ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.09.2024
Просмотров: 109
Скачиваний: 0
Частка молодих людей, які активно вступають у шлюб, починає зростати у віці 20-24 роки та досягає піку на період до 29 років. Саме в цей час молода сім’я має багато проблем та сімейних негараздів, які негативно впливають на спосіб життя молоді. Аналіз динаміки розлучень показав, що найбільше розлучень знову ж таки припадає на цей вік: серед молоді 25-29 років та 20-24 роки.
Саме цей період пов'язаний з труднощами соціального характеру. Як правило, молоді люди стикаються з проблемами проживання, матеріального забезпечення, народження та виховання дітей (табл. 2).
Таблиця 2
Кількість народжених дітей за віком матері у 2009 році
(за даними Держкомстату)
Всього народжених,
осіб
в тому числі за віком матері, років
до 15
15-19
20-24
25-29
30-34
по країні
512525
172
44332
173481
160829
91149
Відповідно, інтерес до збереження та розвитку здоров’я, як власного, так і близького оточення, у багатьох родинах проявляється на низькому рівні. Розривання шлюбних стосунків переводить більшість родин у категорію сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах та потребують державної допомоги для вирішення соціальних і психологічних проблем.
РУХОВА АКТИВНІСТЬ
Рухова активність, регулярні заняття фізичною культурою та спортом ― обов’язкова умова здорового способу життя. Однак, як свідчать дані соціологічного дослідження “Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді”, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка в межах міжнародного проекту “Health Behaviour in School-Aged Children” (HBSC), серед молодих українців рухова активність (наприклад, регулярні заняття фізкультурою) не дуже поширена. Упродовж останнього перед опитуванням тижня мали фізичну активність будь-якого характеру сумарно не менше години на день лише 22 % учнівської молоді (з них 28 % ― хлопці, 16 % ― дівчата). Більш фізично активними виявилися учні 6, 8 класів (30 і 23 % відповідно). При цьому дівчата - восьмикласниці мали майже удвічі нижчий рівень активності за своїх хлопців-однолітків (16,5 % проти 30 %). Найменш активними є студенти вищих навчальних закладів (далі ― ВНЗ): від13,5 до 8% залежно від рівнів акредитації.
Більшість опитаних присвячували фізичній активності півгодини або годину на тиждень (від 50 % студентів ВНЗ I–II рівнів акредитації до 54 % шестикласників та першокурсників ВНЗ III–IV рівнів акредитації).
Щоденно, у свій вільний від занять час, мають фізичне навантаження, тобто займаються будь-якими фізичними вправами чи тренуваннями, кожний третій шестикласник і лише кожний шостий-восьмий студент ВНЗ незалежно від рівнів акредитації. З віком цей показник знижується: 6 клас ― 30%, 8 клас ― 25%, 10–11 класи ― 22%, ПТНЗ ― 21%, ВНЗ I–II рівнів акредитації ― 16%, першокурсники ВНЗ III–IV рівнів акредитації ― 12% (рис. 1).
Рис. 1. Розподіл учнівської молоді, яка щоденно, у свій вільний від занять час, займається різними фізичними вправами або тренуються, за статтю та місцем навчання, %
Юнаки є більш активними. Для дівчат більш характерним є неактивний спосіб життя, рухова активність у більшій мірі співвідноситься з обов’язковими фізичними навантаженнями на заняттях фізкультурою.
Важливу роль у формуванні здорового способу життя відіграють дитячо-юнацькі спортивні школи, які входять до системи позашкільної освіти в державі.
Станом на 1 січня 2009 року у системі Міністерства освіти і науки функціонувало 658 спортивних шкіл. З них 602 дитячо-юнацькі спортивні школи та 56 спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву. Загалом в них займалося майже 350 тис. учнів, з якими працювали понад 10 тисяч тренерів. Але через відсутність сучасного спортивного інвентарю та обладнання, власної спортивної бази виникли серйозні труднощі в організації навчально-спортивної роботи у більшості дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Лише 43 % зазначених шкіл мають власну базу. Значною мірою це пояснюється недостатнім обсягом фінансування на придбання необхідного обладнання та інвентарю.[5]
Охоплення фізичним вихованням молоді у 2009 році виглядало наступним чином: в загальноосвітніх закладах до уроків фізкультури було залучено 4 млн. осіб, тобто практично всі школярі. Проте ця діяльність не позбавлена певних недоліків. На сьогодні середній показник фізкультурно-оздоровчої роботи в загальноосвітніх навчальних закладах держави становить тільки 38,2 %, що негативно позначається на стані здоров’я молоді. Для прикладу, тільки 30 % сучасних школярів без ризику для свого здоров’я можуть виконувати нормативи фізичного навантаження.
За даними Мінсім’ямолодьспорту в Україні працюють 1690 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, в яких займається 12,6 % від загальної кількості молоді віком від 6 до 18 років. У зазначених закладах розвивається 52 олімпійські види спорту, якими займається майже 555 тисяч осіб, та 53 неолімпійських види спорту, якими займаються більше 64 тисяч осіб. До занять у дитячо-юнацьких спортивних школах для інвалідів залучено майже 7 тисяч осіб.
ХАРЧУВАННЯ
Для виконання фізичних нормативів підлітки мають повноцінно харчуватися. В Україні, у зв’язку з несприятливими економічними умовами знижується життєвий рівень населення, а відтак особливої гостроти набуває проблема збалансованого харчування. Незбалансоване харчування не здатне забезпечити організм молодої людини необхідною кількістю макро- та мікронутрієнтів, що призводить до зниження працездатності, погіршення зору та пам’яті, а в результаті позначається на успішності. Пригнічений стан, апатія, дисгармонія із зовнішнім світом та самим собою, як наслідки недотримання режиму харчування, відбиваються на формуванні і засвоєнні соціальних ролей молоді, нерідко стаючи перепоною на шляху самореалізації та творчого вираження.
Результати соціологічного дослідження “Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді”, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень імені О. Яременка в межах міжнародного проекту “Health Behaviour in School-Aged Children” (HBSC) свідчать про недостатній рівень дотримання правильного режиму харчування: регулярно снідають лише 2/3 української учнівської молоді (64 %) у будні дні та по вихідних 83%. Решта ― 36 %, залежно від віку, статі та типу навчального закладу, харчуються сніданками нерегулярно, включаючи 14 % всіх опитаних, які ніколи не снідають у будні, та 8 % ― у вихідні. Частіше не снідають у будні дні дівчата (17 % проти 11 % хлопців), з віком ця тенденція зростає: якщо у 6 класі не снідають у будні дні 12 % дівчат, то в 10–11 класах таких дівчат уже 17 %. Найбільша частка дівчат, які не снідають у будні дні, серед студенток ПТНЗ ― 31 %.
Відносно правильного вибору та споживання найбільш цінних продуктів було отримано сумні результати. Так, достатню кількість фруктів (більше одного разу на день) споживають лише 17 % опитаних учнів, а овочів ― 22 %. На відміну від хлопців, дівчата трохи частіше споживають овочі та фрукти. Близько 20 % і 12 % учнів споживають фрукти та овочі відповідно один раз на тиждень або навіть рідше, при чому найбільшу частку з них складають студенти ВНЗ I-II рівнів акредитації та учні ПТНЗ (табл. 3).
Таблиця 3
Частота вживання учнівською молоддю овочів та фруктів
Частота вживання
6 клас
8 клас
10–11 класи
ПТНЗ
ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації
ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації
Фрукти
Щодня один раз, щодня більше одного разу, 5–6 днів на тиждень (сума відповідей)
55
51
44,5
33
32
26
2–4 дні на тиждень
30
32
34
41
40
40
Ніколи, рідше одного разу на тиждень, один раз на тиждень (сума відповідей)
15
17
21,5
26
28
24
Овочі
Щодня один раз, щодня більше одного разу, 5–6 днів на тиждень (сума відповідей)
69
68
67
57
56
54,5
2–4 дні на тиждень
19
21
22
27
28
33
Ніколи, рідше одного разу на тиждень, один раз на тиждень (сума відповідей)
12
11
11
16
16
12,5
Солодкі напої, які містять цукор (кола, лимонад або інші безалкогольні газовані напої), були присутні у щоденному раціоні майже 28 % усіх опитаних. Причому студенти ПТНЗ та ВНЗ частіше вживають солодкі газовані напої, ніж школярі. Виявилося, що хлопці дещо частіше за дівчат вживають ці напої, але не набагато (30 % проти 26 % серед дівчат).
Незважаючи на те, що майже всі респонденти (97–98 %) знали, що овочі та фрукти корисні для організму людини, на практиці, як свідчать результати опитування, дотримувалися раціонального споживання далеко не всі. Щодо корисності вживання продуктів з цільних злаків, то лише 61 % опитаних відзначали такий вплив (рис. 2). При цьому дівчата виявилися більш обізнаними, ніж хлопці щодо корисності для здоров’я цих продуктів.
Рис. 2. Поінформованість учнівської молоді щодо корисності певних продуктів та напоїв, %
Стосовно знань щодо зв’язку різних хвороб з харчуванням учнівська молодь незалежно від статі, віку, типу навчального закладу, продемонструвала досить низький рівень знань. Майже третина опитаних не змогла визначитися щодо існування певного зв’язку між харчуванням та різними хворобами.
На фізичний стан здоров’я молоді також впливає ризикована поведінка, яка часто приводить до складних інфекційних захворювань та тісно пов’язана з соціальною складовою здоров’я.
СОЦІАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ХВОРОБИ
Соціальна складова здоров’я тісно пов’язана з поширенням соціально-небезпечних хвороб в Україні. Офіційні джерела дають лише приблизні дані щодо існуючих тенденцій та реалій, оскільки проблеми поширення соціально небезпечних хвороб носять “тіньовий характер” і досить складні для вивчення.
З 1994 року в Україні стрімко почав поширюватися вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Ця епідемія, в першу чергу, стосується молоді, людей продуктивного віку та їх дітей. З часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2009 року офіційно зареєстровано 161 119 випадків ВІЛ-інфекції серед українських громадян, у тому числі 31 241 випадок захворювання на СНІД та 17 791 випадок смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.
За кількістю зареєстрованих нових випадків інфікування ВІЛ у 2009 році перші місця посідали Донецька (4 061 випадок), Дніпропетровська (3 626) та Одеська (1 568) області. У той час, як за кількістю осіб з уперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ у перерахунку на 100 000 населення лідирували Дніпропетровська (107,9 випадків на 100 000 тисяч населення), Миколаївська (94,8) та Донецька (90,8) області. Поширюється ВІЛ переважно серед людей працездатного віку, наразі 65 % зареєстрованих у віці 25-49 років (рис.3).
Рис. 3. Розподіл за віком тих, кому в 2009 році було вперше встановлено діагноз ВІЛ-інфекція (за даними МОЗ України)
Слід зазначити, що у 2009 році простежується тенденція до зменшення кількості випадків захворювань на ВІЛ-інфекцію у віковій групі 15-24 роки ― 12 %. Для порівняння: у 2006 році таких громадян було 16 %, у 2007 ― 15 %, у 2008 ― 13 %. Частина фахівців пов’язує це з успіхами проведення профілактичної роботи, а деякі науковці привертають увагу до демографічних змін структури населення, зокрема до зменшення природної чисельності цієї вікової групи.
Загальновизнаним є факт, що офіційні дані не відображають реальний масштаб епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, оскільки надають інформацію тільки про осіб, які пройшли тестування на антитіла до ВІЛ, у яких була виявлена ВІЛ-інфекція і які були внесені до офіційного реєстру випадків ВІЛ-інфекції.
Наразі має місце ситуація, коли певна кількість громадян є інфікованою, але не знає про свій статус. Ряд відомих експертів у цій сфері, вказує на цифру до 360 тисяч людей віком від 15 років і старше які інфіковані ВІЛ. Такі дані суттєво відрізняються від даних офіційної статистики, за якою людей з ВІЛ-статусом налічується значно менше (101182 особи).
Відмінність між цими показниками свідчить, що лише 28 % (кожен четвертий) з людей, які живуть з ВІЛ в Україні, пройшли тест на ВІЛ і знають про свій ВІЛ-позитивний статус. Така необізнаність становить додаткову загрозу та несе ризик необережного інфікування інших осіб.
Групами ризику щодо поширення ВІЛ-інфікування довгий час вважалися споживачі ін’єкційних наркотиків. У 2009 році[6] поширеність ВІЛ серед цієї групи становила 22,9 %, серед засуджених ― 15 %, серед осіб, які надають сексуальні послуги за плату ― 13,2 %, серед чоловіків, які мають секс із чоловіками ― 8,6 %.
Останніми роками епідемія ВІЛ поступово зміщується від вищезазначених груп у бік загального населення і найбільше вражає дітей та жінок. Особливо виразно це простежується в регіонах з високим рівнем поширення ВІЛ. Так, в Одеській та Миколаївській областях значна частка вагітних жінок у міських районах є ВІЛ-позитивною (понад 1 %).
У 1995 році в Україні була оголошена епідемія туберкульозу. За даними Міністерства охорони здоров’я, в 2009 році захворюваність на туберкульоз становила 72,7 % (33424 осіб), що на 6,6 % менше, ніж в 2008 році і на 13,6 % менше порівняно з 2005 роком, коли відзначали максимальний рівень цього показника.
Однак слід звернути увагу на думку тих фахівців, які вважають, що офіційна цифра хворих на туберкульоз в Україні, як і у випадку з іншими соціально небезпечними хворобами, є зменшеною втричі (табл. 4)
Таблиця 4
Динаміка кількості хворих з новими випадками туберкульозу, померлих та хворих на активний туберкульоз за 2005-2009 рр. (за даними МОЗ України)
Найменування
Абсолютні числа
Різниця
2005-2009
2005
2006
2007
2008
2009
Нові випадки туберкульозу
39608
38884
37095
35925
33424
6184
Померлі від туберкульозу
11896
10417
10506
10357
8381*
3515