Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17509
Скачиваний: 5
261
2) Міжнародно-правові норми внутрішнього права, тобто: норми права конкуренції, право договорів про найм житла, валютне
право1.
3) Імперативні норми внутрішнього законодавства, які виключають можливість застосування принципу lex voluntatis, такі, як застереження про публічний порядок або норми, що встановлюють особливий порядок судового розгляду справ.
Взагалі, як це випливає і з тексту п. 2 ст. 8 Віденської конвенції, у контрактах далеко не завжди міститься прямо визначена згода на застосування до відносин контрагентів конкретного права. Це має місце лише у випадках надання допомоги при укладенні контракту кваліфікованими юристами або за наявності типових форм (проформ) договорів. У всіх інших випадках досить гостро постає питання про те право, яке дійсно мали на увазі сторони при укладенні відповідної угоди в контракті. Варіанти вирішення подібних питань у міжнародній практиці є різними. Це може бути:
• система права, з якою договір пов'язаний внутрішньо;
• особистий закон продавця (так звана доктрина «характерного виконання»);
• принцип абсолютної свободи автономії волі (англо-амери-канське право), коли суди вирішують питання про застосоване право, вкладаючи у рішення свое розуміння питання (див.
гл. 4.5.2) тощо.
Із зазначених варіантів на особливу увагу заслуговує концепція «характерного виконання», що була закріплена у Римській конвенції про право, застосовне до договірних зобов'язань (I960) у такому вигляді: відносини сторін за договором регулюються найбільш близьким правом. Близьким правом, якщо обставини цього не спростовують, для більшості договорів вважається право сторони, чиє виконання має вирішальне значення для змісту договору. Хоча єдиного визначення поняття виконання, «що має вирішальне значення для договору», у доктрині не вироблено, В. Л. Толстих вважає, що практика застосування цього колізійного принципу призводить все-таки до гарних наслідків".
4. Питання, щойно розглянуті, у нашому національному законодавстві вперше були порушені в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність», але своє більш повне відтворення вони знайшли
Див.: Ко\X., Masnyc У., Винкяер фон Моренфеяье П Цит. праця.-С. 145- 146. "Див.. Толстых В. Л. Цнт. праця. -С. 170.
262
у розділі VI Закону від 23.06.2005 р. «Колізійні норми зобов'язального права». За загальним правилом, з якого починається зазначений розділ, сторони договору згідне- зі статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. А далі розглядаються окремі випадки, коли зазначений вище законодавчий дозвіл не реалізовано (ст. 44 зазначеного Закону).
Так, у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої ст. 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець за договором купівлі-продажу.
Однак, відповідно до ч. 2 цього Закону, правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається:
• щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації,-право держави, де здійснена реєстрація;
• щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі,- право держави, у якій проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
У ст. 45 Закону встановлені спеціальні правила стосовно вибору права, що застосовується до договорів споживання, під якими розуміється придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності. Згідно з цією статтею вибір права сторонами договорів споживання не може обмежити захист прав споживача, який надається йому імперативними нормами права держави, у якій є його місце проживання, перебування або місцезнаходження, якщо:
1) укладенню договору передувала оферта або реклама в цій державі та споживач здійснив усе необхідне для укладення договору в цій державі; або
2) замовлення від споживача було прийняте в цій державі; або
3) споживач з ініціативи іншої сторони здійснив подорож за кор-Дон з метою укладення договору щодо придбання товарів.
У разі відсутності вибору права сторонами щодо договору споживання, у тому числі щодо його форми, застосовується право держави, у якій споживач має місце проживання або місцезнаходження (.іа окремими винятками, що передбачені у частині четверги Ціп статті).
263
Доречним видається вміщення у ст. 47 Закону, в якій визначається сфера дії права, шо застосовується до договору. Цим правом охоплюються питання дійсності, тлумачення договору, права та обов'язки сторін, виконання договору та наслідки Його невиконання або неналежного виконання, припинення договору, наслідки недійсності договору та відступлення права вимоги або переведення боргу згідно з договором. А в ч. 2 цісї статті уточнено, що при визначенні способу та порядку виконання договору, а також договору, заходів, які мають бути вжиті у разі невиконання або неналежного виконання договору, якщо неможливе застосування права, зазначеного в частині першій цієї статті, може бути застосоване право держави, у якій здійснюється виконання договору.
72.3. Колізійні питання стосовно форми контракту
1. Необхідність розгляду даних питань обумовлюється тим, що і у разі визнання контракту недійсним у зв'язку з недотриманням форми всі інші можливі колізійні питання втрачають будь-який
інтерес.
Вище (див. гл. 4.4.4) вже зазначалось, що головною колізійною прив'язкою, яка вирішує питання, пов'язані з формою контракту, є правило locus formam regit aclum. Проте, у випадках з контрактами виникає одна специфічна складність, пов'язана з укладанням так званого договору «між відсутніми». Останнім терміном прийнято позначати випадки укладення зовнішньоторговельної угоди за допомогою телетайпу, факсу, телефону І т. ін. Справа в тому, що у всіх подібних випадках застосування принципу locus regit actum стає неможливим саме за відсутності «loci», тобто, єдиного місця, в якому угода укладалась би.
У зв'язку з цим у національних законодавствах вироблені різні модифікації застосування даного принципу. Наприклад, у ряді країн для таких випадків запропоновано використовувати такий різновид зазначеного принципу, як місце вчинення «останньої дії», тобто такої, без якої сам контракт вважається неможливим (неіснуючим). Так. у праві США, Великої Британії, Японії та деяких інших, цим місцем вважається те, з якого направлено акцепт (тобто, згода з отриманою раніше пропозицією щодо укладення контракту - офертою). Саме ця концепція дістала назву «поштової скриньки». В інших державах, навпаки, місцем останньої дії вважається те місце, в якому оферент очримав згоду контрагента (акцепт) на укла-
264
дення контракту. Таким чином, зазначене колізійне питання свого остаточного вирішення у МПрП поки що не знайшло.
Слід зауважити, що за ст. 638 чинного ЦК України укладення договору відбувається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною і він вважається укладеним (ст. 640 ЦК) з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цісї пропозиції. Причому, згідно зі ст. 647 ЦК, договір є укладеним в місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
2. Другим колізійним питанням щодо форми контракту є питання про письмову форму договору міжнародної купівлі-продажу товарів. Взагалі, що стосується форми угоди, висловлюється думка, за якою її колізійне регулювання засноване на правовій обумовленості, пов'язаній з публічним інтересом. У своєму законодавстві держава регулює питання про форму угоди імперативними нормами, що пояснюється необхідністю здійснення державного контролю за окремими категоріями угод, а також метою забезпечення доказової бази при розгляді спору за угодою'.
Загальним правилом щодо цього питання с положення ст. 11 Віденської конвенції 1980 р., за якою не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення". Як зазначається в літературі, в цій нормі знайшла відображення практика міжнародної торгівлі - не висувати до форми договору будь-яких формальних вимог3.
Проте, далеко не всі держави дотримуються зазначеної вимоги, що знов-таки знайшло відображення у Віденській конвенції, яка дозволяє (ст. 96) Договірній державі, законодавство якої вимагає, щоб договори купівлі-продажу були укладені або підтверджені в письмовій формі, в будь-який час зробити заяву згідно зі ст. 12 про те, щоб договір купівлі-продажу, його зміна чи припинення за згодою сторін або оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру
Див.: Толстых В. Л Цит. праця.-С. 175 - 176. Див.: Міжнародні договори України. Том І.- С 87
Див., наприклад: Международное частное право. Учебник для вузов. М.: Контракт, Инфра-М, 2000. С. 216.
265
здійснювалися в письмові формі, якщо хоча б одна із сторін мас своє комерційне підприємство в цій державі1.
Зазначене колізійне питання здебільшого вирішується у той спосіб, що національним законодавством вимагається лише проста письмова форма, за якою, наприклад, контракт, укладений за допомогою телетайпу або факсу, задовольняє письмовій формі.
3. Спочатку у нашому національному законодавстві це положення було ускладнено правилом, яке отримало у доктрині позначення як особлива вимога щодо порядку підписання контрактів, коли від кожної сторони вимагалося по два підписи під контрактом - керівника та головного бухгалтера відповідної юридичної особи. Проте, згідно із Законом України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 21.10.99 р. ситуація певною мірою змінилася на краще, оскільки у цьому Законі зазначено, що контракт укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
Якщо взяти до уваги положення ч. 1 ст. 639 чинного ЦК України, за яким договір може бути укладеним у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, та правила ч. 2 ст. 671 чинного ЦК України, згідно з якою договір у письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку або іншим способом, який дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором, то є підстави очікувати, що можливість виникнення колізійних проблем, пов'язаних з формою контракту в Україні, значною мірою буде зменшена.
4. Складнішою стає ситуація в тих випадках, коли щодо контрактів вимагається спеціальна форма. Наприклад, згідно зі ст. 6571 чинного ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) абої іншого нерухомого майна укладеться у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Подібні норми, які мають імперативний характер, відомі всім правовим системам і недотримання їх вимог призводить до нікчемності договору.
' Див.: Міжнародні договори України. Том 1.- С. 111.
"Див.: Відомості Верховної Ради України,- 1999-Х» 51.-С. 447.
266
Юридичне значення нікчемного договору полягає, як зазначено у рішенні арбітражу за позовом об'єднання «Союзнафтоєкспорт» проти компанії «Джок Ойл» (Бермуди), в тому, що кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій все отримане за угодою, а коли неможливо повернути отримане, то відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності угоди не встановлені законом (двостороння реституція). Причому, якщо однією зі сторін отриманий товар вже використаний, проте не сплачений, необхідно застосовувати односторонню реституцію, тобто - відшкодування грошової суми за товар, переданий іншій стороні, втім не оплачений нею кредиторові'.
Відтепер частини шоста-п'ятнадцята ст. 6 із Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» виключені. Статтею ЗІ Закону від 23.06.2005 р. встановлено: якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах,- права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Але, якщо хоча б однією стороною зовнішньоекономічного договору є громадянами України або юридична особа України, такий договір у письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
5. Коли мова йде про недійсність договору міжнародної купівлі-продажу товарів, то, як зазначає М. П. БардІна, однією з найбільш серйозних підстав визнання такого договору недійсним є так званий порок (вада) суб'єкта, що має вияв в укладенні угоди особою, яка не має належної правоздатності, або в ухваленні угоди представником чи органом юридичної особи з перевищенням меж наданих йому повноважень*. І далі: відповідні питання повинні регулюватись виключно національним правом, яке визначається на підставі застосовних колізійних норм". Інакше кажучи. Це означає, на думку іншого вченого - М. М. Богуславського, шо До відносин представництва не застосовується право, яке підлягає застосуванню до договору, укладеного через посередника.
1 Див.: Брунцена Е. В. Международный коммерческий арбитраж / Учебное пособие.- СПб.: Сентябрь, 2001.-С. 316-319.
" Див.: Международное частное право: современная практика- С. 72. Див.: Там само. - С. 74.
267
Значною мірою право, що підлягає застосуванню до представництва, визначається на підставі самостійних колізійних прив'язок1, Слід зазначити, що дані питання у Законі від 23.06.2005 р. вирішено таким чином. По-перше, згідно зі ст. 34 Закону порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність. По-друге, відповідно до ст. 28 юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення правочину, яке не відповідає праву держави, у якій інша сторона мас місце перебування або знаходження, крім випадків, коли Інша сторона знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
12.4. Колізійні питання, що мають відношення до змісту контрактів
1. Як уже зазначалось, контракт - це угода сторін щодо міжнародної купівлі-продажу товарів і, як така, вона являє собою дії суб'єктів права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення взаємних цивільних прав та обов'язків. Зазначалось і тс, ще головним питанням стосовно контракту є вибір права, якому це£ контракт підпорядковується. Внаслідок цього встановлення прав •нобов'язань, які повинні знайти своє відображення в тексті контракту, обумовлюється, головним чином, нормами обраного за принципом lex vuluntatis права. Проте у випадках, коли сторони не скористалися принципом автономії волі чи скористалися ним не-!.; належним чином, постає наступна проблема: правове регулювання питань, які в сукупності складають зміст певного контракту, у різ-: них національних законодавствах є різним, як різними бувають і засоби колізійного регулювання. Ними можуть бути і закон держави продавця (lex venditoris), і закон місця виконання договору (lex loci solutionis), і закон місця укладення договору (lex loci асШ.ч), і інші формули прикріплення.