Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17516
Скачиваний: 5
282
повинен надати необхідну монтажну документацію, відповідає за підготовку місця проведення монтажних робіт та необхідних для їх здійснення умов (місця складування га зберігання монтажного обладнання, наприклад).
Контрольні запитання
1. У чому полягають особливості договору підряду?
2. Що розуміється під договором будівельного підряду у сучасному МПрП?
3. Яким чином здійснюється правове регулювання відносин за таким договором у МПрП?
4. Які особливості мають договори про надання технічних послуг та здійснення монтажних робіт порівняно з договором будівельного підряду?
Глава 14 Деякі інші види контрактів
Економічний розвиток постійно вимагає від права винаходу нових форм -забезпечення реалізації практичних потреб, а це, в свою чергу, обумовлює прийняття таких, правових рішень, які докорінно відрізняється від усіх, що Існували до цього. Саме таке явище мало місце на початку 50-х років минулого сторіччя, коли у всьому світі почали укладатись контракти, що не підпадали під жодне з існуючих тоді визначень, внаслідок чого їх спочатку об'єднали саме за цігю ознакою, позначивши як «contractus innominatis», тобто як контракти, що не названі, або такі, що не мають точного найменування. Наприклад, у англо-американському праві вони отримали назву «exclusive dealing agreement», у Франції, Бельгії, Швейцарії, Російській Федерації та деяких інших державах - «договорів про комерційну концесію», в державах романо-германської школи права - «договорів про надання виключних прав продажу» тощо.
З правової точки зору всі такі договори характеризуються такими особливостями:
1. Всі вони за своїм змістом є «рамковими контрактами» (frame contracts), тобто в них 'закріплюються, головним чином, принципи та правила договірних відносин учасників, на яких будуть засновуватися подальші угоди між цими учасниками щодо конкретних господарських операцій.
2. Вони є складеними договорами. Це означає, що цими договорами регулюються відносини сторін у різних сферах господарювання, коли поряд з відносинами, які становлять власне предмет відповідної угоди, договором охоплюється більш або менш широкий спектр додаткових відносин, наприклад - щодо надання боржнику комерційних, технічних і т. ін. послуг.
3. Всі ці договори будуються на принципі закріплення за боржником юридичної та/або господарської монополії у здійсненні своєї діяльності на ринку. Інакше кажучи, йому за договором надається виключне право на проведення на договірній території передбачених у контракті операцій.
Внаслідок цього зазначені договори далеко виходять за межі традиційних контрактів, тому вони дійсно є контрактами хні generis. Положення цих договорів спрямовані на встановлення стійких
284
господарських зв язків, про що свідчить І строк, на який вони укладаються - зазвичай він становить від 10 до 15 років.
Останнім часом такі договори набули широкого розповсюдження у світовій практиці, бо вважаються одним з найефективніших засобів здійснення експортних операцій на іноземних ринках. У подібних випадках монополія на імпорт товарів постачальника або на надання послуг в країні імпорту закріплюється за одним або кількома не конкуруючими між собою боржниками. До речі, зазначена монополія може стосуватись одного чи певних видів товарів або послуг, на визначеній або всій території держави імпорту, на території декількох імпортуючих держав, а інколи -навіть на всій території цілого континенту.
14.1, Договір франчайзингу
1. Історія виникнення даного договору пов'язується з кінцем XJX сторіччя і з правом США, хоча дійсне визнання він тримав тільки у 50-х роках минулого сторіччя. Як зазначає Г. В. Цірат, кінець 50-х - початок 60-х років XX сторіччя можна вважати часом бурхливого розвитку франчайзингу як одного з основних методів збуту товарів і послуг. Більшість широко відомих торгових найменувань з'явилася саме в цей період, серед них: ServiceMaster (1949); Holiday Inn (1952); Burger Inn (1954); Dunkin' Domits (1954); McDonalds (1955); Budge! Ren! a Car (1958) та інші. Використання франчайзингу наприкінці 60-х років значно зросло, а його методи застосовувалися у найрізноманітніших сферах підприємницької діяльності, кількість яких сягнула за 700і. Деякі автори вважають, що сьогодні франчайзинг активно використовується більш, ніж у 80-ти країнах світу. У США третина всього обсягу роздрібної торгівлі здійснюється через франчайзингову мережу, а в Австралії ним регулюється майже 90% операцій в системі швидкого харчування2. З іншого боку, якщо у США зі створених звичайними засобами малих та середніх компаній після п'яти років існування гинуть 77% із загальної кількості новостворених, а після 10 років їх залишається всього близько 18%, то стосовно заснованих на принципах франчайзингу відповідні цифри становлять лише 8 та майже 98%3.
Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 201-202. " Див,:7ы/«?.'н> А.. ФІ'ІІк Я.. ХиалеІІ В. Курс; международного торгового права.-Минск: Амалфея. 1W.-C. 518.
Див.: АнуфриеваЛ. П. Цит. прана,- С. 324.
285
2. Під договором франчайзингу зазвичай прийнято розуміти двосторонню угоду, за якою одна особа (франчайзер, франшизіат або правоволоділець, за нашим чинним законодавством) надас. іншій особі (франчайзі, франшизіату. користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право на використання у своїй підприємницькій діяльності, що е. аналогічною діяльності франчайзера, певного «ділового комплексу» (так званої франшизи).
У договорі франчайзингу беруть участь постачальник (товару чи послуг) і гак званий «привілейований покупець». Зобов'язання постачальника зводяться, головним чином, до передачі користувачеві виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, якими він правомірно володіє (головне зобов'язання), та вчинити деякі інші, пов'язані з цим та зазначені у договорі дії. Цс можуть бути:
• фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування і т. ін. об'єкти, які позначаються у якості охороноздатних;
• діловий досвід, «ноу-хау», технічна чи комерційна інформація тощо (неохороноздатні об'єкти);
• поставка товарів, інгредієнтів, навчання персоналу користувача і т. п. конкретні допоміжні послуги.
Таким чином, розуміння франшизи, як справедливо відзначено і в нашій вітчизняній літературі, передбачає включення до її складу цілого «пакету» супроводжвальних об'єктів (комерційного досвіду, комерційної інформації), а також надання різноманітних послуг з організації та ведення бізнесу (маркетинг, реклама, консультації, навчання персоналу), передачу певного майна у власність або користування (торговельного обладнання для виробництва товарів, рекламних матеріалів, уніформи для працівників та ін.). Що стосується конкретного «наповнення» франшизи, то воно залежить від бажання сторін, а також від її ціни .
Головною метою здійснення всіх перелічених дій є сприяння плідній комерційній діяльності користувача завдяки виникненню ефекту «упізнавання» товарів чи послуг на національному ринку користувача. Тобто, почавши підприємницьку діяльність за системою франшизіара, франшизіат опиняється під парасолькою ділової репутації франшизіара І це дає йому змогу вести прибуткову діяльність з перших днів функціонування2. Встановлення завдяки дого-
1 Див.: Величко О. Договір франчайзингу. Проблеми укладання /.' Юридичний журнал.- 2003.-№ 1(7).-С. 75.
" Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми,- С. 214-215.
286
вору франчайзингу багатосторонніх організаційно-господарських зв'язків його учасників приводить, з Іншого боку до того, що но-востворювальні підприємства стають, фактично, ланкою розгалуженої мережі підприємства франчайзера. Інакше кажучи, за допомогою даних договорів франчайзером створюється своя власна розгалужена бізнес-мережа, елементами якої стають франчайзі. Відтак кожен елемент цієї системи має посідати своє чітко визначене місце й не вступати в конфлікт із іншими елементами цього бізнсс-організму1.
Саме цим пояснюється, що за даним договором нерідко обумовлюється право франчайзера на контроль за відповідністю здійснюваної користувачем діяльності умовам контракту, яке передбачає інколи навіть доступ до комерційної документації користувача (торгових книг, реєстрів, рахунків і т. ін.) для того, аби уникнути можливості для франчайзі спричинити шкоду діловій репутації франчайзера.
Одним з основних зобов'язань франчайзі є сплата франчайзеро-ві встановленої договором винагороди. Ця винагорода складається, як правило, з двох частин:
• початково сплачувана (так звана паушальна) винагорода, яка встановлюється у твердо визначеній вартості, та
• регулярно сплачувані у встановлені терміни суми у вигляді відрахування від прибутку підприємства або його загального обороту (роялті), які зазвичай складають від 5 до 15 відсотків, або ж як певна, у інший спосіб встановлена, фінансова платня.
3. Договори франчайзингу за сферою застосування поділяються натри види.
Промисловий франчайзинг - коли користувачеві надаються інгредієнти та/або технічні знання, а також досвід їх переробки для виготовлення остаточного продукту з метою подальшого продажу виготовленого продукту під торговою маркою франчайзера. Зазвичай при цьому надається також інформація стосовно маркетингу, продажу та обслуговування продукту, що виготовляється, і т. ін.
Як вже зазначалось, цей вид франчайзингу використовується переважно у сфері громадського харчування.
Сервісний франчайзинг - коли користувачеві надається розроблена сисчема надання послуг, знов-таки під торговою маркою франчайзера. Даний вид широко застосовується у сфері автомо-
Див.: Величко О- Цит. праіія.- С. 78.
287
більного обслуговування, готельного бізнесу, прання або хімчистки одягу і т. ін,
Збитовий франчайзинг - розпродаж на певній території товару, безпосередньо виробленого франчайзером. Це. зазвичай, продаж автомобільного палива, мастил, косметичних виробів тощо.
4. У літературі не без підстав зазначається, що, незважаючи на переможну ходу франчайзингу планетою, а також на увагу до цього феномена міжнародних організацій, сьогодні ще не розроблено єдиного міжнародного документа, який враховував би специфіку франчайзингу в міжнародній торгівлі1. Внаслідок нього, оскільки головним предметом франчайзингового договору f передача виключних прав інтелектуальної власності, у випадках порушення цих прав заінтересовані особи вимушені звертатись до використання тих засобів правового захисту, які надаються міжнародними договорами у сфері інтелектуальної власності. Це і відома Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., І Договір про закони щодо товарних знаків (TLT) 1994р. і т. ін., хоча, що стосується осіб з держав - членів Світової організації торгівлі, більш ефективним засобом захисту буде Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.
Проте, зазначені або інші міжнародно-правові документи загального характеру нездатні вирішити всіх особливих питань, які виникають у процесі здійснення відповідних відносин, тому сторони даного договору вимушені або передбачати всі необхідні умови в самому договорі франчайзингу, або суди вимушені звертатись до відповідного національного законодавства. Втім, як відзначається в літературі, регулювання франчайзингових відносин на національному рівні має місце лише в окремих державах: федеральне законодавство США знає декілька актів, в яких регулюється франчайзингові відносини, у новітньому Цивільному кодексі Російської Федерації міститься глава «Комерційна концесія», яка регулює аналогічні питання, деякі положення можна знайти ще в окремих законодавствах, хоча у більшості випадків воно відсутнє. 5. Одне з суттєвих питань франчайзингових відносин зводиться до встановлення, чи не призводить надання франчаші виключних прав за договором до монополізму, який буде негативно впливати на вільну конкуренцію між виробниками. У міжнародному приватному та міжнародному економічному праві це питання свого оста-
точного рішення не знайшло, а щоб стала зрозумілою його суть, наведемо приклад з практики Суду Європейського Союзу, який у 1984 р. розглядав наступну справу .
Франчайзі Pronuptia de Paris отримав дозвіл у франчайзера Pronuptia на торгівлю весільним одягом у трьох регіонах ФРН (Гамбург, Олдснбург І Гановер}. Франчайзер надавав за договором виключні права на використання торгової марки Pronuptia de Paris у зазначених регіонах та зобов'язувався не відкривати таких же магазинів у цих регіонах. Він зобов'язався також допомагати у розробці підприємницької стратегії та у підвищенні прибутковості магазинів франчайзі. Останній поклав на себе всі ризики незалежного торгового посередника, зобов'язався продавати товари виключно через мережу визначених у контракті магазинів, сплачувати щорічно роялті у розмірі 10% річного обсягу продаж, здійснювати рекламу тільки у спосіб, погоджений з франчайзером, і т. ін.
Суд ЄС зосередив свою увагу на питанні, якою мірою укладена угода відповідає вимогам ст. 85 Договору ЄЕС, що забороняє обмеження конкуренції, визнаючи недійсними будь-які угоди, що прямо чи опосередковано фіксують ціни чи інші тортові умови, обмежують або контролюють виробництво, технічний розвиток чи інвестиції', розподіляють ринок або джерела сировини. Виключення з цієї статті (за рішенням Комісії) можливі лише тоді, коли зазначені угоди, не завдаючи шкоди інтересам покупців, сприяють покрашенню виробництва продукції або продажу товарів чи технічному або економічному прогресу.
Суд дійшов висновку, що укладений договір не обмежує конкуренції.
Франчайзер може надавати свої «ноу-хау» та сприяти франчайзі у застосуванні свого методу, одночасно здійснюючи заходи з тим, щоб це «ноу-хау» не стало відомим конкурентам. Територіальні застереження, які забороняють протягом строку дії договору або протягом розумного строку після закінчення дії договору відкривати магазини з продажу такого ж чи аналогічного товару у районах, де вони можуть скласти конкуренцію з іншими членами фран-чайзингової мережі, необхідні для розвитку підприємництва і тому їх можна допустити. Зобов'язання франчайзі не продавати об'єкт, який заліцензовано, теж допустиме.
Суд погодився і з застереженнями, що стосуються збереження
Дня.: Міжнародне приватне право. Актуальні проол
І.-С.219-
Справа 161/84, Pronuptia de Pari.s [1986] ECR353.
289
ідентичності та репутації франчайзингової мережі, яке дозволяє включати до угоди положення, за яким франчайзі зобов'язаний здійснювати продаж лише товарів, що поставлені франчайзером або отримані із схвалених ним джерел. При цьому кожному фран-чайзі повинно бути дозволеним купувати товари один у одного.
Але Суд дійшов висновку, що положення договору, які націлені на розподіл спільного ринку між франчайзером і франчайзі або декількома франчайзі можуть обмежити конкуренцію, тому вони порушують вимоги ст. 85 Договору ЄЕС. Після цього Комісія прийняла Директиву № 4087/88, яка містить груповий виняток для договорів франчайзингу відповідно до ч. З ст, 85 Договору ЄЕС.