Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

26

Розрізняють  прямий  і  обхідний  оперативні  доступи.  Прямий  доступ  проводять  із  ділянки, 

розташованої  найближче  до  осередку  патологічного  процесу;  тканини  в  напрямі  цього  осередку,  як 
правило,  роз'єднують  в  одній  площині.  Такий  доступ  є  раціональним.  Обхідний  доступ  виконують,  як 
правило, із ділянок, віддалених від патологічного осередку, в обхід якого-небудь органа (наприклад, один із 
доступів до повітроносного мішка). 

Питання про вибір оперативного доступу вирішується в загальному плані операції. 
Оперативний прийом- власне втручання на певному ушкодженому органі, яке вимагає максимальної 

обережності з тим, щоб запобігти серйозним порушенням життєдіяльності його та організму в цілому. Це 
зобов'язує  хірурга  мислити  фізіологічно,  а  оперувати  анатомічно.  Оперативний  прийом  також  повинен 
бути раціональним. 

Раціональним оперативніш прийомом називають такий спосіб оперативного втручання на  хворому 

органі  (або  у  вогнищі  патологічного  процесу),  який  забезпечує  найефективніше  хірургічне  втручання  в 
даної  хворої  тварини.  Раціональність  вибраного  оперативного  прийому  завжди  визначається  тим,  якою 
мірою при його виборі взято до уваги загальний стан хворої тварини та особливості її захворювання. 

Велике значення має правильний вибір способу оперативного втручання. Лікареві потрібно керуватися 

наступними положеннями. 

Немає і не може бути універсального оперативного доступу, а тим більше оперативного прийому 

для  всіх  випадків  даного  захворювання!  Це  пояснюється  тим,  що  у  кожної  тварини  одне  і  те  ж 
захворювання може перебігати по-різному; до того ж, на момент надання лікарської допомоги патологічний 
процес  може  перебувати  на  різних  стадіях  розвитку.  Не  менш  важливе  значення  має  загальний  стан 
тварини. Якщо до цього додати, що при виборі оперативного доступу (місця, величини й напряму розрізів) 
доводиться  враховувати  різні  індивідуальні  форми  мінливості  в  будові  і  взаємовідношеннях  тканин  та 
органів оперованої ділянки, то стане ясною безпідставність тверджень деяких авторів, які рекомендували 
свої способи операції як універсальні, раціональні для всіх випадків якого-небудь певного захворювання. 
Отже,  не  досить  вивчити  відомі  способи  виконання  хірургічних  операцій  (оперативних  доступів  і 
прийомів),  які  запропоновані  для  даного  захворювання.  Важливо  з'ясувати,  в  яких  умовах  і  для  яких 
патологічних процесів кожний з них може бути застосований як найбільш раціональний і який з відомих 
способів повинен бути відкинутий як помилковий. 

Кінцевий  успіх  операції  залежить  не  тільки  від  урахування  передопераційного  стану  тварини, 

характеру  й  ступеня  її  ураження,  не  тільки  від  правильного  вибору  способу  операції  й  хорошої 
техніки  її  виконання,  але  також  від  старанного  проведення  асептики  та  знеболювання  і  від 
належного  догляду  та  утримання  хворої  тварини  в  післяопераційному  періоді,  від  урахування 
можливих помилок та ускладнень під час і після операції і запобігання їм! 

Кожне оперативне втручання має певний ступінь ризику. 
Заключний  етап  операції  може  бути різним. Часто операцію закінчують  з'єднанням тканин швами, 

щоб  повністю  або  частково  закрити  операційну  рану  (глухий  або  частковий  шов).  В  інших  випадках 
порожнину  рани  тампонують  або  дренують,  а  краї  її  над  тампоном  чи  дренажем  тимчасово  зближують 
швами, або ж рану залишають зяючою і пов'язкою захищають від подразнювальних факторів зовнішнього 
середовища. Інколи ортопедичні операції закінчуються спеціальним підковуванням. 

27

ПОКАЗАННЯ Й ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ОПЕРАЦІЇ 

Кожній  операції  передує  діагноз,  який  ставлять  на  основі  ретельного  клінічного,  а  іноді 

рентгенологічного,  лабораторних  та  інших  спеціальних  досліджень.  М.  І.  Пирогов  писав:  "Вправно 
зроблена хірургічна операція не дає права на звання досвідченого клініциста. Тільки той лікар, який має 
клінічну підготовку, може бути хорошим хірургом". 

Будь-яка  хірургічна  операція  повинна  бути,  насамперед,  обгрунтована  відповідними  показаннями, 

тобто повинна бути встановлена її необхідність. Показання можуть бути абсолютними або відносними. 

Є  ряд  операцій,  які  мають  абсолютні  показання  -  indicatio  Vitalis,  коли  вони  визнаються  єдиним 

методом  лікування,  наприклад,  такі  операції:  защемлені  грижі,  злоякісне  новоутворення,  випадіння 
внутрішніх  органів,  зміщення  і  защемлення  їх,  гостра  непрохідність  дихальних  шляхів,  кровотеча, 
пневмоторакс,  тимпа-  нія  рубця,  сичуга,  сліпої  кишки,  закупорка  сечовивідних  шляхів,  гнійні  запалення 
тканин  і  органів.  При  цьому  лікар,  не  вагаючись  у  необхідності  операції,  повинен  розв'язувати  питання 
лише  про  спосіб  і  терміновість  оперативного  втручання  (багато  операцій  з  абсолютними  показаннями  є 
невідкладними).

Є  операції  з  відносними  показаннями,  які  не  становлять  єдиний  метод  лікування,  коли  можна  не 

оперувати, щоб не завдати суттєвої шкоди здоров'ю тварини, і, отже, без ризику знизити її продуктивність 
(доброякісне  новоутворення,  незащемлена  грижа  тощо).У  таких  випадках  лікар,  насамперед,  з'ясовує 
необхідність  оперативного  втручання  як  кращого  методу  лікування  при  захворюванні  даної  тварини,  а 
потім  вже  встановлює  терміновість  оперативного  втручання  й  спосіб  операції,  враховуючи  майбутні 
безпосередні (найближчі) і віддалені її результати, які визначають надалі господарську цінність тварини. 
Іншими словами, глибоко вивчивши загальний стан хворої тварини і характер патологічного процесу, лікар 
у  кожному  конкретному  випадку  повинен  розв'язувати  ці  питання,  додержуючись  правила:  не 
застосовувати  хірургічної  операції  там,  де  вилікувати  можна  іншими,  більш  легкими  і  менш 
небезпечними способами, але й не відкидати операції, коли вона є єдиним методом лікування! 

Втручання лікаря ветеринарної медицини завжди підпорядковане економічним міркуванням. Операція 

вважається вдалою тільки тоді, коли вона зберігає господарську цінність тварини. Збереження тільки життя 
тварини без можливості використати її на роботі, для племінних цілей або поставити на відгодівлю - не є 
кінцевою метою. Проте лікар повинен пам'ятати про ту відповідальність, яку він бере на себе, розв'язуючи 
позитивно питання про вибракування тварини. Потрібно глибоко й всебічно дослідити хвору тварину і при 
найменших  шансах  на  виліковування  зробити  все  можливе  для  збереження  її  господарської  цінності, 
використовуючи різні, найбільш дійові методи лікування. 

Лікар  повинен,  нарешті,  враховувати  й  те,  що  в  багатьох  випадках  операції,  незалежно  від  їх 

необхідності, абсолютно протипоказані. До таких випадків належать: 

а)  тяжкий загальний стан тварини (операція в такому випадку загрожує життю тварини і повинна бути 

відкладена й замінена іншими методами лікування); із цього правила виключаються випадки невідкладних 
операцій, про які зазначали вище (защемлені грижі, механічні ілеуси, флегмони), і операції, які роблять для 
розрізування  гнійників.  Це  також  можуть  бути  старий  вік,  виснаження,  загострення  процесу, 
неоперабельність через великі ураження, великий термін вагітності або стан статевої охоти; 

40

б)  наявність, поряд з хірургічним процесом, гострих контагіозних інфекційних захворювань у тварин. 

Але  при  деяких  інфекційних  захворюваннях  (мит,  ензоотичний  лімфангоїт  та  ін.)  хірургічне  втручання 
часто є необхідним допоміжним методом лікування. У господарствах, де оголошено карантин у зв'язку з 
гострим інфекційним захворюванням, властивим тваринам певного виду (бешиха і чума свиней, мит коней, 
сибірка  та  ін.),  масові  хірургічні  операції  з  економічною  метою  протипоказані  навіть  клінічно  здоровим 
тваринам. Виняток становлять лише невідкладні випадки, що потребують екстреного втручання. При цьому 
операція повинна бути виконана з дотриманням усіх правил особистого захисту і запобігання поширенню 
захворювання; 

в)  масових операцій слід уникати в господарствах, які не мають належних умов для післяопераційного 

утримання тварин; 

г)  не  можна  оперувати  тварин  перед  їх  перегоном,  перегрупуванням  або  в  період  масових 

профілактичних щеплень (оперують не раніше, як за два тижні до щеплень і через такий самий термін після 
їх закінчення); 

д)  масові  операції  слід  закінчити  за  два  тижні  до  відлучки  поросят  і  при  необхідності  продовжити 

виконувати їх тільки через 14 днів після відлучки. 

Ступінь ризику. Будь-яка хірургічна операція має певний ступінь ризику. Ступінь ризику залежить від 

характеру  втручання (втрати сил і крові, тривалості операції), припустимої дії анестезії й самої операції, 
порушення  функції  дихання  і  прохідності  кишок,  часу  іммобілізації  і,  нарешті,  від  наявності  супутніх 
захворювань. Виходячи із вищесказаного, можна умовно розділити хворих тварин перед операцією на три 
групи (JI. А. Тихонюк): 

І-легку("GoodRisk"), при якій ризик можна вважати незначним. У цих хворих тварин задовільний стан, 

їм  буде  виконана  відновлюва-  льна  операція.  Порушення,  які  є,  не  чинять  на  хворих  загальної  дії  й  не 
визивають явних порушень функції інших органів; 

II  -  середньої  тяжкості("IntermediateRisk"),  для  кожного  пацієнта  повинен  бути  по  можливості 

точніше встановлений ступінь ризику. 

Це відноситься, наприклад, до термінової операції, коли у хворої тварини защемлена грижа поєднується 

із достатньо компенсованою недостатністю серця або помірно вираженою недостатністю дихання; 

III  -  тяжка("PoorRisk")  -  мова  йде  про  тих  хворих  тварин,  у  яких  локальне  ураження  життєво 

важливих органів настільки значне, що може визвати загальновиражене порушення (наприклад, рак шлун- 
пікового тракту). До цієї групи відносяться також хворі з гос- ;достатністю дихання, інфарктом міокарда, 
який виник менше  ісяців назад, діабетом, який важко піддається корекції, недо- ю мозкового кровообігу 
тощо. 
тінь  ризику  зростає  зі  збільшенням  кількості  супутніх  захворю-  тановлено,  що  при  сукупності  трьох 
захворювань хвора  тварина до значного ризику.  Однак досить часто хірургічне  втручання є ефективним 
методом лікування (небезпечна  тривала  кровотеча, дія  внутрішніх органів, субдуральна  гематома  тощо). 
:>-яка операція, пов'язана з ризиком для життя тварини, по- іиконуватись за згодою юридичного власника 
тварини, його вника або іншої довіреної особи власника. Якщо йдеться про що є суспільною або державною 

41

власністю,  то лікар,  усві-  зчи необхідність операції,  зобов'язаний  наполягати на  її ви-  , а  в невідкладних 
випадках оперувати, не чекаючи згоди. В лнівних і важких випадках потрібно скликати консиліум лі- 

гд проведенням операції необхідно ретельно продумати і її план. Оскільки в більшості випадків оперувати 

можна різ- тособами, то для конкретного випадку вибирають найбільш іий - modus operandi. Залежно від 

цього передбачають спосіб тварини, метод знеболювання, кількість і концентрацію зне- іих засобів, 

кількість необхідного стерильного гіерев'язу- о матеріалу і його форм, вид перев'язки, розмір шовного ма- 

для перев'язки судин і накладання швів, кількість та асорти- обхідних стерильних інструментів і, нарешті, 

характер опера- втручання. ГІри масових операціях лікар обов'язково повинен чити метод стерилізації 

інструментів під час операції. , ург повинен завчасно намітити собі форму, величину й напрямок розрізу, 

врахувати силу кровотечі; обдумати заходи боротьби з кровотечею; передбачити можливість тих або інших 

утруднень та ускладнень; врахувати анатомо-топографічні особливості оперованої ділянки тіла, 

особливості патологічного процесу й загальний стан хворої тварини, а також передбачити необхідність 

застосування фармакологічних засобів для підняття кров'яного тиску й покращення серцевої діяльності з 

тим, щоб можна було надати негайну допомогу хворій тварині при мінімальній втраті часу. 

Кожне хірургічне втручання має свою назву. 

Назви хірургічних операцій найчастіше складаються з латинської або грецької назви органа, на якому 

виконують хірургічне втручання, і терміна, що означає оперативний прийом, який застосовується. Звідси: 
румінотомія(rumen-  рубець  +  tome-  розріз)  -  розріз  рубця;  уретротомія(urethra-  сечовипускний  канал  + 
stoma- отвір) - створення штучної нориці сечовипускного каналу; ентероектомія (enteron- кишка + ectome- 
вирізування) - вирізування кишки; кол- потомія(colpos- пазуха, піхва + tome- розріз) - розтин стінки піхви; 
гістеректомія(hystera- матка + ectome- вирізування) - вирізування матки. 

Крім того, в оперативній хірургії широко застосовують терміни, які означають  ту чи іншу операцію, 

наприклад:  резекція(resectio-  часткове  вирізування  непериферичної  частини  органа),  екстирпація 
(exstirpatio- вилущування), ампутація(amputo- відрізання) - видалення периферичної частини органа та ін. 

ХІРУРГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ 

Хірургічні інструменти - це технічні засоби, за допомогою яких лікар виконує різноманітні оперативні 

прийоми на органах і тканинах живої тварини при хірургічних способах лікування. Кожен, хто має справу з 
хірургічними інструментами, повинен засвоїти їх функціональне призначення, правильність вибору, знати 
оптимальні  позиції  кожного  з  них  при  застосуванні  й  можливі  ускладнення  при  використанні.  Від  того, 
наскільки  інструменти  зручні  і  досконалі  у  використанні,  залежить  точність  і  своєчасність  лікувальної 
маніпуляції. 

Поява  перших  зразків  хірургічних  інструментів  відноситься  до  глибокої  давнини.  їх  знаходили  при 

археологічних розкопках  у Греції,  Індії,  Єгипті та  Італії.  Вважають, що трепанацію черепа  виконували в 
сиву давнину примітивним кам'яним знаряддям майже в усіх країнах. Ще у V столітті до нашої ери у Греції 
для трепанації застосовували спеціальні інструменти - перфоративний трепан і гострий трепан з вінчиком. 
Хірургічні  інструменти  для  кесаревого  розтину  з'явились  ще  у  Стародавньому  Римі.  Спеціальні 

42

інструменти для трахеотомії вперше були застосовані в Греції в І столітті до нашої ери. Арабська хірургія 
(ІХ-Х століття) мала розробки різноманітних хірургічних інструментів і складних машин для вправлення 
вивихів  тощо.  У  XVI-XVIIстоліттях  у  хірургію  було  впроваджено  велику  кількість  інструментів,  що  за 
своєю формою і призначенням нагадували сучасні. 

Після  впровадження  асептики  та  антисептики  до  хірургічних  інструментів  почали  ставити  наступні 

вимоги:  вони  повинні  виготовлятися  з  твердого,  гладенького  матеріалу;  не  повинні  змінюватись  при 
нагріванні до 180 °С; не піддаватися корозії; повинні складатися з однієї деталі або з малої їх кількості й 
легко розбиратися без застосування інших інструментів; не мати гострих країв, кутів, окрайок, задирок, які 
б  завдавали  додаткових  травм  тканинам  або  рукам  хірурга.  Інструменти,  які  відповідали  цим  вимогам, 
вперше були виготовлені в Росії московською фірмою Ф. Швабе в 1879-1882 pp. 

Впровадження  нових  оперативних  методів  супроводжується,  як  правило,  появою  нових  технічних 

засобів,  які  входять  в  оснащення  операційних  і  створюють  можливості  для  застосування  оперативних 
прийомів, що раніше вважались нездійсненними. 

КЛАСИФІКАЦІЯ ХІРУРГІЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ 

Будь-які хірургічні операції виконують за допомогою різноманітних хірургічних інструментів. Останні 

умовно можна розділити на такі групи: інструменти для розтину м'яких тканин, для зупинки кровотечі, для 
остеотомії та остеосинтезу, для з'єднання м'яких тканин, для кастрації самців, допоміжні, офтальмологічні 
та ортопедичні. 

Інструменти для розтину м'яких тканин 

Для розтину м'яких тканин застосовують хірургічні ножі і ножиці. 
Хірургічний  ніж  складається  з  клинка  і  ручки.  Ріжучий  (гострий)  край  клинка  називається  лезом, 

протилежний йому тупий - спинкою. 

У залежності від форми і розмірів клинка, хірургічні ножі мають різну назву. Так, ніж, у якого клинок у 

2-2,5  рази  коротший  ручки,  називається  скальпелем.  Останній  може  бути:  черевастим,  прямим, 
гострокінцевим, гудзикуватим, серпоподібним тощо (рис. 5; 1,а-е). 

Черевастий скальпель у хірургічній практиці використовується найчастіше. У  цього скальпеля лезо 

має випуклу форму по відношенню до поздовжньої осі. Його застосовують для розтину всіх тканин, а також 
для препарування. Ним можна робити розрізи необхідної довжини, будь-якої форми й на різну глибину. 

Прямий  скальпель.  У  нього  лезо  йде  паралельно  до  поздовжньої  осі.  Застосовують  його  для 

препарування і розтину тканин на невелику глибину.