3. Про надходження зазначеного клопотання суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання. Після по­дання боржником заперечень у письмовій формі або, у разі його від­мови від подання заперечень, а так само коли у місячний сірок з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судо­вого розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

Розгляд клопотання проводиться суддею одноособово у відкри­тому судовому засіданні. Неявка без поважних причин у судове за­сідання стягувача або боржника чи їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою зі сто­рін не було порушено питання про перенесення його розгляду. Роз­глянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання, копія якої у триденний строк з дня постановления ухвали надсила­ється стягувачеві та боржникові. При чому, якщо в рішенні Інозем­ного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає її в національній валюті за кур­сом Національного банку України на день постановления ухвали.

4. Підстави для відмови у задоволенні клопотання передбача­ються відповідним міжнародним договором України. Якщо ж та­кий договір відсутній або у ньому відповідні підстави не зазначені, тоді у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо:

511

• рішення Іноземного суду за законодавством держави, на те­риторії якої' воно постановлено, не набрало законної сили;

• сторона, стосовно якої постановлено рішення Іноземного су­ду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було (і належним чином) повідомлено про роз­гляд справи:

• рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до за­кону органу України;

• ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є така справа і вона порушена до порушення відповідної справи в Іноземному суді;

• пропущено встановлений міжнародними договорами Украї­ни та цим Законом строк пред'явлення рішення до примусового виконання в Україні;

• предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду.;

• виконання рішення загрожувало б інтересам України;

• в інших випадках, передбачених законами України.

---

У доктрині МПрП висловлюється думка про те, що у випадку неприйнятності наслідку визнання іноземного судового рішення для правопорядку визначаючої держави в хід запускають «стоп-кран» шляхом застосування застереження про публічний порядок. Проте застереження про публічний порядок застосовується, особ­ливо за Брюссельською конвенцією, лише у надзвичайних випад­ках¹. Тільки основоположні правові розрізнення здатні створити підставу для звернення до ordre public. Тому на стадії визнання судового рішення до порушення публічного порядку повинні ви­суватися самі жорсткі міжнародні вимоги".

У зв'язку з цим, на мою думку, законодавча формула «виконан­ня рішення загрожувало б інтересам України» цим міжнародним вимогам не відповідає. Більш того, вона взагалі не є коректною. Суддя не тільки не знає, але й не повинен знати, що приховується за аморфним терміном «Інтереси держави». Він оперує й повинен оперувати тільки правовими категоріями й термінами і саме вони

повинні бути використаними у відповідному національному зако­нодавстві. Як на приклад подібного законодавчого підходу можна послатися на німецького законодавця, який навіть формулу про порушення «добрих нравів або цілей німецького закону» знайшов такою, що викликає необачливі асоціації, а тому змінив її на на­ступну - «результат повинен бути явно несумісним Із суттєвими принципами німецького права»¹.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання до­зволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, відповідний суд видає виконавчий лист, який надсилається на ви­конання в порядку, встановленому законом. Дії та заходи з приму­сового виконання такого рішення провадяться державними вико­навцями у порядку, передбаченому законом.

5. Що стосується визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню, то якщо можливість визнання такого рішення передбачена міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною держа­вою, рішення суду якої має виконуватися в Україні, відповідне клопотання подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 392-394 ЦПК України {див. вище) і до нього повинні додаватись такі документ й:

• засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземно­го суду, про визнання якого порушується клопотання;

• офіційний документ про те, що рішення іноземного суду на­брало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні;

• засвідчений відповідно до чинного законодавства переклад цих документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Клопотання розглядається у тому ж порядку, що встановлено для клопотань про примусове виконання іноземних судових рі­шень, тобто одноособово суддею відповідного суду з винесенням ухвали, копія якої у триденний строк направляється заінтересова­ним сторонам. Підстави для відмови у визнанні іноземного судо­вого рішення та порядок оскарження винесених ухвал однакові зі встановленими щодо клопотань про примусове виконання такого рішення.

---

Див_:Я/«А-А' Цш. праця. С. 418-419. Див : Там само.- С 422.

'Див.: ШакХ. Цит. праця.-С. 419.

512

513

6. Щодо розглядуваного питання існує також спеціальне регу­лювання, передбачене законом України «Про визнання та вико­нання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.2001 p., проте більшість його положень тепер відтворено у новому тексті ЦПК України, І вони щойно були розглянуті. Внаслідок цього у подаль­шому будуть викладені лише ті норми цього Закону, які зазначе­ного відтворення не знайшли.

Насамперед слід наголосити на тому, що в Законі подаються визначення певної кількості термінів, зокрема термінів «визнання» та «виконання» іноземного судового рішення. За Законом термін «визнання» означає поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому цим Зако­ном. Виконання рішення іноземного суду, за цим Законом, цс за­стосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому законом.

Другим важливим положенням цього Закону є вказівка, за якою питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувана розглядається апеляцій­ними судами Автономної Республіки Крим, обласними та Київ­ським і Севастопольським міськими судами за місцем постійного та тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) боржника, а в разі відсутності такого чи коли воно невідоме - за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

7, Положення про визнання і виконання рішення іноземних су­дів містилися у Законі від 23.06.2005 р. Зміст цих положень зво­диться до наступного.

В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кри­мінальних справах у частині, що стосується відшкодування шко­ди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких нале­жить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали за­конної сили.

Визнання та виконання визначених рішень здійснюється в по­рядку, встановленому законом України.

Як бачимо, сподівання А. С. Довгерта, за якими наш законода­вець відмовиться від правила про те, що рішення іноземних судів будуть виконуватися тільки за наявності відповідного міжнарод­ного договору, поки що залишаються невиправданими, хоча це

514

правило й «суперечить не тільки ідеї співробітництва держав, а й сучасним принципам міжнародного права»¹.

Контрольні запитання

1. Що розуміється під поняттям «визнання» і «виконання» іно­земного судового рішення та як вони між собою співвідносяться?

2. Якою с процедура визнання іноземного рішення за системою екзекватури?

3. Чим відрізняється процедура сумарного розгляду справи від системи екзекватури?

---

4. Яким чином регулюється визнання та виконання іноземних судових рішень за Мінською конвенцією?

5. Як здійснюється процедура прийняття до виконання інозем­них судових рішень в Україні?

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 33.

МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ

Глава 26

Поняття міжнародного комерційного арбітражу. Правові підстави здійснення ним розгляду справ

Насамперед слід чітко розрізняти два поняття, які зараз позна­чаються певною мірою схожими термінами:

• міжнародний арбітраж та

• міжнародний комерційний арбітраж.

В обох цих випадках йдеться про недержавні органи, які форму­ються з осіб, що або призначаються згідно з порядком, узгодженим сторонами, або за порядком, встановленим відповідними норматив­но-правовими актами. При чому, в обох цих випадках арбітри, що входять до складу зазначеного органу, діють в особистій якості.

Проте міжнародний арбітраж, як передбачений міжнародним пра­вом засіб мирного вирішення спорів, розглядає спори між суб'єктами міжнародного права, які виникають Із міжнародних публічно-правових відносин владного характеру, в той час як міжнародний комерційний арбітраж вирішує спори, що виникають між суб'єктами МПрП у сфері міжнародного комерційного обороту. Однак міжна­родний комерційний арбітраж не слід плутати і з державними суда­ми, незалежно від їх назви, тобто - зі спеціалізованими судами, що створюються державами для розгляду господарських спорів.

Зазначеним як раз і окреслюється предмет нашого подальшого розгляду, який пропонується позначати терміном «міжнародний комерційний арбітраж».

26.1, Поняття міжнародного комерційного арбітражу

1. На думку Ю. Д. Притики, термін «арбітраж» французького походження і вживається в українській юридичній літературі як безпосередньо, так і в перекладі - «третейський суд». Однак, не­зважаючи на розбіжності в термінах, ідеться про одне і теж право­ве явище¹. Г. К. Дмитрієва зазначає, що досить часто використову-

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми. С 261

516

ється також термін «арбітражний (третейський) суд» І пояснює, що необхідність вказівки, за якою арбітражний суд є третейським судом, зазвичай виникає у тих державах, де існують арбітражні стди, що входять до складу єдиної державної судової системи і повинно підкреслити недержавну природу міжнародного комер­ційного арбітражу¹.

Незручності, які випливають у зазначених державах внаслідок використання позначення «арбітражний суд» можна проілюстру­вати на прикладі Російської Федерації. Як зазначають російські дослідники цих незручностей, одна з них полягає у тому, що за­стосування терміна «арбітражний суд» до державних господар­ських судів нерідко бентежить іноземних підприємців І юристів, що не є знайомими з російською судовою системою". На другу звертає увагу Г. Ю. Федосеева, коли зауважує, що однакове позна­чення «арбітраж», яке використовується як щодо державних, так і недержавних органів, призводить до уявлення про можливість примусового виконання на території іноземної держави російських арбітражних рішень, винесених державними арбітражними суда-ми, на підставі Нью-Иоркської конвенції про визнання та приве­дення до виконання іноземних арбітражних рішень (І958), що с помилкою'. У зв'язку з цим внесення останнім часом змін до на­шого національного законодавства (яке копіювало відповідні за­конодавчі рішення РФ), за якими арбітражні суди в Україні отри­мали назву господарських, є заходом, що певною мірою спрощує у нас зазначену ситуацію.

---

З наведеного випливає, що головною рисою арбітражу є та, за якою він являє собою недержавний орган вирішення спорів, що ви­никають у сфері комерційної діяльності. Проте у питанні, що саме являє собою арбітраж - орган для вирішення спору чи процедуру такого вирішення, у доктрині МПрП точаться тривалі дискусії.

У російській доктрині МПрП переважною є думка, за якою що­до правової природи міжнародного комерційного арбітражу існує три концепції договірна, процесуальна та змішана⁴. У нашій віт­чизняній літературі Ю. Д. Притика відстоює точку зору про чоти-

Див.: Международное частное право: Учебник / Под ред. Г К. Дмитрие­вой.-С. 591.

~ Див.: Бруицени F- В. Международным коммерческий арбитраж .' Учебн. по­добие.- СПб.: Сентябрь, 2001.- С. 30.

' Див.: Федосеена Г. Ю. Цит. праця. С. 282. Див.. Там само.- С. 284-285.

517

ри таких концепції' - договірну (консснсуальну), процесуальну, змішану і автономну¹.

2. Корені перших двох теорій слід шукати ще у XIX сторіччі. За консенсуальною теорією арбітраж трактується як звичайні цивіль­но-правові відносини, коли арбітражна угода й арбітражне рішення розглядається як дві частини договору про арбітраж, поєднані во­лею сторін. Згідно з процесуальною теорією арбітражна угода має тільки процесуальний зміст, сутність якого полягає в тому, щоб, з одного боку, усунути підвідомчість спору державному суду, а з ін­шого - задіяти інститут третейського розгляду, який являє собою різновид цивільного процесу. У квітні Е952 р. швейцарський профе­сор Дж. Стоіссе-Хоял сформулював теорію змішаної природи арбіт­ражу, за якою арбітраж визнається «змішаним інститутом», що містить елементи договірного порядку за своїм походженням та елементи процесуально-правового порядку - за юрисдикційним ха­рактером. За останньою наймолодшою з теорій - автономною -справжня юридична природа арбітражу полягає у тому, що він є оригінальною системою, вільною від договірних та процесуальних елементів, котра дас змогу забезпечити необхідну швидкість роз­гляду справ і гарантії, на які претендують сторони.

Найбільш поширеною з цих теорій вважається змішана і саме вона знайшла відтворення у спеціальній резолюції 44-ї сесії Інсти­туту міжнародного права".

З'ясувавши зміст терміна «арбітраж», який використано у по­значенні «міжнародний комерційний арбітраж», необхідно витлу­мачити два інших терміни цього позначення.

Термін «міжнародний» у доктрині МПрП майже одностайно розуміється як позначення про те. що у спорі, який виник між сто­ронами, присутній іноземний елемент. Внаслідок цього все те, про що раніше йшлося при викладанні даного курсу (див. гл. 1.1.3), може бути використаним у якості обгрунтування необхідності за­стосування цього терміну.

Що стосується терміну «комерційний», то зазвичай вказується на те, що арбітраж - це механізм для розгляду саме комерційних (гос­подарських) спорів між приватними особами (фізичними та юридич­ними), тобто приватноправових спорів'. Хоча Г. Ю. Федосєєва

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc