Файл: Osnovu_ohorona_praci_1_new.pdf

191

вої роботи), яка, в першу чергу, визначається розміром об’єкта розпіз2
навання, контрастом між об’єктом і фоном, характеристикою фона.
Нормування освітлення в громадських, допоміжних та житлових
будівлях здійснюють в залежності від призначення приміщення. 

За системи бічного природного освітлення (через віконні прорізи у

стінах) нормується мінімальне значення КПО. Для односторонньої біч2
ної системи – це КПО у точці робочої поверхні (або підлоги), розташо2
ваній на відстані 1 м від стіни, найбільш віддаленої від світлових прорі2
зів. За системи верхнього природного освітлення (через ліхтарі – світ2
лові прорізі у покритті будівлі) та системи верхнього та бічного природ2
ного освітлення нормується середній КПО, обчислений за результати
вимірювань у N точках (не менш 5) умовної робочої поверхні (або під2
логи). Перша та остання точка приймаються на відстані 1 м від поверх2
ні стін. Середнє значення КПО обчислюється за формулою:

КПО

ср

= (КПО

1

/2 + КПО

2

+ КПО

3

+…

+ КПО

N21

+ КПО

N

/2)/(N21),

(2.13)

де КПО

N

– коефіцієнт природного освітлення у N2й контрольній точці, N –

кількість контрольних точок у площині характерного перерізу приміщення.

Нормативні значення коефіцієнтів природного освітлення наводять2

ся «Будівельними нормами і правилами» (СНиП II–4279/85) в залежно2
сті від розряду зорової роботи для середньої зони Росії (КПО

н

III

), але без

врахування інших зон світлового клімату (географічного розтушування
місця) та орієнтації світлових прорізів (таблиця 2.9). Нормоване значен2
ня КПО для будівель, що розміщенні у I, II, IV, V поясах світлового клі2
мату, визначається за формулою:

КПО

н

I,II,IV,V

= КПО

н

III

· m · c,

(2.14)

де КПО

н

III

– значення коефіцієнта природного освітлення для III зони світло2

вого клімату за таблицями СНиП II–4279/86; m – коефіцієнт світлого клімату
(для більшої частини України, розташованої у IV поясі світлового клімату m =
0,9, для Криму (V пояс) m = 0,8); c – коефіцієнт сонячності клімату, якій зал2
ежить від зорієнтованості світлових отворів за сторонами світу (азимут, град),
для південного напрямку с = 0,65 – 0,75, для північного – с = 0,9 –1,0).

При проектуванні природного освітлення враховують, що освітле2

ність в середині приміщення залежить від світла, яке створюється
небом і безпосередньо потрапляє на робочу поверхню, а також світла,
яке відбивається від поверхонь в середині приміщення та прилеглих
будівель. 

Попередній розрахунок природного освітлення полягає у визна2

ченні площі світлових отворів, що мають забезпечити в приміщенні
нормативні значення КПО

н

. При боковому освітленні розрахунок

проводиться за формулою:

100(S

в

/S

п

) = (КПО

н

· k

з

· h

в

· k

буд

)/(t

заг

· r),

(2.15)

де S

в

, S

п

– площі вікон і підлоги у приміщенні;

КПО

н

– нормативний коефіцієнт природного освітлення;

k

з

– коефіцієнт запасу, враховує зниження світлопропускання вікон і середо2

вища у приміщенні, k

з

= 1,2 – 1,5; 

h

в

– світлова характеристика вікон, залежить від відношення розмірів приміщен2

ня у (довжини до глибини та глибини до висоти від рівня робочої поверхні до
верхнього краю вікна), h

в

= 6,5 – 66,0;

k

буд

– коефіцієнт, що враховує затінення вікон будівлями, які розташовані

напроти (залежить від відношення відстані між будівлями до висоти карнизу
протилежного будинку над підвіконником), k

буд

= 1,0 – 1,7;

t

заг

– загальний коефіцієнт світлопропускання, t

заг

= t

1

t

2

t

3

t

4

t

5

, де 

t

1

– коефіцієнт світлопропускання матеріалу, t

1

= 0,5 – 0,9; 

t

2

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у віконній рамі, t

2

= 0, – 0,8;

t

3

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у несучих конструкціях (при боково2

му освітленні t

3

= 1,0); 

t

4

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у сонцезахисних пристроях, t

4

= 0,6–1; 

t

5

– коефіцієнт, що враховує втрати світла у захисній сітці, яка встановлюєть2

ся під ліхтарями, t

5

= 0,9;

r – коефіцієнт, що враховує підвищення КПО при боковому освітленні завдя2
ки світлу, яке відбивається від поверхонь приміщення та прилеглих будівель,
r = 1,0 – 10. 

Розрахунок природного освітлення у приміщеннях, які експлуату2

ються, здійснюють по графіками А. М. Данилюка графоаналітичним
методом, якій наводиться у СНиП ІІ24279/85.

2.5.6. Штучне освітлення 

Штучне освітлення передбачається у всіх приміщеннях будівель, а

також на відкритих робочих ділянках, місцях проходу людей та руху
транспорту. 

Штучне освітлення проектується для двох систем: загальне (рівномір2

не або локалізоване) та комбіноване (до загального додається місцеве).

При штучному освітленні нормативною величиною є абсолютне зна2

чення освітленості, яке залежить від характеристики зорової праці та
системи освітлення (загальне, комбіноване). Всього визначено вісім роз2
рядів (в залежності від розміру об’єкта розпізнавання), в свою чергу роз2

192

193

ряди (I–V) містять чотири підрозряди (а, б, в, г) – в залежності від контра2
сту між об’єктом і фоном та характеристики фона (коефіцієнта відбиття).
Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд І а), а наймен2
ша – 30 лк (розряд VIII в). Витяг з «Будівельних норм та правил» (СНиП
ІІ24279) нормативних значень освітлення наводиться у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Нормативні значення освітлення

Характеристика 

та розряд зорової роботи

Найменший

лінійний

розмір

об’єкта

розпізнаван2

ня, мм

Штучне освітлення, лк

Природне

освітлення,

КПОIII, %

комбіноване загальне верхнє бокове

Найвищої точності – I

менше 0,15 5000–1500 1500–400

10

3,5

Дуже високої точності – II

0,15–0,3

4000–1000 1250–300

7

2,5

Високої  точності – III

0,3–0,5

2000–400 500–200 

5

2

Середньої точності – IV

0,5–1

750–300

300–150

4

1,5

Малої точності – V

1–5

300–200

200–100

3

1

Груба – VI

більше 5

–

150

2

0,5

Робота з матеріалами, що світя2
ться – VII

більше 0,5

–

200

3

1

Загальне спостереження за ходом
технологічного процесу – VIII

– 

– 

75–30 

1

0,3

Як джерела світла при штучному освітленні використовуються

лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Основними характери2
стиками джерел світла є номінальна напруга, споживана потужність,
світловий потік, питома світлова віддача та строк служби.

У лампі розжарювання видиме світло випромінює нагріта до висо2

кої температури нитка з тугоплавкого матеріалу. Світловий потік зал2
ежить від споживаної потужності і температури нитки. Лампи розжа2
рювання прості у виготовленні, надійні в експлуатації. Їх недоліки:
мала світлова віддача (10–15 лм/Вт), невеликий строк служби
(близько 1000 год) та несприятливий спектральний склад світла, в
якому переважають жовтий та червоний кольори при нестачі синього
та фіолетового порівняно з природним світлом, що утруднює розпіз2
навання кольору. 

У  газорозрядних лампах балон наповнюється парами ртуті та

інертним газом, на внутрішню поверхню балона можуть наноситься

люмінофор. Газорозрядні лампи бувають низького (люмінесцентні)
та високого тиску. Люмінесцентні лампи мають великий строк служ2
би (10000 год), більшу світлову віддачу (50–80 лм/Вт), малу яскра2
вість поверхні, що світиться, кращий спектральний склад світла –
ближчий до денного. До недоліків люмінесцентних ламп відноситься:
пульсація світлового потоку, нестійка робота при низьких температу2
рах і зниженій напрузі та більш складна схема вмикання. Пульсація
світлового потоку негативно впливає на стан зору, а також може
викликати стробоскопічний ефект, який полягає у тому, що частини
обладнання, що обертаються, здаються нерухомими або такими, що
обертаються у протилежному напрямі. Стробоскопічний ефект
можна знизити вмиканням сусідніх ламп у різні фази мережі, але
повністю усунути його не вдається. Зниження негативної дії пульсую2
чого світлового потоку здійснюють підвищенням частоти (до 1 кГц)
струму живлення, що пов’язано з інерційною характеристикою фор2
мування зорового образу. 

Розрізняють кілька типів люмінесцентних ламп залежно від спек2

трального складу світла: ЛД – лампи денні, ЛБ – білі, ЛДЦ – денного
світла правильної кольорової передачі, ЛТБ – тепло2білі, ЛХБ –
холодно2білі. 

Лампи високого тиску – дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві лампи

(ДНаТ) мають строк служби більш 10000 год та світловіддачу відпо2
відно 50 і 130 лм/Вт.

У  галогенних лампах колби наповнені парами галогену (йоду або

брому). За пріціпом дії вони бувають розжарювання, газоразрядні і
металогалогенові. Галогенні лампи мають строк служби (2000–5000 год)
і світловіддачу (20–75 лм/Вт).

Джерело світла (лампи) разом з освітлюваною арматурою складає

світильник. Він забезпечує кріплення лампи, подачу до неї електрич2
ної енергії, запобігання забрудненню, механічному пошкодженню, а
також вибухову і пожежобезпеку та електробезпеку. Здатність сві2
тильника захищати очі працюючого від надмірної яскравості джерела
характеризується захисним кутом. 

При проектуванні освітлювальних установок необхідно, дотри2

муючись норм та правил освітлення, визначити потребу в освітлю2
вальних пристроях, установчих матеріалах і конструкціях, а також в
електричній енергії. Проект, як правило, складається з чотирьох
частин: світлотехнічної, електричної, конструктивної та кошторисно2
фінансової. 

Світлотехнічна частина передбачає виконання таких робіт:
знайомство з об’єктом проектування, яке полягає в оцінці характеру й

194

195

точності зорової роботи на кожному робочому місці; при цьому обов’язково
треба встановити роль зору у виробничому процесі, мінімальні розміри об’єк2
тів розрізнювання та відстань від них до очей працюючого; визначити коефі2
цієнт відбиття робочих поверхонь і об’єктів розрізнення, розташування робо2
чих поверхонь у просторі, бажану спрямованість світла, наявність об’єктів
розрізнювання, що рухаються, можливість збільшення контрасту об’єкта з
фоном, можливість виникнення травматично небезпечних ситуацій, стробо2
скопічного ефекту; виявити конструкції та об’єкти, на яких можна розмісти2
ти освітлювальні прилади, а також конструкції та об’єкти, які можуть утво2
рювати тіні тощо;

вибір системи освітлення, який визначається вимогами до якості освітлен2

ня та економічності установки освітлення;

вибір джерела світла що визначається вимогами до спектрального складу

випромінювання, питомою світловою віддачею, одиничною потужністю
ламп, а також пульсацією світлового потоку;

визначення норм освітленості та інших нормативних параметрів освітлен2

ня для цього виду робіт відповідно до точності робіт, системи освітлення та
вибраного джерела світла;

вибір приладу освітлення, що регламентується його конструктивним вико2

нанням за умовами середовища, кривою світлорозподілу, коефіцієнтом
корисної дії та величиною блиску;

вибір висоти підвісу світильників здійснюється, як правило, сумісно з

вибором варіанту їх розташування і визначається в основному найвигідні2
шим відношенням L:h (відстань між світильниками до розрахункової висоти
підвісу), а також умовами засліплення; залежно від кривої світлорозподілу
(типу світильника) відношення L:h прийнято від 0,9 до 2,0.

Після визначення основних параметрів освітлювальної установки (нор2

мованої освітленості, системи освітлення, типу освітлювальних приладів та
схеми їх розташування) приступають до світлотехнічних розрахунків.

Розрахунок освітлювальної установки може бути виконано різними

способами, які базуються на двох основних методах розрахунків: за
світловим потоком і точковий. Найбільш розповсюджений в проект2
ній практиці розрахунок за методом коефіцієнта використання пото%
ку світла. Цей метод використовується для розрахунку загального
рівномірного освітлення і дає змогу визначити світловий потік дже2
рел світла, необхідний для створення нормованого освітлення розра2
хункової горизонтальної площини. Цим методом враховується пря2
мий та відбитий (від стелі, стін та підлоги) потік світла.

Потік світла F, який повинні випромінювати лампи в кожному сві2

тильнику, визначають за формулою:

F = EkSz/(Nηγ),

(2.16)

де E – нормована мінімальна освітленість, лк;