Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17495
Скачиваний: 5
5. Ще однією суттєвою особливістю авторського права є те, що поряд з правами автора і у зв'язку з ними виникають так звані суміжні права, які, своєю чергою, відзначаються двома особливостями. По-перше, вони грунтуються на законному використанні чужих авторських прав, і, по-друге, вони також випливають з творчої діяльності, яка, однак, пов'язана з реалізацією (використанням) вже обнародуваних творів літератури та мистецтва.
Прийнято розрізняти три групи суміжних прав:
• права виконавців на їх (власне) виконання;
• права виробників фонограм на їх фонограми;
Див.. Журнал международного частного права -2000.- № 1(27}.- С. 90.
213
• права організацій ефірного мовлення на їх радіо- або телевізійні програми.
Зважаючи на тісну взаємопов'язаність авторських і суміжних прав, в МПрП є сталою тенденція, за якою авторські та суміжні права, як правило, і розглядаються, і захищаються одночасно.
10.2. Міжнародна-правова охорона авторського права
Охорона авторського права на міжнародному рівні почалась ще у середньовіччі і здійснювалась переважно шляхом укладання двосторонніх договорів. Як вважається, перший такий договір було укладено в 1840 р. між Австрією та Сардинією. До 1886 р. кількість таких угод у державах Європейського континенту зросла до тридцяти трьох1. Але така регламентація відзначалась як неповнотою, так і відсутністю одноманіття, тому досить скоро стала зрозумілою необхідність створення єдиної системи міжнародної охорони авторських прав. Проте, навіть сьогодні не існує підстав вважати, що створення такої системи вже завершено. Внаслідок цього нами будуть розглянуті тільки деякі основні документи, які безспірно визнаються такими, що утворюють правові засади зазначеної системи міжнародної охорони авторського права.
10.2.1. Бернська конвенція про окороку літературних і художніх творів
І. Бернську конвенцію було прийнято 9 вересня 1886 р. Вона с одним з найстаріших міжнародних договорів, відкритим для приєднання для будь-якої держави. В ній беруть участь 147 держав світу, які, згідно зі ст. І Конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори (Бернський Союз) з метою, як зазначено в преамбулі, «охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні і художні твори»".
Первісний текст даної Конвенції неодноразово переглядався. Вперше - у 1908 р. (Берлін), потім - у 1928 р. (Рим), 1948 р. (Брюссель), 1967 (Стокгольм) та у 1971 р. (Париж). Найбільш повно Конвенція діє у вигляді Паризького Акта віл 24.07.1971 p., зміне-
1 Див.: Нешатаека Т. И Цит. праця.- С. 209.
" Див.: Закони України. Міжнародні договори України. Том 14.- К.: 1н-т законодавства ВРУ, 1998.-С.468.
214
ного 2.10.1979. р. Саме щодо цього тексту Законом України від 31.05.1995 р. було надано згоду на обов'язковість (у вигляді при-сднання України до Ьернської конвенції) і він набув чинності для нашої держави 25.10.1995 р.
У зв'язку із зазначеними переглядами тексту Бернської конвенції механізм її застосування Державами-членами є складним. Загальне правило щодо застосування Паризького Акту сформульоване у ст. 32 (1) Акта так: цей Акт замінює у відносинах між країнами Союзу і тією мірою, в якій він застосовується, Бернську конвенцію від 9 вересня 1886 року і всі наступні акти її перегляду, Проте Акти, які раніше набули чинності, продовжують застосовуватися в цілому або тією мірою, в якій Паризький Акт не замінює їх в силу попереднього правила, у відносинах між країнами Союзу, які не ратифікують цього Акту або не приєднаються до нього.
До речі, якщо дві країни Бернського Союзу пов'язані різними іншими актами перегляду Бернської конвенції, проте не пов'язані Паризьким Актом, їх взаємні відносини регулюються актом, який є найбільш раннім зі спільних (для них) за датою свого прийняття. Крім того, згідно зі ст. 28 (2) Паризького Акта, Іспанія, Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Франція будуть пов'язані (між собою та у відносинах з іншими країнами Союзу.- В. Ч.) Всесвітньою конвенцією про авторське право, переглянутою у Парижі 24 липня 1971 р.
2. Сфера дії Бернської конвенції. За Конвенцією, охороні підлягають «літературні і художні твори», визначення яких (ст. 2) є досить широким: ним охоплюються всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, хоча за законодавством країн Союзу зберігається право приписати, що літературні і художні твори або будь-які певні їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені у тій або іншій матеріальній формі.
За законодавством країн Союзу зберігається також право визначити ступінь застосування їх законів до творів прикладного мистецтва і промислових рисунків і зразків, а також умови охорони таких творів, рисунків і зразків. Так само зберігається право повністю або частково вилучити із охорони політичні промови і промови, виголошені під час судових процесів, та визначити умови, на яких лекції, звернення та Інші публічно виголошені твори того ж
215
виду можуть відтворюватися в пресі, передаватися в ефір, повідомлятися для загального відома по дротах і бути предметом публічних повідомлень, коли таке використання виправдовується Інформаційною метою.
Охорона, передбачена цією Конвенцією, застосовується (ст. 3):
а) до авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів як випущених у світ, так і не випущених у світ;
б) до авторів, які не є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів, випущених у світ вперше в одній з цих країн або одночасно в країні, що не входить до Союзу, і в країні Союзу.
Слід мати на увазі, що автори, які не є громадянами однієї з країн Союзу, але мають своє звичайне місце проживання в одній із таких країн, прирівнюються для цілей цієї Конвенції до громадян цієї країни, а твір вважається випущеним у світ одночасно у кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом тридцяти днів після першого його випуску.
До речі, охорона застосовується, навіть якщо зазначені вище умови не виконані, у двох випадках, а саме:
• до авторів кінематографічних творів, виробник яких має свою штаб-квартиру або звичайне місце проживання в одній із країн Союзу;
• до авторів творів архітектури, споруджених у будь-якій країні Союзу, або інших художніх творів, що є частиною будівлі чи іншої споруди, розташованої в будь-якій країні Союзу.
Нарешті, Конвенцією визначено термін «випущені у світ твори». Це - твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору. З іншого боку, не є випуском у світ представлення драматичного, музично-драматичного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, повідомлення по дротах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ твору мистецтва і спорудження твору архітектури.
3. Принципи охорони за Бернською конвенцією. Згідно зі ст. 5 (1) Конвенції, щодо творів, яким надається охорона, автори користуються в країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особо наданими цією Конвенцією.
216
Це ніщо інше, як принцип національного режиму, який вище (див. гл. 6.3.2) вже розглядався. Спеціального пояснення вимагає пише одна частина наведеного положення - вислів «крім країни походження товару». Дане виключення ніяким чином не може бути витлумаченим як такс, що дозволяє законодавцю країни походження твору обмежувати обсяг прав авторів - цьому заперечує вказівка щодо «прав, особо надаваних цією Конвенцією». Проте, у країні походження твору законодавство може бути більш сприятливим, порівняно з іншими країнами Союзу. Саме задля того, щоб не обмежувати дію власного законодавства у країні, яка є країною походження твору, у Конвенції і сформульоване дане виключення. Звертаю увагу ще на один момент: права, які будуть надані у подальшому, згідно з загальним принципом права, отримують зворотну силу для всіх випадків захисту за Конвенцією.
Принцип автоматичності охорони. Стаття 5 (2) Конвенції передбачає, що користування наданими за Конвенцією правами і їх здійснення не пов'язані з виконанням будь-яких формальностей у державі, де охорона вимагається, тобто до автора не повинні висуватись умови реєстрації твору, депонування, робитись посилання на необхідність видання якогось акту, відсутність взаємності між відповідними державами і т. ін. Інакше кажучи, у необхідних випадках у відповідній державі твору авторові негайно надасться національний режим захисту, бо вважається, що всі необхідні за законодавством цієї держави формальності щодо надання охорони такого твору вже є виконаними, оскільки, за припущенням, всі вони вже виконані у державі походження твору1.
Принцип незалежності охорони. За цією ж статтею, користування наданими Конвенцією правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору. Дію даного положення можна проілюструвати на такому прикладі: відомий твір Б. Пастернака «Доктор Живаго» було вперше опубліковано у 1957 р. в Італії. Колишній СРСР не був членом Бернського союзу, а зазначений твір в СРСР не видавався аж до розпаду цього Союзу,
У світі цього принципу не зовсім 'зрозумілим ( твердження про те. що однісю 3 відмінних рис Бернської конвенції с «наявність деяких формальностей» 'і реєстрації творів (див.: Ю.Ідишев О. X. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти.- К.: МАУП, 2004. С. 189).
217
тому в СРСР права Пастернака не захищались. Проте даний твір, як виданий в одній з держав- членів Союзу, і досі знаходиться під захистом Конвенції.
4. Правила застосування Конвенції. Бернською конвенцією передбачено низку положень, спрямованих на однаковість застосування її вимог, головним серед яких є таке (ст. ЗО (1), ст. 18): ратифікація або приєднання держави до Конвенції автоматично спричиняють до визнання всіх її положень і одержання всіх переваг, встановлених цією Конвенцією (правило зворотної дії). Саме з цієї причини ряд держав утримується від членства в ній, а у деяких з членів виникають певні ускладнення в застосуванні її окремих положень.
Бернська Конвенція, з точки зору охорони авторських прав, розрізняє такі поняття, як «країна походження твору» та «країна, в якій виникла потреба в охороні» (ст. 5). У їх співвідношенні виникають певні питання, які Конвенція намагається вирішити. Загальне правило захисту сформульоване у Конвенції так: крім установлених цією Конвенцією положень, обсяг охорони, однаково як І засоби захисту, що забезпечують автору охорону його права, регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в такому захисті. Проте, необхідність охорони прав може виникнути І в державі походження твору, в зв'язку з чим у ст. 5 (3) Конвенції вказано, що охорона в країні походження твору регулюється внутрішнім законодавством цієї країни. При цьому, країною походження вважається:
а) для творів, вперше випущених у світ у будь-якій країні Союзу - ця країна; для творів, випущених у світ одночасно в кількох країнах Союзу, що надають різні сторони охорони,- та країна, законодавство якої встановлює найкоротший строк охорони;
6} для творів, випущених у світ одночасно у будь-якій країні, що не входить до Союзу, І в одній із країн Союзу,- ця остання країна;
в) для творів, не випущених у світ, або для творів, випущених у світ вперше в країні, що не входить до Союзу, без одночасного випуску в світ у будь-якій країні Союзу, - та країна Союзу, громадянином якої є автор (з добавленням раніше зазначених у ст. 4 виключень щодо кінематографічних творів та творів архітектури).
Останнє правило охорони передбачено у ст. 6 (1). Нею встановлено: якщо будь-яка країна, що не входить до Союзу, не забсзпе-
218
чує достатньої охорони творам авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, ця остання країна може обмежити охорону, надавану творам авторів, які на дату першого випуску в світ цих творів є громадянами цієї іншої країни і які не мають свого звичайного місця проживання в одній із країн Союзу. Якщо країна Союзу, в якій твір було вперше випущено в світ, скористається цим правом, інші країни Союзу не зобов'язані надавати творам, підпорядкованим такому особливому режиму, більш широку охорону, ніж та, яка надана їм у країні першого випуску в світ.
5. Строки охорони авторських прав. Загальне правило щодо строку охорони (ст. 7 (1)) встановлює, що зазначений сірок становить:
• увесь час життя автора і
• 50 років після його смерті.
Хоча строк охорони, надаваний після смерті автора, починає діяти з дня смерті автора, його сплив завжди відраховується з 1 січня року, що йде за роком зазначеної смерті. До того ж, країни Союзу (ст. 7 (6) та ст. 19) мають право встановлювати строк охорони, що перевищує зазначений строк (у Німеччині, наприклад,-70 років). Цим, головним чином, пояснюється те обмеження ст. 5 (7) «крім країни походження твору», про яке вже йшлося. Слід мати на увазі, що у будь-якому випадку строк визначається законом країни, в якій вимагається охорона; проте, якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей строк не може бути більш тривалим, ніж строк, встановлений у країні походження твору.
Ці ж положення (ст. 7 bis) застосовується до творів, створених У співавторстві, за умови, що строки, які визначаються від часу смерті автора, обраховуються від часу смерті останнього з авторів, який пережив всіх інших співавторів.
Стаття 7 (2, 3) містить два спеціальних правила. Перше з них стосується кінематографічних творів, щодо яких країни Союзу «праві передбачити, що строк охорони закінчується через 50 років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загального відома (або через 50 років після створення твору за відсутності першої умови). Друге стосується творів, випущених анонімно або під псевдонімом - 50 років після того, як твір було правомірно зроблено доступним для загального відома. Але:
• якщо прийнятий автором псевдонім не викликає сумнівів, або
219
• автор твору, випущеного анонімно аоо під псевдонімом, розкриє свою особу протягом зазначеного строку, то застосовується вказане вище (ст. 7 (1)) загальне правило охорони.
Нарешті, за законодавством країн Союзу зберігається право визначити строк охорони фотографічних творів І творів прикладного мистецтва, що охороняються як художні твори; проте цей строк не може бути менший ніж 25 років від часу створення такого твору.