Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

297

ран є хірургічна  обробка. Вона  дає кращий результат,  якщо зразу  після операції або в післяопераційний 
період зменшити зяяння рани шляхом накладання на неї швів. 

З'єднання країв рани швом - один із найдавніших способів лікування, з успіхом застосовується й нині. 

Хірургічні шви були відомі єгипетським жерцям ще за 4000 років до нашої ери. Перші повідомлення про 
протипоказання для накладання швів були зроблені за 1400 років до нашої ери. Гіппократ (460-377 рр. до н. 
е.) вказував на вузловий та швацький шви, на використання лігатур з кінського волосу та стрічок з кори 
дерев. Гален (II ст. н. е.) згадує про кишкові струни як матеріал для шва. Для зближення країв рани араби 
користувались комахами ЗсагИєх ругетоп, добре розвинені щелепи яких озброєні гачками; щелепами комах 
з'єднували краї рани, а їх тіла видалялись відкручуванням. Арабський хірург Абульказим у другій половині 
X століття згадував про обвивний шов. 

Життєвість цього способу пояснюється його виключною ефективністю, а необхідність накладання швів 

ґрунтується  на  біологічних  особливостях  організму.  Для  того,  щоб  рана  загоїлась  первинним  натягом, 
необхідно, щоб її стінки та краї були щільно з'єднані. 

Показаннями для накладання швів є свіжі, без видимих забруднень відкриті травматичні пошкодження, 

рани після первинної обробки та асептичні операційні рагіи. 

Шви  накладають  з  метою:  а)  захистити  асептичну  рану  від  мікробного  забруднення  й  подальшого 

розвитку інфекції в ній; б) створити найкращі умови для регенерації тканин; в) прискорити загоєння гра-
нулюючих ран; г) зменшити напруження тканин і зяяння рани; д) сприяти зупинці кровотечі; е) утримувати 
у  взаємному  зіткненні  краї  рани  на  протязі  всього  часу  загоєння,  доки  вони  міцно  не  зростуться  й  не 
матимуть потреби в штучному їх утриманні. 

Шовний матеріал, який застосовується в хірургічній практиці 

Як  шовний  матеріал  з  давнини  використовували  волокна  сухожилків  тварин,  шовкові  та  бавовняні 

нитки, металевий дріт тощо. 

Шовний матеріал, що застосовується у хірургічній практиці, повинен мати гладку, рівну поверхню й не 

чинити додаткових пошкоджень тканинам при їх прошиванні, бути еластичним, достатньо розтягуваним, 
щоб не викликати здавлювання та некроз тканин при наростаючому набряку; бути біологічно сумісним з 
живими  тканинами,  володіючи  при  цьому  мінімальною  реактогенністю;  біодеградація  ниток  повинна 
співпадати  з  термінами  загоєння  рани.  Шовний  матеріал  не  повинен  володіти  гігроскопічними 
властивостями,  набухати  та  здійснювати  алергійний  вплив  на  організм.  Посилений  науковий  пошук 
шовного матеріалу, який відповідав би цим вимогам, ще не дав позитивних результатів, у зв'язку з чим у 
сучасній хірургічній практиці використовується більше 50 видів шовного матеріалу. 

Широке розповсюдження одержали нитки натурального та штучного походження, які розсмоктуються 

або не розсмоктуються. 

До натуральних ниток, що розсмоктуються, відноситься кетгут, який виготовляють, як правило, із 

стінки кишечнику жуйних у вигляді різної товщини ниток, які позначаються номерами: № 000, 00, 0, 1,2, 3, 
4, 5, 6 (товщина їх зростає відповідно величині номера). Він здатний легко розсмоктуватися у тканинах, 
проте у різні терміни (від 10 до 24 (70) днів, у залежності від товщини та способу обробки).  Збільшення 
терміну розсмоктування кетгутових ниток досягається імпрегнацією їх металами (хромований, посріблений 
кетгут). Шов із кетгуту послаблюється до 5-7-ї доби, тобто до загоєння, тому його застосовують тільки для 

298

заглибних швів у місцях із слабким натягом тканин, а також на стінках порожнистих органів. Однак кетгут 
не позбавлений антигенних властивостей і здатності викликати алергічні реакції та виражений запальний 
процес навколо лігатури з утворенням лігатурної нориці. 

Нитки  штучного  походження,  що  розсмоктуються,  з  окцелону  (СРСР),  дексону  (США),  вікрилу 

(Англія), поліглактину-910 та інші значною мірою позбавлені цих недоліків: вони міцні, гнучкі, еластичні і 
розсмоктуються в тканинах в оптимальні для загоєння рани терміни внаслідок гідролізу та макрофагальної 
реакції. Наприклад, окце- лон розсмоктується за 14-30 днів і на відміну від кетгуту не викликає запальних та 
алергічних реакцій. 

Натуральними нитками, що не розсмоктуються, є: шовкові, бавовняні, льняні та з кінського волосу. 
Шовк  -  один  із  найчастіше  використовуваних  матеріалів  для  шва.  Він  буває  кручений  та  плетений 

(останній  міцніший).  Випускається  12  номерів  шовку,  товщина  ниток  якого  збільшується  відповідно  ве-
личині  номера:  №  0000,  000,  00,  0,  1,2,  3,  4,  5,  6,  7,  8.  Шовкова  нитка  розсмоктується  в  організмі  дуже 
повільно і частіше всього не розсмоктується, а інкапсулюється. При інфікуванні вона не інкапсулюєть- 
ся і не розсмоктується, а здатна роками підтримувати нагноєння (лігатурні нориці)! Шовк викликає 
значну  реакцію  тканин,  володіє  капілярними  властивостями,  що  сприяє  проникненню  мікро-
організмів у товщу тканин і при неасептичному оперуванні призводить до нагноєння каналів шва! 

Бавовняні та льняні нитки не тільки міцні, але й більш інертні у тканинах, просто стерилізуються, не 

втрачаючи при цьому своєї міцності,  проте  легко просочуються  кров'ю, що збільшує ризик інфікування. 
Однак, на відміну від шовку, вони легше і скоріше інкапсулю- ються, тому загроза утворення лігатурних 
нориць при їх використанні менш вірогідна. Застосовують №№ 10 і 20. 

Кінський волос - еластичний, міцний, стійкий при стерилізації, не подразнює тканини й застосовується 

при пластичних операціях, для з'єднання стінок внутрішніх органів, слизових оболонок тощо. 

До  синтетичних  ниток,  що  не  розсмоктуються,  відносяться  нитки  з  капрону,  лавсану,  дакрону, 

нейлону,  перлону,  доторхону  та  ін.  Синтетичні  нитки,  порівняно  з  натуральними,  переважають  своєю 
міцністю, інертністю у тканинах, але вузли їх легко розпускаються. 

Шовні нитки можуть складатися з одного волокна (монофіламен- тна нитка, мононитка) чи з декількох 

волокон (мультифіламентна нитка); волокна в нитці можуть бути з'єднані шляхом скручування, плетення, 
в'язання.  Для  надання  нитці  гладкої  поверхні,  з  метою  зменшення  травмуючої,  подразнюючої  дії  на 
тканини, її інколи покривають силіконом, воском тощо. 

Нерідко  використовують  шовний  матеріал  з  металу:  дужки  Мі-  шеля  (з  нержавіючої  сталі  чи 

нікелевого  сплаву),  танталові  скріпки,  дріт  (бронзо-алюмінієвий,  міднолужений,  срібний,  магнієвий 
тощо). Міцність, гнучкість,  відсутність набухання, гладенька поверхня  -  позитивні якості цього шовного 
матеріалу; бронзо-алюмінієвий та срібний дріт володіють антисептичною дією, магнієвий - розсмоктується 
в тканинах. 

Проте шовний матеріал, який використовується в хірургічній практиці, продовжують удосконалювати. 

Це  здійснюють  шляхом  покращення  його  конструкції,  підвищення  показників  міцності  та  зміни 
гідрофільних  властивостей,  надання  йому  пролонгованих  антимікробних  властивостей  з  метою 
профілактики інфекційно-запальних ускладнень у рані. Синтезовані такі антимікробні нитки, як тефлон, 

299

фторлон,  біолан,  йодин,  летилан  та  інші.  Останні,  наприклад,  мають  бактерицидну  дію  щодо 
спороутворюючих анаеробів, стафілококів, протею, кишкової палички в організмі на протязі 30 діб. 

Промисловість випускає хірургічну антимікробну капронову нитку "Капромед", яка розсмоктується в 

організмі  впродовж  6-9  місяців;  для  надання  антимікробних  властивостей  на  її  поверхню  нанесено 
спеціальне полімерне покриття, що містить діоксидин та гентаміцину сульфат. 

Розроблений  новий  шовний  матеріал,  що  не  розсмоктується,  з  полімерів  третього  покоління 

ароматичних  амідів  -  нитки  з  синтетичного  високоміцного  матеріалу  (СВМ).  Вони  мають  значні  пе-
реваги перед шовком, лавсаном, капроном та іншими нитками різного походження, що не розсмоктуються в 
організмі: більш міцні (у 3-5 разів), еластичні, інертні в тканинах, добре в'яжуться у вузол при відсутності 
тенденції до розпускання при зав'язуванні хірургічного вузла. 

Шматок нитки певної довжини, який застосовують при накладанні швів, називається лігатурою. 

Інструменти, які використовуються при накладанні швів 

Шви накладають за допомогою голкотримачів, хірургічних голок та пінцетів. 
Голкотримачі.  У  сучасній  хірургії  використовуються  голкотримачі  з  автоматичними  і 

неавтоматичними  замками.  Найбільше  поширення  одержали  голкотримачі  Матьє  (Mathieu)  і  Гегара 
(Hegaf).Якість  інструмента  визначається  відсутністю  стомлюваності  пальців  при  роботі,  можливістю 
захопити  міцно  голку  й  швидко  звільнити  її  в  разі  потреби.  Кожен  хірург  вважає  найкращим  той 
голкотримач, яким він звик працювати. Слід, однак, відзначити, що при операціях на порожнистих органах 
(пряма  кишка,  матка,  піхва)  і  в  порожнинах  голкотримачі  з  більш  довгими  ручками  мають  безсумнівні 
переваги. 

Хірургічні голки, уживані при накладанні швів, мають різноманітну форму і величину. При накладанні 

швів на внутрішні органи можна також застосовувати звичайні швацькі голки із закритим вушком, з якого 
лігатура не висковзає. Розрізняють голки круглої і тригранної форми на поперечному розрізі. 

Голки  круглої  форми  на  поперечному  розрізі  вживаються,  головним  чином,  при  накладанні  швів  на 

внутрішні органи, але непридатні для накладання швів на шкіру. Кругла голка має властивість розсовувати 
тканини,  але  не  розсікати  їх,  завдяки  чому  вона  погано  проникає  в  щільні,  мало  податливі  тканини,  а 
утворені нею канали шва не кровоточать. 

Голки  тригранної  форми  найбільш  уживані.  Будучи  оснащеними  гострими  гранями,  вони  легко 

проникають навіть через щільні, мало- податливі тканини. Однак утворений ними канал шва тригранної фо-
рми має схильність  до зяяння,  завдяки чому, при відсутності належного догляду за  раною, створюються 
найбільш сприятливі умови для розвитку вторинної інфекції. 

Хірургічні голки мають гостре або тупе вістря. Голки з гострим вістрям застосовують при накладанні 

швів на щільні тканини (шкіра, м'язи, сухожилки), а з тупим кінцем - на м'язи, паренхіматозні органи. 

Нині в хірургії широко застосовують атравматичні голки для накладання швів на кровоносні судини. У 

цих голок відсутнє вушко, в яке заправляють лігатуру. Остання запаяна в тупий кінець голки, тому вони 
одноразові. 

Хірургічні  голки  можуть  бути  прямими,  напівкруглими  і  круглими.  Прямі  голки  застосовуються 

переважно при операціях на внутрішніх органах, напівкруглі - при операціях на слизових оболонках, шкірі, 

300

м'яких тканинах, які лежать неглибоко в рані. Круглі голки є універсальними, ними зручно користуватися 
при накладанні швів на глибокоприлеглі тканини. 

Кожна  хірургічна  голка  має  тупий  кінець  з  автоматичним  вушком.  Воно  має  вирізку,  з  якої  вузька 

щілина веде у вушко, в якому є два отвори. Лігатуру накладають на цю вирізку зверху, а потім просувають у 
перший  отвір  вушка.  Внаслідок  еластичності  ніжок  вирізки,  щілина  легко  розходиться,  щоб  пропустити 
лігатуру,  а  потім  негайно  ж  замикається  так,  що  вона  не  може  вийти  назад.  У  другий  отвір  лігатуру  не 
заправляють. Він необхідний для того, щоб вушко мало амортизаційні властивості і не ламалося. Голки з 
автоматичним вушком зручні, вони дозволяють дуже швидко ввести лігатуру і, якщо потрібно, зняти голку, 
не обрізаючи лігатуру. 

Фіксація голки в голкотримачі. Хірургічну голку в голкотримачі фіксують таким чином. Голка умовно 

ділиться на три рівних частини. Губками голкотримача голка затискається між  першою і другою (щільні 
тканини) або другою і третьою (м'які тканини) частинами. Посередині голку не фіксують, тому що в цьому 
місці найбільший вигин голки, і якщо її фіксувати в цьому місці, вона ламається. Губки голкотримача також 
ділять на три рівних частини. Голку фіксують у них між першою і другою третинами. В іншій частині губок 
голку не фіксують, тому що губки розходяться і метал втрачає пружні властивості. У такому випадку голка 
погано фіксується губками, вона повертається і навіть прокручується. При такій фіксації одна із губок може 
відламатись. 

301

Уведення лігатури в голку. Для того, щоб заправити лігатуру у вушко голки, голкотримач з голкою 

тримають  у  правій  руці  і,  притиснувши  вказівним  пальцем  правої  руки  кінець  лігатури,  лівою  рукою 
проводять її під голкою з боку вістря. Потім, перекинувши через губки голкотримача, лігатуру накладають 
на  вирізку  вушка  голки  і  натискають  на  неї,  доки  вона  не  потрапить  у  перший  отвір  (рис.  94);  дякуючи 
пружності  металу,  щілина  вушка  легко 

розходиться,  а  потім  зразу 

ж  замикається.  Один  кінець  заправленої  в 

голку  лігатури  повинен 

бути утричі коротшим! Це робиться з тією 

метою, 

щоб 

після 

накладання  шва  голку  ривком  витягти  з 

тканин і одночасно можна 

було  звільнити  від  лігатури!  Лігатуру  слід 

заправляти 

у 

вушко 

поблизу її кінця, тому що вушко часто ріже 

лігатуру 

і 

коли 

заправляти  її  середньою  частиною,  вона 

перерізується  і  під  час 

зав'язування розривається! 

Звільнити 

голку 

від 

лігатури, 

не 

відрізаючи  її,  дуже  легко: 

для  цього  необхідно  покласти  будь-яку  її 

частину  на  вирізку  вушка  і 

знову увести лігатуру в нього. 

Пінцети. 

При 

накладанні 

швів 

користуються 

анатомічними  і  хірургічними  пінцетами.  Останні  мають  зубчики  на  кінцях  і  тому  краще  утримують 
тканини.  їх  застосовують  для  накладання  швів  на  шкіру,  м'язи,  фасції,  сухожилки,  зв'язки.  Анатомічні 
пінцети  використовують  при  накладанні  швів  на  внутрішні  органи.  За  допомогою  пінцетів  фіксують 
тканини країв рани, цим самим полегшуючи проведення голки і лігатури через них. 

Під  час  накладання  швів  пінцет  фіксують  у  лівій  руці  між  великим  і  вказівним  пальцями.  При 

зав'язуванні вузла губки пінцета переводять у долоню і, прикриваючи їх середнім, безіменним і мізинним 
пальцями, звільняють вказівний і великий. 

Види вузлів 

При зав'язуванні кінців лігатур застосовують морський і хірургічний вузли (рис. 95). 

Рис. 94. Техніка уведення лігатури 

у вушко голки