Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

399

вирізування омозолілих виразок, рубців тощо. Ефективність дермато- пластики найвища в собак завдяки 

великій зміщуваності шкіри. 

Тварин фіксують у лежачому положенні і застосовують наркоз або комбіноване знеболювання (краще з 

провідниковою  анестезією).  Суворо  дотримуються  правил  асептики.  Свіжі  рани  очищають  від 
нежиттєздатних тканин. При гранулюючих ранах поверхню освіжають, рубцеву тканину вирізують. У всіх 
випадках ретельно спиняють кровотечу тампонами, змоченими в гарячому фізіологічному розчині. 

Невеликі  дефекти  закривають  краями  самої  рани,  зсуваючи  їх.  Для  цього  роблять  один  або  два 

додаткові  розрізи  шкіри,  які  зменшують  напруження  країв  рани  і  збільшують  їх  зміщуваність.  ГІослаб- 
лювальні розрізи можуть бути різного розміру й форми (дугоподібної, прямокутної, зигзагоподібної тощо), 
їх  роблять  з  урахуванням  топографії  певної  ділянки,  щоб  не  пошкодити  або  не  оголити  глибокороз- 
ташовані органи. Кожний розріз має бути на 4-12 см віддалений від одного або обох боків дефекту. Для 
кращого  зближення  країв  рани  між  ними  й  новоутвореними  послаблювальними  розрізами  злегка 
відокремлюють  скальпелем  підшкірну  клітковину  і  накладають  шви.  Щоб  надати  первинній  рані 
правильної геометричної форми, її часто перетворюють на круглий, овальний, трикутний або чотирикутний 
дефект. 

Відповідно 

послаблювальні  розрізи  роблять  найбільш  доступного  розміру  й  форми 

(рис. 148, а). 

Закриту зміщеною шкірою 

ваду зашивають глухими вузловими швами. Свіжі рани, що утворюються 

на місці послаблюваль- них 

розрізів, по можливості закривають швами або залишають відкритими; 

згодом 

■у 

ІК. ї- 

Рис.  148.  Способи  шкірної  пластики  за  допомогою 
послаблювальних  розрізів:  а  -  дугоподібних;  б  -  за 
допомогою переміщених трикутних клаптів; в - кутових 

вони самі по собі загоюються вторинним натягом. Немає потреби доводити, 
що це не знижує цінність такого прийому, а тому його застосовують лише за 
крайньої потреби, коли шкіра впоперек не рухається (не розтягується). 

Частіше  застосовують  кутові  послаблювальні  розрізи  (див.  рис.  148,  в). 

При переміщенні утвореного в куті розрізу клаптя вдається зблизи- 

400

ти краї вади, а вторинний дефект закривають спочатку кутовим швом, який накладають по кутах рани, а 
потім накладають шов на бокові краї переміщеного клаптя. 

Закриття країв вади за допомогою переміщених трикутних клаптів за Лімбергом. На відстані 4-12 

см від країв вади, з одного або обох її боків, роблять розрізи шкіри (середній і два бокові) у формі букви 7,, як 
показано на рис. 148, б, щоб мати з кожного боку два трикутні клапті. Середній розріз повинен дорівнювати 
за довжиною боковим і розміщуватися перпендикулярно до поздовжньої осі вади. Утворені трикутні клапті 
шкіри після відокремлення їх від підлеглого шару переміщують назустріч один одному так, щоб клапоть 1 
зайняв місце клаптя 2 і навпаки, й з'єднують вузловими швами (див. рис. 148, б). 

При такому взаємному переміщенні, тобто обміні місцями (за автором способу - "зустрічному обміні") 

клаптів, шкіра натягується зверху й знизу від вади, тоді як у проміжку між вадою та клаптями її натяг значно 
зменшується, і тут утворюється приріст ширини шкірного містка за рахунок натягу суміжних ділянок знизу 
й зверху. Це й дає можливість повністю зблизити краї вади швами. Необхідно тільки в кожному випадку 
точно  встановлювати  довжину  середнього  і  бокових  розрізів  для  утворення  трикутних  клаптів,  щоб 
одержати потрібний приріст ширини шкірних містків з боків вади й закрити її швами без значного натягу 
шкіри. 

Довжину розрізів визначають так. Відношення довгої діагоналі 

ромба

 сі

 до короткої

 а -

 коефіцієнт поздовжнього здовження — обчи- 

а 

слюють за теоремою Піфагора; він дорівнює 1,73. Виходячи з цього, можна скласти таку формулу: 

с і х   2  

а  ------------------------------------------------------------------------------------, 

1,73 

де а - шукана довжина середнього (і бокових) розрізів. Наприклад: ширина вади 6 см, відстань, на яку зближуються краї вади з кожного 
боку  (сі),  дорівнює  3  см.  Таким  чином,  довжина  розрізу  у  викроюваних  трикутних  клаптях,  обчислена  за  формулою,  становитиме 
приблизно 3,5 см: 

3 x 2  
= 3,46. 
1,73 

Закриття  вади  клаптями  шкіри  на  ніжці.  До  цієї  групи  дерма-  топластичних  операцій  належать 

численні способи викроювання поруч з вадою клаптів різної форми - овальних, трикутних, чотирикут

401

них  та  ін.  Клапоть  на  широкій  ніжці  вирізують  безпосередньо  біля  вади;  потім  його  відокремлюють  від 
підлеглого шару і, повернувши навколо основи (ніжки), накладають на ваду, фіксуючи вузловим швом. Кут 
повороту ніжки клаптя може бути різний, але він не повинен перевищувати 180°! 

Відповідно до форми вади  частіше  застосовують:  а) закриття вади овальним клаптем на  ніжці; після 

переміщення клаптя залишається нова вада, яку з'єднують швами за допомогою послаблювальних розрізів - 
кутового  або  дугових;  б)  закриття  вади  двома  трикутними  клаптями;  ці  клапті  викроюють  поруч  один  з 
одним  у  формі  ромба  з  середнім  розрізом,  що  проходить  через  ваду  (по  її  довгій  осі),  або  ж  у  вигляді 
роз'єднаних клаптів по краях вади; в обох випадках клапті міняють місцями і з'єднують швами; нові вузькі 
вади, що залишилася, не зашивають, вони незабаром загоюються вторинним натягом; в) закриття трикутних 
вад трикутними клаптями, викроєними по боках, але поруч з вадою, за допомогою кутових розрізів (див. 
рис. 148, в); г) закриття чотирикутної вади поруч викроєним трикутним клаптем з подальшим переміщенням 
його на ваду (рис. 149, II). 

Спосіб  Р.  Сяре.  Зміщену  шкіру  попередньо  перфорують  численними  невеликими  розрізами.  Таким 

чином, ваду покривають сіткою шкіри. Ефективність цього способу дуже висока. Рани, утворені в результаті 
послаблювальних розрізів, як правило, загоюються без накладання швів. У разі потреби краї ран зближують 
і накладають вузлові шви. 

Спосіб Бурова. Для зменшення напруги країв дефекту прямокутної форми на двох коротких сторонах 

його  вирізають  шматочки  шкіри  за  формою  рівнобедрених  трикутників,  після  чого  легко  зблизити  краї 
дефекту й з'єднати їх швами (див. рис. 149, II). 

c

T T T r T T

,

T

f  

Рис. 149. Способи шкірної пластики: І - спосіб Цельса (а - 

послаблювальні розрізи); II - спосіб Бурова (ABC, BEF - 

вторинні трикутні дефекти); III - спосіб Шиманов- ського (а, б - 

шкірний дефект; стрілкою показано переміщення шкірного 

клаптя) 

402

Спосіб Шимановського. Короткі сторони дефекту чотирикутної і близької до неї форми нарощують за 

продовженням двома лінійними розрізами шкіри і підшкірної клітковини. Відступивши від кінців розрізів 
4—6  см,  роблять  ще  додатковий  розріз  шкіри,  щоб  збільшити  її  рухливість  і  зменшити  напруження. 
Утворений  клапоть  підтягують  і  кладуть  на  дефект,  фіксуючи  його  вузловими  швами.  Якщо  в  пере-
міщеному  клапті  зберігається  велике  напруження  та  існує  загроза  прорізування  лігатурою  країв  рани, 
рекомендується відпрепарувати клапоть шкіри з підшкірною клітковиною від прилеглих тканин, а вузлові 
шви комбінувати із швами, які зменшують напруження (шов, зменшуючий напруження тканин, з валиками, 
петлеподібний; див. рис. 149,111; 150). ' 
При виконанні дермато- 

A h 

пластики слід дотримувати- ся наступних правил: 

1) операції шкірної пластики виконувати із суворим додержанням асептики; 2) гранульовані поверхні вади 
зрізують  гострим  скальпелем  або  вишкрібають  к'юрет- 

кою; 3) кровотечу зупиняють 

тампонами,  змоченими  гарячим  фізіологічним  розчином 

(не  вище  50  °С),  щільно 

притискуючи  їх  до  освіженої 

поверхні  тугою  пов'язкою, 

доки 

зовсім 

припиниться 

кровотеча;  великі  судини 

скручують, уникаючи при цьому 

перев'язування 

їх; 

4) 

послаблювальні 

розрізи 

(і 

розрізи  для  викроювання 

клаптів) 

поглиблюють 

до 

підшкірної 

клітковини 

включно;  5)  при  викроюванні 

клаптів 

враховують 

топографію  шкірних  судин  і 

вживають  заходів  до  того, 

щоб  регіонар-  ні  для  клаптя  судини  залишалися 

неушкодженими 

і 

проходили через його ніжку (основу); 6) ніжка клаптя не повинна бути вужча від половини його ширини, 
форма  повинна  відповідати  формі  вади,  а  величина  може  трохи  перевихцувати  розміри  вади,  тому  що 
викроєний шматок шкіри внаслідок своєї еластичності зменшується; 7) перед нанесенням фігури зустрічних 
трикутних  клаптів  обчислюють  необхідну  довжину  розрізів  і  визначають  місце  їх,  виходячи  із  ступеня 
натягу тканин у різних ділянках навколо вади; 8) при повертанні клаптів уникають натягування їх ніжок 
(основи); 9) прикладений клапоть

Рис. 150. Закриття шкірного дефекту на щоці у коня 

(за Шимановським) 

403

притискують  до  вади  тампоном  і  відразу  ж  фіксують  по  краях  швом;  10)  щоб  клапоть  не  відстав  у 
центральній його частині, накладають пов'язку, а іноді його пришивають до підлеглих тканин одним-двома 
стібками; 11) у  разі нагноєння і часткового відставання клаптя знімають  частину  швів; 12) якщо шви не 
розходяться, а клапоть відстає лише в центральних його зонах, то роблять насічки для видалення гнійного 
ексудату. 

Способи  вільної  пластики,  або  трансплантація.  Цей  вид  пластики  передбачає  не  тільки  суворе 

дотримання  правил  асептики  при  відборі  трансплантату  і  підготовці  дефекту,  а  й  особливу  увагу  до 
загального  стану  оперованої  тварини  й  реактивності  її  організму.  Трансплантат  може  загинути  при 
наявності запального процесу в ділянці дефекту або, навпаки, при відсутності реакції в ослабленої тварини 
(наприклад,  при  авітамінозі,  великих  втратах  крові,  виснаженні  тощо).  Тому  необхідна  відповідна 
підготовка  тварини  для  поліпшення  загального  стану  організму  й  стимулювання  його  регенеративних 
властивостей (повноцінна годівля, переливання крові, введення вітамінів, тканинних препаратів тощо). 

Трансплантація шкіри найчастіше виконується аутопластикою. При пересадці гомо- або гетерологічної 

тканини  в  силу  реакції  тканинної  несумісності  спостерігається  або  перебудова  трансплантата,  або  його 
відторгнення. У ветеринарній практиці найефективнішим є пересадка невеликих шматочків шкіри за П. Ф. 
Симбірцевим.  За  його  даними,  найкраще  приживлення  відбувається  при  трансплантації  тільки 
епідермопілярної  частини  шкіри.  Добрі  результати  отримують  також  при  пересадці  за  Амманом  і  А.  А. 
Панковим. 

Показання: рани з великою втратою шкірного покриву, особливо в ділянці суглобів; рани, які тривалий 

час не загоюються; великі опіки. 

Трансплантація  великих  клаптів  шкіри.  У  тварин  цей  спосіб  вперше  застосував  професор 

Казанського ветеринарного інституту Мамадишський. У коня вдавалася пересадка клаптя шкіри розміром 
від 15 до 50 см

2

, а в собак - від 10 до 21 см

2

. 

Клапоть,  розміром  на  1/3  більше  від  площі  вади,  відокремлюють  разом  з  тонким  шаром  підшкірної 

клітковини (шар жирової тканини зрізують) і відразу ж, без будь-яких маніпуляцій на ньому, переносять на 
попередньо  освіжену  (як  і  при  клаптевій  пластиці)  ваду,  накладають  вузловий  шов  з  валиками.  На 
пересадженому і підшитому клапті деякі автори рекомендують робити за допомогою гострокінцевого