Файл: Osnovu_ohorona_praci_1_new.pdf

2.5. О

СВІТЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

2.5.1. Загальні уявлення

Світлові випромінювання – це електромагнітні випромінювання певної

частки оптичного діапазону. За довжиною хвилі оптичні випромінювання
знаходяться в діапазоні довжини хвилі від 10 до 340000 нм. У цьому діапазо2
ні видимі випромінювання займають незначну ділянку – діапазон від 380 до
760 нм. Таким чином, при однаковому енергетичному рівні оптичні випромі2
нювання з довжиною хвилі 380–760 нм сприймаються органами зору люди2
ни, а за межами цього хвильового діапазону не сприймаються. 

Світло – один із суттєвих чинників виробничого середовища, завдя2

ки якому забезпечується зоровий зв’язок працівника з його оточенням.
Відомо, що біля 80% всієї інформації про навколишнє середовище над2
ходить до людини через очі – наш зоровий апарат. Правильно організо2
ване освітлення позитивно впливає на діяльність центральної нервової
системи, знижує енерговитрати організму на виконання певної роботи,
що сприяє підвищенню працездатності людини, продуктивності праці і
якості продукції, зниженню виробничого травматизму тощо. Так,
наприклад, збільшення освітленості від 100 до 1000 люкс при напруже2
ній зоровій роботі приводить до підвищення продуктивності праці на
10–20%, зменшення браку на 20%, зниження кількості нещасних випад2
ків на 30%. Вважають, що 5% травм можуть спричинюватись такою про2
фесійною хворобою як робоча міокопія (короткозорість).

Слід відмітити особливо важливу роль в життєдіяльності людини при2

родного освітлення, його ультрафіолетової частини спектру. Природне
освітлення стимулює біохімічні процеси в організмі, поліпшує обмін речо2
вин, загартовує організм, йому властива протибактерицидна дія тощо. У
зв’язку з цим при недостатньому природному освітленні в умовах вироб2
ництва санітарно2гігієнічні нормативи вимагають у системі штучного
освітлення застосовувати джерела штучного світла з підвищеною складо2
вою ультрафіолетового випромінювання – еритемні джерела світла.

Спроможність зорового сприйняття визначається енергетичними,

просторовими, часовими та інформаційними характеристиками сиг2
налів, що надходять до людини. Видимість об’єкта залежить від вла2
стивості ока, а також освітлення (або власного світла об’єкта). 

Під час здійснення будь2якої трудової діяльності втомлюваність

очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супрово2
джують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація,
акомодація, конвергенція.

Адаптація – здатність ока пристосовуватися до різної освітленості зву2

женням і розширенням зіниці в діапазоні 2–8 мм.

186

187

Акомодація – пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що зна2

ходяться від нього на різній відстані, за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція – здатність ока при розгляданні близьких предметів займати

положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не

лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Діючи на око,
випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того
або іншого кольору. Межі колірних смуг наступні: 

Колір

Довжина хвилі, нм

Фіолетовий

380–450

Синій

450–480

Зелений

510–550

Жовтий

575–585

Оранжевий

585–620

Червоний

620–780

Для ока людини найбільш відчутним є жовто2зелене випромінювання із

довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впливає на продуктив2
ність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при
природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому
освітленні (довжина хвилі 600…780 нм) вона становить лише 76%. При над2
мірній яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись
засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість
оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час вико2
нання роботи і, як наслідок цього, – до швидкого вломлення органів зору.
Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори з коефі2
цієнтом відбивання 0,4–0,6 (світлі тони) і, бажано, щоб вони мали матову або
напівматову поверхню.

2.5.2. Основні світлотехнічні поняття та одиниці

Основними поняттями системи світлотехнічних величин і одиниць є світ2

ловий потік, сила світла, освітленність і яскравість, фон, яркісний контраст і
видимість. 

Світловий потік F – це потік випромінювання, що оцінюється за його дією

на людське око. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм). Напри2
клад, лампа розжарювання потужністю 40 Вт створює світловий потік
415–460 лм, а люмінесцентна лампа ЛД 40 такої же потужності – 2340 лм. 

Сила світла І – просторова густина світлового потоку, яка визначається

відношенням світлового потоку F (лм) до тілесного кута ω, у якому цей потік
поширюється: І = F/ω. За одиницю сили світла прийнято канделу (кд). Тілес2
ний кут – частина простору сфери, обмежена конусом, що спирається на
поверхню сфери з вершиною у її центрі. За одиницю тілесного кута прийня2
то стерадіан (ср). Кут в 1 ср вирізає на поверхні сфери площину, рівну квадра2

ту радіуса сфери. Кандела це сила світла еталонного джерела в перпендику2
лярному напрямку при температурі затвердіння платини 2046,65

о

К і тиску 

P = 101325 Па. 

Освітленість Е – поверхнева густина світлового потоку. При рівномірному

розподілі світлового потоку F, перпендикулярного освітлюваній поверхні S,
освітленість Е = F/S. Наприклад, освітленість поверхні у повний місяць –
0,2–0,3 лк, білої ночі 2–3 лк, опівдні (літо) – 68000–99000 лк.

Яскравість поверхні В – поверхнева густина сили світла, визначається як

відношення сили світла І у даному напрямі до проекції поверхні, що світить2
ся, на площину, перпендикулярну до напряму спостереження. В = І/S cos α,
де α – кут між нормаллю до поверхні і напрямом зору. За одиницю яскраво2
сті прийнято канделу на квадратний метр (кд/м

2

або ніт). Наприклад, 

яскравість люмінесцентних ламп – 5·10

3

–10

5

кд/м

2

, лампи розжарювання –

5,5·10

6

кд/м

2

. Око людини спроможне функціонувати у діапазоні 

10

26

–10

4

кд/м

2

. Осліплююча яскравість залежить від розміру поверхні, яка

світиться, яскравості сигналу та рівня адаптації зору і має розбіг
6,4·10–15,9·10

4

кд/м

2

. Для ефективного бачення об‘єкту фонова яскравість

повинна знаходитися у діапазоні 10–500 кд/м

2

. 

Коефіцієнти відбиття ρ, пропускання τ та поглинання β поверхонь вимірю2

ються у процентах або частках одиниці (ρ +  τ +  β = 1): ρ = F

ρ

/F; 

τ = F

τ

/F; β = F

β

/F, де F

ρ

, F

τ

, F

β

– відповідно відбитий, поглинений та той, що

пройшов через поверхню, світлові потоки; F – світловий потік, що падає на
поверхню. Наприклад, коефіцієнт відбиття білої поверхні дорівнюється
0,8–0,75, світло синьої – 0,55, коричневої – 0,23, чорної – 0,1–0,07. 

Фон – поверхня, що безпосередньо прилягає до об`єкта. Він оцінюється

коефіцієнтом відбиття. Фон вважають світлим при ρ > 0,4, середнім – при 0,4
і ρ > 0,2 та темним при ρ > 0,2.

Контраст K об`єкта спостереження та фону визначається різницею між їх

яскравостями: К = (В

о

– В

ф

)/В

ф

, де В

о

та В

ф

– відповідно яскравості об`єкта

та фону. Контраст вважають великим при К > 0,5, середнім при 0,2 < K < 0,5,
малим при K < 0,2.

Видимість V характеризує здатність ока сприймати об’єкт. Видимість зал2

ежить від освітлення, розміру об’єкта розпізнавання, його яскравості, контра2
сту між об’єктом і фоном, тривалості експозиції: V = К/К

пор

, де 

К – контраст між об’єктом і фоном; К

пор

– пороговий контраст, тобто наймен2

ший контраст, що розрізняється оком за даних умов. Для нормального зоро2
вого сприйняття V повинна бути рівною 10–15. 

Час зберігання зорового відчуття – 0,2–0,3 с. Сприйняття мерехтливого

світла має специфічні особливості. Серія світлових імпульсів сприймається
як безупинний сигнал, якщо інтервали між імпульсами порівняні з часом
інерції зору. Критична частота мерехтіння дорівнює 15–70 Гц. Таким чином,
для забезпечення стабільного зображення частота регенерації сигналу повин2
на бути не нижчою 70 Гц. Наприклад, у сучасних моніторах частота регенера2
ції зображення складає 85 Гц і вище. 

188

189

2.5.3. Види виробничого освітлення 

Залежно від джерел світла освітлення може бути природним, що

створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом
небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світ2
ла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освіт2
лення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно2 або двобічне),

що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;
верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях;
комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення. 

Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне

освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні примі2
щення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загальне рів2
номірного або загального локалізованого освітлення (з урахуванням
розтушування обладнання та робочих місць). Місцеве освітлення
створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпо2
середнього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із
загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах висо2
кої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в
процесі роботи, напрямок світла. Одне місцеве освітлення у виробни2
чих приміщеннях заборонене.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється

на робоче, чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне . 

Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудо2

вої діяльності людини.

Чергове освітлення – зніжений рівень освітлення, що передбачаєть2

ся у неробочий час, при цьому використовують частину світильників
інших видів освітлення.

Аварійне освітлення вмикається при вимиканні робочого освітлен2

ня. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного
джерела і повинні забезпечувати освітленість не менше 5% величини
робочого освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях вироб2
ничих приміщень і не менше 1 лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення вмикається для евакуації людей з примі2

щення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у вироб2
ничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у при2
міщеннях громадських та допоміжних будівель промислових підпри2
ємств, якщо в них одночасно можуть знаходитися більше 100 чоловік.
Евакуаційна освітленність у приміщеннях має бути 0,5 лк, поза примі2
щенням – 0,2 лк.

Охоронне освітлення передбачається вздовж границь територій, що

охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

2.5.4. Основні вимоги до виробничого освітлення 

Для створення сприятливих умов зорової роботи освітлення робо2

чих приміщень повинне задовольняти таким умовам:

• рівень освітленості робочих поверхонь має відповідати гігієніч2

ним нормам для даного виду роботи згідно зі СНиПII24279/85;

• мають бути забезпечені рівномірність та часова стабільність рівня

освітленості у приміщенні, відсутність різких контрастів між освітле2
ністю робочої поверхні та навколишнього простору, відсутність на
робочій поверхні різких тіней (особливо рухомих);

• у полі зору предмета не повинно створювати сліпучого блиску;

• штучне світло, що використовується на підприємствах, за своїм

спектральним складом має наближатися до природного;

• не створювати небезпечних та шкідливих факторів (шум, теплові

випромінювання, небезпеку ураження струмом, пожежо2 та вибухонебез2
печність);

• бути надійним, простим в експлуатації та економічним. 

2.5.5. Природне освітлення 

На рівень природного освітлення приміщень впливають: світло2

вий клімат, який залежить від географічного розтушування місця,
площа та орієнтація світлових отворів; конструкція вікон, чистота
скла, геометричні параметри приміщень та відбиваючі властивості
поверхонь, зовнішнього та внутрішнього затемнення світла різними
об’єктами.

Оскільки природне освітлення не постійне у часі, його кількісна

оцінка здійснюється за відносним показником – коефіцієнтом при2
родної освітленосні (КПО):

КПО = (Е

вн

/Е

зов

) · 100%,

(2.12)

де Е

вн

(лк) – природна освітленість в цій точці площини всередині примі2

щення, яка створюється світлом неба (безпосереднього або після відбиття);
Е

зов

(лк) – зовнішня горизонтальна освітленість, що створюється світлом в

той самий час повністю відкритим небосхилом. 

В основі нормування виробничного освітлення покладена залеж2

ність необхідного рівня освітлення від зорової напруги (розряду зоро2

190