ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2019
Просмотров: 9532
Скачиваний: 1
k – коефіцієнт запасу (приймають за СНиП II24279/85 в межах від 1,2 до
2,0 в залежності від вмісту пилу в повітрі, типу джерела світла і розрахунко2
вих строків очищення світильників – 2–18 раз на рік);
S – площа, що освітлюється, м
2
;
Z = E
ср
/E
мін
– коефіцієнт, що характеризує нерівномірність освітлення (E
ср
,
E
мін
– середня та мінімальна освітленість), приймають таким, що дорівнює 1,0
при розрахунку на середню освітленість чи для відбитого освітлення, 1,15 –
для ламп розжарювання і ДРЛ, 1,1 – для ліній, що світяться, виконаних сві2
тильниками з люмінесцентними лампами;
N – кількість світильників, передбачена ще до розрахунку відповідно до най2
вигіднішого L : h;
η – коефіцієнт використання випромінюваного світильниками потоку світла
на розрахунковій площині (визначають за довідковими таблицями залежно
від типу світильника, коефіцієнтів відбиття підлоги, стін, стелі та індексу
приміщення і, який розраховується за формулою і = АВ/(h(A+B)), тут А і
В – розміри приміщення в плані, м;
h – розрахункова висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м);
γ – коефіцієнт затінення (може вводитись для приміщень з фіксованим роз2
ташуванням працівників і приймається таким, що дорівнює 0,8).
Обчислений за формулою розрахунковий потік світла лампи (або
світильника з кількома лампами) порівнюють зі стандартним (за ГОСТ
на джерела світла) і приймають найближче значення. У практиці світло2
технічних розрахунків допускається відхилення потоку світла вибраної
лампи від розрахункового у межах від – 10 до +20%.
Різновидом методу коефіцієнта використання потоку світла є
метод питомої потужності, який іноді називають методом ват. Пито2
ма потужність є потужність установки освітлення приміщення, у від2
ношенні до площі його підлоги. Цей метод застосовують тільки для
орієнтовних розрахунків. Він дає змогу визначити потужність кожної
лампи Р (Вт) для створення нормованого освітлення:
P = ωS/N,
(2.17)
де ω – питома потужність лампи, Вт/м
2
;
S – площа приміщення, м
2
;
N – кількість ламп установки освітлення.
Значення питомої потужності знаходять за спеціальними таблиц2
ями залежно від нормованої освітленості, площини приміщення,
висоти підвісу і типів світильників, що використовуються, а також
коефіцієнта запасу.
Точковий метод дає найбільш правильні результати і використову2
ється для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення, а також
196
197
освітлення негоризонтальних площин та великих територій. Він дає
змогу визначити освітленість в будь2якій точці від будь2якого числа
освітлювальних приладів. До недоліків методу слід віднести важкість
урахування відбитих складових потоку світла.
Розрахункове рівняння точкового методу має вигляд:
E
A
= I
A
cos α/r
2
,
(2.18)
де E
A
– освітленість горизонтальної площини у даній точці А, лк;
I
A
– сила світла в напрямі точки А, кд (значення сили світла знаходять за кри2
вими світлорозподілу даного освітлювального приладу);
α – кут між нормаллю до робочої площини і напрямом вектора сили світла в
точку А;
r – відстань від світильника до розрахункової точки А, м.
Для зручності розрахунків, особливо на ЕОМ, рівняння може бути перетво2
рено. Приймаючи r = h/cos α (де h – розрахункова висота підвісу світильника, м)
та вводячи коефіцієнт запасу k, маємо:
E
A
= (I
A
cos
3
α)/(kh
2
).
(2.19)
У тому випадку, коли розрахункова точка А міститься на будь2якій негоризон2
тальній площині, освітленість її E
H
можна знайти з рівняння E
H
= E
A
ψ, де ψ –
перехідний коефіцієнт, що визначається за спеціальними номограмами.
При розрахунках освітлення, що утворюється кількома світильниками,
підраховують освітленість в цій точці від кожного з цих приладів і кінцеві
результати додають.
Різновидом точкового методу розрахунку є метод ізолюкс (ізолюкса –
крива, що являє собою геометричне місце точок даної площини з однаковими
освітленостями). У цьому випадку точковим методом розраховують освітле2
ність у горизонтальній площині від одного світильника чи компактної їх
групи. Отримують сімейство ізолюкс, виконаних в масштабі, у якому накре2
слена та чи інша територія, яка підлягає освітленню. Ізолюкси при проекту2
ванні накладають на план таким чином, щоб вони заповнили всю територію.
Цей прийом дає змогу графічно розрахувати на тільки освітлення, а й коор2
динати місць встановлення опор світильників.
2.5.7. Експлуатація освітлювальних установок
Ретельний і регулярний догляд за устаткуванням природного та штучно2
го освітлення має важливе значення для створення раціональних умов освіт2
лення, а саме, – забезпечення потрібних величин освітленості без додаткових
витрат електроенергії. В приладах з газорозрядними лампами необхідно слід2
кувати за належним станом схем вмикання та пускорегулюючих апаратів, про
несправність яких свідчить значний шум дроселів та блимання світла. Термі2
ни чищення світильників та віконного скла в залежності від рівня пилу та
газів в повітряному середовищі передбачаються діючими нормами (для
віконного скла від двох до чотирьох разів на рік; для світильників – від
чотирьох до дванадцяти раз на рік). Своєчасно повинна проводитися заміна
несправних ламп та ламп, що відпрацювали робочий строк. Після заміни
ламп та чищення світильників необхідно перевіряти рівень освітленості в
контрольних точках не рідше одного разу на рік. Фактично отримана освітле2
ність повинна бути більшою або дорівнювати нормативній освітленості з
урахуванням коефіцієнта запасу.
Для вимірювання рівнів освітленості на робочих поверхнях використовують
люксметри (наприклад, Ю2116), які складаються з фотоелемента та увімкненого
до нього міліамперметра. При надходженні світлового потоку на фотоелемент у
колі приладу виникає фотострум, пропорційний світловому потоку, що падає.
Шкала приладу градуюється в одиницях освітленості – люксах, що дає змогу за
показаннями приладу оцінити освітленість поверхні.
2.6. З
АХИСТ ВІД ШУМУ У ВИРОБНИЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ
2.6.1. Загальне положення
Шум – це будь2який небажаний звук, який наносить шкоду здо2
ров’ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти
отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджуваль2
них сигналів. З фізичної точки зору – це хвильові коливання пружно2
го середовища, що поширюються з певної швидкістю в газоподібній,
рідкій або твердій фазі.
Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного стану сере2
довища в наслідок впливу на них сили збудження и поширюючись у
ньому утворюють звукове поле. Джерелами цих порушень бути меха2
нічні коливання конструкцій або їх частин, нестаціонарні явища в
газоподібних або рідких середовищах
Основними характеристиками таких коливань служить амплітуда звуково2
го тиску (р, Па), частота (f, Гц). Звуковий тиск – це різниця між миттєвим зна2
ченням повного тиску у середовищі при наявності звуку та середнім тиском в
цьому середовищі при відсутності звуку. Поширення звукового полю супрово2
джується переносом енергії, яка може бути визначена інтенсивністю звуку
J(Вт/м
2
). У вільному звуковому полі інтенсивність звуку і звуковий тиск зв’я2
зати між собою співвідношенням
J = p
2
/ρ · C,
(2.20)
де J – інтенсивність звуку, Вт/м
2
;
p – звуковий тиск, Па;
ρ – густина середовища, кг/м
3
;
С – швидкість звукової хвилі в даному середовищі, м/с.
198
199
За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразву2
кові з частотою коливань менше 20 Гц, звукові (ті, що ми чуємо) – від 20 Гц
до 20 кГц та ультразвукові – більше 20 кГц. Швидкість поширення звукової
хвилі C (м/с) залежить від властивостей середовища і насамперед від його
густини. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах C ∼ 344 м/с;
густина звукової хвилі в воді ∼ 1500 м/с, у металах ∼ 3000–6000 м/с.
Людина сприймає звуки в широкому діапазоні інтенсивності (від
нижнього порога чутності до верхнього – больового порога). Але
звуки різних частот сприймаються неоднаково (рис. 2.12). Найбільша
чутність звуку людиною відбувається у діапазоні 800–4000 Гц. Най2
менша – в діапазоні 20–100 Гц.
Рис. 2.12 Залежність рівня звукового тиску,
що сприяється людиною від частоти звуку (криві рівної гучності)
В зв’язку з тим, що слухове сприйняття пропорційне логарифму
кількості звукової енергії були використані логарифмічні значення –
рівні звукової інтенсивності (L
i
) та звукового тиску (L
p
), які виража2
ються у децибелах (дБ). Рівень інтенсивності та рівень тиску звука
виражаються формулами:
L
i
= 101g J/J
0
, дБ;
(2.21)
L
р
= 201g р/р
0
, дБ;
(2.22)
де J
0
, – значення інтенсивності на нижньому порозі чутності його людиною
при частоті 1000 Гц, J
0
= 10–12 Вт/м
2
;
р
0
– значення звукового тиску на нижнього порозі чутності його людиною на
частоті 1000 Гц, р
0
= 2 · 10
–5
Па.
На порозі больового відчуття (верхнього порога) на частоті 1000 гц
значення інтенсивності J
п
= 10
2
Вт/м
2
, а звукового тиску р
п
= 2·10
2
Па.
Спектр шуму – залежність рівнів інтенсивності від частоти. Роз2
різняють спектри суцільні (широкосмугові), у яких спектральні
складові розташовані по шкалі частот безперервно, і дискретні
(тональні), коли спектральні складові розділені ділянками нульової
інтенсивності. На практиці спектральну характеристику шуму зви2
чайно визначають як сукупність рівнів звукового тиску (інтенсивно2
сті) у частотних октавних смугах. Ширина таких смуг відповідає
співвідношенню f
в
/f
н
= 2, де f
в
– верхня частота смуги, f
н
– нижня
частота смуги . Кожну смугу визначають за ії середньо геометричної
частоті f
ср г
= √ f
в
· f
н
. Оскільки сприйняття звуку людиною різниця
за частотою, для вимірів шуму, що відповідає його суб’єктивному
сприйняттю вводять поняття коректованого рівня звукового тиску.
Корекція здійснюється за допомогою поправок, які додаються у
частотних смугах. Стандартні значення корекції в частотних смугах
наведені у таблиці 2.10. Значення загального рівня шуму з ура2
хуванням вказаної корекції по частотним смугам називають рівнем
звука (дБА).
200
Таблиці 2.10
Стандартні значення корекції (А) рівнів звукового тиску
у частотних смугах
Середньо геометричні часто2
ти октавних смуг, Гц
31,5
63
125
250 500 1000 2000 4000 8000
Корекція, дБ
242 226,3 216,1 28,6 23,2
0
1,2
1,0
21,1
За часовими характеристиками шуми поділяють на постійні і непо2
стійні. Постійними вважають шуми, у яких рівень звуку протягом
робочого дня змінюється не більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми
поділяються на переривчасті, з коливанням у часі, та імпульсні. При
переривчастому шумі рівень звуку може різко падати до фонового
рівня, а довжина інтервалів, коли рівень залишається постійним і
перевищує фоновий рівень, досягає 1 с та більше. При шумі з коливан2
нями у часі рівень звуку безперервно змінюється у часі. До імпульсних