Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17504
Скачиваний: 5
За таких умов стає ще більш проблемним питання про можливе набрання чинності цим Договором.
4. Договір про закони шодо товарних знаків (TLT). Цей Договір було прийнято у Женеві 27.S0.1994 р.1, а чинності він набув 1.08.1996 р. Даний договір був ратифікований Законом України від
Дігн.; Мчпкое А. М. Цит, праця.-С. 308-335.
246
247
13.10.1995р.. він став чинним для України з того ж 1.08.1996 р, (Україна увійшла до першої п'ятірки держав, ратифікація яких забезпечила набуття Договором загальної чинності). Нині у цьому Договорі бере участь 29 держав-учасниць. Метою Договору с спрощення та гармонізація адміністративних процедур стосовно національних заявок і охорони знаків.
До Договору можуть приєднатися окремі держави, а також міждержавні організації, які мають власне відомство з реєстрації товарних знаків своїх держав-членів (наприклад. ЄС). Він застосовується до знаків на товари і послуги, за винятком географічних та таких, які не сприймаються візуально (наприклад, звукових). Тобто, він стосується візуальних та об'ємних знаків. З іншого боку, він не стосується матєріально-правових норм, які становлять законодавство щодо товарних знаків.
Встановлена за Договором процедура може бути дещо умовно поділена на три стадії:
• заявка на реєстрацію;
• зміна заявки після реєстрації та
• строк дії реєстрації та його поновлення.
У ст. З Договору міститься виключний перелік відомостей, які можуть вимагатись відомством щодо заявки на реєстрацію товарного знака. Ними є, наприклад, прізвище та адреса заявника та його повіреного (якщо він є), заявка про пріоритет (якщо це вимагається), одне чи декілька зображень знака залежно від його кольору та розміру, назву товарів або послуг, стосовно яких вимагається реєстрація знака або заява про намір використовувати знак чи про фактичний стан використання цього знака. Відомство не мас права вимагати надання відомостей, не передбачених цим Договором, таких, наприклад, як виписки з торгового реєстру, вказівки щодо здійснення діяльності, яка відповідає товарам і послугам, перерахованими у заявці, а також надання відповідних доказів І т. ін.
Слід зазначити, що положення Договору доповнюється Інструкцією, яка містить правила, що полегшують застосування приписів та адміністративних процедур, які встановлюються на підставі Договору. Окрім чіткого зазначення вимог щодо заявки та її реквізитів, в Інструкції передбачено 8 типових міжнародних бланків: ! конкретних питань подання заявки; заяв про поновлення строкл дії реєстрації; вчинення записів про зміну прізвища або адреси володаря прав; виправлення помилок: призначення повіреного; свідоцтв про передачу права та документів про передачу права.
24К
Завдяки цьому встановлено, що відомство не вправі відмовити у прийнятті заявки, якщо її оформлено відповідно до типового бланку, передбаченого зазначеною Інструкцією. Особливе значення має заборона вимагати будь-якого засвідчення, нотаріального посвідчення або засвідчення в іншій формі (легалізації, наприклад), за винятком тих випадків, коли йдегься про відмову від реєстрації (якию пльки така вимога встановлена у відповідному національному законодавстві).
Друга стадія процедури має відношення саме до зміни прі-звіпп. адрес або володарів реєстрації. Тут також формальні вимоги, які може зажадати відомство, ретельно перелічені і висування інших вимог заборонено. Щоправда, це не стосується випадків, коли у відомства виникають обгрунтовані сумніви щодо достовірності отриманої інформації (наприклад, коли воно вважає, що зміна прізвищ та адреси має на меті зміну володаря права). Встановлено також, що коли зміна стосується декількох, навіть багатьох заявок (можлива їх кількість - сотні), достатньо лише однієї заявки про внесення змін.
Третя стадія (ст. 13 Договору) передбачає загальний строк дії 10 років для первісної реєстрації товарного знака з можливістю поновлення на подальші десятирічні періоди. В ній, знов-таки, передбачено максимум вимог, що можуть висуватися відомством (відповідають зазначеним вище вимогам, встановленим щодо заявки), висування будь-яких інших вимог заборонено.
Слід мати на увазі, що Перехідні положення Договору дозволяють відкласти державі-учасниці приведення свого національного законодавства у відповідність з Договором до 28,10.2004 р.
5. Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин. Паризька конвенція прямо не передбачає можливості захисту зазначеного об'єкта промислової власності. Проте, посилаючись на відкритість переліку об'єктів права промислової власності, що міститься у ст, 2 Паризької конвенції, деякі автори виокремлюють дану сферу захисту у якості підгалузі права промислової власності . З урахуванням того, що 2.12.1961 р, було укладено спеціальну Міжнародну конвенцію по охороні нових сортів рослин (переглянула 23.10.1978 р.),2 подібна точка зору не справляє враження безпідставної.
107.
Див., наприклад: ПіЛппригпра О. А.. ПІдопригора О. О Ціп праця - С. 42-" Див.; Закони України. Міжнародні доювори України. Том 14,- С. 499-513.
249
Україна приєдналася ло цієї Конвенції згідно із Законом від 2.06.1995р.
Принципи охорони, за цією Конвенцією (ст. 3), зводяться до національного режиму та взаємності за умови дотримання селекціонерами вимог та формальностей, що запропоновані власним Іромадянам відповідних держав без нанесення будь-якої шкоди правам, спеціально передбаченим цією Конвенцією. Що стосується громадян держав- членів Конвенції, місцем проживання або місцем перебування яких не є жодна з них держав, то вони також користуються - за умовою виконання ними обов'язків, які можуть бути на них покладені метою надання можливості для вивчення як самих виведених нимі сортів, так і розмноження цих сортів - цими правами рівною мірою.
Конвенція може бути застосована до всіх ботанічних родів та видів. Кожна держава, в разі набуття чинності Конвенції на її території, застосовуватиме положення цієї Конвенції принаймні щодо п'яти родів або видів, поширюючи її застосування до загальної кількості 10 родів або видів - протягом подальших трьох років, де 18 - протягом шести років і, принаймні, до 24 - протягом восьмі-років з моменту зазначеного набуття чинності.
Право охорони, надане селекціонеру, полягає в тому, що для:
« виробництва з метою комерційного збуту;
• пропонування для продажу;
• продажу
матеріалу статевого або вегетативного розмноження є необхідним одержання попереднього дозволу відповідного селекціонера. Ця охорона налається в тому разі, коли виконані такі умови:
а) яким би не було походження - штучним або природним -різновиду, який був вихідним матеріалом при його одержанні, виведений сорт повинен відрізнятись однією або більше явно вираженими істотними ознаками від будь-якого іншого сорту, існування якого на момент подачі заявки та надання правової охорони є загальновідомим;
в) на день подачі заявки даний сорт не повинен бути (або, якщо це передбачається законодавством відповідної держави, не повинен бути протягом більш як один рік) виставленим на продаж або викорисювуватись у комерційних цілях ч лозволу селекціонера на території цієї держави, або більш ніж 6 років, якщо це стосується винограду, лісових дерев, плодових та декоративних дерев, включаючи у кожному випадку їх підщепи, і протягом більш ніж 4 роки щодо будь-яких інших рослин;
250
c) виведений сорт повинен бути достатньо гомогенним, у тому числі стосовно особливостей, характерних для його статевого або вегетативного розмноження:
d) виведеному сорту повинна бути властива стабільність його істотних ознак, тобто, після здійснення серії послідовних розмножень в кінці кожного циклу новий сорт повинен зберігати відповідність своєму опису;
e) виведеному сорту повинна бути дана назва згідно з положеннями статті 13 цієї Конвенції.
6. Євразійська патентна конвенція. Держави СНД 9.09.1994 р. підписали у Москві Євразійську патентну конвенцію, яка набула чинності 12.08.1995 р. До цієї Конвенції увійшли Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан та Україна. Конвенція має відношення тільки до винаходів і засновує Євразійську патентну систему, метою якої є видача єдиного патенту, що діє на території всіх держав-учасниць. Для виконання адміністративних функцій щодо обслуговування цієї системи та видачі патентів створена Євразійська патентна організація.
Строк дії євразійського патента - 20 років від дати подання заявки, причому вибір патента (євразійського чи тільки національного) залишено на розсуд заявника. Заявка на євразійський патент, згідно з Конвенцією, подається через національне патентне відомство, якщо це передбачено національним законодавством відповідної держави, хоча вона може подаватись до Євразійської патентної організації безпосередньо.
11,4. Використання права промислової власності
Однією зі специфічних особливостей права промислової власності є та, за якою володар права і користувач цим правом, як правило, в одній особі не збігаються. Найбільш поширеною формою використання цього права є ліцензійні договори. Ліцензійний договір - це двостороння угода, за якою одна сторона (ліцензіар) зобов'язується передати право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату), а остання зобов'язується вносити ліцєнзіару обумовлені договором платежі та здійснювати інші передбачені угодою дії.
Див.; Международное частное право. Сборник документов.-С. 507-515.
251
Практикою вироблено три вили ліцензійних договорів.
(. Повна ліцензія - це угода, за якою до ліиензіата переходять всі майнові права, що випливають із патенту або свідоцтва на весь сірок дії договору.
Така ліцензія подібна до договору купівлі-продажу, проте тільки на певний строк. Вона занадто обмежує права власника патенту, що в умовах розвиненої ринкової економіки не е привабливим. Цим обумовлюється те, що в сучасних умовах дана форма угод поступово вилучається з ринку міжнародної торгівлі, і вона майже не згадується у національних законодавствах.
2. Виключна ліцензія - передбачає надання ліценціату лише дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності, залишаючи за ліцензіаром таке ж право. Проте, ліцензіар за такою угодою позбавляється права видати ліцензію на використання цьогс об'єкта (протягом строку дії угоди) будь-якій третій особі.
Дія виключної ліцензії зазвичай обмежується не тільки строком, а й певною територією чи кількістю виробів, що дозволяє лІ-цензіару надавати право на використання відповідним об'єктол інтелектуальної власності третім особам за межами дії вже видане виключної ліцензії.
3. Проста (невиключна) ліцензія є найбільш поширеною формою ліцензійних угод, бо за нею ліцензіар передає певній ocot лише право на використання об'єкта інтелектуальної власності зберігаючи за собою право як на використання цього об'єкта мим, так І на видачу аналогічної ліцензії будь-кому.
Проте, це хоча й найпоширеніші, але не всі відомі законодавствам світу види ліцензійних угод. Наприклад, законодавству РФ відома відкрита ліцензія. Вона передбачає право володаря патенту подач и до Патентного відомства РФ заявку для офіційного опублікування повідомлення про надання будь-якій особі, у тому числі -іноземній, права на використання свого винаходу. При цьому збір за підтримання патенту зменшується на 50% починаючи з року, що йде за роком публікації заявки про відкрите ліцензування1.
Особливою формою передачі науково-технічної інформації у користування інших осіб є передача нєзапатентованої інформації та «ноу-хау» (так звані угоди про «безпатентні» ліцензії). Слід ма- [ ти на увазі, що об'єктом передачі у такому випадку с технічні дані загального характеру у вигляді технічних навичок або досвіду у
Див.: ІІешатиева Т. II. Ціп. праця. С. 231.
252
здійсненні виробничих операцій (майстерності) тощо. Зазвичай зазначена інформація становить так звану виробничу або комерційну таємницю.
Подібна передача не здійснюється за допомогою ліцензійних угод, вона є предметом укладення особливого цивільно-правового договору тому, що вона є, на відміну від ліцензійних угод, фактичною (а не юридичною) монополією власника чи володаря. Внаслідок того, що передача зазначеної інформації стає необоротною (отримувач може користуватись нею на свій розсуд, навіть не повідомляючи про це первісного власника), загальні норми зобов'язального права подібну передачу інформації майже не захищають, а спеціальне правове регулювання даного типу відносин поки що відсутнє.
11.5. Охорона права промислової власності іноземців
в Україні
}. У тих трьох законах України, про які йшлося (див. гл. 11.1.1), є спільна норма, яка міститься у статті 4 цих законів, за якою іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цими Законами, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності. Для забезпечення реалізації права промислової власності в Україні створено спеціальне Відомство (Держпатент України). Іноземці та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з цим Відомством реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дане положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від !0.08.1994р. (діє у редакції від 27.08.1997р.) і має таку назву: «Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)». Згідно з п. 2 Положення патентний повірений надає фізичним та юридичним особам Допомогу і послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти права інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Держпатенті та установах, що належать до сфери його управління, а також судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.
Патентний повірений має бути громадянином України, постій-
но проживати в Україні та задовольняти вимогам, передбаченим цим Положенням.
При розгляді заявок іноземців на отримання патентів застосовуються загальні правила національного законодавства України, оскільки ніяких інших особливих правил щодо них не встановлено.
2. Що стосується знаків, то використанням знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонату на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в Іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг у господарський оборот. Дозвіл на використання знаку підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке надає його власникові право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу {за деякими винятками).
Питання, пов'язані з використанням знаків, у державах колишнього СРСР взагалі, як і в Україні зокрема, постають дуже гостро. За відсутністю даних стосовно нашої судової практики, наведу деякі приклади з практики РФ.
Після багаторічних переговорів у 1997 р. було досягнуто домовленість між Російською Федерацією та Францією, за якою при експорті російських напоїв не будуть вживатись найменування «шампанське» та «коньяк». Вони зберігаються для використання лише на традиційному внутрішньому ринку (в межах СНД), але й у цьому випадку РФ відмовилась від можливості позначати відповідні найменування латинськими літерами .