Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17467
Скачиваний: 5
\ Див.: Шак X. Цит. праця.- С. 15.
Див.: Международное частное право: Учебник ' Под ред. Г. К. Дмитриевой— С. 567.
Див..: Шак X. Цит. праця.- С. 15. Див.: Лунц Л. А. Цит. праця.- С. 791.
470
Зобов'язання щодо забезпечення виїрат, як правило, розповсюджується не тільки на фізичних, а й на юридичних осіб.
Зазвичай, залог надається при розгляді справ у судах першої Інстанції, хоча німецькі суди, наприклад, тлумачать положення свого закону у такий спосіб, що вимагають внесення залогу і у випадках розгляду справ судом другої інстанції'.
3. У доктрині МПрП не існує одностайності в оцінці наведених розбіжностей та в їх загальній доцільності. Одні автори, обґрунтовуючи необхідність застосування правила cautio judicatum solvi зазначають, що воно, не порушуючи рівності сторін, забезпечує інтереси відповідача і тому є доцільним'. Інші, навпаки, підкреслюють його дискримінаційний характер і зазначають, що воно ускладнює доступ іноземців до суду, внаслідок чого нерідко залишає їх без судового захисту. Так, відомий російський фахівець Т. М. Яблочков ще у 1909 р. називав це правило «пережитком минулого» і вважав, що його практичні позитивні якості «не переважуються тими ускладненями у вільному здійсненні процесуальних прав, які на практиці призводять до відмови у правосудді іноземцям»^.
Щоб належним чином зорієнтуватись у цьому питанні, слід, по-перше, мати на увазі постійно зростаючий рівень судових витрат, пов'язаних з провадженням у справі в судах країн світу (цс, зараз, певною мірою стосується й України). Тому слід зважити на те, що відповідач, якого щойно піддали судовій процедурі і який, тим не менш, виграв справу, нерідко може спіткатись з тим, що понесені ним у зв'язку з цим матеріальні витрати потрібно буде відшкодувати з застосуванням нової судової ж процедури, чого він завдяки залогу уникає. «Закон хотів звільнити відповідача у випадку програшу позивачем спору від необхідності подавати за кордоном позов про відшкодування судових витрат, що являє собою складну та s огляду, як правило, невеликих сум економічно невигідну витівку»4,- пише у зв'язку з цим X. Шак.
По-друге, у національних законодавствах вироблено спеціальний механізм для мінімізації негативних наслідків дії принципу cautio judicatum solvi. Мається на увазі відоме законодавству бага-
Див.: Луац Л. А. Цит. праця,- С. 791. " Див.: Там само.- С. 792. Див.: Яб.чочкак Т. М. Цит. праця.- С. !57. Шик X. Цит. праця.- С. 272.
471
тьох країн так зване право бідності. Зміст цього права зводиться до того, що коли доведено знаходження відповідної сторони у тяжкому майновому стані, вона звільняється - за рішенням суду -від сплати судових витрат1. Зрозуміло, що це тягне за собою додаткові витрати з державного бюджету, внаслідок чого це право на іноземців якщо і розповсюджується, то лише на підставі взаємності або відповідно до спеціального міжнародного договору.
Взагалі Л. А. Лунц зазначав, що законодавство держав, які застосовують інститут caittio jitdicatitm solvi, в цілому розвивається у напрямі певного обмеження його застосування". Проте рішуче досягнення у цьому напрямі має місце лише завдяки закріпленню відмови від використання цього інституту у міжнародних договорах.
4. Як один з прикладів такого договору можна назвати Гаазьку конвенцію з питань цивільного процесу від 1.03.1954 р.3 У ст. 17 цієї Конвенції міститься такс правило: від Іромадян однієї з Держав, що домовляються, які мають місце проживання б одній з цих Держав, але виступають в судах іншої з них у якості позивачів чи третіх осіб, не може вимагатись ніякого залогу або забезпечення у будь-якій іншій формі на підставі того, що вони є Іноземцями або не мають постійного чи тимчасового місця проживання в цій Державі. Це ж правило застосовується до будь-яких платежів, які могли б вимагатись від позивачів або третіх осіб на забезпечення судових витрат.
Слід зауважити, що з цією Конвенцією в Україні сталось певне непорозуміння, про що я вже писав свого часу. Справа в тому, що колишній СРСР був учасником цієї Конвенції, внаслідок чого вона була чинною для України з 26.07.1967р. і до 12.09.1991 p., коли Україна проголосила себе правонаступником СРСР, хоча належним чином своє правойаступництво у цій Конвенції не оформила4. Поновила свою участь у цій Конвенції Україна тільки за нотою МЗС України до МЗС Нідерландів від 4.06.1 999 p., і це поновлення має силу лише з дня отримання зазначеної ноги депозитарієм Конвенції. Проте, хоча і з перервою в сім років, але ця важлива Конвенція є тепер чинною і для України. У зв'язку з цим вважаю помилковим твердження, за яким названа Конвенція «не є чинною
\ Див.: Лунц Л- А. Цит. праця,- С. 795.
~ Див.: Там само.- С. 792.
Див.: Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба п злочинністю та взаємна пранона допомога (книга перша) ' Зо. документів. К.: Юрінком, І996.-С. 1143-1155.
4 Ди*.: Тм шю.-С 1047-1048, 1143.
472
для України сьогодні»1, тим більше, що воно протирічить вказівці, яка міститься у п. З «є» постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»".
Питання щодо безплатної допомоги адвоката особливих ускладнень зі змістовної точки зору викликати не може. Проте, як зрозуміло, у цивільному процесі воно завжди обмежується вимогою взаємності, що висувається у національних законодавствах. Повертаючись у зв'язку з цим до Гаазької конвенції 1954 р. (ст. 20), слід зазначити, що за нею у цивільних і торгових справах громадяни кожної з Держав, що домовляються, будуть користуватись у всіх інших договірних Державах безплатною правовою допомогою нарівні з власними громадянами цих Держав згідно з законодавством відповідної держави, де така допомога вимагається. Більше того, у державах, в яких надасться правова допомога у адміністративних справах, це положення розповсюджується також і на такі справи, коли вони розглядаються компетентними судами.
Існує також Гаазька конвенція про міжнародний доступ до правосуддя (1980), учасницею якої Україна не е.
5. Згідно зі ст. 73 Закону від 23.06.2005 р. іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, цією статтею запроваджено безумовне право іно-їемців на звернення до українських судів, що відповідає найвищим до юри пальним вимогам.
23.2. Цивільно-процесуальна правоздатність та дієздатність іноземців
І. Зазвичай під цивільно-процесуальною правоздатністю розуміється здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки, а здатність особисто здійснювати ці права та виконувати свої обов'язки в суді прийнято позначати як цивільну процесуальну
1 Див.: Фединяк Г. С.. ФедшІякЛ. С. Циі. праця.- С. 464.
" Дин.; Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 -2000). Офіційні; видання: Том 1.-К.: А.С.К., 2000. -С. 313.
473
дієздатність. Вважається, що цивільну процесуальну правоздатність мають усі фізичні та юридичні особи, а цивільну процесуальну дієздатність, за загальним правилом, - фізичні особи, що досяг-ли повноліття, та юридичні особи.
Наголошую ще рач, що питання про те, чи мас відповідна фізична або юридична особа цивільно-процесуальну правоздатність та дієздатність виникає тільки після того, як вирішено питання, пов'язане з міжнародною підсудністю. Згідно з правилами національного цивільного процесу, і це підкреслено у ст. 28 нового тексту ЦПК України, оскільки всі особи мають цивільну процесуальну правоздатність, то, як тільки доведено їх цивільну процесуальну дієздатність, їм не може бути відмовлено у праві стати сторонами, третіми особами або заявниками у цивільному процесі та здійснювати свої права чи виконувати свої обов'язки в суді особисто (ст. 29) разом зі своїм представником або через нього (ст. 38 ЦПК України).
Між тим, у міжнародному цивільному процесі здатність осіб стати стороною у процесі підпорядковано, перш за все, вирішенню питання про те, чи мають ці особи право звернутись з позовом до суду (а це залежить від наявності у національного суду компетенції на розгляд відповідної справи, ускладненої іноземним елементом), а вже тільки після нього розглядаються питання про цивільну процесуальну право- та дієздатність зазначених осіб.
Так, у англійському праві питання про можливість бути сюро-ною у цивільному процесі вирішується за законом суду (принцип lexfori}. Проте додатково суд враховує, при цьому, чи знаходиться Іноземець в Англії або Уельсі, чи ні. В обох цих випадках діє ще додаткове обмеження, яке полягає в тому, можливо чи ні у відповідному місті вручити цьому іноземцю повістку до суду.
Із здатності Іноземця бути стороною у процесі в англійському праві виокремлено питання про його здатність звертатись з позовом до суду. Оскільки це питання тісно пов'язане з матеріальним правом, воно і вирішується з використанням відповідної колізійної прив'язки. Для фізичних осіб пс закон громадянства або закон доміцилію, а для юридичних осіб - закон місця Інкорпорації, реєстрації статусу і т. ін. Тобто, здатність особи звернутися з позовом до суду не призведе обов'язково до її визнання стороною у процесі І навпаки.
2. Існує ще одне питання, яке безпосередньо пов'язане зі статусом Іноземця, а саме - питання щодо об"єму дієздатності іноземця у міжнародному цивільному процесі. Про що йдеться? Мається на увазі застереження, що зараз сприйнято багатьма національними
474
законодавствами, яке, наприклад, сформульовано у німецькому процесуальному праві таким чином: іноземець, цивільно-процесуальна дієздатність якого обмежена згідно з його національним законом, вважається все ж дієздатним, якщо це випливає із законодавства суду. Повинно бути зрозумілим, іцо сферою дії цього застереження є вік фізичної особи та правове положення філії юридичної особи, коли зазначені особи або філії не мають права на повну дієздатність за національним законодавством.
3. Питання правового захисту і цивільно-процесуальної правота дієздатності осіб у Мінській конвенції (ст. І цієї Конвенції") вирішено таким чином:
• громадяни кожної зі сторін, що домовляються, а також особи, які проживають на її території, користуються на території всіх інших Договірних Сторін стосовно своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни цієї Держави;
• громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на їх території, мають право вільно та без перешкод звертатися до судів, у прокуратуру та інші установи Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, позови та здійснювати Інші процесуальні дії за тих же умов, що і власні [-ромадяни Договірних Сторін;
• положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених згідно з законодавством Договірних Сторін.
4. Відповідно до ст. 74 Закону від 23.06.2005 р. процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються правом України. Цю лаконічну імперативну формулу в Законі доповнено лише однією вказівкою: на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням ст. 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
23.3. Привілейоване положення окремих суб'єктів міжнародного цивільного процесу
У міжнародному цивільному процесі особливе положення (як і У МПрП взагалі) займають два специфічних види суб'єктів:
• персонал дипломатичних та консульських установ, а також співробітники міжнародних організацій (дипломатичні агенти);
• держави.
475
1. Статуе дипломатичних агентів. З тих видів Імунітетів, про які вже йшла мова раніше (див. гл. 8.3Л.), нас зараз будуть цікавити лише юрисдикційні імунітети, та, особливо, випадки, передбачені у ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., на які дипломатичний імунітет не розповсюджується, а саме:
• речові права, що стосуються особистого нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки дипломатичний агент не володіс ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва:
• позови, шо стосуються спадщини, коли дипломатичний агент виступає у якості виконавця заповіту, піклувальника спадкового майна, спадкоємця або відказоотримувача як приватна особа, а не як представник акредитуючої держави;
• позови, що стосуються будь-якої професійної або комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатичним агентом у державі перебування за межами своїх офіційних функцій.
Розглядаючи наведені положення Конвенції слід мати на увазі:
• мова йде про позови до дипломатичних агентів. Позови ж самих дипломатичних агентів, за доктриною функціонального імунітету, будуть свідчити про фактичну відмову від імунітету з усіма наслідками, що з цього випливають;
• в принципі як добровільна, гак і вимушена відмова в імунітеті призводить до перетворення дипломатичного агента у звичайну фізичну {школи - юридичну) особу;
• статус представника міжнародної організації визначається шляхом порівняння зі статусом відповідного за рангом дипломатичного агента;
• статус дипломатичних агентів, окреслений Віденською конвенцією, може бути розширеним на підставі спеціальних двосторонніх домовленостей держав (за консульськими конвенціями, наприклад, інколи розширюється як коло, так і зміст імунітетів) або зменшеним (у випадках застосування реторсій і т. ін.);
• консульські посадові особи не підпадають під імунітет за позовами про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортних пригод.
2. Статус держави. Як відомо, держава, будучи суверенним суб'єктом міжнародного права, володіє судовим імунітетом, що означає, що вона виключена з-під юрисдикції будь-якої іншої держави. Тобто, жодна держава не може бути притягнутою до судової" відповідальності в іншій державі без її згоди.
476
Нагадаємо також, то судовий імунітет держави складається з:
1. Судового імунітету у власному розумінні, тобто він означає непідсудність однієї держави судам Іншої.
2. імунітету від попереднього забезпечення позову.
3. імунітету від примусового виконання винесеного без її згоди судового рішення щодо цієї держави.
Зрозуміло, що наведені складові націлені на забезпечення дії принципів незалежності та суверенної рівності держав.
Вимога щодо судового імунітету держав реалізується у практиці різних держав по-різному.
Так, згідно з законом США про імунітет іноземних держав від 21.10.1976 р. заява стосовно імунітету держав повинна буги зроблена в суді. При цьому, Державний департамент США може брати участь у процесі, якщо, на його думку, суд помилково тлумачить закон.
У Великій Британії така заява теж повинна бути зроблена в суді представником відповідної іноземної держави. Суд у такому випадку мас право звернутися з запитом до свого Міністерства закордонних справ, проте отримані за цим запитом відомості та пропозиції е обов'язковими для суду.