Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17508
Скачиваний: 5
Другий приклад частково ілюструє також вимоги щодо здійснення конкуренції.
Наприкінці 1992 р. московський магазин «Люкс» продав 20 тис. джинсів китайського виробництва, які були споряджені товарними знаками та іншою атрибутикою американської фірми «Леві Страус». У телевізійній рекламі було сповіщено, що магазином продаються джинси останньої моделі зазначеної фірми".
У судовому рішенні за справою (1993р.) магазин було зобов'язано сплатити кожному покупцеві дійсну вартість справжніх джинсів «Леві Страус» та визначену у карбованцях компенсацію за моральну шкоду.
Див.: Богуславськіш М. М. Цнт. праця - С. 282. : Див.: Там само.-- С. 282-2МЗ.
254
3. Наведене свідчить, що у сучасних умовах існує велика кількість питань, пов'язаних з охороною права інтелектуальної власності, які все ще чекають свого належного правового регулювання, зокрема - в нашій державі. Наприклад, у вітчизняній літературі висловлюється здивування, чому у нас позбавлене правового статусу відкриття. «Чим це найбільше, найголовніше, що є значним внеском у розвиток науки, наукове положення завинило, що його позбавили правової охорони?» - запитує О. А. Підопригора1. Ще більш складною є ситуація з правовим регулюванням конфеден-ційної (нерозкритої) інформації та «ноу-хау», як це випливає зі змістовного аналізу цієї проблеми, здійсненого Ю. М. КапІцею2.
Окремою проблемою у нашій державі є правове регулювання так званого «службового твору»'1 або, за термінологією Р. О. Дени-сової, твору науки, «створеного за наймом»'1, оскільки за чинним законодавством автори таких творів залишаються позбавленими будь-яких майнових прав.
Контрольні запитання
1. З яких угод складається міжнародна система охорони промислової власності?
2. Якими є принципи та правила захисту промислової власності за Паризькою конвенцією?
3. Яким чином здійснюється використання права промислової власності за сучасним МПрП?
4. Що розуміється у праві промислової власності під термінами «патентоспроможність» та «патентна чистота»?
5. Яким чином здійснюється захист прав промислової власності іноземців в Украі'ні?
Див.: Кодифікація приватного (цивільного) права України,- С. 208. ' Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми,- С. 223-239. ' Див.: Кодифікація приватного (цивільного) права України.- С. 210. Див.: Денисова Р. О Право інтелектуальної власності на твір науки (автор-сько-правовиіі аспект) / Дис. ... канд. юр. наук,- X.: Нац. Іор. академія України, ІУ99.-С 12-13.
255
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ
Глава 12 Міжнародна купівля-продаж товарів
Головною прикметою нашого часу є бурхливий процес глобалізації та інтернаціоналізації, безпосереднім результатом якого стало виникнення і формування глобального Іромадянського суспільства, матеріальну основу якого становлять світовий ринок і едина світова економічна система. Однак міжнародна господарська діяльність, яка на цих підставах виникає, по-перше, здійснюється переважно приватними особами, тобто, суб'єктами МПрП, а, по-друге, як зазначається, вона вимагає застосування різних правових інструментів регулювання1.
Приватно-правова (цивільно-правова) угода є основною формою, що опосередковує кінець кінцем міжнародну економічну, зокрема торговельну діяльність. Центральне місце серед таких угод займає договір міжнародної купівлі-продажу товарів, що колись був єдиною формою, здійснення міжнародних госполарськю зв'язків, проте й тепер запишається найбільш розповсюдженою таких форм2,
12.1. Поняття зовнішньоторговельного контракту
1. Як відомо, під зобов'язаннями розуміються правовідносини, внаслідок яких одна сторона (боржник) є зобов'язаною вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або ж утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його зобов'язання. Саме зазначені дії І становлять предмет зобов'язання'.
1 Див.' Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой.- С. 335.
" Див.: Там само.- С, 335, 337
'Див.: Кодифікація приватного (цивільного) прана України.- С. 2 їй.
256
Одним з видів зобов'язань е зовнішньоторговельний контракт, ключовими для розуміння якого мають стати положення ст. 1 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Однак за ситуації, що склалася в Україні, необхідно, перш за все, звернутись до автентичного тексту даної Конвенції, в якому наголошується: «This Convention applies lo contracts of sale of goods between parties whose places of business are in different states». В офіційно надрукованому тексті Конвенції державною мовою це положення перекладено гак: «Ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах»".
Аналізуючи запропонований переклад автентичного тексту Конвенції, слід зазначити, по-перше, що термін «contract» в українському тексті правильно перекладено як «договір купівлі-продажу товарів». Водночас, по-друге, термін «places of business», що у буквальному перекладі означає «місця здійснення бізнесу» довільно замінено на «комерційні підприємства яких перебувають у різних державах», що перекручує зміст досягнутої державами - учасницями Конвенції згоди,
2. Подібний вільний переклад автентичного тексту Конвенції призвів до двох неприємних наслідків. Перший з них зводиться до того, що: до зазначеної Конвенції Україна приєдналась 23.08.1989р., а 16.04.1991 р. було прийнято відомий Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який, хоча і неодноразово переглядався, все ж І дотепер містить дуже суітєвий недолік. Він полягає в тому, що термін «контракт» наш законодавець використав як синонім терміна «зовнішньоекономічний договір». Утім, останній (foreign economic treaty} прийнято використовувати у міжнародному публічному праві для позначення договорів, які укладаються державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права у сфері зовнішніх економічних відносин на відміну від контрактів, сферою дії яких є міжнародна торгівля та відносини, що в ній виникають між суб'єктами МПрП. Навряд чи подібну імплементацію положень Віденської конвенції у наше національне законодавство можна вважати за належну.
Другий наслідок породжено відверто неточним перекладом терміна «places of business». Як справедливо зауважила в цьому
Венская конвенции о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий - М.: Юрид. лит. 1994.- С. 247.
Дик.: Міжнародні договори України. Том 1.- С. 84.
257
зв'язку Л. П. Ануфрієва, використаний у Конвенції термін не є тотожним ні поняттю «національність юридичної або фізичної особи», ні поняттю «осідлость», ні поняттю «місцезнаходження» («місцепроживання») юридичної та фізичної особи та не може бути до них прирівняним. У даному випадку мова йде лише про місце здійснення регулярних ділових операцій'.
Подібний переклад (аналогічний російському перекладу Конвенції) призводить, як підкреслюється в російській доктрині, до неправильного визначення контракту як укладених «у ході здійснення підприємницької діяльності договорів між особами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах»2. Справа в тому, що таке визначення змінює сферу застосування Віденської
конвенції.
Уявімо собі ситуацію, коли український підприємець уклав контракт з іншою особою, яка має підприємство поза межами України, проте постійно веде справи в нашій державі. За визначенням Віденської конвенції, такий контракт не підпадає під дію даної Конвенції, оскільки «.places of business» обох підприємців знаходяться в одній і тій же країні. Проте, за текстом Конвенції, опублікованим Мін'юстом України, цей контракт підпадає під дію Конвенції, оскільки «комерційні підприємства» зазначених осіб «перебувають у різних державах».
3. Тому, аби уникнути плутанини, у подальшому під терміном «зовнішньоекономічний договір» будемо розуміти договір, що укладено між державами у сфері зовнішньоекономічних відносин, зокрема такі, як угоди про товарообіг та уточнюючі їх щорічні протоколи. Подібні договори створюють взаємні права та породжують відповідні обов'язки саме для суб'єктів міжнародного публічного права. В межах цих зовнішньоекономічних договорів, що мають, таким чином, «рамковий» характер, суб'єкти міжнародного приватного права, на підставі ліцензій чи в іншій спосіб укладають контракти, які в таких випадках є засобами реалізації міждержавних чи міжурядових зовнішньоекономічних договорів, проте входять до сфери регулювання МПрП.
Будемо мати на увазі і те, що після укладення зазначених контрактів зобов'язання держав за зовнішньоекономічним договором
1 Дни.: Ануфриева Л. И. Цит, праця,-С. 189.
" Див., наприклад: Зыкин И. С. Внешнеэкономические операции: право и практика.- М.; Междунар. отношения, 1994.- С. 72.
258
можуть змінитися або бути переглянутими (стосовно обсягів поставок, номенклатури товарів тощо). Це, в свою чергу, здійснює вплив на вже укладені контракти, проте і дані наслідки цілком входять до сфери МПрП.
Що стосується контракту, то, з урахуванням ст. 655 чинного ЦК України, будемо розуміти під ним договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, за умови, що постійні місця здійснення ділових операцій цих сторін знаходяться в різних державах. При чому, підкреслимо, міжнародні контракти зовсім не обов'язково мають бути пов'язаними із зовнішньоекономічними договорами суб'єктів міжнародного публічного права.
12.2. Право, що підлягає застосуванню до контрактів
І. Як зазначалось, контракти є найпоширенішою формою виникнення договірних зобов'язань у МПрП. Проте, не тільки цим пояснюється провідна роль договору купівлі-продажу в міжнародних економічних зв'язках. Всі інші міжнародні угоди або прямо пов'язані з купівлею-продажем (наприклад, страхування чи розрахунки), або є різновидом купівлі-продажу (ліцензійні договори, договори про надання послуг), або містять у більшому чи меншому ступені елементи купівлі-продажу (договори про кооперацію)1. Тому нерідко вибір права, що підлягає застосуванню до контракту, може мати значення, яке виходить за межі власне відносин, пов'язаних з купівлею-продажем товарів,
З іншого боку, якщо світовій економіці притаманна метанаціо-нальна природа, коли обмін продуктів виробництва і саме виробництво мають міжнародний характер, то правове регулювання світової економіки ще й досі залишається за своєю суттю національним-. Внаслідок цього, за відсутності уніфікованої правової бази або у випадках прогалин в уніфікаціях якраз і виникає проблема вибору між різними зацікавленими у врегулюванні правопорядка-ми. А цей вибір часто буває важко зробити, бо у прив'язці можуть
Див.: Международное частное право. Учебник / Под ред. Г, А", С- 337-338.
' Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 113.
259
бути відсутніми єдині, тверді та легко впізнавальні критерії, такі, наприклад, як «осідлість» у міжнародному праві компаній або «місцезнаходження» у міжнародному речовому праві1.
2. Необхідність належного встановлення права, що підлягає застосуванню до транскордонних комерційних контрактів, обумовлюється також важливістю тих статутних питань, які у разі цих контрактів необхідно вирішили. В літературі вказується, що до кола цих питань належать:
• дійсність договору;
• його тлумачення;
• виконання договірних зобов'язань;
• наслідки невиконання договору;
• припинення дії договору та наслідки визнання його нікчемним;
• розподіл тягаря доведення.
Крім того, договірний статут регулює також зобов'язальні відносини сторін у пере;Ідоговірний період, рівно як і всі вимоги, що випливають з вини при укладенні договору (culpa in contrahendo) . До зазначеного слід додати питання про порядок укладення контрактів. Справа в тому, що, як зазначається, «точки» територіальної локалізації за участю іноземного елементу досить суттєво ізольовані одна від одної. Місце укладення договору не обов'язково збігається з місцем знаходження особи, що здійснює виконання, місце розгляду спору не обов'язково збігається з місцем виконання тощо. Внаслідок цього регулювання договірних відносин у МПрП, як правило, розшеплюеты^. Тобто, вирішення зазначених вище статутних питань нерідко підкоряється кожне «своему», окремо визначеному нраву.
Оцінюючи ситуацію, що внаслідок всього зазначеного склалася з контрактами, різні автори роблю ь далеко не однозначні висновки. На думку О. О. Мережка, наприклад, є всі підстави вважати, що у даному випадку МПрП, яке побудоване в основному на колізійному методі правового регулювання майнових І особистих не-майнових відносин з іноземним елементом, опинилося у кризі перед тими проблемами, котрі виникли у процесі розвитку і глобалізації світової економіки. Єдиний вихід з цієї кризи автор вбачає
1 Див.: А'ог X., Магіп'с У., Вітклер фон Моренфкаьс ГІ. Цит праця.- С. 142
~ Див.: Там само.- С. 148.
' Див.: Толстых В. Л. Цит. праця,- С. 166.
260
v створенні нового lex mereatoria, що є «серйозним викликом міжнародному приватному праву як альтернативний колізійному методу спосіб правового регулювання зовнішньоекономічних операцій»1.
Інші автори налаштовані менш песимістично і зауважують, що людство, аби мати можливість точно орієнтуватись у калейдоскопі розмаїття транскордонних контрактів, здогадалось «перетворити нестаток у доброчесність»: майже повсюдно долю договору вручено в руки його учасників, коли сторони отримують право самі визначити застосовне право".
3. До речі, якщо орієнтуватись на Віденську конвенцію про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, то слід дійти висновку, за яким остання точка зору більш відповідає положенням цієї Конвенції. По-перше, згідно з п. 2 ст. 7 Конвенції, питання, що стосуються предмета регулювання цієї Конвенції, які безпосередньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, на яких вона ґрунтується, а за умови відсутності таких принципів - згідно з правом, застосовним відповідно до норм МПрП. Тобто, у цьому положенні відсутнє будь-яке посилання на звичаєву практику, яка, власне, становить зміст lex mereatoria. Там же, де таке посилання міститься (ст. 9 Конвенції), застосування будь-якого звичаю однозначно обмежено домовленістю сторін і тільки за її відсутності вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи мали знати і який в міжнародній торгівлі широковідомий і постійно додержуються сторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі.
Однак не можна не наголосити, що принцип lex vohmtatis у його застосуванні до міжнародних контрактів підлягає деяким особливим обмеженням. У доктрині зазначаються такі з них:
1) Засоби, що є необхідними для захисту сторони, яка потребує спеціального захисту (так звана «слабка» сторона договору). Це означає, що принцип свободи волі не повинен слугувати інструментом обмеження захисту інтересів споживачів та трудящих, які гарантуються їм імперативними нормами правопорядку, що підлягає застосуваннкУ.
_: Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.-- С. 113-114. ~ Див.: Ko.v X., Магнус У., Вшіклер фон Моренфельс П. Ци г. праця.- С. 142. 'Дня.: Там само.-С. 145,