Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17503
Скачиваний: 5
Важливо і те, що національний режим за Конвенцією забороняє держакам-членам порушувати питання про взаємність. Якщо у якійсь державі-члені строк охорони певного права більш тривалий, ніж в іншій, перша з держав не може скоротити строк охорони громадянинові Іншої держав, посилаючись на відсутність взаємності.
Нарешті, слід наголосити, що застосування національного режиму не зачіпає тих більш вигідних прав, які можуть надаватися суб'єктові охорони власне даною Конвенцією. Тобто, будь-яка держава-член не повинна відмовити громадянину іншої держави у конвенційних правах лише на тій підставі, що вони не передбачаються її національним законодавством.
Право конвенційного пріоритету (ст 4. Конвенції). Це право означає, що особа, яка подала заявку на право промислової власності в одній ч країн Союзу, протягом 12 місяців щодо патенту на винаходи (і корисні моделі) та 6 місяців стосовно промислових зразків і товарних знаків до спливу зазначених термінів може подати таку ж заявку в іншій країні-члені. Ці більш пізні заявки потім будуть розглядатися так, нібито вони були подані у той же день, що й перша (або більш рання) заявка. Інакше кажучи, ці заявки матимуть статус пріоритетних щодо всіх інших, які мають відношення до того ж об'єкта, хоча, можливо, вони фактично були подані раніше. Це значно полегшує процедуру одночасного визнання відповідних прав більше, ніж в одній тільки країні походження права. До того ж, цим правом (ст. 4 А (1)) може скористатись і правонаступник першого заявника.
Тимчасова охорона на міжнародних виставках. Ст. 11 Конвенції встановлює, що держави-члсни повинні згідно зі своїм наці-
241
опальним законодавством забезпечувати тимчасову охорону пате нтноздатних винаходів, корисних миделей, які експонуються на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках на території цих держав. Практично це означає, що експонування на таких виставках не зашкоджує новизні винаходу або корисної моделі і не перешкоджає подальшому патентуванню цих експонатів у відповідних країнах.
3. Охорона промислової власності за допомогою патенту. За Конвенцією, визнання пропозиції винаходом, промисловим зразком чи корисною моделлю здійснюється за допомогою патенту (для знаків - свідоцтва}, форма та порядок видачі якого встановлюється національним законодавством. У багатьох країнах до винаходу, окрім вимог, перелічених у гл. 11.1.2, пред'являється також вимога корисності. При вивозі товару за кордон висувається Іде вимога патентної чистоти (тобто, необхідно з'ясувати, чи не підпадає товар під дію патентів, що належать третім особам).
До речі, як зазначено у неодноразово цитованій раніше Лондонській декларації (2000), патенти слугують суспільним інтересам у тому сенсі, що вони заохочують винахідницьку діяльність, вкладання в неї та розповсюдження інформації щодо винаходів. Охорона патентів намагається досягти балансу інтересів винахідників і виробників у визначенні адекватної винагороди, гарантуючи виключність ринку, інтереси виробників у використанні нових технологій і інтереси споживачів у використанні конкурентних ринкових цін1.
Стосовно патентів принцип територІальності захисту права діє ще більш яскраво, ніж це має місце у авторському праві. Технічне досягнення визнається тільки внаслідок прийняття рішення відповідним державним органом (патентним відомством) і тільки у разі надання ним спеціального охоронного документа (патенту). Цей документ діє лише у межах відповідної країни. Тому, щоб отримати таке ж право в іншій країні, слід звертатись до відповідного органу цієї країни. Тобто, у такому випадку мова йде не про визнання суб'єктивного права, що виникло в іншій країні, а про виникнення нового права у відповідній державі.
Слід мати на увазі й те, що стосовно патентів діє принцип їх незалежності. Це означає, шо видача патенту в одній країні не зобов'язує ніяку іншу державу-учасницю видати патент на той
Див : Журнал международного частного права. - 2000.-№ 1 (27).- Г. 90-91.
242
самий винахід. Проте, і навпаки, не може бути відмовлено у видачі патенту, його не можна визнати недійсним і т. ін. у будь-якій країні Союзу лише на тій підставі, що, наприклад, винахідникові в державі походження винаходу у видачі патенту було відмовлено. Причому, згідно зі ст. 4-ter Конвенції, винахідник повинен мати право бути названим як такий у відповідному патенті (за правилами, що встановлюються на національному рівні),
4. Одночасно Конвенція забезпечує можливість для держав-учасниць прийняття законодавчих заходів стосовно видачі примусових ліцензій з метою запобігання зловживанням здійснення виключних прав, таких, як невикористання патенту. Але ці заходи неможливо здійснити протягом певного часу. Так, строк охорони виключного права спливає або через 4 роки від дати подання патентної заявки або через 3 роки від дати видачі патенту, залежно від того, який строк спливає пізніше. Встановлений Конвенцією строк є мінімальним і застосовується, якщо тільки володар патенту не доведе, що для його бездіяльності існували вагомі та законні причини (тоді надання примусової ліцензії затримується на більш пізній строк).
Примусова ліцензія повинна бути невиключною, може передаватися іншій особі лише з частиною того підприємства, яке використовує цю ліцензію; володар патенту має зберігати право надання інших невиключних ліцензій, рівно як і право використання винаходу ним самим. Окрім даного випадку, Конвенцією передбачається можливість надання примусових ліцензій виходячи з державних інтересів навіть тоді, коли володар патенту не зловживає сноїми правами (коли, наприклад, винахід має відношення до воєнної безпеки або суспільного здоров'я).
Що стосується використання товарних знаків (ст. 5(1)), то вони повинні використовуватись. Якщо ця вимога не виконується, товарний знак може бути викреслено з державного реєстру. Під використанням мається на увазі продаж з використанням знаку товарів. Реєстрацію товарного знаку може бути скасовано лише за спливом «справедливого строку» за умови, шо володар права не надасть належного виправдання власної бездіяльності.
Використання товарного знаку двома чи більше підприємствами не зашкоджує реєстрації, якшо це не вводить громадськість в оману та не суперечить публічному інтересу.
Ст. 6 Конвенції встановлює принцип незалежності реєстрації. Однак, за Конвенцією, держава-учасниця зобов'язана відмовити в
243
реєстрації, анулювати її чи заборонити використання товарного знака, якщо він здатен викликати змішування з іншим товарним знаком, який вже є загальновідомим у цій державІ-члені (загальна відомість визначається за правилами, передбаченими у національному законодавстві відповідної держави-учасниці),
Держави-учасниці охороняють також знаки обслуговування, однак реєстрація для таких знаків не вимагається. Це стосується і фірмових найменувань. Підлягають охороні і промислові зразки, хоча спеціальних вказівок щодо заходів ч цього приводу Конвенція не містить.
У Конвенції є положення про охорону вказівок походження товарів. Вони забороняють будь-яке пряме чи непряме використання хибних позначень про походження товарів, які здатні привести до змішування товарів, осіб виробників і т. ін. Конвенція вимагає від держав-учасниць накладати арешт на товари, маркіровані хибними позначеннями, забороняти їх ввіз, або застосовувати інші аналогічні заходи попередження чи припинення використання подібних позначень.
5. Нарешті, Конвенція вимагає забезпечення ефективного захисту осіб, які користуються передбаченими в ній правами, від недобросовісної конкуренції. Засоби захисту залишені нею на розсуд національного законодавця. Проте в Конвенції наводяться деякі типові приклади актів порушення правил конкуренції. Ними визнаються:
1. Всі дії, які викликають у будь-який спосіб змішування щодо підприємства, продуктів або промислової чи торгової діяльності конкурента (тотожні або суміжні позначення, форма упакування, оформлення продуктів тощо).
2. Хибні твердження при здійсненні комерційної діяльності, які здатні дискредитувати підприємство, продукцію чи діяльність
конкурента.
3. Вказівки і твердження, що здатні ввести громадськість в оману стосовно характеру, способу виготовлення, якості, придатності товару до споживання тощо.
11.3. Інші угода, що становлять систему міжнародної охорони промислової власності
1. Мадридська угода про запобігання хибним або таким, що вводять в оману, вказівкам походження товару. Дана угода була прийнята Іде 11.04.1891 р.1 і після цього декілька раз перегляда-
1 Див.: МичкІУв А. М. Цит. праця.- С. 2S3-289.
лася: 2.06.1911р. (Вашингтон); 6.11.1925р. (Гаага): 2.06.1934р. (Лондон): 31.10.1958р. (Лісабон) та 14.07.1967р. (Стокгольм, де було прийнято Стокгольмський акт, що доповнює дану Угоду). Вона є відкритою для всіх держав-учасниць Паризької конвенції.
Згідно з Угодою, на всі товари, які містять хибні позначення місць походження або вказівки, що вводять в оману стосовно такого походження, які прямо чи непрямо вказують на країну чи місто походження в одній з держав-учасниць, повинно бути накладено арешт при ввозі, або, якщо цс не дозволяється відповідним національним законодавством, цей ввіз має: бути забороненим, а якщо ні те ні інше не дозволяється таким законодавством, то до зміни цього законодавства зазначені заходи замінюються такими позовами та способами правового захисту, які у подібних випадках надаються законом власним громадянам.
Угодою передбачені випадки та підстави для вимоги щодо зазначеного арешту та його накладання. Вона забороняє також використання у зв'язку з продажем, демонстрацією або пропозицією до продажу товарів будь-яких позначень рекламного характеру, які здатні ввести в оману публіку щодо джерела походження товару.
Сенс даної Угоди розкриває ст. 4, за якою судам кожної держа-ви-учасниці надається право вирішувати, які саме позначення як родові найменування не підпадають під дію цієї Угоди. Проте, регіональні найменування, які зазначають місце походження продуктів виноробства, не охоплюються застереженням, що передбачається даною статтею. Саме цим пояснюється, по-перше, склад держав учасниць Угоди. Він не є великим. Станом на 15.07.2002 р. в Угоді брали участь 33 держави, більшість з яких (Франція, Іспанія, Німеччина, Болгарія та ін.) є традиційними виробниками вин та інших алкогольних напоїв, шо виготовляються з винограду. По-друге, цим же пояснюється й те, що цілий ряд держав - членів СНД, зокрема РФ та Україна, не мають особливого бажання приєднуватись до зазначеної Угоди, бо цс зробить неможливим або, щонайменше, сумнівним використання на відповідних ринках таких позначень товарів, як «Шампанське», «Коньяк» та деяких інших.
2. Найробійський договір про охорону олімпійського символу. Цей Договір було прийнято 26.09.1981 р.1 і станом на 01.09.2002 р. у ньому бере участь 41 держава. Договір набув чинності 25.09.1982 р. Україна бере участь у цьому Договорі згідно з Указом Президента
Дин.: Минков А. М. Цит. праця.- С. 290 -293.
244
245
України від 13.03.1998р., і цей Договір набув для неї чинності 20.12.1998 р. Договір с відкритим для будь-якого члена ВО18, Паризького союзу, ООН або члена однієї з її спеціалізованих установ.
За ним всі держави-учасниці зобов'язані «відмовляти в реєстрації або визнавати недійсною реєстрацію у якості знака та забороняти відповідними засобами використання у якості знака чи іншого позначення у комерційних цілях будь-якого позначення, яке складається з олімпійського символу або містить його», окрім тих випадків, коли на це є дозвіл МОК. Договір передбачає також, що у всіх випадках, коли МОК сплачується ліцензійне мито (збір) за дозвіл на використання олімпійського символу у комерційних цілях на території певної держави-учасниці, частина доходів повинна надходити на користь зацікавлених. НОК. Якщо проаналізувати склад учасників Договору (Алжир, Барбадос, Білорусь, Болгарія, Гватемала тощо), то неважко побачити, що вони не є великими промислове розвинутими країнами. Мабуть, це пояснюється наступним: коли держава здатна самостійно отримати за надання дозволу на використання олімпійського символу та, відповідно, відрахувати на користь НОК більше, ніж ті відрахування, що можуть надійти з МОК за отриману ліцензію, вона не буде зацікавленою у приєднанні до цього Договору.
3. Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем. Договір укладено 26.05.1989 р.1, він є відкритим для будь-якої держави-учасниці ВОІВ або ООН, а також для певних міждержавних організацій, що задовольняють встановленим цим Договором критеріям. Він набуде чинності після того, як Генеральний директор ВОІВ отримає 5 ратифікаційних грамот або документів про прийняття, схвалення чи приєднання, але цієї кількості документів поки ще не зібрано (відповідний документ надійшов лише від Єгипту). Україна до цього Договору не приєдналася.
Згідно з договором, кожна держава-учасниия повинна забезпечити на своїй території охорону інтелектуальної власності щодо оригіналів тоіїологій інтегральних мікросхем (так званих «чипів») незалежно від факту включення відповідної мікросхеми у виріб. Зазначена охорона повинна здійснюватись шляхом надання заінтересованим особам національного режиму. Визначено, що для цілей Договору терміном «інтегральна мікросхема» позначається виріб у остаточній
Див. Минков А. М. Циі. праця.- С. 294-307.
або проміжній формі, призначений для виконання елементарної функції, у якому елементи, щонайменше один ч яких є активним елементом, і деякі або всі взаємозв'язки між ними неподільно сформовані у/або на шматку матеріалу. «Топологія» означає тримірне розташування елементів, щонайменше один з яких е активним, та деяких чи всіх взаємозв'язків інтегральної мікросхеми, у якій би формі воно не було виражене, чи таке тримірне розташування, яке підготовлене для інтегральної мікросхеми, що призначена для виробництва.
Держави-учасниці домовились, що будуть визнаватися неправомірними, щонайменше, такі дії, якщо вони здійснюються без дозволу володаря прав:
• відтворення топології;
• ввіз, продаж чи інші види розповсюдження у комерційних цілях топологій або інтегральних мікросхем, які містять топологію.
Проте, деякі такі дії можуть здійснюватись вільно у приватних цілях, а також з метою оцінки, аналізу, досліджень чи навчання. Більш того, передбачається можливість надання примусової ліцензії за умови сплати справедливої винагороди (І лише після судового розгляду відповідної справи), коли спроба отримати дозвіл володаря права відповідно до звичайної практики не привела до успіху і коли відповідним виконавчим або судовим органом, що надає ліцензію, буде визнано це за необхідне для забезпечення життєво важливих національних інтересів, свободи конкуренції та попередження зловживань з боку володаря прав.
Хоча, як зазначалося. Договір чинності не набрав, його, шляхом відсилання, включено до Угоди ТРІПС, а остання Угода є чинною для держав - учасниць СОТ. У ній, щоправда, охорона відповідних прав навіть дещо посилена. Так, строк охорони права збільшено з 8 до 10 років; виключне право розповсюджено на вироби, що містять Інтегральні мікросхеми, до яких включено топології, що охороняються; нарешті, дещо обмежено перелік обставин, за яких можливе примусове використання топологій без згоди володаря прав.