Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

389

При  невдалому  проколі  маклака  не  можна  зразу  робити  повторний  прокол,  тому  що  через 

зроблений отвір лікарська рідина буде виливатися в м'які тканини, не потрапляючи у венозну сітку! 
Тому повторний прокол роблять після повного тромбування першого, або ж з протилежного боку. Якщо 
необхідні багаторазові інтра- костальні ін'єкції, їх виконують, чергуючи на обох маклаках. 

У  коней  також  виконують  інтрастернальну  ін'єкцію  в  стоячому  положенні.  Точка  уколу  голки 

знаходиться на серединній лінії вентральної поверхні останнього сегмента грудної кістки (безпосередньо 
позаду грудних кінцівок; рис. 147; 2). Голку уколюють на глибину 3- 3,5 см, направляючи її знизу вверх і 
дещо вперед. 

У лошат зручним місцем для інтракостальних ін'єкцій є вентральна поверхня хвоста в ділянці 3-4-го 

хвостових  хребців.  Перед  уведенням  голки  спочатку  пальпацією  визначають  місце.  Найчастіше  це 
вентральна  поверхня  міжхребцевих  хрящів.  Шкіра  тут  тонка,  малорухлива,  без  волосяного  покриву,  що 
полегшує  знаходження  точки  уколу.  Голку  з  мандреном  уводять  на  глибину  1,5  см  через  вентральну 
поверхню міжхребцевого хряща в напрямку вперед краніально розташованого тіла хребця. 

Слід  пам'ятати,  що  в  місцях  з'єднання  хребців  пропальповуються  гемальні  відростки,  де  проходять 

хвостова  артерія  і  вена.  Тому  прокол  слід  робити,  відступивши  1  см  від  серединної  лінії  хвоста.  Знахо-
дження  голки  в  міжхребцевому  хрящі  визначається  тугим  її  просуванням,  а  при  попаданні  в  кістку 
відчувається хрускіт проколюваних трабекул. 

Уведена в тіло хребця лікарська речовина через малу екстраор- ганну сітку надходить в хвостову вену, 

латеральні вени хвоста і внутрішню клубову вену, погіадаючи потім у каудальну порожнисту вену. 

У  ягнят  інтракостальні  ін'єкції  виконують  у  горб  крила  клубової  кістки,  який  пропальповується  у 

вигляді  трикутного  розширення.  Шкіра  в  цьому  місці  в  ягнят  малорухлива,  що  сприяє  виконанню  цієї 
маніпуляції. Голку з мандреном уводять на глибину 1-2 см у трикутне розширення маклака, направляючи 
каудовентрально  на  иротилеж-  мий сідничний горб, під кутом 45° до сагітальної  площини тіла  тварини. 
Уводять голку легким натискуванням, до відчуття хрускоту і гак званого "провалу", які свідчать про те, що 
вона знаходиться в губчастій речовині кістки. Потім мандрен витягують і приєднують шприц з лікарською 
рідиною. Ін'єкції можна виконувати як у стоячому, так і в лежачому положенні тварини. 

У великих собак ін'єкції виконують у маклак, у невеликих - у дистальний епіфіз стегнової кістки. 
Маклак легко пропальпувати, відступивши 1-1,6 см від остистих відростків крижових хребців. Голку з 

мандреном  уводять  у  маклак  на  глибину  1,5-2  см  паралельно  сагітальній  площині  тіла  тварини,  на-
правляючи  її  назад  і  донизу  в  бік  сідничного  горба.  Собакам  можна  також  уводити  в  рукоятку  грудної 
кістки. 

Рис. 147. Місця введення голки в грудну кістку: 1 - у собак; 2 - у  коня 

390

Голку  уколюють  з  переднього  кінця  рукоятки  грудної  кістки,  спрямовуючи  її  спереду  назад  по 

поздовжній осі рукоятки (див. рис. 147; 1). Глибина уколу може коливатися в межах 1-1,5 см. При зануренні 
голки в губчасту кістку відчувається характерний хрускіт. 

У невеликих собак ін'єкції виконують на медіальній поверхні дистального епіфіза стегнової кістки. 

Точка  уколу  голки  знаходиться  в  ямці  між  медіальним  виростком  і  краєм  медіального  гребеня  блоку 
колінної чашки. Голку уводять каудолатерально на глибину 1 см. 

У  кішок, як і в лошат, найзручніше  виконувати ін'єкцію на вентральній поверхні хвостових хребців. 

Тварину  фіксують  у  лежачому  положенні.  Голку  уводять  через  міжхребцевий  хрящ  дещо  збоку  від 
серединної  лінії  (щоб  не  травмувати  хвостову  вену  та  артерію)  і  направляють  у  тіло  краніально 
розташованого хребця. Потім мандрен витягують, приєднують шприц і шляхом аспірації кістковомозкової 
рідини перевіряють правильність її знаходження. Після цього виконують ін'єкцію лікарської рідини. 

У кролів Інтракісткові ін'єкції виконують у медіальну поверхню дистального епіфіза стегнової кістки. 

Техніка така, як і в невеликих собак. 

Ін'єкції в потиличну цистерну мозку. Цей метод недостатньо описаний в спеціальній літературі, хоча 

в ряді випадків при багатьох захворюваннях тварин при його застосуванні одержують непогані результати, 
а тому він заслуговує на увагу. 

Відомо, що під дією подразника може настати дисфункція збуджувальних і гальмівних процесів, коли 

домінантне  вогнище  збудження  в  центральній  нервовій  системі  починає  гальмувати  здатність  інших 
центрів  збуджуватися  імпульсами,  що  мають  до  них  пряме  відношення.  Такі  явища  спостерігаються  в 
тварин  у  випадках  паралічу  центрального  походження,  атаксії,  мозочкових  вестибулярних  і  спинальних 
гемипараплегій,  епілепсій,  а  також  як  наслідок  інтоксикації  при  діареї,  диспепсії  телят,  колітах, 
копростазах. Тому безпосередня дія на центри вегетативної нервової системи змінює перебіг патологічного 
процесу в сприятливий бік. Після введення тих же препаратів іншими шляхами, їхній ефект або зовсім не 
проявляється, або ж внаслідок наявності гематоенцефалічного бар'єру буває зовсім не таким, якого чекали. 

, Методику введення суміші лікарських речовин у потиличну цистерну опрацював і науково обґрунтував 

В. Г. Бушков. Він спочатку вивчив дію адреналіну, який після введення в ліквор мозку підвищував тонус 
симпатичного  відділу  а,  значить,  і  анаболітичні  процеси.  Проте  навіть  незначна  кількість  названого 
препарату часто призводила до розвитку набряку легень. Змішування адреналіну з однаковою кількістю 0,5 
%-ного новокаїну не лише усунуло виникнення набряку легень як ускладнення, а й знизило його вплив на 
холінореактивні системи мозку, здатні виділяти ацетилхолін при токсикозах. Однак експериментально було 
виявлено, що і новокаїн, і його суміш з адреналіном при внутрішньоцистернальному введенні пригнічують 
функцію  дихального  центру.  Тому  для  запобігання  таким  ускладненням  він  запропонував  додавати  до 
суміші 10 %-ний етиловий спирт на 0,5 %-ному розчині новокаїну. Дія адреналін-новокаїн-спиртової суміші 
(АНС), введеної у ліквор мозку, поширюється на третій і четвертий шлуночки й супроводжується появою 
ряду  синдромів,  характерних  для  реакції  парасимпатичної  нервової  системи.  У  тварин  спочатку 
розвивається дрімотний стан, а вже через 1-2 доби поліпшується апетит, підвищується тонус мускулатури 
(при  диспепсії),  зменшується  перезбудження  симпатичного  відділу  нервової  системи,  після  чого  настає 
функціональна рівновага. 

391

Після  введення  АНС  в  потиличну  цистерну  мозку,  вона  поширюється  на  підкірку,  проникає  в 

четвертий, третій і навіть бокові шлуночки мозку, а також у ретикулярну формацію його стовбура, досягаю-
чи  кінцевого  мозку,  нюхальних  цибулин,  чутливого  й  рухомого  полів  кори  головного  мозку  та  очного 
яблука.  Реакція  на  введення  проявляється  прискоренням  дихання,  загустінням  калових  мас  (підвищення 
всмоктувальної властивості кишечнику), поліпшенням апетиту, м'язового тонусу. При цьому в хворих на 
диспепсію телят підвищується секреція вільної соляної кислоти й перетравна здатність шлункового соку, 
що сприяє розчиненню згустків казеїну в сичузі. 

Крім зазначених випадків, таку суміш з успіхом використовують у хірургічній практиці в комплексі з 

місцевим лікуванням при погано гранулюючих ранах, виразках, а також при операціях на органах черевної 
й тазової порожнини в собак. 

Техніку виконання пункції дивись у розділі "Операції в ділянці потилиці". 
Внутрішньосиновіальні ін'єкції виконують з лікувальною, профілактичною й діагностичною метою 

(див. розділ "Операції на кінцівках"). 

Показання до виконання пункції: а) з метою диференціальної діагностики. Для цього із порожнини 

одержують  вміст,  який  піддають  органолептичному,  мікробіологічному  та  біохімічному  дослідженням. 
Результати досліджень дають змогу зробити висновок, чи мають справу з патологічним процесом і яким 
саме.  У  порожнину  ін'єктують  анестезувальні  розчини.  При  ураженні  суглоба  болючість  і  кульгавість  у 
тварин  зникають  або  зменшуються.  Для  уточнення  діагнозу  на  проникаюче  поранення  суглоба  вводять 
антисептичні розчини; 

б)  з  лікувальною  метою.  Видаляють  вміст  із  порожнини,  промивають  її  антисептичними  розчинами, 

вводять лікарські речовини. Для зменшення болючості ін'єктують анестезувальні речовини. 

Загальні  зауваження  до  техніки  пункції.  Частіше  пункцію  виконують  у  дорослих  тварин.  Точки 

пункції  -  випинання  під  шкіру  стінки  капсули  (дивертикул).  Перед  пункцією  шкіру  зміщують  вбік. 
Критерієм правильного положення голки є витікання синовіальної рідини. Якщо вона не витікає, то злегка 
зміщують кінчик голки, приєднують шприц і аспірують синовію. Місце пункції заклеюють колодієм. 

КРОВОПУСКАННЯ 

Показання  до  кровопускання  такі:  1)  інтоксикація  організму  (уремія,  еклампсія  тощо);  2)  отруєння 

окисом вуглецю, сірчаним ангідридом та іншими отрутами; 3) ревматичне запалення копит, ексудативний 
асептичний  плеврит  і  черевна  водянка;  4)  перенавантаження  серця  при  емфіземі  й  набряку  легень;  5) 
необхідність зниження внутрішньочерепного тиску  при оглумі та  інших захворюваннях; 6) діагностична 
мета (взяття невеликої кількості крові); 7) взяття крові в гіперімунізованих тварин на біофабриці тощо. 

При взятті невеликої кількості крові з діагностичною метою користуються тонкими кровопускальними 

голками або інфузійними, а в дрібних тварин - тонкими ін'єкційними. Якщо потрібне велике кровопускання, 
голки беруть великого діаметра (внутрішній діаметр голки повинен дорівнювати 4-6 мм). 

Техніка операції. Кровопускання у коней, великої і дрібної рогатої худоби виконують з яремної вени. 

Шкіру проколюють голкою з вставленим у неї мандреном; безпосередньо перед проколом вени мандрен 
витягують. При великих кровопусканнях краще перетиснути вену за допомогою джгута; після цього вену 
оголюють  невеликим  поздовжнім  розрізом  шкіри  довжиною  1-1,5  см  (якщо  шкіра  тонка,  то  розріз  не 
потрібний). Крові беруть 10 мл на 1 кг маси тіла тварини через 20 днів (або 13 мл через місяць). 

392

На біофабриках у гіперімунізованих тварин (для одержання сироваток) кровопускання роблять чотири 

рази на місяць з розрахунку 14— 15 мл на 1 кг маси, з перервами: між першим і другим, третім і четвертим 2 
дні, між другим і третім - 10-12 днів. 

У  свиней  невелику  кількість  крові  (наприклад,  для  діагностичних  досліджень)  беруть  із  вуха, 

надрізуючи скальпелем його велику вушну вену або орбітального венозного синуса. Якщо від свині беруть 
велику кількість крові (наприклад, у гіперімунізованих тварин), то місцем кровопускання є хвіст. На кінці 
його вистригають щетину, шкіру обмивають і хвіст опускають на 3-4 хвилини в банку з помірно гарячою 
водою,  щоб  викликати  гіперемію  (влітку  в  цьому  немає  потреби).  Кінцеву  частину  хвоста  старанно 
дезінфікують,  після  чого  гострими  ножицями  або  скальпелем  відсікають  відрізок  довжиною  1,5-2  см  і 
збирають кров у банку. Якщо кровотеча спиниться, то тампоном знімають згусток крові й масажують хвіст. 
У свиней (починаючи з маси тіла 50 кг) дози крові, які беруть з 20-денними інтервалами, становлять 6 мл на 
1 кг маси тіла тварини (або 8-14 мл через 30-денні інтервали). По закінченні операції рану дезінфікують, а 
кінчик хвоста здавлюють на 3-4 доби гумовим кільцем, яке має діаметр до 1 см. У гіперімунізованих свиней 
за період їх використання протягом 4-х місяців кров беруть 16-18 разів, з розрахунку до 10 мл на 1 кг маси 
тіла. 

У птахів легко взяти кров способом скарифікації гребеня або борідок. 
Одноразові  дози  крові,  яку  випускають  з  лікувальною  метою,  становлять:  у  коней  -  2-6  л,  у  великої 

рогатої худоби - 3-8 л, у дрібної рогатої худоби - 200^00 мл, у свині - 200-600 мл, у собаки - 50- 200 мл, у 
курки - 10-40 мл і у великих птахів - 40-60 мл. 

ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ (ГЕМОТРАНСФУЗІЯ) 

Переливання  крові  -  введення  в  судинне  русло  хворої  тварини  (реципієнта)  крові  здорової  тварини 

(донора).  Перед  взяттям  крові  в  донорів  слід  виключити  хронічно  перебігаючі  інфекційні  захворювання 
(сап, лейкоз, туберкульоз та ін.) і паразитарні, щоб попередити розповсюдження цих хвороб. 

Показання.  Переливання  крові  застосовують  як  для  заміщення  крові  (кровотечі,  анемія),  так  і  для 

мобілізації захисних сил  хворої тварини (стимулююча  дія), і дезінтоксикації (поранення,  опіки, виразки, 
гнійна  й  гнилісна  інфекції,  отруєння  стійкими  отруйними  речовинами,  окисом  вуглецю  та  іншими 
отрутами). Велике значення має передопераційне переливання крові для профілактики кровотечі, а також як 
засіб  лікування  від  шоку.  З  успіхом  переливання  крові  застосовують  при  порушенні  білкової  і  сольової 
рівноваги, опіках, сепсисі, колапсі і ранах, які тривало не загоюються. Залежно від показань переливають 
кров: а) сумісну (однойменної групи або від універсального донора, тобто першої групи); б) несумісну; в) 
гетерогенну  (від  іншого  виду  тварини).  Нерідко  використовують  кров  від  реконвалесцента  або 
імунізованого  донора,  або,  нарешті,  опромінену  ультрафіолетовими  чи  лазерними  променями,  газовану 
тощо. 

Вибір  донора.  При  гемотрансфузії  необхідно  враховувати  явища  гемаглютинації,  тобто  здатність 

сироватки  крові  аглютинувати  (склеювати)  еритроцити  донора.  Це  явище  пов'язане  з  наявністю  в  крові 
особливих  речовин:  у  сироватці  -  аглютинінів,  а  в  еритроцитах  -  аглютиногенів,  здатних  при  взаємодії 
вступати  в  імунологічну  реакцію  за  принципом  антиген  -  антитіло.  Щоб  запобігти  важким  розладам, 
пов'язаним  із  цим  явищем,  необхідно  переливати  тільки  сумісну  кров  тварини  одного  і  того  самого 

393

виду(ізогемотрансфузія), і тільки в деяких випадках з метою стимуляції організму реципієнта в незначних 
дозах переливають кров від тварини іншого виду (гете- рогемотрансфузія). 

Сумісність крові визначається належністю донора і реципієнта до тієї або іншої ізоаглютаційної групи, 

що має велике значення в коней 
1 жуйних. У собак титр аглютинінів крові настільки слабкий, що в них можна переливати кров без 
визначення її сумісності! 

Хоч у тварин встановлено наявність чотирьох основних груп крові (як і в людини), визначення їх через 

низький титр аглютинінів за допомогою стандартних сироваток на практиці не поширилося. Замість цього у 
ветеринарній медицині застосовують методи визначення сумісності крові: а) пряму пробу - підбір донора 
для  даної  хворої  тварини  з  числа  придатних  для  цього  тварин  (цілком  здорових  і  молодого  віку);  б) 
перехресну  пробу  -  вибір  серед  поголів'я  тварин,  придатних  як  донори,  таких,  які  можуть  бути 
універсальними донорами для всіх (мають першу групу крові). 

Пряма  проба  (за  методом  Венсана).  У  пробірці  відстоюють  15-  20  мл  крові  хворої  тварини 

(реципієнта). Потім з одержаною сироваткою й краплею крові, взятої в передбачуваних донорів, ставлять 
реакцію аглютинації. На предметне скло або блюдечко (старанно обезжирене спиртом або ефіром) наносять 
дві краплі сироватки крові хворої тварини (реципієнта) і краплю крові передбачуваного донора. Злегенька 
похитуючи із боку в бік блюдечко (скло) і змішуючи сироватку з кров'ю, спостерігають реакцію протягом 
3-5  хвилин.  Поява  протягом  цього  строку  (при  постійному  похитуванні)  червоних  глибок  і  прояснення 
рідини  свідчать  про  позитивну  реакцію  (даний  донор  не  підходить  для  хворої  тварини),  при  негативній 
реакції рідина залишається рівномірно забарвленою, гомогенною. 

Для постановки цієї проби можна замість сироватки застосовувати дві краплі плазми крові. 
Можна також застосовувати пряму реакцію ізогемоаглютииації. Для цієї проби необхідна сироватка 

крові реципієнта і суспензія еритроцитів донора 1:10 у 0,85 %-ному розчині натрію хлориду або 1- 
2  %-ному  розчині  натрію  лимоннокислого.  Щоб  приготувати  сироватку,  в  реципієнта  беруть  кров  у 
пробірку. Після її зсідання зливають сироватку й відбирають необхідну кількість для постановки реакції. 
Для прискорення зсідання крові, ретракції згустку та виділення сироватки, пробірку з кров'ю зразу ставлять 
у теплу (40 °С) воду. Сироватка в цьому випадку відокремлюється через 15-30 хв. 

На предметне скло наносять 2-3 краплі сироватки крові реципієнта й додають одну краплю суспензії 

еритроцитів  донора.  Скляною  паличкою  або  кінчиком  чистого  предметного  скла  суспензію  еритроцитів 
змішують із сироваткою. Через 5-10 хв спостерігають позитивну чи негативну реакцію. Слід мати на увазі, 
що  в  тварин  є  вірогідність  виникнення  псевдоаглютинації,  особливо  при  постановці  реакції  зі 
свіжоодержаною  сироваткою.  Основна  відмінність  її  від  істинної  аглютинації  полягає  в  тому,  що  при 
похитуванні предметного скла згустки еритроцитів, які утворилися, розпадаються й еритроцити рівномірно 
розподіляються  в  сироватці  крові  реципієнта.  При  позитивній  реакції  похитування  предметного  скла 
супроводжується збільшенням розмірів конгломератів аглютинованих еритроцитів. 

У  великої  і  дрібної  рогатої  худоби  через  низький  аглютина-  ційний  титр  і  незначну 

аглютинабельність  еритроцитів  одноразове  переливання  крові  виконують  лише  після  визначення 
групової подібності крові, без постановки реакції ізогемоаглютинації! 

Для цього застосовують пробу в пробірках.