Найбільш яскравим прикладом стосовно цього є практика дер­жав - учасниць ЄС, що була запроваджена Брюссельською конвен­цією про юрисдикцію та про визнання і виконання судових рішень у цивільних і торгових справах від 27.09.1968р. З приводу цієї Конвенції у доктрині висловлено думки, за якими вона являє со­бою якісний стрибок, особливо що стосується питань міжнародної підсудності, І у сфері її застосування в судочинстві Конвенція вже потіснила національне право. Вона вважається ядром справді ін­тернаціонального європейського процесуального права^. Зрозумі­ло, що Україна не має можливості приєднатись до цієї Конвенції. Проте, як зазначається, мету усунення правових кордонів у Європі переслідує й конвенція Лугано (Паралельна) від 16.09.1988 р. про судову підсудність і приведення до виконання судових рішень у цивільних і торгових справах, а до неї, як стверджується, можуть приєднуватись і держави Середньої та Східної Європи³.

Згідно з правилами Брюссельської конвенції суд однієї держа-ви-учасниці повинен проголосити себе некомпетентним, якщо на розгляді в суді іншої держави-учасницІ вже є справа, яку пору-піено на підставі того ж самого позову. Конвенція передбачає та­кож можливість призупинення справи судом, який порушив справу пізніше, до вирішення відповідної справи судом держави, який прийняв позов раніше. До речі, обидва ці положення знай­шли своє відображення і у Мінській конвенції 1993р. (ст. 22 Конвенції).

Зауважу, що ця регіональна практика отримала визнання і у Лондонських принципах про відмову від юрисдикції та посилан­ня на юрисдикцію у цивільних і комерційних справах, які були

Див.: Hetuamaeeu Т. М. Циг. праця,- С. 563. ² Див.: Кох X.. Магнус У.. ВІІчклер фон Моренфельс П. Цит. праця.- С. 63-64.

\Дий..:ШасХ. Цит. праця.-С. 377. " Див.: Там само.- С. 7. ' Див.: Там само.- С. X.

462

463

схвалені резолюцією 69-ої Конференції' Асоціації міжнародного права (2000), де зазначена практика відтворена у такому вигляді: якщо розгляд справи між тими ж сторонами і за тим же предме­том відбувається в судах більше ніж однієї держави, то будь-який суд, інший, ніж той, що першим почав слухання справи, відкла­дає свій розгляд до того часу, доки не буде встановлена юрисди­кція суду, який першим почав слухання справи і не відмовився від юрисдикції, після чого цей інший суд повинен припинити розгляд справи¹.

2. Perpetuacio fori (незмінність підсудності). Зміст цього пи­тання зводиться до такого: якщо справу було прийнято судом до розгляду з дотриманням правил про міжнародну підсудність, то чи повинна вона бути остаточно розглянутою цим судом по суті, як­що в процесі розгляду справи буде з'ясовано, шо вона в дійсності є (або стала) підсудною суду іншої держави, чи, навпаки, суд зо­бов'язаний припинити розгляд цієї справи?

Сталої відповіді на це питання не існує. Проте більшість дослід­ників вважає, що за зазначених умов суд, який у повній відповід­ності до закону порушив справу, має довести її розгляд до кінця не зважаючи на можливу зміну міжнародної підсудності у подаль­шому, І цей погляд поділяється судовою практикою.

---

З, Нарешті, постає також питання про те, в якій мірі положен­ня щодо міжнародної підсудності розповсюджуються на зустріч-Ніїй позов. Загальним правилом вважається те, за яким зустріч­ний позов, незалежно від Його фактичності підсудності, повинен завжди бути заявленим у тому ж суді, що розглядає первісний (основний) позов.

Це правило відтворене, певною мірою, у ст. 22 Мінської конве­нції, де зазначено, то зустрічний позов та вимога про зарахування, які випливають з тих же правовідносин, що Й основний позов, під­лягає розгляду в суді, який розглядає основний позов.

За таких умов є всі підстави погодитися з В. І. Киселем, який, з одного боку, звертає увагу на зростання значущості норм міжна­родного цивільного процесу, а з іншого - зазначає, що законодавча регламентація процесуальних питань, що виникають при розгляді приватних справ з Іноземним елементом, ще не набула необхідної усталеності².

22.6. Питання міжнародної підсудності у нашему національному законодавстві

\. Зазначеним питанням у нашому законодавстві раніше тради­ційно присвячувалаея всього лише одна норма. Спочатку вона міс­тилась у ст. 424^і ЦПК України 1963 р. За цією статтею підсудність судам України цивільних справ по спорах, в яких беруть участь Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємст­ва і організації, а також по спорах, в яких хоча б одна зі сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України. Звертаю увагу на те, що цією нормою Кодекс було доповнено згі­дно з Указом Президії Верховної Ради колишньої Української РСР від 19.08.1977 р.¹ Проте вже за часів незалежності її було змінено Законом від 15.12.1992 р." Однак, хоча нею встановлено щось по­дібне до виключної міжнародної підсудності, ЇЇ зміст на законода­вчому рівні залишився не розкритим, оскільки ніякого закону з цього приводу у подальшому прийнято не було.

У тексті ЦПК України, прийнятому Верховною Радою України 18 березня 2004 р. (ст. 414) це положення піддано деяким змінам. Згідно з цією статтею підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін, які беруть участь у спорі, проживає за кор­доном, визначається законами України.

Певне уявлення про ситуацію з цією нормою допоможе скласти історія її виникнення та застосування. Справа в тому, шо ст. 424 ЦПК України 1963 р. дослівно відтворено відповідний текст ко­лишнього союзного закону. Однак до радянського закону, як це нерідко було, додавалось ще одне законодавче рішення вже під грифом «для службового використання». Так було у випадку, що розглядається. За відповідним «закритим» рішенням зазначені в опублікованій нормі справи розглядались по першій інстанції об­ласними та прирівненими до них судами. Тобто, цим рішенням було змінено родову підсудність.

---

Я не впевнений, що на території нової незалежної України мо­жуть ліяти закони не існуючої нині держави стосовно процесуаль­них питань, оскільки, як раніше зазначалось, сфера цивільного процесу належить до публічного права кожної держави. Проте, на

^ Див.: Журнал международного частного права.- 2000. - № 1(27).- С. 85. ' Див.: Кисіль В. І. Цит. праця.- С. 339.

464

Див.: Відомості Верховної Раяи України.- 1977.- № 35 - Ст. 422. Див.: Відомості Верховної Ради України.- 1993.-№ 6.- Ст. 35.

465

зазначене питання не розповсюджується дія п. 1 Перехідних по­ложень Конституції України тому, що в ньому ніяких законодав­чих колізій взагалі не може виникнути з тієї простої причини, що не існує, за сучасними уявленнями, закону, який не був належним чином оприлюднений.

Мені невідома практика застосування судами України відповід­ного законодавчого припису, хоча я не здивуюсь, якщо її вивчен­ням буде встановлено, що Україною у цьому питанні запропоно­вано встановлення нової міжнародної практики, за якою родова підсудність по спорах з іноземним елементом автоматично збіль­шується на одну ступінь ієрархії судової влади. Може, саме тому і передбачалося прийняття спеціальних законів України про міжна­родну підсудність за новою редакцією досліджуваної норми.

2. В законі від 23.06.2005 р. питанню про міжнародну підсуд­ність приділена значна увага.

Перш за все, в ньому чітко розв'язана проблема /«• alibi pendens, оскільки ст. 75 встановлено, що суд відмовляє у відкритті прова­дження у справі, якщо у суді чи Іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет з тих самих підстав. Одночасно цією ж статтею дана відповідь на друге специфічне питання міжнародної підсудності: підсудність судам України справ з іноземним елемен­том визначається на момент відкриття провадження у справі, не­зважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Однак цс правило не стосуєть­ся випадків, встановлених ст, 77 Закону наступних правил про ви­ключну підсудність у справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав у ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права Інтелектуальної власності, яка потребус реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов"язаний з реєстрацією або ліквідацією на тери­торії України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підпри­ємців;

466

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений від­повідно до законодавства України;

---

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних папе­рів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в Інших випадках, визначених законами України,

Можна звернути увагу й на те, що достатньо чіткими є правила визначення підсудності справ судам України. За Законом (ст. 76) суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбаче­них у ст. 77 цього Закону (маються на увазі правила про виключну підсудність, про які йшлося вище.-В. V.);

2} якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме май­но, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування [«коди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - від­повідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє, місце про­живання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання везвісно відсутнім або оголо­шення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном •Uf як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від

467

місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не мо­же бути порушена за кордоном;

1 1) в Інших випадках, визначених Законом України та міжнарод­ним договором України.

Як бачимо, запроваджене регулювання особливих заперечень викликати не може і в цілому воно свідчить про намір значного покращення стану вирішення відповідних питань.

Контрольні запитання

1. Що слід розуміти під міжнародним цивільним процесом?

2. Яким чином встановлюється міжнародна підсудність у су­часному МПрП?

3. Які види міжнародної підсудності Вам відомі і яким чином здійснюється ЇЇ зміна?

4. Які специфічні питання виникають у зв'язку з міжнародною підсудністю?

5. Яким чином питання міжнародної підсудності вирішено у Законі від 23.06.2005 p.?

Глава 23

Положення іноземців у міжнародному цивільному процесі

Після того як всі питання, пов'язані з міжнародною підсудніс­тю, вирішено, тобто - коли остаточно встановлено, що відповід­ний національний суд має компетенцію на розгляд конкретної ци­вільної справи, до фактичного складу якої входить іноземний еле­мент, перед судом постають такі питання: а чи мас сторона у спорі, що уособлює іноземний елемент, право на звернення до цього су­ду і якщо так, то яким повинно бути положення такої особи у тому цивільному процесі, який у зазначеній справі має розпочатись.

---

У літературі з цього приводу зазначається, що до початку XX ст. статус фізичної або юридичної особи було достатньо жорст­ко вмонтовано в національний правопорядок. Проте з розвитком людства з'явилась потреба у необхідності встановлення окремого статусу іноземної особи в національному правопорядку і саме з цього почала свій розвиток теорія міжнародного цивільного про­цесу як інституту МПрП¹.

23.1. Проблема правового захисту

1. Взагалі щодо сформульованих вище питань у доктрині про­голошується принцип, за яким іноземці повинні мати вільний до­ступ до будь-якого національного суду і такі ж самі процесуальні права при розгляді цивільних справ, як і громадяни держави суду незалежно від того, чи закріплено цей принцип у відповідній між­народній угоді або у національному законодавстві, чи ні. Інакше кажучи, пропонується принцип національного режиму поширити з матєріально-правової сфери регулювання на випливаючі з неї про­цесуальні відносини відповідних суб'єктів.

На думку Г. Ю. Федосєєвої, цей принцип є основним у процесі ре­алізації іноземними особами права на судовий захист". До речі, його закріплено і у ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод, якою категорично заборонено нерівне поводження

Див.. Нешатанка Т. Н. Цит, праця.- Г. 362. Див.: Федосеева Г Ю. Цит. праця. - С. 268.

46^і)

з іноземцями у процесуальному праві. Проте X. Шак зауважує, що й підкріплена нормами міжнародного права гарантія доступу Іноземців до суду не є безмежною'. Та й інші вчені висловлюються з цього приводу не так оптимістично. Зазначається, наприклад, що у сфері процесуального захисту своїх порушених прав позивачі-іноземі нерідко піддавались дискримінації, а у деяких країнах подібні зберігається й досі. Так, в Індії деякі категорії іноземних І ромадяь (так чвані ворожі тазеящї] позбавлені права звернення до індій­ських судів з позовом без спеціального дозволу². Вважається, що подібна нерівність у поводженні з іноземцями є неминучою, бо жодна держава не може відкрити свої суди для правових спорів з усіх кінців світу. До того ж, слід брати до уваги й інтереси відпо­відача, який не бажає неодноразово та в різних місцях бути притя­гнутим до участі в процесі з приводу одного й того ж предмета'.

2. Окрім прямої заборони на звернення до судів, існують н на­ціональних законодавствах і деякі інші засоби, найбільш відомиш з яких є такі дві умови:

а) вимога щодо забезпечення можливих судових витрат (те звана вимога caulio judicatum solvi);

б) вимога взаємності при звільненні від забезпечення судовю витрат (або самих цих витрат) та при наданні безплатної адвокат­ської допомоги.

Сенс вимоги cautio judicatum solvi полягає у покладенні на по-зивача-іноземця зобов'язання надати забезпечення судових втрат, які може понести відповідач у випадку відмови судом у задово­ленні позову. Зазначене забезпечення (залог) вноситься на депозит відповідного суду особами, які мешкають за межами країни суду і таке правило діг у багатьох країнах світу. При чому, як зазначає Л. А. Лунц, у деяких з них (Франція, Бельгія, Нідерланди та ін.) застосовано посилений варіант цього правила: залог вноситься і іноземцями, які мають доміцилій у державі суду, якщо тільки вони не мають в цій країні земельної ділянки у своїй власності. З іншого боку, у низці національних законодавств закріплено правило про відмову від вимоги щодо залогу на підставі взаємності (Австрія, Іспанія, Німеччина, Польша та деякі інші)⁴.

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc