Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17500
Скачиваний: 5
«орган-джерело» - фізична або юридична особа, що визначає, які саме програми будуть нести сигнали, що випромінюються;
Див.: Там само. С. 150-151.
233
«розповсюджуючий орган» - фізична або юридична особа, що вирішує, чи повинна мати місце передача вторинних сигналів широкому загалу чи його частині;
«розповсюдження» - дія, за якою розповсюджуючий орган передає вторинні сигнали широкому загалу чи будь-якій його частині.
Конвенція по супутниках збільшує обсяг охорони, яка надається організаціям ефірного мовлення, шляхом заборони протизаконного розповсюдження за допомогою супутника сигналів, що містять програми, незалежно від того, що вони не можуть бути прийняті широким загалом і, внаслідок цього, їх випромінювання не буде ефірним мовленням за визначенням Римської конвенції. Більш того, охорона за цією Конвенцією розповсюджується навіть у випадках, коли вторинні сигнали розповсюджуються за допомогою кабелю, що взагалі Римською конвенцією не передбачається.
Слід зауважити, шо Конвенція по супутниках не охороняє програму, що транслюється, її об'єктом є саме сигнали, які випромінюються організацією ефірного мовлення не з супутників прямого випромінювання. Проте Конвенція наголошує, що жодне з її положень не може тлумачитись як таке, що обмежує або завдає шкоди охороні, яка вже надається авторам, виконавцям, виробникам фонограм або організаціям ефірного мовлення (ст. 6).
Конвенція дозволяє розповсюдження сигналів, що несуть програми, нсуправомоченими особами, коли такі сигнали містять короткі уривки стосовно поточних подій, або є цитатами, короткими уривками (для цілей навчання, наукових досліджень тощо).
Стосовно строку охорони Конвенція відсилає до національного законодавства країни, в якій виникає необхідність у відповідній охороні.
1D.4. Захист авторських і суміжних прав за законодавством України
1. Як відомо, з 1.01.2004 р. набув чинності новий ЦК України, в якому регулюванню авторського права та суміжних прав присвячено глави 36 і 37 відповідно. Проте, за відсутності у цьому Кодексі будь-якого колізійного регулювання у питаннях, що розглядаються, головним залишається Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.1 Статтею 2 цього За-
' Див.: Відомості Верховної Ради України.-- 1994. № 13.- СІ. 64.
234
кону встановлено, що законодавство України про авторське право І суміжні права охороняє особисті (нємайнові) та майнові права осіб, яким належить авторське право і суміжні права. Статтею 8 Закону передбачено, шо охорона надасться:
1) Авторам, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше було опубліковано або не опубліковано, проте вони знаходяться в об'єктивній формі на території України.
2) Авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні і протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.
3) Авторам, які є громадянами України або мають постійне місне проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.
Щоб повністю розуміти зміст наведених норм, слід мати на увазі положення ст. 4 цього Закону, де зазначено, що під опублікуванням (випуском твору у світ) розуміється випуск в обіг примірників твору чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким належать авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору, фонограми через електронні системи інформації.
Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.
2. Особливої уваги заслуговує питання про охорону авторського права іноземців, які не мають постійного місця проживання на території України. Права цих авторів мають в Україні два види режиму:
• у разі, коли Україна має з державою громадянства або постійного місця проживання іноземця відповідну угоду та/або якщо твір підпадає під захист Бернської конвенції, авторські права захищаються відповідно до зазначених міжнародних договорів;
• у всіх інших випадках застосовується режим творів, що не охороняються.
Беззаперечно, це не означає, що в останньому випадку твори іовсім не охороняються. Наприклад, відповідний твір не можна
235
перевидати за своїм ім'ям. Але у всіх таких випадках охороняється лише невелика кількість нсмайнових авторських прав.
3. Стосовно охорони суміжних нрав, головні положення цього Закону зводяться до такого:
По-перше, охорона суміжник прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом: виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів, виробники фонограм і організації мовлення повинні дотримувати прав авторів і виконавців, а організації мовлення - дотримувати права авторів фонограм, авторів і виконавців.
По-друге, виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм та виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери R у колі - ®, імені (найменування) особи, що мас суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.
По-третє, охорона, згідно з цим Законом, надається у такі способи:
Правам виконавців, якщо виконання:
• вперше мало місце на території України;
• зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно зі ст. 32 Закону;
• не зафіксовано на фонограмі, але включено у передачу організації мовлення, яка охороняється згідно із зазначеною статтею.
Правам виробників фонограм, коли:
• виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
• фоноіраму вперше опубліковано на території України або на території України протягом ЗО днів від дня її публікації в іншій державі;
• перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з програвачів, розташованих на території України.
Останнє (і найголовніше з точки зору міжнародної о приватного права) положення зводиться до того, що суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняється лише відповідно до міжнародних договорів України, чим, як зрозуміло, застосування колізійного методу регулювання у цій сфері виключається.
4. Що стосується Закону від 23.06.2005 р., го в ньому міститься
236
розділ IV, присвячений колізійним нормам щодо прав інтелектуальної власності. Проте, цей розділ відзначається певною лаконічністю - в ньому міститься всього дві статті.
Перша з них (ст. 36) встановлю? правило, за яким до правочи-нів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону. У наступній статті зазначається, що до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.
Контрольні запитання
1. Що розуміється під авторським правом і якими є об'єкти цього права?
2. У чому знаходять свій вияв особливості авторського права?
3. Як визначаються, за сучасним МПрП, суміжні права, у чому полягають їх особливості і які види суміжних прав існують?
4. Якими є принципи та правила охорони прав авторів за Берн-ською конвенцією?
5. У чому полягають принципові відмінності захисту прав авторів за Всесвітньою конвенцією порівняно з Бернською?
6. Які головні положення конвенцій, що складають міжнародну систему охорони суміжних прав, Вам відомі?
7. Яким чином здійснюється охорона авторських і суміжних прав за законодавством України?
Глава 11 Право промислової власності
Другою складовою права інтелектуальної власності є право промислової власності. Як зазначається, кожна держава заінтересована у використанні світових досягнень науки та техніки шляхом впровадження їх у національне виробництво, торгівлю та Інші сфери економіки. Саме цим обумовлено зростання масштабів міжнародно-технічного співробітництва та постійне удосконалення відповідної правової бази .
11.1. Визначення права промислової власності та його основні поняття
1. У загальному вигляді право промислової власності прийнято визначати як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості2. Об'єктами права інтелектуальної власності, згідно зі ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 p., є:
* винаходи у всіх галузях людської діяльності;
* наукові відкриття;
* промислові зразки;
* товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та комерційні позначення;
* захист проти нечесної конкуренції, а також
» всі інші права, що мають відношення до діяльності у промисловій або науковій галузях .
2. Визначень зазначених термінів Конвенція не містить, зазвичай відсилаючи до того, «як ці поняття визначені у національних законодавствах Договірних Держав». З урахуванням цього та зважаючи на відповідність таких визначень сталій міжнародній практиці, наведу їх розуміння за чинним законодавством України.
1 Див.; Международное час гное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой—С. 317. "Дин.: Підопрш'оро О. А.. Шдонрчмра О. О Право інтелектуальної власності України. Навчальний посібник- К.: Юрінком Інтер, 1998-С. 65. J Див.: МІІнкоя А. М. Ціп. праця.-С. 229.
238
Винахід - це технічне рішення, що відповідає вимогам патентоспроможності, тобто є новим, мас винахідницький рівень і придатне до використання (Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від15.12.1993р.)'.
Промисловий зразок - нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом (Закон «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р.}2.
Знак - це словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів (Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р.)3.
У згадуваній вище (див. гл. 10.1.4.) Декларації підкреслено, що основними функціями товарного знака t: встановлення джерела товару у торгівлі задля користі споживачів, а також захист добросовісних виробників. На виконання цих функцій право повинно забезпечити, щоб товари були позначені за згодою володарів товарних знаків і щоб споживачі могли розібратися у походженні або характеристиках товару4.
Поняття «захист від нечесної конкуренції» та «всі інші права, що мають відношення до діяльності у промисловій або науковій галузях» залишаються не визначеними (і не тільки в нашому законодавстві). Як приклад інших прав можна послатись на термін «корисна модель» (Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»), яким позначається «конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто с новим і про-мислово придатним».
3. Коли мова йде про систему міжнародно-правової охорони права промислової власності, то мається на увазі весь комплекс міжнародно-правових актів у цій сфері. Нас мають цікавити, головним чином, ті акти, за допомогою яких встановлюється зазначена охорона (ними і буде обмежено подальший виклад матеріалу. Акти ж, які полегшують отримання такої охорони або якими встановлюються ті чи Інші міжнародні класифікаційні системи, у подальшому розглядатись не будуть).
п Див.; Відомості Йерховної Ради України,- 1994, № 7.- Ст 32. ; Див.: Там само.- Ст. 34.
Див.: Там само. С г 36.
Див.: Журнал международного частного права,- 2000.-№ 1 (27).- С. 90.
239
11.2. Паризька конвенція про охорону промислової власності
1. Історично першою у сфері промислової власності була і го-лонною залишається навіть тепер Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 p., яка набула загальної чинності ще 7.07.1984р. Станом на 15.01.2001 р. в ній брали участь 160 держав світу.
Паризька конвенція неодноразово переглядалась. Конференції з перегляду мали місце у 1886 р. (Рим), 1890 та 1891 pp. (Мадрид), 1897 та 1900рр. (Брюссель), 1911 р. (Вашингтон), 1925 р. (Гаага), 1934р. (Лондон), 1958р. (Лісабон), 1967р. (Стокгольм). Остання конференція з перегляду йшла в чотири сесії: 1980 p.- Женева, 1981р.- Найробі, 1982 та 1984 pp.-Женева. Починаючи ч 1900р. кожна конференція завершувалась прийняттям Акту з перегляду Конвенції. За винятком Актів, прийнятих у Брюсселі та Вашингтоні, які вже не е чинними, всі інші діють, хоча найбільш визнаним є Стокгольмський Акт від 14.07.1 967 р.1, який 30.09.1968р. було ратифіковано Верховною Радою колишньої Української РСР, і який набув чинності 26.04.1970 р.
Слід мати на увазі, що Паризька конвенція не уніфікує патентне законодавство і не встановлює «міжнародною патенту». Проте, вона все ж удосконалює захист виключних прав у сфері інтелектуальної власності. При цьому, згідно зі ст. 1 (3), промислова власність розуміегься у найбільш широкому смислі. Цс розуміння охоплює не тільки промисловість і торгівлю як такі, а й сферу сільськогосподарського виробництва і добувної промисловості та всі продукти промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, табаковий лист, фрукти, худоба, мінеральні води, пиво, квіти, борошно, як власне і природні копалини. До речі, як і у випадку Бернської конвенції, цією Конвенцією засновано Паризький Союз держав.
2. Захист права промислової власності за даною Конвенцією побудовано на використанні трьох принципів, а саме:
Принцип національного режиму. Цей принцип, як і за Берн-ською конвенцією, означає, що фізичним та юридичним особам держав-учаснинь надається можливість користуватися стосовно охорони промислової власності тими ж правами та засобами їх захисту, що надані або будуть надані у всіх інших державах Союзу
Див.: Минине А М. Цит. праця.- С. 248 - 28/
240
своїм громадянам. При чому, це право не може бути обмеженим ніякими вимогами щодо наявності місця проживання або місця знаходження підприємства у цій країні. Слід мати на увазі, що такий же режим надається громадянам країн, що не є членами Союзу, коли вони мають місце проживання у державі-члені або мають «дійсне та серйозне» промислове чи торгове підприємство у державі - члені Паризької конвенції.
Згідно зі ст. 2(1) Конвенції, національний режим застосовується щодо всіх переваг, які надаються різними національними законодавствами своїм громадянам. Це означає, що національне законодавство повинно застосовуватись до громадянина певної держа-ви-члена у той же спосіб, як воно застосовується до громадян інших держав-членів, тобто - без будь-якої дискримінації.