних наук: екологією, геологією, екологічним правом, природокорис-
туванням,  блоком  технологічних  дисциплін  (технологія  гірничих  робіт,  техно-
логія геологорозвідувальних робіт, технологія підземної розробки корисних ко-
палин,  загальна  хімічна  технологія  та  інші),  біологією,  хімією,  філософією, 
економікою,  математикою,  статистикою,  менеджментом,  економічною  геогра-
фією тощо. 

Існує різне трактування поняття “економіка природокористування”. 

12 

Якщо  екологія  –  це  наука  про  природу,  яка  оточує  людину,  її  збереження 

та  раціональне  використання,  то  економіка  природокористування  –  це  наука 
про ефективне використання природних ресурсів суспільством з метою задово-
лення  своїх  потреб.  Економіка  природокористування  відбиває  суспільно-
виробничі,  соціально-економічні  відносини  у  процесі  раціонального  викорис-
тання, охорони та відтворення природних ресурсів суспільства. 

Економіка  природокористування  –  міждисциплінарна  наука,  сфера  дія-

льності  якої  направлена  на  отримання  та  використання  нових  знань  у  сфері 
економічного регулювання взаємовідносин між соціально-економічним розвит-
ком суспільства і використанням природних ресурсів. 

Предметом економіки природокористування є дослідження механізму су-

спільних  відносин  щодо  охорони  навколишнього  середовища  і  залучення  при-
родних ресурсів у процес розширеного відтворення на основі досягнень науко-
во-технічного прогресу і дотримання об’єктивних законів розвитку біосфери. 

Об’єктом  економіки  природокористування  виступають  різні  за  рівнем  і 

масштабом  еколого-економічні  системи.  Треба  мати  на  увазі,  що  об’єкти  еко-
номіки природокористування – природні умови середовища проживання люди-
ни, що постійно змінюються, і рівень використання суспільством навколишньо-
го природного середовища. 

Економіка  природокористування  як  наука  спирається  на  діалектичні  ме-

тоди,  що  передбачають  дослідження  екологічних  і  економічних  процесів  в  їх 
поєднанні, відмінності та історичному розвитку. 

Так, наприклад, економічний розвиток  створює  умови для  виникнення  те-

хнологій, що зберігають ресурси, більш повної переробки природної сировини і 
матеріалів, розробки ефективних природоохоронних заходів тощо. На ці випад-
ки інтереси екології і економіки співпадають. 

Екологічні  процеси  мають  свої  особливості  і  це  не  слід  забувати.  Так,  не-

можливо, посадивши сад або ліс, одразу отримати економічний результат. Слід 
зачекати  значний  проміжок  часу,  щоб  скористатися  плодами  саду  чи  деревом, 
як сировиною. 

Історія  країни,  її  географічні  умови,  наявність  того  чи  іншого  природного 

ресурсу  впливає  на  розвиток  конкретної  промисловості  і  в  цілому  економіки 
держави.  За  умови  виникнення  нових  можливостей  людства,  завдяки  науково-
технічному прогресу, сучасні технології дозволяють економити природні ресу-
рси, більш повно  їх використовувати, зменшувати  і переробляти  відходи, шви-
дше і якісно відновлювати навколишнє середовище.  

Дана  дисципліна  у  своїх  дослідженнях  використовує  арсенал  загальнові-

домих  прийомів,  до  яких  насамперед  окрім  діалектичного  методу  відносяться 
такі 

методи 

як 

балансовий, 

нормативний, 

системний, 

економіко-

математичний, статистичний, моделювання. 

Як  багато  інших  галузей  науки  економіка  природокористування  базується 

на ряді принципів. Ці принципи допомагають не тільки краще пізнавати еколо-
го-економічні процеси, а й також закладають основу екологічної політики, сис-
теми  управління  й  екологічного  права.  У  сучасному  вигляді  дані  принципи 

13 

сформульовані в документах II Всесвітньої конференції з навколишнього сере-
довища і розвитку (Ріо, 1992) і включають: 

- принцип альтернативних витрат; 
- забруднювач (користувач) – платить; 
- вимога вибору найкращої з доступних технологій; 
- принцип сталого розвитку; 
- принцип обережності; 
- право на доступ до екологічної інформації і на участь у прийняті рішень. 
Економіка  природокористування  висвітлює  дві  групи  пов’язаних  між  со-

бою питань: 

1. Як економічніше та ефективніше використовувати необхідні ресурси у 

виробництві і споживанні? 

2. Які методи запобігання або ліквідації забруднення навколишнього сере-

довища більш економічні?  

Названі вище питання допомагають виділити завдання, які вирішує чи на-

магається вирішити наука економіка природокористування. 

Основні завдання економіки природокористування: 
-  визначення  перспективних  напрямів  розвитку  суспільного  виробництва 

з  урахуванням  стану  якості  навколишнього  середовища  і  раціонального  вико-
ристання природних ресурсів, ступінь задоволення потреб населення; 

-  прогнозування стану якості навколишнього природного середовища, що 

включає економічні наслідки впливу виробництва на природне середовище; 

-  визначення  шляхів  і  методів  підвищення  ефективності  використання 

природних ресурсів; 

-  врахування економічної оцінки природних ресурсів під час розробки ба-

лансу національного багатства; 

-  екологічно  обґрунтоване  планування  капітальних  вкладень  на  фінансу-

вання  заходів  з  охорони  навколишнього  середовища  та  визначення  соціально-
економічної ефективності екологічних витрат; 

-  еколого-економічна  оцінка  виробництва,  будівництва  та  технічного  пе-

реозброєння підприємств і галузей; 

-  посилення  режиму  економії  і  виробничо-господарської  дисципліни  за 

рахунок 

економного 

використання 

матеріалів, 

сировини, 

паливно-

енергетичного та інших природних ресурсів; 

-  комплексне  використання  сільськогосподарської  сировини  і  вторинних 

ресурсів  виробництва  з  метою  посилення  охорони  навколишнього  середовища 
від забруднення; 

-  розробка  економічних  методів  стимулювання  зниження  матеріало-  і 

енергомісткості виробництва; 

-  розробка  фінансово-кредитного  механізму  охорони  і  раціонального  ви-

користання  матеріально  -  сировинних  ресурсів  та  охорони  надр,  водних,  земе-
льних і лісових ресурсів, рослинного і тваринного світу, зниження забруднення 
атмосферного повітря, водоймищ  і ґрунту відходами промисловості,  транспор-
ту, будівництва, сільського та комунального господарств; 

-  облік екологічних факторів під час формування регіональної оцінки. 

14 

Важливість і актуальність для всього людства вирішення завдань економі-

ки  природокористування  підтверджується  міжнародним  документом  –  Кіотсь-
ким протоколом, який ратифікувала у 2004 році й Україна. Кіотський протокол 
спрямований на регулювання антропогенного впливу у світі, що, у свою чергу, 
допоможе вирішувати екологічні проблеми в міжнародному масштабі. 

 
1.3.  Роль і значення екологічної освіти 

На сучасному етапі розвитку суспільства виникає і надалі стає більш акту-

альною  проблема  екологічної  освіти  і  культури  населення;  людей,  які  займа-
ються бізнесом; політиків тощо. Знання та розуміння екологічних проблем, не-
обхідність їх обов’язкового вирішення на всіх рівнях життєдіяльності суспільс-
тва  (на  рівні  держави,  на  рівні  галузі,  на  рівні  підприємства,  на  рівні  окремої 
людини)  є  невід’ємною  частиною  існування  людства.  Економічно  розвинуті 
країни  вже  давно  почали  займатись  вихованням  молоді  у  напрямі  дбайливого 
ставлення  до  природи  та  її  багатств.  Так,  наприклад,  у  США  з’явилась  мода  і 
зростає  потреба  у  екологічно  чистих  продуктах  харчування,  у  проживанні  в 
екологічно-безпечних  районах,  у  збереженні  дикої  природи,  у  використанні 
більш  жорстоких  законодавчих  актів  до  порушників  і  забруднювачів  навколи-
шнього середовища. Сьогодні у світовому масштабі набувають популярності та 
розвитку різні громадські організації екологічного напряму такі як Грінпіс та ін. 
Це свідчить про зростання розуміння та усвідомлення людей в необхідності се-
рйозного відношення щодо природного середовища. 

Громадська  свідомість  і  відповідальність  щодо  природного  середовища, 

формування  еколого-економічного  світогляду  першочергове  завдання  освіти, 
яке готує молодь до активного і творчого життя. 

Вирішення  проблем,  які  стоять  перед  сучасним  суспільством  у  справі  ве-

дення  раціонального  природокористування  і  забезпечення  охорони  навколиш-
нього природного середовища, потребують розвитку всіх форм і видів екологі-
чної освіти. 

Найбільш поширена класифікація екологічної освіти за двома рівнями : 
1рівень – формальний; 
2 рівень – неформальний. 
Формальна  освіта – це  отримання систематизованих знань з екологічних 

питань за різними формами навчання з допомогою кваліфікованих спеціалістів. 
Таку систему знань надають навчальні заклади, де є розроблені курси екологіч-
них  та  еколого-економічних  дисциплін.  Наприклад,  “Екологія”,  “Економіка 
природокористування”,  “Охорона  навколишнього  середовища”,  “Безпека  жит-
тєдіяльності” та ін. Навіть у дитячих садках є заняття присвячені природі, дбай-
ливому  ставленню  до  природного  середовища.  Починаючи  з  першого  класу, 
учні  вивчають  дисципліну  “Довкілля”  і  багато  інших  дисциплін,  пов’язаних  з 

15 

природою, де отримують знання та навчаються правильно поводитись у навко-
лишньому природному середовищі. 

Значна кількість вузів України готує спеціалістів з екології, які мають дос-

татній обсяг теоретичних знань і мають можливість використовувати їх у прак-
тичній діяльності в майбутньому. 

Формальна  екологічна  освіта  створює  у  спеціалістів  структуровану  систе-

му сучасних знань, які повинні постійно оновлюватись і доповнюватись. Якщо 
раніш  знання  (інформація)  поступово  змінювались  і  поновлювати  їх  було  дос-
татньо через 5-10 років, то сучасні темпи появи і накопичення нової інформації 
потребують доповнень і змін знань уже кожного року. 

Професійно  кваліфіковані  спеціалісти  з  екології,    різноманітні  екологічні 

фонди  і  громадські  організації  проводять  з  актуальних  екологічних  проблем 
навчальні курси, семінари, тренінги, які дозволяють підвищити свою кваліфіка-
цію  з  екології,  поновити  знання,  отримати  систематизований  блок  сучасної  ін-
формації. 

Неформальна  екологічна  освіта  –  це  отримання  знань  з  допомогою    різ-

них  засобів  масової  інформації  та  самоосвіта.  Читання  науково-популярних 
статей, перегляд телевізійних програм, новин, репортажів дозволяють отримати 
інформацію щодо проблем, які виникають під час порушеня правил екобезпеки, 
активного  використання  природних  багатств,  коли  не  враховуються  природні 
закони і особливості екосистем. На прикладах екокатастроф, знищення природ-
них  ресурсів,  наукових  відкриттів  зі  створення  ресурсозберігаючих  технологій 
та  методів  переробки  відходів  людина  формує  своє  уявлення  і  ставлення  до 
природи. Щоб процес здійснювався у необхідному напрямі, треба звертати ува-
гу на професіоналізм і грамотність у екогалузі репортерів-журналістів. 

Сьогодні назріла необхідність здійснення “екологічного всеобучу” з метою 

підвищення  почуття  відповідальності  кожної  людини  за  збереження  і  раціона-
льне  використання  та  перетворення  навколишнього  природного  середовища, 
маючи на увазі не тільки інтереси нинішнього, але й майбутніх поколінь людей. 
Відомий  вчений-еколог  М.Ф.Реймерс  стверджує:  “У  людства  повинно  бути 
майбутнє.  І  воно  може  бути  світлим.  Проблем,  які  не  вірішуються,  немає. 
Пройти  небезпечну  ділянку  шляху  в  майбутнє  допоможе  світло  екологічних 
знань, активність праці і високий професіоналізм”[121]. 

За  оцінками  німецького  агентства  з  питань  навколишнього  середовища  в 

галузі  екологічної  професійної  підготовки  і  підвищення  кваліфікації  спеціаліс-
тів нині професійні екологічні інтереси групуються за ступенем їх пріоритетно-
сті для тих, хто навчається, таким чином: переробка відходів; екологічне право; 
водне  господарство  і  очистка  стічних  вод;  охорона  ґрунтів;  енергозбереження; 
охорона довкілля на підприємствах; регіональне екологічне планування (еколо-
гічна  програма);  екологічна  експертиза;  боротьба  з  хімічним  забрудненням  на-
вколишнього середовища; екологічна політика; екологічні аспекти сільськогос-
подарського  виробництва;  міжнародні  аспекти  охорони  водних  ресурсів;  охо-