Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17496
Скачиваний: 5
6. Слід зазначити, Ідо первісна редакція Бернської конвенції була пристосована до потреб розвинених країн Європи. Коли ж її дія почала розповсюджуватися на інші регіони земної кулі, прийшло усвідомлення того, що нові країни, які ще тільки розвиваються, зіткнулись з необхідністю отримання більш легкого та широкого доступу до творів, що охороняються Бернською конвенцією, зокрема - в галузях техніки і освіти. Після декількох не зовсім вдалих спроб цю проблему було вирішено шляхом прийняття Додаткового розділу Паризького (197!) Акта Бернської конвенції для країн, то розвиваються, де встановлено особливий режим охорони двох передбачених Конвенцією прав у цих країнах - право перекладу та право відтворення, які здійснюються через механізм надання виключних і таких, що не передаються, обов'язкових ліцензій на використання відповідних творів у сфері систематичного навчання. ЦІ ліцензії повинні передбачати справедливу винагороду авторам чи володарям цього права, тобто ця винагорода повинна бути приблизно рівною звичайним гонорарам осіб, які вільно домовляються між собою. У національному законодавстві повинна передбачатися забезпеченість правильності перекладу та точність зазначення прізвища автора на всіх примірниках твору. Вивіз з країни зазначених перекладів чи відтворень творів, виготовлених на підставі даних пільг, за межі країни, та їх випуск у світ в інших країнах заборонено.
У зв'язку зі строками охорони варто зупинитися ще на положеннях ст. 18 Конвенції, де закріплено принцип ретроохорони: ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності (або на момент нового приєднання) не стали загальним надбанням у країні походження у зв'язку із закінченням строку охорони. Вказаний принцип застосовується відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між країнами Союзу. За відсутності таких положень, відповідні країни визначають кожна для себе умови застосування цього принципу.
220
Проте, як зазначено в частині (2) цієї етапі, якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові строку охорони він став уже суспільним надбанням у країні, в якій вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій країні. Мабуть відповідно до цих положень (але без прямих посилань на них) в Законі України про приєднання України до Бернської конвенції від 31.05.1995 р. зазначено: доручити Міністерству закордонних справ України надіслати Генеральному директорові ВО1В повідомлення про те, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набуття чинності цієї Конвенції для України вже є на її території суспільним надбанням. До речі, це зроблено на кшталт відповідного російського (1994) застереження.
Як слушно зауважив А. Мінков, поняття суспільного надбання в РФ (як і у цілому в колишньому СРСР) не відповідає міжнародним стандартам: у всьому світі під суспільним надбанням розуміються лише твори, шо охоронялись, але перестали охоронятись за спливші строку охорони. Додавши до них твори, які в СРСР ніколи не охоронялись, РФ значною мірою звузила коло творів, які підлягають охороні за Бернською конвенцією. Внаслідок цього члени Бернського Союзу звинувачують РФ у тому, що вона приєдналася до Конвенції неналежним чином, і якщо вона не відкличе цю заяву, буде неможливим її приєднання до Договору ВО1В з авторського права (ДАП), Угоди ТРІПС де відтворені положення ст. 18 Бернської конвенції тощо.
Отже, РФ поставлена у скрутне становище: відкликати заяву необхідно. Проте, це поставить російських авторів у невигідне становище порівняно з іноземними колегами, бо рівень їх захисту буде значно меншим. З іншого боку, надання зворотної сили чинному Закону РФ «Про авторське право та суміжні права» здатне привести до складнощів щодо використання творів, створених до набуття цим Законом чинності1.
7. Права авторів за Бернською конвенцією, Бернська конвенція містить ряд матеріальних норм, якими передбачаються такі виключні права авторів:
1) Право перекладати і дозволяти переклади своїх творів (протягом всього строку охорони (ст. 8).
2) Право дозволяти відтворення творів, що охороняються, будь-яким чином і в будь-якій формі (згідно зі ст. 9 Конвенції
Дин.; Мцпкнк А. А/. Цит. праця.- С. 131.
221
будь-який звуковий або візуальний запис вважається відтворенням}.
3) Право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11).
4} Право на передачу своїх творів в ефір або публічне повідомлення цих творів будь-якими Іншим способом бездротової передачі, по дротах, за допомогою гучномовця або будь-якого іншого апарата, що передає знаки, звуки або зображення (ст. 11 bis).
5) Право на публічне читання своїх творів (ст. 11 ter).
6) Право на дозвіл щодо переробки, аранжування або іншої зміни своїх творів (ст. 12).
7) Право на кінематографічну переробку і відтворення своїх творів (ст. 14).
Стосовно цих прав будь-які можливості обмеження жорстко регламентовані. Наприклад, право дозволу відтворення творів не стосується використання цитат з твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою (ст. 10(1)). Проте положення цієї Конвенції (ст. 17) не можуть ні в чому зачіпати право уряду кожної із країн Союзу дозволяти, контролювати або забороняти в законодавчому або адміністративному порядку розповсюдження, виконання чи показ будь-якого твору або постановки, щодо яких компетентний орган визнає за необхідне здійснити це право.
8. Окремо слід зупинитися на таких двох правах.
Одне з них є немайновим (моральним) і воно так викладено у ст. 6 bis: незалежно від майнових прав і навіть після уступки прав автор має право вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі або репутації автора. Ці права зберігають силу після смерті автора принаймні до припинення майнових прав і здійснюються особами або установами, уповноваженими на це законодавством країни, в якій вимагається охорона (засоби захисту регулюються законодавством цієї країни).
Друге право, яке має назву «право долевої участі» (ст. 14 ter), наголошує: щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів письменників і композиторів автор, а після його смерті особи або установи, уповноважені національним законодавством, користуватимуться нсвідчужуваним правом часткової участі у кожному
222
продажу твору, що йде за першою його уступкою, здійсненою автором твору (якщо законодавство країни, ао якої належить автор, це дозволяє, і в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій вимагається ця охорона).
9. На завершення викладу основних положень Бернської конвенції наведемо правило (ст. 16), за яким контрафактні примірники гвору підлягають арешту в будь-якій країні Союзу, в якій цей твір користується правовою охороною. Це стосується також відтворень, шо походять із країни, в якій твір не охороняється або перестав користуватися охороною. Арешт накладається відповідно до законодавства кожної країни.
Майте на увазі також, що з 1971 р. до Конвенції додано два Додаткових протоколи, в яких вирішуються питання застосування її положень до осіб без громадянства та біженців, а також стосовно творів, які видаються міжнародними організаціями.
Вивчаючи положення Бернської конвенції, неважко побачити, що нею автори наділяються широким колом виключних прав, проте ця сукупність прав не позначається терміном «право власності автора на твір». Не будемо аналізувати причини такого конвенційного рішення. Проте, воно залишає можливість для певних зауважень.
Наприклад, О. А. Підопригора не без підстав зазначає: «Якщо, скажімо, столяр зробив стіл або швець пошив чоботи - то ці об'єкти належать їм за правом власності, і це ні в кого не викликає сумніву. То чому ж авторові художнього твору закон надає лише виключне право на використання й навіть не згадує про право розпорядження?»1 Більш того, вчений вказує законодавцеві на непослідовність, яку важко пояснити як з позиції логіки, так і з погляду інтересів автора та держави. «Не можна збагнути, чому авторові літературного твору надається лише виключне право на його використання, а авторові винаходу -право власності на свій результат. Цс незрозуміле й з огляду на те, що Закон України «Про власність» надав усім результатам інтелектуальної діяльності однаковий правовий режим - право власності»2.
На думку О. А. Підопригори, це можна пояснити тільки тим, що автори проекту закону «Про авторське право І суміжні права» пра-
Кодифікація приватного (цивільного) права України.- С. 192. " Там само.- С. 191.
223
гнули наслідувати відповідний чакон Російської Федерації'1. Може, це й так. Однак порівняння тексту зазначеного чакону з текстом Бернської конвенції свідчить про 'значний текстуальний збіг цих документів, що можна витлумачити як бажання належним чином імшіементувати у національне законодавство положення чинного для України міжнародного договору, шо, саме по собі, аж ніяк не можна закинути законодавцю як ваду. Тому, критика О. А. Підо-приторою нашого законодавця могла би тільки виграти, якби він вислонив свої міркування і з даного аспекту проблеми національного регулювання прав авторів.
10.2.2. Всесвітня конвенція про авторське право
1. Детальне регулювання прав авторів, здебільшого шляхом встановлення матсріально-правових норм, та жорстка регламентація обов'язків держав - членів Союзу мали своїм наслідком те, що досить велика кількість країн світу не стали учасницями Бернської конвенції. Проте, необхідність захисту прав авторів у цих державах об'єкгивно існувала, тому, за ініціативою США, що не були на той час учасником цієї Конвенції, під егідою ЮНЕСКО була розроблена та 6.09.1952 р. прийнята Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право, яка набула загальної чинності 16.10.1955 р Постановою Верховної Ради України від 23,12.1993 р. Україна (як одна з держав-правонаетупниць колишнього СРСР) поновилї свою участь у цій Конвенції І остання набула чинності для нашо держави 27.05.1973 р.2
2. Загальна характеристика та принципи побудови Всесвітньої конвенції. Як зазначено в преамбулі до Конвенції, Договірні Держави мали за мету створити за її допомогою режим охорони авторських прав, придатний для всіх націй, який буде доповненням до вже чинних міжнародних систем охорони І не зачіпати їх, проте здатний забезпечити повагу прав особистості та сприяти розвитку літератури, науки і мистецтва. З іншого боку, Договірні Держави були переконані в тому, що зазначений універсальний режим охорони авторських прав полегшить розповсюдження творів духовної творчості та сприятиме кращому міжнародному взаєморозумінню.
Кодифікація принц І ного (цивільного} права України.- С. 191. " Див.: 'Закони України. Міжнародні договори України - Г. 23R.
224
Незважаючи на те, що Всесвітня конвенція приймалась як альтернатива Бернській конвенції, а тому в ній беруть участь багато держав, що не входять до Бсрнського Союзу, все ж так сталося, що її членами стали і більш, ніж 90 країн цього Союзу.
З тих трьох принципів, на яких побудовано Ьернську конвенцію, Всесвітня конвенція використовує тільки принцип національного режиму (ст. II). За нею випущені у світ твори громадян будь-якої Договірної Держави, однаково, як і твори, вперше випущені в світ на території такої держави, користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку така Держава надає творам своїх громадян, які вперше випущені у світ на її власній території. Не-випущені у світ твори громадян кожної Договірної Держави користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку ця Держава надає таким творам своїх громадян.
Зверніть увагу на те, що імперативний за Бернською конвенцією принцип національного режиму стосовно доміцилію змінено на користь держав: для цілей даної Конвенції будь-яка Договірна Держава може в порядку свого національного законодавства прирівняти до своїх громадян будь-яких осіб, що доміцильовані на території цієї Держави.
Принцип автоматичності охорони у Всесвітній конвенції не згадується взагалі. Втім, відповідно до ст. III Конвенції, будь-яка Договірна Держава, за внутрішнім законодавством якої неодмінною умовою охорони авторського права є дотримання формальностей, як-от: депонування примірників, реєстрація, застереження про збереження авторського права, нотаріальні посвідчення, сплата зборів, виготовлення або випуск у світ примірників твору на території цієї Держави - має вважати ці вимоги виконаними щодо всіх творів, які охороняються на підставі цієї Конвенції і які вперше випущені у світ поза територією цієї Держави, а автори яких не f ії громадянами, якщо, починаючи з першого випуску у світ цих гнорів, усі їхні примірники, випущені з дозволу автора або будь-якого Іншого власника цього права, мають знак © («Copyright») із ^значенням імені володаря авторського права і року першого випуску у світ. Цей -знак, ім'я і рік випуску мають бути розташовані таким чином і на такому місці, які б чітко показували, що авторське право зберігається.
Зазначені постанови не заважають праву будь-якої Договірної Держави вимагати додержання формальностей або інших умов для одержання і здійснення авторських прав на твори, вперше випу-
225
щені у світ на її території, або на твори її громадян, незалежно від місця випуску їх у світ.
Таким чином, наведені положення можна, певною мірою, розглядати своєрідною модифікацією принципу автоматичності охорони, використаного в Бернській конвенції.
Суттєвим є і те, що Всесвітня конвенція відмовилась від застосування правила зворотної сили.
3. Сфера дії Всесвітньої конвенції. Відповідно до ст. І Всесвітньої конвенції, вона має на меті забезпечення достатньої й ефективної охорони прав авторів на літературні, наукові та художні гвори, надаючи, далі, виключний перелік охоронюваних творів:
• письмові;
• музичні;
• драматичні;
• кінематографічні;
• живопису;
• графіки та
• скульптури.
Конвенція розрізняє випущені та не випущені у світ твори.
Згідно зі ст. VI «випуском у світ» у розумінні цієї Конвенції є відтворення в будь-якій матеріальній формі і надання невизначному колу осіб примірників твору для читання або ознайомлення шляхом зорового сприйняття. Що стосується не випущених у світ творів, то їх визначення Конвенція не містить. Можна лише зазначити, що у ст. III (4) сформульована вимога, за якою у кожній Договірній Державі мають бути встановлені без будь-яких формальностей правові засоби, що забезпечують охорону не випущених у світ творів громадян інших Договірних Держав.
Остання вимога щодо сфери дії Конвенції міститься у ст. VII: ця Конвенція не поширюється на твори або права на ті твори, охорона яких на момент набуття чинності цією Конвенцією у Договірній Державі, де ставиться вимога про охорону, остаточно припинилась або ніколи не існувала.