Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17454
Скачиваний: 5
При цьому, в одних правопорядку екзекватура надається лише за умови взаємності, тим часом в інших подібна вимога відсутня. Майже всі ці правопорядки застосовують до видачі екзекватури застереження про публічний порядок. Досить часто в національних законодавствах присутня також вимога, за якою відповідача повинно бути належним чином сповіщено про той судовий розгляд, який позивач має намір ініціювати в суді держави можливого визнання
Див.: Шак X. Цит. праця.- С. 428. ~ Див.: Там само.- С. 443.
Іа/або виконання відповідного рішення. Нарешті, за одними право-порядками екзекватура надасться лише для виконання іноземного судового рішення (німецький, швейцарський, японський ЦПК), в той час як в інших спеціальна постанова вимагається також і для визнання такого рішення (італійський ЦПК).
3. Для прикладу візьмемо німецьке законодавство, яке у майнових справах, щоб визнати на території Німеччини Іноземне судове рішення, вимагає звернути особливу увагу на такі вимоги, відсутність чи наявність яких, відповідно, дозволяє чи перешкоджає винесенню рішення про екзекватуру:
а) суди держави, до якої належить сул, що виніс рішення, за німецькими законами не є компетентними на вирішення цієї категорії справ;
б) відповідач-німець не брав участі у справі з тієї причини, що повістка про виклик до суду або відповідне розпорядження суду не були йому вручені ні особисто в державі провадження у справі, ні шляхом надання правової допомоги німецькими установами;
в) іноземний суд застосував колізійну норму, яка не відповідає правилам колізійного регулювання відповідних питань, однак лише у випадках, коли зазначене застосування шкодить інтересам німецької сторони у процесі;
г) визнання рішення суперечило б «добрим звичаям» в державі або цілям, які переслідуються німецьким законом;
д) щодо зазначеного визнання між Німеччиною та державою відповідного суду не забезпечена взаємність.
Коментуючи наведені положення, німецькі дослідники підкреслюють, по-перше, що ЦПК Німеччини вимагає, щоб іноземне судове рішення мало законну силу. При цьому застосовується так званий принцип визнання юрисдикції іноземного суду, згідно з яким перевіряється, чи має іноземний суд, що виніс рішення, міжнародну підсудність з точки зору німецьких законів. По-друге, коли суди вимушені будуть звертатися до застереження про публічний порядок, застосування цього інституту у міжнародному цивільному процесі порівняно з МПрП повинно бути більш стриманим1, зокрема воно не дозволяє перевірки законності Іноземного судового рішення, тобто його відповідності належним процесуальним або матеріальним законам". Нарешті, по-третє, відповідач за позовом про екзекватуру у ні-
504
Цкв.:ШакХ. ЦиІ, праия.-С. 11.
Див.1 Кох X., Mck'iiyc У.. ВІІнкяффон МареІІфе.Іьс П Цит. праця.-С. 282-283.
505
мецькому суді не може повторювати заперечення, які він. вірогідно, мав можливість висунути {або він їх висунув, проте вони були відхилені) під час первісного слухання справи в іноземному суді .
4. Що стосується екзекватури на примусове виконання, то для її надання необхідним є спеціальне рішення посадових осіб округу, в якому відповідач живе або має майно. Вона надається без формальної перевірки законності винесеного іноземним судом рішення. Проте необхідно, щоб:
а) відповідне рішення могло бути визнаним (тобто, щоб можливість його визнання принципово не виключалась хоча б за однією з тих обставин, які раніше наводились);
б) рішення, згідно з правом держави суду, набуло чинності.
5. За системою сумарного розгляду (або системою англо-американського права) іноземне судове рішення слугує підставою для нового (на національному рівні) судового розгляду. Слід наголосити, що, незважаючи на наявність у назві вислову «англо...», ця система вже не є власне англійською, оскільки у Великій Британії Актом 1933 р. встановлена спеціальна система реєстрації іноземних судових рішень, яка являє собою особливий різновид системи екзекватури.
Сумарний розгляд будується на припущенні, за яким сторона, на чию користь винесено рішення, має внаслідок цього певну перевагу перед іншою стороною. Ця перевага знаходить свій вираз у наступному.
По-перше, при сумарному розгляді має місце перерозподіл тягаря доведення на користь особи, що справу виграла. По-друге, у національних законодавствах встановлюються специфічні вимоги стосовно припустимості доказів, які можуть бути використаними проти зазначеної вище презумпції. Тобто, не у будь-який спосіб можна доводити неприпустимість виконання у даній державі рішення іноземного суду, законність якого (як такого) навіть не завжди оспорюється або переглядається.
Система сумарного розгляду є досить складною, особливо у визначенні компетенції суду, яка залежить від тієї класифікації позовів, яка у відповідній правовій системі застосовується. Л вона (компетенція) змінюється залежно від того, чи був позов особистим, чи майновим; якщо позов є особистим, то випливає він зі шлюбних відносин, чи ні і т. ін.
6. Щоб стало зрозумілішс про що йдеться, проілюструємо ситуацію на прикладі сумарного розгляду рішення іноземного суду щодо сплати грошової суми за торговою справою у американському цивільному процесі. За позовом проти можливості виконання такого іноземного рішення на території США зацікавлена особа може посилатись (і доводити наявність) щонайменше на одну з таких обставин:
а) іноземний суд ухвалив своє рішення без виклику відповідача у судове засідання або з Інших причин йому не було надано можливості належним чином захищати свої інтереси;
б) іноземний суд не має компетенції на розгляд відповідної справи;
в) судове рішення отримано внаслідок введення в оману;
г) визнання або виконання іноземного судового рішення буде суперечити публічному порядку штату, суд якого здійснює сумарний розгляд;
д) рішення іноземного суду має карний характер або спрямовано на забезпечення сплати податків;
є) воно не є. остаточним;
ж) рішення не спрямоване на сплату певної суми грошей.
Нарешті, зауважимо, що за обома системами невірне встановлення змісту іноземного права, так само як і його неправильне тлумачення, не завжди є підставами для ревізії винесеного рішення. Наприклад, як зазначається, в Австрії це буде визнано зазначеною підставою, тим часом як в Німеччині - ні1.
25.3. Визнання та виконання рішень іноземних судів за Мінською конвенцією 1333 р.
1. Необхідно наголосити, що в доктрині починає панувати думка, згідно з якою відповідні норми Брюссельської та ідентичні їм за змістом норми Конвенцій Лугано являють собою найбільш далекоглядний та прогресивний ступінь у міжнародному визнанні судових рішень. За ними визнання рішень, що винесені в іншій державі-учасниці, здійснюється автоматично, навіть без перевірки наявності міжнародної підсудності. Інші багатосторонні угоди в
Див : Шак X. Цит. праця.- С. 284.
506
Див.: Нешшпаена Т. Я. Международное частное право и международный гражданский пронесе: Учебный куре в трех частях.- М.: Издательский дом «Го-ролец», 2004.- С. 100.
507
цій сфері навряд чи можуть проявити стільки ж лібералізму1. Оскільки Україна не г учасницею цих Конвенцій, для неї найбільш важливою у цьому питанні залишається Мінська конвенція 1993 р. Згідно si ет. 5 І Конвенції кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує рішення, винесені на території інших договірних Сторін:
а) рішення установ юстиції у цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти стосовно грошових •зобов'язань;
б) рішення судів у кримінальних справах у частині відшкодування шкоди.
Конвенція побудована на принципі автоматичного визнання рішень, які не потребують виконання. За Конвенцією винесені установами юстиції та набравші чинності рішення, які за своїм характером не потребують виконання, визнаються на території інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови, що:
а) установи юстиції запитуваної Сторони не ухвалили раніше в цій саправі рішення, яке набрало законної сили;
б) справа згідно з цією Конвенцією, а у випадках, не передбачених нею, згідно з законодавством держави визнання рішення, не віднесена до виключної компетенції установ юстиції цієї держави.
Наведені положення стосуються також рішень з опіки і піклування або рішень про розірвання шлюбу, які винесені установами, що є компетентними за законодавством держави місця винесення рішення.
2. Конвенцією (ст. 53) встановлені вимоги, яким повинно відповідати клопотання про дозвіл на примусове виконання рішення. Воно подається до компетентного суду за місцем майбутнього виконання, хоча може подаватись до суду, що виніс це рішення (у першій інстанції), який направляє це клопотання зазначеному компетентному суду.
До клопотання додаються:
а) рішення чи його засвідчена копія та офіційний документ про те, що воно набуло чинності і підлягає виконанню;
б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої рішення винесено, якщо вона не набрала участі у процесі, була належним чином і своєчасно викликана до суду, а у випадках її процесуальної недієздатності належним чином представлена;
Дик.- Шик X. Ци-І. праия.- С. 39] 342.
508
в) документ, підтверджуючий угоду сторін у справах договірної підсудності.
Клопотання та документи, що до нього додаються, супроводжуються засвідченим перекладом на мову запитуваної держави або на російську мову.
Далі Конвенцією встановлено, що зазначені клопотання розглядаються судом за місцем майбутнього виконання, який обмежується встановленням того, що умови цієї Конвенції виконані, після чого (в порядку передбаченому своїм законодавством) виносить рішення про примусове виконання.
3. Нарешті, Конвенція містить виключний перелік підстав, за яких Договірна Сторона може відмовити у визнанні або виконанні судового рішення. Зазначена відмова може мати місце у випадках, коли:
а) згідно з законодавством держави суду рішення ще не набрало законної сили або не підлягає виконанню, за виключенням випадків, коли рішення підлягас виконанню до набуття ним чинності;
б) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його представнику не було своєчасно та належним чином вручено виклик до суду;
в) у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і за тІсю ж підставою у державі місця майбутнього виконання вже було винесено набувше чинності рішення або визнано рішення третьої держави, чи якщо установою цієї держави було раніше порушено провадження у цій справі;
г) відповідно до положень цієї Конвенції, а у випадках не передбачених нею, згідно з законодавством держави визнання чи виконання, справу віднесено до виключної компетенції її установи;
д) відсутній документ, який підтверджує наявність угоди сторін у справах договірної підсудності;
с) сплив строк давності примусового виконання, передбачений законодавством держави, суд якої виконує доручення.
25.4. Визнання та виконання іноземного судового рішення за законодавством України
1. Питанням про визнання та виконання рішень іноземних судів у новому тексті ЦПК України присвячено розділ VIII. Основні положення цього розділу зводяться до наступного.
Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними
509
договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення якої мас виконуватися в Україні. Причому, рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Згідно з ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо ж такими договорами передбачено подання клопотання через органи державної влади України, суд приймає до розгляду ююпотання, що надійшло через орган державної влади України.
2. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:
• ім'я (найменування) стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
• Ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
• мотиви подання клопотання.
До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а у разі, коли ними не визначено перелік документів. Ідо мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:
• засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якої о подається клопотання;
• офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
• документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була (і належним чином) повідомлена про час і місце розгляду справи;
510
» документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
• документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);
• засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Якщо клопотання або документи, що додаються до нього, не оформлено так, як вимагається вище, або до клопотання не додано всі перелічені документи, суд залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, стягу-вачеві (або представникові).